Зачароване скло

- Він завис, коли з’явилася Тітанія, - зітхаючи сказав Ендрю.

- Тоді я знаю як його полагодити, - сказала Сташ та потягла коробку. Вони чули, як вдалечині вона бурмотіла. – Чесно, я можу причмокнути місіс Сток! – поки вона йшла.

Ендрю та Ейдан вирушили вдруге. Ендрю вирішив, що цього разу вони почнуть досліджувати кордон, з місця його перетину із Мелтонівською дорогою, і підуть назад стежкою для візків, якою йшли вчора. Тож вони йшли містечком повз церкву та футбольне поле. На вході на поле, зараз стояли ворота, а на воротах велике повідомлення казало, що Містер Рональд Сток відкриє Фестиваль в 14:30 у суботу.

- Він почнеться ще до цього, - сказав Ендрю Ейдану. – Наскільки я пам’ятаю, зазвичай спочатку йде процесія із групою та люди у вигадливих сукнях. Запис до змагань має бути в середині дня. Містер Сток буде возити свої овочі більшість ранку. Він майже спустошує весь город для цього.

Ейдан встав навшпиньки та побачив ще більше наметів за живоплотом та натяки каруселі, яку монтували. Раптом він схвилювався через цей Фестиваль. Він ніколи не був на жодному. Виглядало на те, що там має бути весело.

Щодо іншого, їхня прогулянка у цей день пройшла без пригод. Вони знайшли місце на дорозі до Мелтону та турнікет, що вів до тієї ж, ледь помітної, стежки, якою вони йшли вчора. Коли у них виникали сумніви щодо того, де кордон, Рольф знаходив його для них. Ніде не було жодних ознак Гроіла. Ендрю припустив, що Гроіл можливо спить від великої кількості їжі, яку він вчора з’їв. Ейдан сподівався, що так і було. Він сподівався, що Гроіл старанно перебуває у своєму маленькому та важкому стані та добре заховався.

Коли вони йшли додому стежкою для візків, Ендрю зітхнув та сказав:

- Залишився лише один відрізок на завтра і він проходить, якось, біля земель Менору. Я голосую за те, що ми спробуємо обійти його стороною, не перетинаючи колючі дроти містера Брауна. Це повинно бути можливим. Він не міг перегородити все навкруги ним. Зможеш нам допомогти у цьому, Рольф?

Рольф підняв очі та кивнув. Він думав про вечерю.

- А не хочете зробити своє поле-піклування більшим? - запитав Ейдан.

- Можливо, - сказав Ендрю. Але я не збираюся дозволити містеру Брауну перемогти нас. Швидше, Ейдан. Я хочу добратися додому перш ніж Сташ піде.

Сташ чекала на них, кажучи, що вже почала розбиратися із папками і продовжить завтра. Шон також чекав. Він хотів, щоб Ендрю пішов подивитися на сарай, і побачити, як той виглядає всередині, оскільки Шон закінчив. Він розмахував двома руками та виглядав так благально, що Ендрю одразу ж пішов, не знімаючи свої чоботи.

Опинившись усередині, він стояв та дивувався. Місце світилося. У різнокольоровому світлі з вікна, різьблені стіни світилися медовим кольором, а на них маленькі істоти визирали з-за буйства завитків, листя та квітів, а народ, схожий на людей, здавалося, танцював у лінії, яка звивалася туди і сюди і поміж інших різьблень, вгору та вниз по кожній стіні. Шон потрудився та вичистив підлогу також. Ендрю припускав, що вона з бетону, але насправді вона була з плитки медового кольору, потрісканій та старій, але все ще гарній. Таким чином, косарка, яка знаходилася на середині підлоги, виглядала повністю недоречною. “Я маю знайти інше місце, де поставити її”, думав Ендрю, поки казав Шону, яку чудову роботу тож виконав.

Шон сяяв, а потім подивився із тривогою.

- Що Ви хочете, щоб я робив зараз, Професор? – сказав він.

Намагаючись не залишити бруд з чобіт на плитці, Ендрю вивів Шона на двір. Він вказав на чортополох, кропиву та маленькі рослини ожини, що пробивалися та скупчувалися біля основи стіни. Стіни були з цегли, вкриті старою побілкою.

- Можеш очистити все від бур’янів, - сказав він Шону, - а тоді вкрий стіни білою фарбою. Це місце – каплиця, як ти колись сказав мені, і воно повинно виглядати назовні так само, як і у середині.

Шон виглядав заспокоєним. Як бачив Ендрю, Шон боявся, що користь від нього на цьому закінчилася і Ендрю звільнить його.

- Я зроблю це завтра, Професор, - сказав Шон. – Я вже майже закінчив робота. Для Фестивалю, - пояснив він, оскільки Ендрю виглядав спантеличеним.

- Добре. Чудово, - сказав Ендрю та виявив, що додає, - і після цього у тебе буде сотні інших завдань всередині будинку.

Шонові руки щасливо махали, коли він уходив.

Наступного ранку він досить запізнився.

- Не спав половину ночі, закінчуючи робота, - пояснив він, коли прибув із місіс Сток, яка також запізнилася.

- Я дам тобі роботів! – сказала вона. – Я піднялася у п’ять, щоб причепити ціни на мій старий одяг. І я хотіла би, щоб ти не підбадьорював Тріксі, Шон. Від цієї її інтермедії я почуваюся хворою.

Ендрю не звернув на це уваги. Він розмовляв із Сташ та чекав поки Ейдан взує його другі найкращі чоботи. Ейдан взувався повільно. Його ноги боліли та на лівій ступні майже з’явився пухир. Він дивувався, чи все це бродіння є добрим для нього. Але Рольф та Ендрю були повні рішучості закінчити останній відрізок кордону, тож Ейдан зітхнув та пішов з ними.

Він повеселішав, коли вони йшли поруч із футбольним полем. Зараз воно було у прапорцях. Якби він визирнув з-за нових воріт, він міг би побачити платформу на іншому кінці, прикрашену прапорцями та червоним килимом.

- Я з великим нетерпінням чекаю на цей Фестиваль, - сказав він Ендрю. – До цього часу я жодного не відвідував.

Ендрю завмер. Він не вважав, що Фестиваль має щось спільне із ним або Ейданом. Він пам’ятав, як сильно нудився, коли дідусь з року в рік брав його милуватися Призовими Овочами містера Стока.

- Тобі можливо не сподобається, - сказав він.

- О, я знаю, що сподобається, - сказав Ейдан. – Мені потрібні будуть гроші?

Ендрю зітхнув.

- Є вхідний внесок, - сказав він, - і всі прилавки та атракціони коштують грошей. Добре. Я відведу тебе.

Радість вела Ейдана більшість виснажливого ранку, поки він та Ендрю та Рольф обережно йшли біля масивних котушок колючого дроту містера Брауна. Їх було так багато, що, місцями, вони були змушені продиратися, а у інших місцях виявляли, що затиналися у кропиві та у пазуристих ожинах, які були майже такі ж погані, як і дроти. Погода була гаряча та сіра, здається, ідеальні умови для мошок, комарів та ґедзів. Коли, на півдорозі, вони присіли на ланч, їх повністю покусали, навіть Рольфа. Решту шляху, Рольф весь час присідав, щоб сильно та голосно чухатися.

До того часу, Ейдану вже не подобалося. Вчорашній майже-пухир розвинувся у повний-пухир, великий, м’який та болісний. Він відчував, як на другій ступні росте інший. У той момент вони вже йшли по дорозі, тому що обороні споруди містера Брауна перегородили проміжок між нею та болотистими місцями, і Ейдан відчув велике полегшення, коли вони прибули до провалля у дорозі, і він знав, що вони закінчили.

Ще більшим полегшенням було побачити Воллі Стока, який гнав корів на поле, біля дороги. Воллі помахав Ендрю та підійшов. Він хотів порозмовляти, як завжди. Ейдан вдячно присів на траву, поруч із Рольфом, який чухався, поки Воллі казав Ендрю, яку жахливу ціну Комітет Фестивалю має заплатити за оренду надувний замок і які ненадійні деякі люди з Ярмарку.

- І що зробив містер Браун із вашим лісом? – зрештою запитав Воллі. Здавалося, це було саме те, що він підійшов сказати. – Я думав це був ваш ліс.

- Мій і є, - сказав Ендрю.

- Ну, тоді вам краще зазирнути у нього, - сказав Воллі. – Зараз там усе у колючих дротах. Чоловік із псом видворив мене звідти, коли я йшов забрати вівцю, що зачепилася за дріт.

- Що?! – якусь мить Ендрю був такий розлючений, що не міг говорити. “Який був сенс”, думав він, “плентатися точно вздовж кордону, коли містер Браун спокійно розширявся та забирав з середини?” . – Давай Ейдане, - коротко сказав він. Він помахав Воллі та рушив довгими, злими кроками до лісу, із Рольфом, стрибаючим спереду та Ейданом, кульгаючим позаду.

Вони вийшли на поле із вівцями. Рольф майже досяг лісу, коли Ейдан із гуркотом зачинив ворота за собою. Ендрю, на середині поля, міг бачити, що ліс був заповнений блідими котушками дроту між деревами. Він вилаявся.

Сірий пес, що гарчав, вискочив з-за дерев та кинувся до Ендрю. Він рухався прямо на нього, і Ендрю знав, що пес збирається атакувати. Він стояв, шкодуючи, що у нього немає палиці. Але його чоботи були досить огрядні. Він припустив, що зможе вдарити пса ногою.

Глава 15.

Перш ніж Ендрю зміг подумати, що робити, або навіть поворухнутися, Рольф помчав з краю лісу та кинувся на сірого пса. Повітря наповнилося гарчанням, бурчанням та хрипким гавкотом – всіма шумами серйозної бійки псів. Золоте тіло та сіре, каталися клубком по траві.

Ейдан забув про пухир та побіг.

- Ні, Рольф! – кричав він. Він лише добре пам’ятав, які товсті мускули у того сірого пса і слині на його жовтих іклах. Не вбачалося справедливим, що Рольф помре захищаючи Ендрю. Але він пробіг лише зо десять ярдів, коли жовте тіло, що боролося біля лісу, розчинилося у пляму, а тоді у маленького хлопчика, що чіплявся до спини сірого пса, тримаючи його за вухо та могутньо б’ючи кулаком по голові.

Сірий пес завив від болю та потяг хлопчика, при цьому він крутив своїми величезними плечима. Тоді він також став туманом. Він розкрутився у Охоронця, у його рваному піджаку та у в’язаному капелюсі, звиваючись, пірнаючи, щоб задушити Рольфа своїми великими вузлуватими руками. Але цього разу Рольф знову був псом, огризаючись в руках Охоронця. Охоронець вихопив руки та прилаштовувався вдарити Рольфа ногою по голові. Рольф ухилився від ноги, що розмахнулася, та знову став хлопчиком. А Охоронець став тоді псом, огризаючись та підбираючись до голих ніг Рольфа.

