Аеліта

СОАЦЕРА

Голубуваті обриси Соацери, виступи плескатих дахів, ґратчасті стіни, порослі зеленню, овальні дзеркала ставків, прозорі вежі, здіймаючись із-за пагорбів, займали все більше простору, губилися за імлистим небокраєм. Безліч чорних цяток летіло над містом назустріч кораблю.

Квітучий канал одійшов на північ. На схід од міста лежало пустельне, вкрите купами щебеню, перекопане поле. Край цієї пустелі, кидаючи різку, довгу тінь, височіла величезна статуя, геть потріскана, вкрита лишаями.

Кам’яна, оголена людина стояла на весь зріст, ноги в неї були приставлені одна до одної, руки притиснуті до вузьких стегон, рубчастий пояс підпирав опуклі груди, на сонці тьмяно мерехтів вухатий шолом, увінчаний гострим гребенем, ніби риб’ячий хребет. Вилицювате обличчя з заплющеними очима усміхалося місяцеподібним ротом.

— Магацитл, — мовив марсіанин і вказав на небо.

Вдалині за статуєю видніли величезні руїни цирку, обриси повалених арок акведука.[6] Вдивляючись, Лось зрозумів, що купи щебеню на рівнині — ями, пагорби — залишки дуже стародавнього міста. Нове місто, Соацера, починалося за сяючим озером, на захід од цих руїн.

Чорні цятки на небі наближалися, збільшувалися. Це були сотні марсіан, які летіли назустріч у крилатих човнах і сідлах, на парусинових птахах, у корзинах з парашутами.

Першою домчала, круто завернула і повисла над кораблем сяюча золота чотирикрила, як бабка, вузька сигара. З неї посипалися на палубу корабля квіти, різноколірні папірці, виглядали схвильовані обличчя.

Лось підвівся, тримаючись за трос, скинув шолом, — вітер підняв його біле волосся. З рубки виліз Гусєв і став поруч. Оберемки, квітів полетіли на них з човнів. На блакитних, то смаглявих, то цеглистих обличчях марсіан, що підлітали, було збудження, захват, жах.

Тепер над головою, спереду, з боків, навздогін за кораблем, що повільно плив, летіли сотні повітряних екіпажів. Он ковзнув згори вниз у корзині під парашутом, розмахуючи руками, товстун у смугастому ковпаку. Он промайнуло, дивлячись у трубку, гулясте обличчя. Он заклопотаний гостроносий марсіанин, кружляючи на крилатому сідлі перед кораблем, так що вітер розвіває йому волосся, наводить на Лося якусь скриньку, що весь час крутиться. Он промчав весь заквітчаний плетений човен — троє жіночих окатих блідих облич, голубі очіпки, голубі рукави, золототкані шарфи.

Спів гвинтів, шум вітру в крилах, тонкий свист, блиск золота, строкатість убрання в повітряній синяві, внизу — пурпурне, то сріблясте, то канаркове листя парків, сяючі відблисками сонця вікна уступчастих будинків, — усе було як сон. Паморочилася голова. Гусєв роззирався, повторював пошепки:

— Глянь, глянь, ой леле!..

Корабель проплив над висячими садами і плавно спустився на великий круглий майдан. Одразу, наче горохом з неба, сипнули сотні човнів, корзин, крилатих сідел, — сідали, шльопались на білі плити майдану. На вулицях, що зіркою розходилися від нього, шуміли юрби людей — бігли, кидали квіти, папірці, махали хусточками.

Корабель сів біля високої і важкої, як піраміда, похмурої споруди з чорно-червоного каменю. На широких сходах її, між квадратними, звуженими догори колонами, які сягали тільки третини висоти будинку, стояла купка марсіан. Усі вони були в чорних халатах і круглих шапочках. Це була, як Лось дізнався згодом, Вища рада інженерів — найвищий орган управління всіма країнами Марса.

Марсіанин-супутник наказав Лосю чекати. Солдати збігли драбинками на майдан й оточили корабель, стримуючи натиск натовпу. Гусєв захоплено дивився на строкатий від одягу майдан, що хвилювався перед ним, на безліч крил, які здіймалися над головами, на громаддя сіруватих або чорно-червоних будівель, на прозорі за дахами обриси веж.

— Ну й місто, оце так місто! — повторював він притупуючи.

На сходах марсіани в чорних халатах розступилися. З’явився високий сутулий марсіанин, теж одягнений у чорне, з довгим похмурим обличчям, з довгою вузькою чорною бородою. На круглій шапочці його тремтів золотий гребінь, як хребет у риби.

Зійшовши до середини сходів, спираючись на ціпок, він довго дивився запалими темними очима на пришельця з Землі. Дивився на нього і Лось — уважно, сторожко.

— Диявол витріщився! — шепнув Гусєв. Обернувся до натовпу і вже безтурботно крикнув: — Добрий день, товариші марсіани, ми до вас з привітом від радянських республік… Для встановлення добросусідських взаємин…

Натовп здивовано зітхнув, заремствував, зашумів, висунувся. Похмурий марсіанин схопив у жменю бороду і перевів очі на натовп, окинув тьмяним поглядом площу. І під його поглядом почало вщухати схвильоване море голів. Він обернувся до тих, що стояли на сходах, мовив кілька слів і, піднявши ціпок, вказав ним на корабель.

Одразу до корабля збіг один марсіанин і тихо й швидко сказав щось лисому марсіанинові, який нахилився до нього через борт. Пролунали сигнальні свистки, двоє солдатів збігли на борт, завили гвинти, і корабель, важко відірвавшись од майдану, поплив над містом у північному напрямку.