Ейдан тупотів уперед, відверто зачарований битвою пес-кулак. Вони були чоловіком, хлопчиком, жовтим псом, сірим псом, хлопчиком, знову чоловіком, майже швидше ніж Ейдан міг думати. Ендрю обережно кружляв біля них, шукаючи нагоди вдарити сірого пса по голові. Але перетворення були зашвидкі, щоб він міг віднайти ціль. Гарчання, хрипкий гавкіт та крики були жахливі.

- Давай, Рольф! - задихався Ейдан. – Схопи його!

Коли він сказав це, битва закінчилася. Охоронець знову виріс у чоловіка, із великим чоботом витягнутим назад, щоб вдарити Рольфа, як тільки жовта пляма Рольфа стане псом. Але замість цього, жовта пляма розчинилася у хлопчика. Як хлопчик, Рольф побіг на Охоронця, із опущеною головою, та люто вдарив його у живіт. Охоронець вимовив:

- Ва! – ніби його дихання залишило тіло, тоді перекинувся на спину. Ендрю побачив свій шанс та, досить безсовісно, підбіг та вдарив Охоронця по в’язаному капелюху. Декілька разів. Допомогло те, що він більше не думав про Охоронця як про людину.

- Забирайся геть! – проревів він. – Забирайся зараз же!

Охоронець перетворився у заляканого, здивованого пса. Ендрю пригрозив вдарити його знову, але Охоронець не чекав. Він заховав схожого на батіг хвоста між опуклими задніми ногами та полетів стрілою у ліс. Рольф опустився на живіт, показуючи рожевого тріумфального язика. Його пухнастий хвіст плескав по траві. Хіба не добре я попрацював?! – казав кожен його дюйм.

Ейдан підбіг та обійняв його.

- Ти був неймовірний! – сказав він. – Ти користувався своїм розумом. – Рольф задоволено лизнув Ейдана у обличчя.

- Боюся, що це не кінець, - сказав Ендрю.

Ейдан подивився вгору та побачив ще двадцять фігур у сірих капелюхах, які стояли через рівні інтервали на краю лісу. Вони усі були однакові та нагадували Ейдану – лише трохи – Шона. Коли він глянув, вони почали наступати на поле.

Ендрю був у люті. Це був його ліс, його власність, його поле-піклування. Як сміють вони насилати на нього зграю пес-кулак на його власній території! Він щойно обійшов кожний дюйм, роблячи його власним, хіба ні?

Його власним. Ендрю осінило, що зараз він в змозі залучити всю силу свого поля-піклування, навіть частину містера Брауна, оскільки він щойно обійшов також і Менор. Він зробив глибокий вдих та, із ним, вдихнув усю силу Мелстоуну. Через це він відчув себе величезнішим за Гроіла. Він розвів обидві руки, а тоді кинув їх уперед у великому ковшоподібному поштовху. Сила поштовху проревіла у його вухах.

- Забирайтеся звідси! – закричав він крізь шум сили. – Забирайтеся звідси ЗАРАЗ ЖЕ!

І він закрутив їх геть, у зворотному напрямку, через ліс, усі фігури у сірих капелюхах та котушки із колючим дротом, перекидаючи знову та знову. Він міг відчути, що там, більшість котушок колючого дроту розтанула біля стін Менору. Але не всі. Рідкісні котушки та Охоронці зупинилися, коли перетнули зруйновану стіну. Здається, він не був у змозі відіслати їх трохи далі, незважаючи на те, що дерева металися у магічній бурі. Листя з них відлетіло, наче восени, а пташки піднялися у кричущі хмари. Але це було все. Містер Браун, безсумнівно, зробив щось, що зафіксовувало кордони, у межах стіни. Ендрю ще раз переконався, що вони не можуть просунутися далі, тупаючи ногою тричі, як Сташ, коли викинула Тітанію.

- І залишайтеся там! – сказав він, коли буря трохи вщухла.

Ейдан сказав:

- Здорово!

Вдалині лунали крики. До здивування Ендрю, через поле із вівцями, мчав містер Сток, із лопатою у руках.

- Потрібна допомога? – запитав він, коли підійшов.

- Ні, дякую. Гадаю на певний час я це виправив, – сказав Ендрю. У нього було дивне відчуття. Усе, що він робив у своєму житті ані трохи не було схожим на це.

Містер Сток оглянув дерева, що коливалися. Він кивнув.

- Знову він намагається відібрати, так? – сказав він. – Старий містер Брендон попереджав мене, що він спробує. Їм потрібен урок, як на мене. Я щось вигадаю після Фестивалю. Давайте закріпимо те, що зараз зробили ви. – Він підійшов до краю лісу та вставив лопату у землю, так, що вона стояла вертикально. – Залізо, - сказав він. – Це їх затримає на день чи біля того.

Вони пішли назад до Мелстоун Хаузу. Там, Ендрю, радше мляво, вмостився на стільці у кухні, поки Сташ дбала про пухирі Ейдана.

- Чесно, Ейдане, - сказала вона, - ти повинен був звернути на них увагу раніше. Вони заслуговують того, щоб потрапити у Книгу Рекордів Гінесса. Я ніколи раніше не бачила таких великих.

Ейдан погодився із нею. Він почувався дуже самозадоволено та відчував, що про нього піклуються, коли сяюча світла голова Сташ нахилялася над ним, пахнучи чистим волоссям, перемішаним із повівом дезінфікуючого засобу, і обличчя Сташ, поверталося до нього та постійно посміхалося. Рольф заздрісно стогнав. Він лежав де завжди, майже на дорозі, весь закляклий від битви та чекав поки Ейдан помітить його.

Місіс Сток сопіла, коли збиралася додому. Вона все ще не простила Ендрю.

- Вам пощастить, якщо доберетеся до Фестивалю, всі ви, - сказала вона відчиняючи задні двері. – Сир із кольоровою капустою у духовці, Професор. Якщо буде Фестиваль, на який можна буде піти, - додала вона, дивлячись на небо. – Схоже буде гроза. Принаймні, якщо вони відмінять Фестиваль, ми будемо позбавлені жахливої інтермедії Тріксі. Треба бачити і світлу сторону. - Вона із тріском зачинила за собою задні двері.

- Не можу дочекатися, щоб побачити, що робить Тріксі, - сказав Ейдан. – Сподіваюся, дощу не буде.

- Схоже, дійсно буде гроза, - погодилася Сташ.

Дійсно, було почуття, що прийде гроза, хоча небо було чисте. Ендрю знав, що то була магічна буря, яку він підняв. Це почуття тонуло у свого роду занепокоєнні, десь на задньому фоні, і все ще залишалося увечері. Воно ще не зникло і пізньої ночі, після того як Тарквін відвіз Сташ додому, а Ейдан пішов спати, коли Ендрю випустив Рольфа на двір, щоб Рольф пошкандибав по газону, сприскуючи, без особливого ентузіазму, чортополох. “Я би хотів, щоб дідусь розказав мені як зупинити такі речі”, думав Ендрю, дивлячись як Рольф кульгає сходами, щоб розділити ліжко із Ейданом. “Але не думаю, що він робив щось подібне”. Ендрю зачинив вхідні двері та пішов на кухню, переконатися, що задні двері також зачинені.

Місячне світло косо сяяло крізь кольорове скло, кидаючи туманні квадрати світла на підлогу, ледь фіолетовий, блідий, блідий зелений та червоний, який був трохи більше за мазок. Ендрю подивився на скло та виявив, що підскакує, із здивуванням, яке було майже страхом. Обличчя були такі ясні і такі легко узнаванні. Притягнутий силою магії, що йшла із місячним світлом, Ендрю підійшов до скла та подивився на панелі.

Магія вдарила по ньому, льодяна, але не холодна.

Він міг відчути її зараз, як вона приходить з далекої відстані, і він знав, що вона старовинна, така ж старовинна як гравітація, старша за землю. Хлопчиком, він завжди дивувався, чому його дідусь називав магію “п’ятою силою”, а тоді бурчав про дурість науковців, які не визнають цього. Він міг майже відчувати, що дідусь тут у кухні, позаду нього, закликає та благає зрозуміти. І Ендрю зрозумів. У тремтячому стрибку, майже як у ту дивну мить, коли зрозумів усе про історію, він зрозумів, що магія була однією з великих сил Всесвіту, яка виникла прямо на початку, разом із гравітацією і силами, що тримали атоми разом, така ж сильна, якщо не сильніша, за будь-яку силу. Звісно, сильніше. За потреби, магія могла розпустити атоми та зібрати їх, як траплялося, коли Рольф перетворювався з пса у хлопчика. Це була велика сила, яку слід використовувати із великою обережністю.

Зараз, коли він зрозумів, Ендрю міг відчувати як магія ллється, повертається додому у Мелстоун, з довгої подорожі. Вона збирається тут. Хтось, дуже давно, встановив два зачарованих скла, одне тут, на кухні, а інше на даху сараю, щоб вони були двома полюсами величезного магніту-підкови, притягуючи магію на поле-піклування. Головне завдання Брендонів було захищати це скло. Вони повинні були використовувати його задля блага на Землі. Але як тільки він це зрозумів, Ендрю відчув, що, щонайменше, половина магії відсмоктується у Менор, де жив містер Браун, харчуючись на полі-піклування, як слимак на салаті.

Тоді Ендрю посміхнувся та подумав про містера Стока. Містер Сток був параноїком щодо слимаків.

Він довгий час продовжував дивитися на скло, залитий місячним магічним світлом, роздумуючи, що робити із містером Брауном, розмірковуючи про варіації використання кольорів, які скло поділило за магією. У нього були певні уявлення про це, але він знав, що це займе місяці, а може й роки досліджень, як безпомилково використовувати кольори. І, щоб позбутися містера Брауна йому слід використати фіолетову панель, потужне скло, що вводить у дію всі інші. Проблема була у тому, як зробити це і не завдати шкоди Ейдану…

* * *

- Сьогодні Фестиваль, - сказав Ейдан Рольфу, коли заглядав в холодильник того суботнього ранку. Рольф застогнав, поклавши підборіддя на лапи. – Всі ці зміни форми погані для нього, - пояснив Ейдан Ендрю. – Він увесь у синяках. Можу я дати цей сир із кольоровою капустою Гроілу?

- Якщо хочеш, - позіхаючи сказав Ендрю. Ніч, повна магії, залишила йому відчуття, ніби він роздутий та повільний.

Ейдан насвистував, коли переніс сир із кольоровою капустою до комори та поставив миску із ними у коробку, на якій старанно написав “ЇЖА ГРОІЛА”. Він починав не любити сир із кольоровою капустою так само сильно як Ендрю.

- А, я знаю, - сказав він виходячи з комори, - я можу піти у крамницю та принести Вам часопис.

- Тільки, якщо ти одягнеш срібний талісман, - сказав Ендрю, сонно роблячи каву. – Скажи Розі, щоб записала часопис на мій рахунок.

- Ношу його, - сказав Ейдан, брязкаючи талісманом на ланцюжку. Йому починало подобатися, як він тепло лежав на його ключиці. Він проковтнув миску мюслі та сказав, - Йдемо, Рольф? – Рольф знову застогнав, могутньо. Ні. Ейдан бадьоро відправився сам, подивитися, що відбувається у містечку.

Ейдан не був розчарований. Відбувалося багато чого. На шляху у Ейдана, Містер Сток котив тачку, у якій відпочивав могутній кабачок-дирижабль, зелений та жовтий монстр кабачків, навколо якого акуратно був укладений дерен, щоб запобігти ушкодженням. В кінці провулка, Ейдан зустрів місіс Сток, яка штовхала стару дитячу коляску, повністю завалену старим одягом для її традиційного прилавка.

- Роблю це заздалегідь, - пояснила вона Ейдану. – Мушу повернутися та зробити торт для конкурсу “Найкращий бісквіт”. Скажи професору, що Шон скоро прийде. Він закінчує свого “Найкращого робота”.

І далі, до крамниці, все продовжувалося у такому ж дусі. Ейдан проходив повз людину за людиною, із тачками, або старими колясками, або які несли таємничі бляшанки або пакети, приготовані для конкурсного намету на футбольному полі. У крамниці, Розі Сток лаялася. Її “Найкращий бісквіт” став пласким як млинець, сказала вона, і замість нього вона збиралася зробити “Скеляне тістечко” ^{[ 41]}.

Ейдан придбав часопис та зісковзнув назад до Мелстоун Хаузу. Шон як раз підходив.

- Мій робот – найвеличніший! – сказав він Ейдану, розмахуючи руками та розчепіривши пальці. – Робить речі, про які ти б ніколи не повірив. Хочу переконатися, що ти його побачиш. – І поклав копію такого ж часопису на кухонний стіл.

- Прокляття! – сказав Ейдан. – Я можу віднести мій часопис назад?

- Тобі, звичайно ж, не потрібне виправдання, щоб нишпорити по містечку? – сказав Ендрю, відкриваючи Шонів часопис та дивлячись на результати скачок. – Ми завжди можемо використати часопис.

Ейдан зареготав та зірвався знову, щасливо проводячи ранок, дивлячись, як підключають до живлення карусель та як доставляють кольорові рулони пластику та накачують насосами надувний замок. Шон залишив сарай, тоскно говорячи, через плече, що вони завжди казали, що він занадто великий для надувного замку.

- Але підскакую дійсно обережно, Професор. Це не чесно!

- Шкода, - не слухаючи погодився Ендрю. Він був спантеличений результатами сьогоднішніх скачок у Гудвуді ^[42]. Багатий Ронні виграв, за ним йшов Поглинання Брауна і Звільненнярадивсіх.

- А зараз, що це має бути? – сказав він собі, коли Сташ влетіла, із третьою копією того ж часопису. Ендрю розсміявся. Сташ також.

- Бог любить трійцю, - сказала вона, швидко цілуючи Ендрю. – Вибач. Часопис лише привід піти з дому. У тата десять “Найкращих троянд” і лише шість тримачів троянд і він ніяк не може вирішити які виставити на конкурс. Він готує скеляні тістечка та бісквіти та пробує заморозити своє “Найкраще льодяне тістечко”, тим часом сам тремтить, і ще йому треба зробити “Найкращий Букет з Троянд” та “Найкраща Ваза із Квітами”. Я кажу тобі, там бедлам!

- Я розумію, - сказав Ендрю, все ще сміючись. Було дивно, як Сташ та сміх, здавалося, ходять рука об руку. – Але що ти скажеш про цей результат?

Сташ взяла один з додаткових часописів та вивчила результати скачок.

- Що це означає, - сказала вона, - це те, що ти не такий вправний у цьому як я. Що ти намагався дізнатися?

- Чи безпечно для Ейдана іти на Фестиваль, - сказав Ендрю. – Врешті-решт, Браун збирається навідатися туди, а Поглинання Брауна прийшов другим…

- Щодо Багатого Ронні, то Ронні Сток збирається відкрити його, - сказала Сташ. – Це виглядає як головна подія та немає нічого спільного із Ейданом. Давай тоді подивимося, що каже переможець останнього забігу у Лінгфілді. – Вона прочитала, - Гроза прийшла першою, Велетенський та Вогняний Дощ разом прийшли другими. Чесно, Ендрю, все, що я тут бачу, це погана погода. І оскільки це був останній забіг, ми можемо сподіватися, що все відкладається на пізніше. О, дозволь йому піти, Ендрю. Він збожеволить, якщо ти йому не дозволиш, і можливо спробує втекти, щоб там не було.

Ендрю зітхнув. Він сподівався, що уникне нудьги Фестивалю.

Більшість ранку він спостерігав за погодою. У цьому він був не сам. Всі у Мелстоуні спостерігали за небом та бурмотіли про те, що скоро буде гроза. Правда, пливли хмари, але високо, із туманними срібними краями. Повітря було гаряче та густе. Але дощ не приходив. У дві години, коли процесія розпочалась, Ендрю змирився із тим, що Фестиваль відбудеться. Він із Сташ та з Ейданом пішли у кінець провулка, подивитися як пройде процесія.

Люди із плакатами йшли першими. Природно, було змагання “Найкращого плакату”. Тут Ейдан відчув трохи жалощів. Він бачив значно кращі, декілька років тому, коли Бабця взяла його до Ноттінг Хіллу на карнавал ^[43]. Але він визнав, що здіймаючийся червоний дракон із написом МЕЛСТОУН на ньому, якого тримало чотири чоловіка, був, ймовірно, досить добрим. Ендрю надав перевагу абсолютно чорно-білому, що розгортався, щоб показати ФЕСТИВАЛЬ, написане білими буквами по чорним частинам.

- Ха! – сказала Сташ та захоплено розсміялася від мотоциклу, замаскованого під слона, на якому їхав нехороший хлопець Арні Сток, одягнений як індуський раджа. Його обрамляла свого роду клітка, із написаними на ній фігурними буквами - МЕЛСТОУН ПАНУЄ. Решта Мелстоуну погодилася із Сташ. Було чутно вигуки та крики:

- Гарно, Арні! – лунало усюди біля живоплотів, від глядачів, що йшли по дорозі.

Крики та свист майже потонули у звуках групи, яка йшла наступною, маршируючи досить жваво та граючи традиційний Мелстоунський танок. Це була дивна мелодія, одночасно весела та сумна. Сташ сказала Ейдану, що фольклор завжди такий. Ейдан хотів запитати більше, але був збитий з пантелику, побачивши футбольного друга, Джиммі Стока, у великій мішкуватій уніформі, граючого на корнеті у групі. Джиммі глянув на нього, коли промарширував поруч, поглядом, який казав: “Не смій сміятися!”, і Ейдан змушений був відвернутися, інакше б почав хихикати. Він був цілком радий, коли група простукала уперед, а за нею слідували чоловіки морриса ^[44], крокуючи із дзенькотанням. Вони мали показати танець, коли Ронні Сток відкриє Фестиваль.

На диво, процесія була досить довгою. Гарно доглянуті поні йшли наступними, чиї маленькі, урочисті вершники виглядали досить знервованими від думок про змагання, на які вони вирушають. За ними йшли однаково напружені люди із собаками на повідках, які збиралися змагатися за “Слухняність” та “Смуга перешкод”. Жодна з собак не виглядала знервованою, або хоч трохи слухняною. Вони весь час намагалися побитися один з одним.

Ейдан подумав про Рольфа, який залишився на підлозі у вітальні та стогнав. Він подумав, чи буде нечесно виставити на змаганнях Рольфа, наступного року. Можливо. Він не міг уявити Ендрю, який дозволяє йому чи Рольфу це зробити. Шкода. Вони б перемогли.

Тим часом, наближалися “Дитячі Вигадливі Сукні”, маршируючи, човгаючи та – у випадку, коли дитя було замасковане під тюбик зубної пасти - хитаючись. Їх була величезна кількість. Якби Ейдан витягнув шию, то міг би побачити, як вони повертають вдалечині, заповнюючи дорогу.

- А що трапиться якщо автомобіль чи вантажівка захочуть тут проїхати? – запитав він.

- О, у них поліцейські на чергуванні, щоб регулювати рух, - сказала Сташ. Вона витягла шию. – Гадаю, я бачу жінку-поліцейського там, в кінці.

При цих словах, Ендрю також витягнув шию. Там на відстані була розмита фігура, яка зупинила декілька авто, але хоча він зняв окуляри, а потім знову одягнув, він просто не міг сказати, чи то була справжня жінка-поліцейський, чи Мейбл Браун, яка прикидалася нею. Він перевірив чи Ейдан все ще носить срібний талісман та, просто щоб бути у безпечному місці, сказав:

- Голосую за те, щоб пройтися та подивитися як усі прибувають на Фестиваль.

Так вони і зробили, рухаючись бочком по узбіччям та отримуючи поштовхи від інших людей, які робили те саме. Вони досягли футбольного поля у той момент, коли група повернула та пройшла крізь ворота, поки Воллі Сток тримав їх відчиненими, а музика групи зіштовхнулася із механічною мелодією каруселі. На дорозі чергувало двоє поліцейських. Один стримував ряд авто, із обличчями, що зацікавлено повисовувалися, а інший направляв більшу кількість авто на інший бік поля, де було позначено: АВТОПАРКОВКА ЛИШЕ ДЛЯ МЕЛСТОУНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ. Все виглядало упорядковано та безпечно, із полегшенням подумав Ендрю.

Вони стояли серед інших глядачів та знову дивилися на процесію. Між власниками собак та дітлахами у “Вигадливих Сукнях” виник значний розрив зараз, майже напевно через дитя, вдягнуте як тюбик зубної пасти. Вони дивилися як Дарт Вейден бере її за майже скриту руку та тягне її крізь ворота. Тоді решта дітлахів змогли піти потоком: цигани, скелет, ще декілька Дарт Вейденів, Супермен, Бетмен, наречені, футболісти, феї – цих багато – метелики із великими пурпурними крилами та натовпи пришельців. Більшість цих пришельців були досить реалістичні, переважно зелені, із підстрибуючими антенами на їх чолах…

“Тримайся”, подумав Ендрю та подивився на Ейдана. Ейдан із сумнівом дивився на цих пришельців, розмірковуючи чи не бачив їх раніше.

- Хочеш піти додому зараз? – пробурмотів йому Ендрю.

Коли він це сказав, пройшла жінка-поліцейський, яка пасла останніх пришельців. Вона точно була Мейбл Браун.

- Я дійсно думаю, що ми повинні піти, - сказав Ендрю.

- Будь-ласка, ні! - сказав Ейдан. – Я хочу побачити призи, які виграв містер Сток.

- А я маю бути тут, - сказала Сташ. – Я обіцяла Ронні.

- В такому випадку, ми повинні бути обережними та триматися разом, - сказав Ендрю, дивуючись яким слабким він став.

Воллі Сток зачинив великі ворота із брязкотом та відкрив маленькі ворота, поруч. Тоді він сів за стіл, на якому була коробка з готівкою та томи із відривними квитками.

- Зараз продаж квитків! – закричав він. – Будь-ласка утворіть упорядковану чергу. Кожен квиток є квитком лотереї та дає право на розіграш розкішних призів!

Коли автомобілі почали проїжджати по дорозі за ними, Ейдан, Ендрю та Сташ приєдналися до інших глядачів та почовгали крізь маленькі ворота за квитками. На поле все знову здавалося впорядкованим та безпечним. Група всаджувалася з одного боку платформи. Карусель крутилася, але порожня. Надувний замок все ще був порожній. Хтось на платформі, перед рядом стільців, перевіряв мікрофон. Інші люди влаштовували поні, собак та дітлахів у “Вигадливих Сукнях” всередині різних огороджених місць. Єдиною дивною річчю було те, що всередині огородженого мотузкою місця було дуже мало прибульців і взагалі ніяких ознак Мейбл Браун.

- Таке відчуття, що буде гроза, - сказала Сташ та нервово подивилася на небо.

Як і на протязі ранку, хмари були туманні, із срібними краями, повітря, можливо, стало трохи важчим, але не було жодних ознак дощу. Сташ повела Ейдана та Ендрю до наметів та прилавків біля живоплотів справа. З іншої сторони, надувний замок раптово наповнився дітлахами, а перед фургоном із морозивом вишукувалася довга черга. Фестиваль визначено йшов повним ходом. З цієї сторони, за межами галасу Фестивалю, місіс Сток головувала за прилавком, вкритим художніми купами кольорового одягу.

- Мій прогноз, що буде дощ, - сказала їм місіс Сток, коли вони пройшли повз неї. Вона достала велику міцну парасольку та помахала перед ними.

- Сподіваюся, вона помиляється, - сказала Сташ.

Вони рушили далі, повз прилавок із прикрасами, прилавок із керамікою, прилавок на якому були захоплюючі купи домашніх дрібничок та прилавок, біля якого Ейдан сповільнився, завалений домашніми тістечками та випічкою, у кількості більшій, ніж, подумав він, Гроіл міг з’їсти за тиждень. Але Ендрю та Сташ йшли далі. Ейдан зітхнув та пішов за ними, повз пивний намет. Таємничим чином, цей намет вщент був заповнений людьми, які, здавалося, пили вже другий кухоль пива. “Але він відчинився всього лише п’ять хвилин тому!”, подумав Ейдан. Звідти вже лунали співи.

За пивним наметом була маленька споруда, масивно заповнена Тріксі. Ендрю та Сташ зупинилися, наче не могли нічого із собою зробити.

Тріксі сиділа у широкому кріслі, тримаючи повідомлення, яке гласило: “ВГАДАЙТЕ МОЮ ВАГУ!”. На ній був надягнутий величезний, безформний одяг, який, можливо, правив за гавайський – у всякому разі, навколо її шиї була гірлянда, а у волоссі паперові квіти – і вона напхала під цей зелений одяг подушок, у кількості достатній, щоб збільшити удвічі її звичайний розмір. Вона була колосальна. Вона була величезна.

Шон стояв назовні на траві, викрикуючи:

- Вгадайте вагу пані. П’ятдесят пенсів спроба. Приз 50 фунтів переможцю. Заходьте, заходьте! Здрастуйте Професор! Хіба мама виглядає не кричуще?

Тріксі захихотіла та гордилася жартом.

- Я вважаю, ніхто не зможе вгадати правильно, - сказала вона. – Хочете спробувати?

- Звичайно, - ввічливо сказав Ендрю. Він думав, що у цьому оформленні Тріксі більше, ніж коли-небудь схожа на Мейбл Браун. – Здогадуватися треба у кілограмах чи фунтах?

- О, я приймаю в обох, - сказала Тріксі. Вона весело вказала на дві ваги для ванної кімнати на траві позаду її крісла. – Приходьте у чотири години, я зважуся на обох, а Шон прокричить ім’я того, хто вгадав найбільш точно.

Ендрю заплатив за них трьох і всі вони зробили свої здогадки. Ендрю у стоунах, Сташ у фунтах ^[45], а Ейдан вказав сто кілограмів, тому що думав, що це дуже багато. Тріксі сердечно сміючись, старанно записала їх здогадки у зошиті та сказала їм, щоб були десь поруч біля чотирьох годин.

Вони залишили Шона, що кричав, та Тріксі, що сміялася, та пішли до наступного намету, де були конкурсні претенденти. Це було саме те, куди вони хотіли потрапити.

Глава 16.

У тьмяному, спекотному, трав’янистому просторі у середині намету, були поставлені довгі столи, старанно вкриті бездоганними скатертинами, ніби хтось готувався до банкету. На них були розміщені вказівники. Деякі були дуже рідкісні, на кшталт “Кращий букет з польових квітів”. Ніхто не виступав у цій номінації, окрім Мері Сток, дев’яти років. Вона виграла Перший, Другий та Третій призи за чудову колекцію кульбабок. Яскравим контрастом виступали “Найкращі саморобні роботи”, які вкрили більшість довгого столу. Там були картонні конструкції, створіння фірм Meccano, Lego Daleks, зроблені з ящиків для сміття та різного мотлоху, з колесами, з ногами, якісь штукенції, що зловісно випускали пару. Над ними всіма височів високий, схожий на людину срібний робот, зроблений найбільш бездоганно та акуратно. Його сині очі блимали, а механічний голос казав:

- Я Робот Епплбі, до Ваших послуг, пан чи пані. – Тоді від підняв руку та вклонився.

- Вау! Дивіться сюди! – сказав Ейдан.

Перед роботом була золота картка: “Перший Приз, Шон Епплбі”.

- О, добре! Шон буде задоволений! – сказав Ейдан.

Вони втрьох дивилися на Шонового робота, посміхаючись посмішкою родинної гордості, якусь мить, перш ніж направитися до “Найкращі домашні джеми та чатні” – де Ендрю помітив, що місіс Сток виграла Другий Приз за чатні з томатів, які він наказав їй зробити – та попрямували до “Найкращої Вази з Квітами”.

Там було багато ваз і всі вони були вражаючими, але жодна, як знали Ендрю або Ейдан, не виграла. Вони помітили, із сумом, що не було жодної Призової картки навпроти вази, позначеної Т.О’Коннор.

- Місіс Бланчард-Сток завжди виграє у цій номінації, - з огидою сказала Сташ. – Вона також одна з суддів. Це не чесно. Будемо сподіватися, що тато, принаймні виграв “Краща Єдина Троянда”.

Але, на жаль, коли вони дійшли до тримачів троянд, які стояли вишукувані, то виявили, що золота картка Першого Призу знаходилася біля неохайної золотисто-жовтої троянди, що належала Містеру О. Брауну. Місіс Бланчард-Сток виграла Другий та Третій Призи за червону та білу троянди, обидві цілком звичайні. Тарквінова троянда, з ідеальними вершковими завитушками та ніжно рожевими краями, взагалі нічого не виграла.

- У мене є гарна думка - переставити картки! – сердито сказала Сташ. – Думаєте посмію?

Ейдан помітив Тарквіна з іншого боку столу. Він глянув на нього, збираючись сказати Тарквіну, що його троянда була безумовно найкраща, і зрозумів, що обличчя, що визирало поміж тримачів троянд, не було Тарквіновим. На ньому не було бороди і воно виглядало підступним.

- Не смійте нічого робити, - сказав Пак.

Ейданова рука злетіла до талісману на його шиї. Він все ще був там. Коли його пальці торкнулися талісману, Пак зник.

Вони підійшли до наступної, пекарської, секції, яка пахла смачними тістечками та новим хлібом. Справжній Тарквін був тут, підпираючись однією милицею, він весело посміхався, спокійно сприймаючи виниклу ситуацію. Він сказав їм:

- Принаймні, я виграв “Найкращий бісквіт”. Як компенсацію, ось так. І також Другий Приз за “Скеляне тістечко”.

- Не думаю, що містер Браун їсть тістечка, - пробурмотів Ендрю.

Ейдан лояльно сказав:

- Я думаю, Ваші троянди найкращі!

- Так, тебе ошукали, тато, - сказала Сташ.

- Не бери в голову. Завжди є наступний рік, - сказав Тарквін.

Тарквін підійшов із ними до наступного столу в задній частині намету, де були овочі. Тут було найбільше претендентів. Коли Ейдан торкнувся столу, він помітно заскрипів прямо під вагою Призів за: “Кабачки”, ‘Найбільші Боби”, “Зв’язки Найкращої Моркви”, “Найкращі Коробки Різноманітних Овочів”, “Цибулі” та відображав обережно очищені коріння – не кажучи про навантаження від Призу “Фрукти” у іншому кінці. Здавалося, що люди у Мелстоуні присвятили весь рік вирощуванню Призовою Продукції.

На півдорозі стояв містер Сток. Він склав руки, а його сердитого погляду було достатньо, щоб згорнути Приз за “Салат-латук”, або підсмажити “Найкращу Цибулю”.

- Ви лишень подивіться на це! Тільки гляньте на це! – сказав він їм.

Він стояв перед екологічним дирижаблем. Той був величезний та без картки. Поруч із ним був ряд кабачків інших людей, деякі товсті та жовтуваті, деякі майже такі ж великі як дирижабль, деякі тонше те зеленіше, і жоден з них не отримав жодного призу. За ними, був цілий ряд блідих, прямих кабачків, що належали Містеру О.Брауну, які отримали усі три Призи.

- І ти також, мій друже, - із сумом сказав Тарквін.

- Це скандал! – сказав містер Сток. Він провів їх вздовж столу, вказуючи кожну групу овочів, повз яку вони проходили. – Жодного призу за моркву, - сказав він. – Нічого за цибулю, у той час як огірки та томати…! Навіть моя картопля, і я клянуся, вони найбільші! Цей містер Браун отримав Перший Приз майже за все тут!

Сташ спробувала бути тактовною.

- Можливо, - сказала вона, - цього року вони давали призи не за розмір, дядько Елі. Вони могли давати за їстівні… - містер Сток відповів на це таким поглядом, що Сташ замовкла, кашлянула та подивилася на свій годинник. – Ендрю, - сказала вона, - нам краще піти. Ронні Сток зараз прибуде і я сказала, що буду там…

Вона почала віддалятися, роблячи вигляд, що не побачила вираз обличчя містера Стока.

Перш ніж піти за нею, Ендрю вагався. Він розмірковував чи повинен сказати містеру Стоку, що, навіть в окулярах, він бачив, як всі претенденти містера Брауна дуже підсилені магією. Але коли він зняв окуляри та подивився на поліровані картоплі, на які вказував містер Сток, кожна - рожево-коричневий міні-валун, він зрозумів, що містер Сток не такий вже і невинний щодо не застосування підсилювальних чар. Тож, він заспокійливо сказав:

- Не здивуюсь, якщо містер Браун не намагається підкорити весь Мелстоун.

Він зупинився, із відкритим ротом, розуміючи, що тільки що сказав абсолютну правду. Це було саме те, що містер Браун прагнув зробити: взяти під контроль все поле-піклування. Тоді в листі містера Брауна йшлося про його плани щодо Мелстоуну, ось що він мав на увазі. Перші Призи були лише частиною експерименту містера Брауна, щоб побачити як це можна зробити.

- Тоді зупиніть його! – прогарчав містер Сток, перемістивши погляд на обличчя Ендрю.

- Я спробую, - сказав Ендрю. Терміново роздумуючи як, він прослідував за Сташ та Тарквіном з намету.

Ейдан пішов за Ендрю, сподіваючись, що цей Фестиваль скоро стане більш захоплюючим. У нього було відчуття чогось збирального, очікуючого, що готове трапитися, і він міг ледь дочекатися цього.

Рольф вискочив з-під столу “Найкраща Троянда” та кинувся до Ейданових ніг, важко дихаючи та скиглячи.

- Ти не повинен тут бути! – сказав Ейдан. – Іди додому.

Рольф озирнувся навколо, побачив, що ніхто не дивиться та розчинився у маленького хлопчика, що чіплявся за ногу Ейдана.

- Йди звідси! – прогарчав він м’яко. – Ти у небезпеці. Вони усі тут.

- Я знаю, що вони тут, - прошепотів Ейдан. – Але вони не можуть мене знайти, допоки я ношу цей талісман. – Він задзвенів ним на Рольфа.

- Тоді я маю залишитися та охороняти тебе, - загарчав Рольф.

- Ну добре. Якщо ти повинен, - сказав Ейдан. Він був переконаний, що Рольф не хоче пропустити те хвилювання, яке має статися. – Тоді стань псом – хорошим псом - та йди біля ноги.

Рольф слухняно розчинився назад у пса та пішов за Ейданом, розмахуючи хвостом, коли Ейдан поспішив за іншими.

Важливі на вигляд люди, зібралися на платформі, біля групи. Переважно, це були пані у капелюхах, але було і декілька чоловіків у парадних костюмах. Там був і вікарій, одягнутий у чорне, і містер Браун, так само у чорному, дуже високий та чемний, у найкращому костюмі, із трояндою у пелиці. Натовп збирався перед платформою. Люди виходили з-під пивного намету, щоб спостерігати.

- Роні дуже самовдоволений, що його запросили відкрити Фестиваль, - сказала Сташ Ендрю. – Він планує великий вихід. Я лише сподіваюся, що він не виставить себе повним дурнем.

- Може. Він ніколи не мав багато здорового глузду, - сказав Тарквін. – Окрім коней, ось так.

Вікарій покрокував до мікрофону та постукав по ньому, щоб подивіться, чи той працює. Це спричинило шум, ніби величезна вушна пробка накрила усе поле.

- Пані та панове, - почав вікарій і потонув у гавканні. Собаки, у місці, відгородженому мотузкою, виявили Рольфа, який біг за Ейданом. Здається, вони одразу ж зрозуміли, що він не був справжнім псом та зненавиділи його за це. Вони дзявкали, вони гарчали, вони гавкотіли і вони гавкали, і тяги, на повідках, господарів у напрямку Рольфа. Голова містера Брауна різко повернулася на шум і він, здавалося, шукав місцезнаходження Ейдана.

Це було неприємно. Ейдан та Рольф поспішно заховалися в кінці натовпу, намагаючись триматися тихо та непомітно.

- Пані та панове, - знову почав вікарій, коли шум затих, - з задоволенням представляю вам містера Рональда Стока, чиї Стайні додали такого блиску нашому містечку, і який люб’язно погодився відкрити наш скромний Фестиваль.

Всі були збиті з пантелику. Голови повернулися, шукаючи Ронні.

Вікарій драматично вказав у напрямку віддалених воріт.

- Містер Рональд Сток, - оголосив він. – Оплески, будь-ласка.

Група почала грати Мелстоунську мелодію.

Всі розвернулися, коли Ронні Сток прогалопував крізь ворота та через поле, у напрямку платформи. Він їхав на білому коні, прикрашеному, як лицарській кінь у старі часи. Кінь не виглядав щасливим. Він весь був задрапований у блакитну та золоту попону і прикрашений блакитним із золотим козирком на голові, якого увінчував золотий шип. Сам Ронні був одягнутий у Єлизаветинське вбрання: червоний із золотом дублет ^[46] та плащ, червоні колготи та маленькі опухлі штанці, також червоні із золотом. На голові у нього був великий капелюх із пір’ям, схожий на берет, більшого розміру, якого він стягнув та помахував усім, коли галопував.

Сташ відвернулася

- О Боже, - сказала вона.

Не було сумніву, що це було визначне з’явлення. Всі плескали. Люди під пивним наметом свистіли та улюлюкали. Ронні світився, коли стильно зупинив коня біля платформи, ляснувши капелюха назад, на голову, та граціозно спішився. Молода панянка жваво підскочила, щоб доглядати за конем.

- Гей! – сказала Сташ, починаючи рухатися уперед. – Я думала, це я повинна робити!

- Я радий, що не ти, - сказав Ендрю.

У мить, коли Ронні зліз з коня, той зробив серйозну спробу позбавитися блакитного із золотим спорядження. Молода панянка була піднята у повітря, а потім мала уникати копит, що роздратовано хльостали.

- Це ж Тітанія! – сердито сказала Сташ. – Сподіваюся бідолаха Сніжок наступить на неї!

Тарквін схопив її за одну руку, Ендрю – за другу, щоб вона зупинилась. Тарквін заспокійливо сказав:

- Тихо, тихо, тихо.

Ендрю онімів, спостерігаючи як Ронні Сток граціозно піднімається сходами до платформи. До цього, він Ронні не бачив. Він завжди уявляв його коротеньким та товстим, можливо із червоним шахрайським обличчям. Нічого подібного. Ронні був високий, стрункий, елегантний на вигляд, із вузьким аристократичним обличчям. Насправді…

Ендрю виявив, що дивиться на містера Брауна, на іншій стороні платформи. Ронні Сток майже міг бути близнюком містера Брауна. Містер Браун дивився на Ронні у повному білому обурені, тому що немислимо, щоб і у самого Оберона був двійник у Мелстоуні.

“Добре”, подумав Ендрю: “це твоя власна вина, бо живеш тут так довго!”.

Містер Браун повільно повернувся та пошукав у натовпі Ендрю. Знайшовши, він підняв елегантний білий палець. Ендрю був вимушений приготуватися протистояти атаці електричної магії. Світ став сірим та запаморочливим для нього і він змушений був обпертися на Сташ та Тарквіна.

Тоді містер Браун повернув пальця у напрямку Ронні Стока. У Ронні не було захисту від магії. На мить він захитався, а потім впав на платформу із порожнистим тріском, як падаюче дерево.

Жах заполонив усе. Пані в капелюхах нахилилися над Ронні. Люди почали штовхатися у натовпі, викрикуючи:

- Пустіть мене, я медсестра!, - або, - З дороги! Швидка допомога Святого Джона!, - чи, -Я знаю як надати першу допомогу!- поки містер Браун просто стояв, де стояв, злий, а щодо іншого байдужий.

У метушні, кінь втік від Тітанії.

Ейдан відчув, що хтось підштовхнув його ліктем. Поруч із ним стояв, хихикаючи, Пак.

- Думаєш ти у безпеці, еге ж? – сказав він Ейдану. Він злегка помахав однією пухкою рукою.

До Ейданово жаху, срібний талісман полетів з його шиї та приземлився у траві через декілька ярдів.

Рольф пірнув за талісманом, підібрав його ротом та одразу ж кинув, із вереском. Срібло отрута для перевертнів. Ейдан також пірнув за талісманом, продираючись на ним у траві, на колінах. Він майже дотягнувся, коли, якимось чином, у натовпі з’явилася прогалина і він побачив містера Брауна, який стояв на платформі та дивився на нього. Це був нещадний та зневажливий погляд. Ейдан стояв на колінах, де стояв та дивився на містера Брауна, почуваючись повністю нікчемним, маленьким, дурним і нерозумним. Він одразу зрозумів хто містер Браун і він знав, що містер Браун не має до нього ніякої поваги.

- Що ж, дуже погано! – сказав він Рольфу. – Ніби це мене турбує! – Він подивився навкруги де талісман і виявив, що той зник.

У полі, Тітанія перестала переслідувати коня та вказала на Ейдана. З іншого боку, жінка-поліцейський, яка наглядала за дітьми у “Вигадливі Сукні” також вказувала на Ейдана та кричала. Дивні істоти повстали з усіх кінців поля та просувалися до Ейдана. Раптом, він став сам один із Рольфом у широкому колі трави, з Охоронцями та високими людьми у шоломах, що йшли на нього з одного напрямку, менший народ, із антенами, поспішали до нього з іншого, і дивні створіння з мереживними крилами текли до нього звідусіль. Це було гірше ніж усе, що відбувалося у Лондоні. Божевільною, кошмарною частиною цього було те, що група все ще продовжувала грати та зіштовхнулася із механічною музикою з каруселі. І все це при яскравому денному світлі.

Ендрю все ще погойдуючись та у запаморочені, побачив Ейдана, що стояв на колінах на відстані, а до нього сходилися істоти.

- Маю допомогти йому! – сказав він. Він думав, що сказав це Сташ, але лише Тарквін був поруч. Сташ сказала:

- Я повинна спіймати бідолаху Сніжка! – та понеслася геть.

Перш ніж Ендрю зміг поворухнутися, з’явилося дивне голосіння та невиразні крики, які ставали голосніше та голосніше. Через живопліт позаду платформи проломився Гроіл, із своєю армією переслідувачів, що йшли за ним по п’ятах. Було очевидно, що Гроіл не має жодної гадки, що тут відбувається Фестиваль. Він піднявся на платформу – яка гойдалася та скрипіла під його вагою – заплутався у ряді прапорців та дивився навколо, із подивом, поки боровся за звільнення від прапорців. Потім, коли його переслідувачі потекли на платформу за ним, Гроіл подолав перешкоду у вигляді Ронні Стока та стрибнув на землю, ударивши двох пані у капелюхах по боках та посипаючи групу прапорцями, коли ішов. Він мчав по полю великими кроками та заховався на землі, десь біля пивного намету. Переслідувачі його втратили. Вони бігали туди-сюди, шукаючи Гроіла, перешкоджаючи істотам наступати на Ейдана і перекидаючи пекарський прилавок. Деякі роїлися у надувному замку, а інші вторглися на карусель, яка зупинилася із гучним пароподібним вереском.

Протягом кількох секунд, Фестиваль розчинився у сумбурі. У місці, відгородженому мотузкою, собаки та більшість поні сказилися, в той час як діти з “Вигадливих Суконь” притулилися один до одного та верещали, а Мейбл Браун бігала туди-сюди, викрикуючи накази, які ніхто не слухав. Зі сторони пивного навісу прийшли крики, тріск та звуки напоїв, що лилися. Місіс Сток, ковзаючи та сковзаючи по булочках та шоколадних тістечках, винеслася з-під її прилавку з одягом та пішла на Гроілових переслідувачів зі своєю парасолькою.

- Забирайтеся геть звідси, ви, чудовиська! – скрипіла вона, тикаючи та гамселячи та б’ючи щосили, та зламуючи декілька антен.

Поруч, Шон витягнув одну з подушок з величезної сукні його матері та лупив по кожній істоті, що наважувалася підійти. Тріксі підтримувала його з іншою подушкою. Летіло пір’я. Істоти здригалися та волали та бігали.

Містер Сток вийшов з конкурсного намету, несучи кабачок-дирижабль на плечі та прагнучи дізнатися, що відбувається. Коли він побачив орди, що наступали на Ейдана, він перекрив цей шлях, вертячи великим овочем. Пак, який біг за ордою, кричачи на них, щоб схопили Ейдана та вбили Рольфа, був першою жертвою містера Стока. Кабачок зловив його ТОК! - по голові. Він вклав Пака точно на траву, але могутній овоч залишився непошкодженим, крапчастим та блискучим.

Тим часом, інші люди вийшли з конкурсного намету та жбурляли Призову картоплю у мішанину.

Весь натовп, включаючи містера Стока, розсіявся від галопуючого Сніжка, якого Сташ переслідувала по п’ятах. Сніжок зараз був у паніці. Він ніяк не міг позбутися порваної попони, яка тяглась за ним, і він все ще відчував дивних істот поміж ніг. Кожен, люди та безсмертні, продовжували ухилятися від несамовитих задніх ніг Сніжка, і стрімких кидків залізних передніх копит. Наступ на Ейдана сповільнився та трохи розсіявся.

“Я повинен щось зробити!”, подумав Ейдан. Оскільки талісман зник, він був цілком незахищеним серед пазуристих ніг, що дралися. Він згадав, як Ендрю казав йому, що ім’я Ейдан означає “новий вогонь”, чи щось таке. Через паніку спогади були невиразні. Але він подумав: “Ось воно! Вогонь!”.

На платформі вікарій взяв себе в руки та, загорнутий у порвані прапорці, взяв мікрофон і спробував зазвати до спокою.

- ЛЮДИ, ЛЮДИ! – гудів його голос. – БУДЬ-ЛАСКА, ВІЗЬМІТЬ СЕБЕ У РУКИ! – Оскільки його голос гримів та гримів, а ніхто його не слухав, Ейдан обхопив двома руками Рольфа та спробував оточити їх у непроникному полум’ї. Пазуриста зброя та рокіт вікарія відволікали його. Він панікував. “Я не можу цього зробити!”, подумав він та спробував сильніше.

Раптом він опинився у середині вогнища. “Помилка!”, подумав він, коли шерсть Рольфа зашипіла, а його власне волосся почало горіти.

- Допоможіть! – закричав він, оточений високим оранжевим полум’ям.

Тарквін та містер Сток спробували проштовхнутися до Ейдана.

- Хоча, що ми будемо робити, коли доберемося туди, я не знаю! – сказав Тарквін містеру Стоку.

- Завдавати ударів з усіх боків, - похмуро сказав містер Сток. – Бий все донизу.

Ендрю потряс головою, щоб звільнитися, хоча б від якоїсь, очманілості та почав проштовхуватися у іншому напрямку, до платформи. Він знав, що повинен робити, якби ж то він міг думати належно. Він міг бачити, що містер Браун стоїть на платформі, схрестивши руки, цілком байдужий до метушні. Насправді, здавалося, що дійство його трохи розважало, і зовсім не турбувало, що Ейдан цілком міг піджаритися до смерті. Ендрю проштовхувався крізь натовп великими кроками і зняв окуляри, коли йшов. Це трансформувало містера Брауна у дивну високу істоту, що коливалась, із обличчям, яке насправді не було людським. Ендрю відвернувся від нього та спробував зафіксувати свій спантеличений розум замість містера Брауна на вікні в його задніх дверях. Зелене для Сташ, блакитне для Шона, оранжеве для місіс Сток, жовте для Рольфа, червоне для містера Стока. Ні, панель, яка йому дійсно була потрібна була фіолетовою, із обличчям, яке могло бути Тарквіновим. І ще йому потрібне інше вікно у сараї…

Гроіл, ймовірно, побачив, що Ейдан у халепі. Він здійнявся у полі зору, біля пивного намету та промаршував до Ейданового вогнища, височиючи над усіма іншими на полі. Він увірвався поміж істот, що стовпилися поза вогнищем та топтався крізь них. Перше, що зрозумів Ейдан, що це шипіли ступні Гроіла, коли Гроіл схопив Ейдана та підняв його на руках. Це будо дивне почуття. Воно повернуло Ейдана назад у часи, коли він був достатньо малим, щоб Бабця носила його. Але він робив усе, щоб загасити вогонь, перш ніж Гроіл тяжко обгорить. Він знав, що ступні Гроіла як шкіра, але все ж! І там був бідолаха Рольф, який стрибав та верещав.

Ейдан відчув дзижчання Гроілових грудей, коли той кричав:

- Залиште його у спокої! Він мій друг! – Він повертав Ейдана туди і сюди, щоб до того не дотягнулися Охоронці та пазуристі пальці мереживних людей.

“Як мені загасити вогонь?”, відчайдушно розмірковував Ейдан. “Зробити закляття задом на перед, чи що?”

У той же час, Ендрю, із думкою, твердо зафіксованою на двох вікнах, проштовхався крізь край натовпу та промарширував сходами на платформу. Містер Браун повернувся, щоб спостерігати за ним, із обмірковуванням, коли Ендрю переступив яскраво-червону фігуру Ронні Стока – який почав повертатися, із незначним стоном - повз пані у капелюхах та підійшов до вікарія.

- Вибачте, - ввічливо сказав він та вийняв мікрофон з рук вікарія. – Я повинен сказати, - пояснив він, коли нишпорив у задній кишені своїх джинсів, шукаючи клаптик паперу, якого відірвав від старого коміксу, що читав Ейдан. Проблема була у тому, що він був вимушений знову одягти окуляри, щоб прочитати. Одразу, як він це зробив, то побачив Тарквіна, що зараз стояв у низу сходів, з тривогою дивлячись на нього, і містера Брауна, що поступово почав підходити до нього.

Дуже сильно сподіваючись, що це спрацює, Ендрю проігнорував їх обох. Він підняв мікрофон до рота та клаптик паперу до очей та прочитав дивні слова, які він написав дуже давно, коли був Ейданового віку.

Слова не гуділи так, як голос вікарія. Вони виходили з гучномовця як гуркіт грому та як призиви далекої труби. Всі інші шуми потонули у них. Усі на полі: люди та істоти, були змушені завмерти, прикривши руками вуха. Коли Ендрю закінчив говорити, була повна тиша. Абсолютна тиша.

У цій тиші, Ендрю відчував, як магія тече з вічності всередину, щоб зосередитися на двох фіолетових панелях скла, у двері та на даху сараю. Це принесло результат. Величезний дуб за Мелстоун Хаузом, здавалося Ендрю, заворушився, а потім підняв своє гілля. Він накопичив гілки, наповнені зигзагами блискавок. Навколо нього прокотився грім. Несучи грозу у гіллі, величезне дерево направилося до поля та Фестивалю. Здається дорога зайняла віки. Ендрю стояв, почуваючись, ніби пройшла година, відчуваючи, що грозове дерево йде, з бурею, що кружляє у його куполі, та енергія спалахує крізь коріння. Але також здавалося, що воно було тут за мить.

Воно просувалося по полю, пройшовши крізь Гроіла, Ейдана та Рольфа, залишаючи випалену траву позаду та кільце наляканих істот на колінах. Воно прокрокувало крізь натовп та попрямувало до Тарквіна. Тарквіновий рот відкрився у тихому крику болі.

- О ні, - сказав Ендрю. – Він не достатньо великий. У нього і так достатньо болі. – Його голос у мікрофоні додав до грози гуркіт по полю.

Але величезний дуб просто залишив Тарквіна. Він метнувся крізь натовп на платформу і став частиною вже самого Ендрю. ТЕПЕР ГОВОРИ, сказало дерево.

Ендрю відчув, що здіймається навіть вище за Гроіла. Він був могутнім стовбуром, величезним крученим гіллям, гілочками блискавок та тисячею листя, що тріщало від сили. Його розум гримів. Він бився, щоб віднайти голос, який зрозуміли би люди. Він бився, щоб віднайти свій власний мозок. Це був тендітний людський оберт у розумі, але він віднайшов його та чіплявся за нього. Він вказав пальцем, чи, можливо, гіллям на містера Брауна, зараз майже поруч із ним на платформі.

- Мандрівний король, - прогримів він, - ви харчувалися на цьому полі занадто довго. Візьміть свій почет та своїх дружин та почет ваших дружин та повертайтеся у свою власну країну та живіть там у мирі. Не намагайтеся забрати це поле собі. – Він віднайшов Мейбл Браун у місці, відгородженому мотузкою, та Тітанію, десь біля надувного замку, та хитнув своє листя, вказуючи на них теж. – Зараз йдіть!

Вони пішли. У них не було вибору. Із дивним порожнистим стогоном, усі створіння швидко піднялися у повітря у три димчасті завихрення. Тітанія була із ними та Мейбл Браун та, останній з усіх, із презирливим криком чистого роздратування, містер Браун. Як упавше листя на вітру, вони закручувалися у спіраль геть та геть, із печальними криками та протестами, коли неслися. Ендрю думав, що бачив, як всі три їх завихрення занурилися у боці Мел Тампу та зникли.

“Оттепер це дивно”, подумав він. “Звідси я навіть не можу бачити Мел Тамп!”

Це змусило його усвідомити, що закінчилось його перебування великим дубом. Дуб залишив його зарядженим та збільшеним. Він знав, що більше ніколи не буде повністю таким як був раніше.

Для всіх інших це виглядало, як величезна блакитно-фіолетова блискавка вдарила біля Ейдана та Рольфа, послідкувавши за якою майже миттєво заревів гром. Тоді пішов дощ, тяжкими білими стержнями, перемішаний із чимось, схожим на град. Майже всі побігли уритися під наметами. Місіс Сток підняла свою велику парасольку. Поле звільнилося від усіх крім тих, хто був у місці, відгородженому мотузкою та на платформі.

Тоді дощ зупинився. Жовте сонячне світло палало у траві та на вологих, паруючих поні та забруднених вигадливих сукнях. Капелюхи на платформі капали. На полі, Ейдан струсив своє співуче та намокле волосся та намагався прочистити окуляри. Він стояв на колінах у колі випаленої, із запахом копчення, трави. Не було жодних ознак Гроіла. Ейдан був нещасний через це. Було зрозуміло, що коли Ендрю відіслав усіх істот геть, він мав відіслати і Гроіла, і Ейдан втратив друга. Але Рольф все ще був тут, із випаленим низом, з однієї сторони, та намагався кульгати на всіх чотирьох лапах. Рольф, дуже обережно, кульгаючи винюхував розтоплену срібну грудку поруч.

- Залиш це, Рольф, - сумно сказав Ейдан. – Це лише мій талісман. Блискавка вдарила у нього, але я гадаю він мені не знадобиться.

На платформі, Ендрю ввічливо віддав мікрофон вікарію та нахилився допомогти Ронні Стоку стати на ноги. Крім того, що Ронні промок до нитки, здається інших пошкоджень не було.

- Яка була буря! – сказав він Ендрю. – Дякую. Ви той хлопець Хоуп, з Мелстоун Хаузу, так? Радий познайомитися.

Коли Ронні встав, вони вдвох із Ендрю спотикалися об речі, що хрустіли. Платформа була вкрита впавшими жолудями. Ендрю знову нахилився та зібрав жменю, але здавалося, більше ніхто жолудів не помітив. Вікарій роздратовано стукав по мікрофону і не отримував жодного звуку. Той, здавалося, зламався.

“Як мій комп’ютер, коли отримує заряд магії”, подумав Ендрю, ховаючи жолуді у кишеню.

- Нічого, - бадьоро сказав Ронні Сток. – Я звик кричати на вершників на моєму кінному заводі. – Він із зарозумілим виглядом пройшов до центу платформи та прокричав, - Пані та панове! – Коли достатня кількість людей виринула з наметів, він прокричав знову, - Пані та панове, я збирався виступити із промовою, але у зв’язку із погодою, я думаю буде доречним просто об’явити, що цей Фестиваль повністю відкритий. Дякую.

Група, дещо тремтячи, з’явилася з пивного намету та почала грати. Ронні подивився повз них через поле, туди, де Сніжок, який котився по землі, заплутавшись у вологій блакитній тканині.

- Хто-небудь, врятуйте мого коня! – проревів він.

Сташ намагалася. Проблема була у тому, що Сніжок зовсім не сприяв їй. Сташ ніколи б не поставила коня на ноги, якби дехто не підійшов та не допоміг їй підняти коня.

- Дякую, тато, - видихнула вона, думаючи, що це був Тарквін. Але коли вона пригледілась, це був хтось дуже схожий на Тарквіна, але без бороди. – О, - сказала вона. – Вибачте. У будь-якому випадку дякую.

- Немає за що, - сказав Пак та зник поруч із каруселлю.

Ендрю спокійно зістрибнув униз, із платформи та пішов до Тарквіна, якій був білий як простирадло.

- Давайте повернемося до мене додому, - сказав Ендрю. - Я зараз уходжу. Ви виглядаєте так, ніби Вам треба випити.

- Я би випив чашку чаю, - визнав Тарквін. – У мене жахливий головний біль, тож мені треба. Що то була за штуковина?

- Краще не питати, - сказав Ендрю. Коли вони удвох пішли до Ейдана. – Хочеш залишитися? – запитав Ендрю.

- Ні, - сказав Ейдан. – Гроіл зник. Але гадаю, я вимушений залишитися. Рольф не може ходити.

На щастя, у той момент підійшов містер Сток, який котив тачку, у якій відпочивав овочевий дирижабль.

- Я підвезу пса, - сказав він. – А ви тримайте це. – Він підняв великого кабачка та здавалося хотів передати Ендрю. Потім до нього дійшло, що Ендрю зараз був занадто важливо могутнім, щоб нести продукти. Натомість він обернувся та кинув могутній овоч до Ейданових рук. Той був дуже важкий та, все ще, цілком неушкоджений.

Рольф із найбільшим полегшенням заліз у тачку, де він лежав та лизав лапи, і вони відправилися додому. Вони пройшли повз місіс Сток, яка витрушувала парасольку.

- Тріксі та Шон порвали обидві її подушки, - сказала вона їм. – Також хороша річ! Побачимося у понеділок, Професор.

Вони підійшли до Сташ, яка люто розривала блакитну попону зі Сніжка.

- Уходите? – сказала вона. – Я також, коли відведу Сніжка назад у стайні. Думаю, він потягнув мускул. Ронні може просто піти назад пішки, і так йому і треба! Серйозно, що за дурня він з себе клеїв! - Вона зупинилася, із блакитним козирком із шипом у руках. – Думаєте, тут ще хто-небудь знає, що трапилося насправді?

- Сумніваюся, - сказав Тарквін. – Я не бачу, нікого, хто б вірив, що бачив велетня, не кажучи вже про всіх інших істот. Гадаю, вони лише пам’ятають, що Фестиваль перервався батьком та матір’ю грози. Або я сподіваюся. Не хочу провести наступні десять років, пояснюючи усе таким людям як місіс Бланчард-Сток. А ти?

У що б люди не вірили, Фестиваль був у самому розпалі, коли вони пішли. Карусель крутилася, а надувний замок був повний. З тиру лунав тріск, а з-під пивного намету – співи. Вдалечині було видно яскраво-червону фігуру Ронні Стока, урочисто вибравшого тюбик зубної пасти переможницею Вигадливої сукні, перед тим як піти судити собак та поні. І Сонце сяяло.

Глава 17.

Ейдан все ще був нещасним щодо Гроіла, хоча Ендрю і продовжував казати, що він був певний, що не відіслав Гроіла із іншими.

- Я знаю, що не приєднував його до них, - сказав він.

- Тоді чому він пішов? – протестував Ейдан. – Я гадаю, він мав піти, тому що він був двійником Шона.

Ендрю спробував заспокоїти Ейдана, піднявши на дах сараю для дров гігантського кабачка, тієї ночі. Але вранці у неділю, він все ще був там, непочатий.

- Ну, - сказав Ендрю, - ця штука практично непорушна. Мабуть, Гроіл навіть не міг встромити у нього зуби.

Того ранку подзвонив Воллі Сток, сказати Ейдану, що той виграв пляшку хересу. Це зовсім не втішило Ейдана.

В обід подзвонила Тріксі, сказати Ендрю, що той правильно вгадав її вагу. Ендрю подякував та ввічливо повернув їй 50 призових фунтів. Він був дуже неуважний у той день, сидячи на косарці під вітражним дахом сарайчика, вираховуючи, що точно робіть кожний колір. Ввечері він відчував, що майже зрозумів.

У ніч на понеділок, гігантський кабачок впав з даху та луснув.

Тим часом, Рольф пояснював важливість своїх підгорілих ніг. Він всю неділю лежав на підлозі кухні, на шляху у всіх, м’яко стогнучи. В понеділок, місіс Сток так розсердилася на нього, що змусила Шона винести пса на газон, де Рольф лежав на Сонечку та продовжував стогнати, поки Ейдан не вийшов із тацею собачої їжі. Рольф підхопився та прогалопував до нього.

- Ти, - сказав йому Ейдан, - просто великий шахрай. – Його вразила ідея. – Гей! – сказав він. – Я думаю, може Гроіл також підпалив собі ступні!

Ендрю відправив Шона на горище, подивитися чи може він полагодити дах. Після того, як Ендрю побачив “Найкращого робота”, у нього була безмежна віра у Шонову здатність полагодити будь-що.

- Гм! – сказала місіс Сток.

Ендрю проігнорував її та відчинив передні двері для Сташ та Тарквіна, які прийшли обговорити весілля. Вони зробили навряд чи більше, ніж визначилися із датою, коли були перервані величезним ревом містера Стока, що супроводжувалося криками місіс Сток:

- Не смійте звинувачувати нашого Шона! Він робить, що може!

- А зараз що? – сказав Ендрю.

Вони поспішили назовні.

- До речі, - сказала Сташ, коли вони ішли. – Знаєш, що Мелстоун Менор зараз виставлений на продаж? Ронні Сток думає про його купівлю. Він гадає Гранж не достатньо великий для нього.

- Дуже йому підходить, - сказав Ендрю.

На газоні вони знайшли косарку та містера Стока, який зараз сперечався із Ейданом.

- Я кажу тобі, вона не заводиться, - казав містер Сток. – Цей дурний незграба чіпав її та зіпсував мій особливий спосіб! – Він потягнув ручку стартера у свій особливий спосіб. Нічого не трапилося. – Бачиш? – крикнув містер Сток на Ейдана. – Дай мені добратися до Шона!

- Ні, не дам, - сказав Ейдан. - Дивіться. – Він потягнув ручку та в косарці солодко запульсувало життя. – Бачите?

- Залишся із ним, Ейдане, - сказав Ендрю, - і заводь її кожного разу, коли вона вріжеться у чортополох.

Містер Сток дивився сердито. Він так розізлився, що пізніше, у цей день, коли газон став коричневим та щетинистим, він маршував у кухню декілька разів, щоб кинути на стіл шість коробок наповнених його Фестивальними претендентами. Місіс Сток гучно скаржилася.

Пізніше у цей день, Ейдан зібрав сумні останки кабачка та допоміг Ендрю завантажити дах сараю для дров гігантською картоплею та величезними томатами, замість нього.

У вівторок вранці, коли Ендрю снідав, Ейдан принісся, із Рольфом, у будинок.

- Вони зникли! – Кричав Ейдан. – Гроіл був тут! Мабуть, у нього просто боліли ноги після усього!

- Добре, - сказав Ендрю, ловлячи кухонні двері, перш ніж вони грюкнули. – Чудово. А зараз є хоч який-небудь шанс, що я повернуся до роботи та писатиму мою книгу сьогодні?

- О, так, - щасливо сказав Ейдан. – Усе у повному порядку, зараз.

Але це було не так, або не зовсім. Всередині ранку у двері подзвонили. Оскільки місіс Сток була нагорі, а комп’ютер Ендрю не зрозуміло чому ще дужче, ніж коли-небудь, завис, Ендрю вийшов у коридор, відчинити двері.

- Це мабуть Тарквін, - сказав він Ейдану, який, із цікавістю, також збирався відчинити двері. – Гадаю, його нога потребує ще зміцнення.

Якусь мить, коли відчинив двері, Ендрю думав, що це був Тарквін. Але маленький чоловічок, який стояв там на двох міцних ногах, одягнутих у звисаючи штани до коліна і, незважаючи на те, що його шкіряний піджак був дуже схожий на Тарквіновий, був значно повніший та без бороди. Він простягнув Ендрю великий конверт.

- Лист від мого пана, - сказав він.

Ейдан, впізнав Пака та одразу почав відступати. Нажаль, він втрапив прямо у місіс Сток, яка несла оберемок пластикових пакетів.

- Оці були у тебе під ліжком, - сказала вона. – Я казала тобі чи не казала покласти їх у відро для сміття? Ти зараз же підеш зі мною нагору та належним чином забереш усе своє сміття.

Пак посміхнувся.

- Так, Ейдане, - сказав Ендрю. – Йди та пожинай плоди своїх дій. Лист потребує відповіді? – запитав він Пака.

Пак, все ще посміхаючись, дивився, як Ейдан поспішно йде за місіс Сток. Тоді він скромно сказав:

- Я тут, щоб почекати на вашу реакцію, сер.

- Справді? – сказав Ендрю, беручи великий жорсткий конверт. Він був адресований, звивистим, гострим почерком, який, як відчував Ендрю, він знав досить добре, Е.Хоупу Есквайру. Деякою мірою усвідомлюючи, що Пак стоїть тут та дивиться на нього, він розірвав конверт та витягнув листа на денне світло, щоб прочитати. У листі говорилося:

Містер Хоуп,

Ваші дії щодо мого вислання були досить поспішні. Я збирався сказати вам дві речі.

По-перше, використання вами двох частин зачарованого скла було безрозсудним. Дві разом вони є значно могутнішими, ніж, я думаю, ви могли здогадуватися і могли бути дуже небезпечними у недосвідчених руках.

По-друге, як тільки я побачив хлопця Ейдана, я одразу зрозумів, що він не моє дитя. Він помітно та повністю є людиною і, ймовірно, вашим близьким родичем.

Майже напевно, дівчина Мелані кинулася у обійми вашого діда, так само як вона кинулася у мої. Я дав їй гаманець, як застережний захід, щоб я міг відслідкувати її, коли потребуватиму, але оскільки ваш народ та мій народжують неохоче, я був байдужим, допоки обидві мої дружини не виявили його існування.

Якщо ви сумніваєтеся у правдивості другої частини інформації, вам потрібно лише знайти світлину самого себе у Ейдановому віці. Схожість досить вражає. Я часто бачив вас хлопчиком.

Зараз ви можете взяти на себе відповідальність за свого нового родича. У мене немає подальшої зацікавленості у хлопцеві.

Оберон Рекс

- Гаразд, я буду…! – пробурмотів Ендрю. Йому не було потрібно йти шукати свою світлину у Ейдановому віці. Один із старожилів у вітальні, яку місіс Сток завжди ставила точно посередині камінної полички, була світлина, у срібній рамці, дванадцятирічного Ендрю. Схожість безумовно була, якщо не зважати на той факт, що у Ендрю було світле волосся, а у Ейдана коричневе. Дійсно, Ендрю припускав, що причина, того, що він був настільки готовий прийняти Ейдана у Мелстоун Хаузі, була у тому, що Ейдан мав знайому, сімейну схожість. - Гаразд, я буду..! – знову сказав він.

- Це і є ваша реакція, сер? – запитав Пак з порогу.

- Не зовсім, - сказав Ендрю. – Скажіть своєму пану, що я дуже вдячний за обидві частини інформації.

Пак виглядав безперечно розчарованим.

- Дуже добре, - сказав він та щез з ганку.

Ендрю задумливо перечитав листа. Він розмірковував чи розповідати Ейдану. Сташ допоможе йому прийняти рішення.

1 – з англійською “Hope” – “Надія”;

2- в оригіналі автор використовує слово – skyhooks. Цей слово вживається у 2-х значеннях: 1- гвинтокрил, що тягне стальний трос для переміщення важких предметів; 2 – гак, як спускається якимось чином з неба (як приклад – причеплений до штучного супутника, що обертається навколо планети);

3 – в оригіналі “splitting hairs” – приблизно те саме, що “з однієї гіллі ягоди”;

4 – в оригіналі “bossy boots” – Британське та Австралійське неввічливе слово, яким називають того, хто завжди каже іншим людям, що робити;

5 – в оригіналі “stick-in-the-mud” (буквально – застрягший у багнюці)– нудна та старомодна людина;

6 - “Cauliflower cheese” – традиційне британське блюдо з 17-го століття. Складається з шматочків легко звареної кольорової капусти, вкритої сирним соусом (схоже як покривають пиццу);

7 - вкривання поверхні ґрунту соломою, перегноєм, тощо для захисту ґрунту від пересихання й перегрівання;

8 - біля 30,5 см;

9 - чатні (індуський соус з овочей та/або фруктів);

10 - можливо тут іде відсилання на Книгу пророка Єзекіїля (Старий Заповіт), у якій згадується про долину кісток, які за наказом Бога постануть з мертвих;

11 - Injured Jockey Fund, заснований у 1964 році, щоб допомагати жокеям, що через травми не можуть далі працювати;

12 – Bulls-eye, дослівно “око бика”;

13 - Aidan Cain. Aidan – англійська версія ірландського імені Aodhan, яке в свою

чергу походить від Aodh, що означає вогняний (полум’яний) та було іменем Кельтського Бога Сонця Aed. Також ім’я декількох ірландських святих. Cain – Каін, старший син Адама та Єви;

14 - Kempton, Warwick, Lingfield, Leicester - назви міст та містечок у Англії;

15 - Aidan’s Hope. У даному випадку можна трактувати як “Надія Ейдана” та “Хоуп Ейдана”;

16 - телефон екстреної допомоги, у ряді країни, зокрема у Об’єднаному Королівстві, Ірландії, Польщі тощо;

17 – 15 футів = 4,572 метра;

18 – містечко у Північному Йоркширі, відоме з Римських часів;

19 - 1 дюйм=2,54 см;

20- 1 ярд = 91,44 см;

21 – 3 фути = 91,44 см;

22 - WD40 (скорочено від “Water Displacement, 40th formula” – зміщення води, 40-ва формула) – торгова марка мастила, проникаючого мастила та спрея, що зміщує воду. Розроблена у 1953 році;

23 – справа у тім, що в англійській мові спаржа це “Asparagus”, але у деяких місцях ще називають - “Sparrowgrass” (буквально - трава горобця). По тексту книги скрізь використовується - “Asparagus”, лише у тому епізоді, де містер Сток сварився із місіс Сток він використовує - “Sparrowgrass”. А зараз – “Sparrowgrass” використав і Гроіл, хоча Ендрю назвав її - “Asparagus”. Шпараг – спаржа польською;

24 – перекладається як “плаваючі обломки корабля”;

25 - Hey! – простий вигук, але на сленгу має значення “Привіт!”;

26 – крок без зміни ноги у фігурному катанні. Фігурист повертається на нозі, одночасно рухаючись уперед;

27 – тут гра слів – “manor” (менор) – означає “маєток”;

28 – werewolf – англійською “вовкулака”, що складається зі слів “був” “вовк”, Ейдан же каже: “were-dog”, тобто “був” “собака”, обігруючи слова вовкулака (перевертень) та собака, яка є перевертнем;

29 - WPC – Woman Police Constable - жінка поліцейський Констебль. У Великій Британії констебль офіцер поліції найнижчого рангу. 92 – очевидно її номер;

30 – 157,48 см;

31 – маються на увазі феї, як їх сприймали в давнину. Сучасний образ фей, як юних та добрих істот виник в епоху Романтизму. У фольклорі, феями називали різних істот, які були як добрими так і злими. Залізо вважається одним з засобів захисту від фей, оскільки воно для них, свого роду отруйне, і вони не можуть знаходитися біля нього. Крім заліза, є ще інші засоби захисту: носити одяг навиворіт, проточна вода, дзвони (особливо церковні), звіробій, чотирилиста конюшина.;

32 - Ейдан обігрує назву легендарного меча короля Артура – Екскалібур. Цьому мечу іноді приписують магічні властивості. За однією з легенд меч був замкнутий у камені і його міг витягти лише “справжній король”, яким виявився Артур.;

33 – Оберон -у середньовічній літературі та в Епоху Відродження король фей. Найбільше відомий за п’єсою У.Шекспіра “Сон в день середини літа” (“Сон літньої ночі”), у якій він є чоловіком королеви фей – Тітанії.;

34 – У Англійському фольклорі міфічний фей. Часто персоніфікують із духом землі. Порівнюють із слов’янським Лісовиком. Також має імя Робін Гудфеллоу (Робін Гарний-хлопець). У п’єсі У.Шекспіра “Сон в день середини літа” (“Сон літньої ночі”), є слугою короля Оберона.;

35 – скорочено від “фізіотерапія”;

36 - хрестоподібна Т, з петлею у верхній частині, використовувався у Давньому Єгипті як символ життя.;

37 - мається на увазі так званий Lloyd’s Name (ім’я Ллойда) - член Lloyd’s of London (Лондонський Ллойд). Lloyd’s of London, це британський страховий ринок, який не є компанією. Ринок розпочав діяльність, наприкінці 17 століття, з страхування судноплавства, а пізніше поширився і на інші сфери. У 1871 році Парламент Об’єднаного Королівства видав спеціальний закон щодо цього страхового ринку;

38 - Rex – король латиною;

39 - Blind Trust – Сліпа довіра – цільовий фонд, який управляє фінансовими справами та/або активами людини, не повідомляючи їй про те, що робиться. Так, щоб ця людина (довіритель) могла уникнути звинувачень у використанні службового становища у корисливих цілях. Очевидно, у даному випадку старий Джоселін не хотів, щоб було відомо хто надав гроші хлопчику;

40 – слово “bitch”, зазвичай перекладається як “сука”. Однак воно також має декілька інших значень, зокрема “самка собак та вовчиця”, “непристойна жінка”, “скарга”, “зла жінка” та “егоїстка”. На жаль ми вже не можемо запитати у місс Д.У.Джонс яке саме значення мав на увазі старий містер Джоселін Брендон;

41 – “Rock cake” – тістечко, яке містить сухофрукти та спеції, та на вигляд схоже на скелю.

42 – Місце проведення одних з основних Британських скачок. Також можна перекласти як “Хороший ліс”;

43 - Ноттінг Хілський карнавал – щорічний карнавал, який відбувається з 1966 року на вулицях Лондонського району Ноттінг Хілл, у серпні;

44 - від morris dance (танець Морриса) – старовинний, декількох видів, народний танок, який зазвичай виконують лише чоловіки (morris men), під акомпанемент скрипки, гармошки, тощо. Танцюристи прикрашені дзвонами та часто одягнені як персонажі фольклору. Часто скорочується до “morris”;

45 – У Британській системі мір маси наявні такі мірила, як стоуни та фунти. 1 стоун дорівнює 6,350293 кг, 1 фунт (ваги) дорівнює 0,45359237 кг;

46 – чоловічий камзол, якого носили у Західній Європі з середньовіччя до 17 століття.