Вулиця Червоних Троянд

_{ПОДВИГ І МРІЯ}

_{У кожного письменника є свої творчі уподобання, своя прихильність до того, що назавжди залишається серцю найближчим, — є своя провідна тема. Анатолій Стась відомий сучасному читачеві як прозаїк, схильний до пригодницько-фантастичного жанру. Та в першооснову його творів покладено реальну дійсність: незвичайні сюжетні колізії поєднуються з драматизмом людських доль; зображувані герої — чи це персонажі історично достовірні, чи витворені письменницькою уявою — люди реальні, які прийшли до нас, як писав Юрій Збанацький, не з легенди, а з виру боротьби проти фашизму.}

_{Анатолій Олексійович Стась народився 5 травня 1927 року в степовому хуторі Стасівці на Полтавщині. З ранніх років привабив його чарівний світ книжки, з яким познайомив рідний дід, колишній учасник російсько-японської війни, малописьменний селянин бідняк, котрий мав великий потяг до художньої літератури. А згодом, уже в м. Градизьку, юному учневі дарувала свої скарби шкільна бібліотека. Дитинство і юність Анатолія Стася, як і його однолітків, минали в епоху великих соціальних перетворень у Країні Рад, коли час був украй заповнений подіями, радісними й величними. Подвиг відважних папанінців, освоєння Арктики, героїчний переліт Чкалова, прорив у стратосферу, грандіозні новобудови, переможна хода соціалізму — цим жила радянська юнь, це формувало її свідомість, будило мрію.}

_{Та у світі неспокоєм зависло передгроззя, — на арену класових боїв висовується кривавий фашизм.}

_{Події на Хасані, на Халхин-Голі були пересторогою для радянських людей, сигналом, що імперіалізм активно готується до нападу на нашу країну. Врешті фашизм віроломною навалою ринув на радянську землю. Разом з усім народом і молодь, ще недавні старшокласники, стала на захист рідної Батьківщини. Війна була для неї школою випробувань і найсуворішим екзаменом на зрілість. У сімнадцять років одягнув безкозирку й бушлат моряка і Анатолій Стась.}

_{Після Великої Вітчизняної війни майбутній письменник, молодий комуніст, був комсомольським працівником на Полтавщині, комсоргом Українського поліграфічного інституту, де він навчався на редакційно-видавничому факультеті, секретарем райкому ЛКСМУ у Львові. На початку 50-х років у комсомольській пресі а згодом у «Робітничій газеті», в журналах та збірниках він друкує нариси, статті, фейлетони. Як кореспондент республіканських газет Анатолій Стась багато їздить по західних областях України. То був складний період зміцнення тут партійних та комсомольських організацій, становлення молодих колгоспів, що проходило не без класових зіткнень. На шляхах Волині, Полісся, на Прикарпатті і за Карпатами блокнот журналіста заповнювався живими фактами соціалістичних перетворень на оновленій землі. Згодом цей матеріал ліг в основу повісті «Підземний факел» (1960). Водночас письменник видає оповідання та нариси про мужніх радянських воїнів-прикордонників.}

_{Помітний слід у творчості А. Стася як публіциста і нарисовця залишила робота в журналі «Огонёк». Письменник багато подорожував по країні і часто виступав на сторінках журналу із статтями, нарисами, розповідями про дружбу українських та грузинських колгоспників, про моряків Дунаю і шахтарів Донбасу, про творців штучних алмазів, про славні діла наших сучасників. В цей же час Анатолій Стась у своїх художньо-документальних творах розповів читачам про багатьох невідомих солдатів народної війни — партизанів і підпільників, котрі іноді далеко від Батьківщини, в тилу ворога вели нерівний бій з фашизмом. Так народилася нова книжка — «Таємниця «Ардельт-верке»». На її титулі автор зазначить — «нариси», хоч чимало творів, що склали збірку, — «Четвертий пасажир», «Архів «чорної дивізії»» та інші, — за жанровими ознаками належать до новелістики.}

_{Від художнього нарису та оповідань А. Стась переходить до героїко-пригодницьких повістей, у яких торкається морально-етичних проблем, часом вдаючись до елементів фантастики як художнього засобу. Відомо чимало творів, де герої штурмують простори Всесвіту на фотонних ракетах, здійснюють кругосвітні подорожі на небачених підводних кораблях, долають тяжкі недуги, перетворюють дрімучі ліси на квітучий сад, порушують неймовірні проблеми, розв'язання яких справа далекого майбутнього. Але в жанрі фантастики є також твори, присвячені завтрашньому дню, в них йдеться про ще не вирішене, не знайдене, але те, що вже настійно стукає у двері дослідницьких лабораторій, в саме життя. До них слід віднести і згадану повість «Підземний факел».}

_{Події у творі розгортаються з кінематографічною швидкістю. Інженер Крилач, а за ним — молодий вчений Іван Бранюк відкривають спосіб добувати з надр так звану залишкову нафту, якої, за свідченням спеціалістів, мільйони тонн. Земля, виявляється, віддає людям поки що лише половину своїх глибинних запасів чорного золота. Верховоди однієї зарубіжної фірми, що звикли гріти руки на прибутках від нафтовидобутку, не можуть змиритися з втратою пріоритету і вдаються до авантюри. Для здійснення свого злочинного задуму вони знаходять виконавців — колишнього есесівця та бандитів з оунівського кубла. Пригодницька канва допомагає авторові надати динамічності всім сюжетним розгалуженням твору.}

_{Історія з винаходом термоінжектора — апарата для видобутку залишків нафти — межує з реальністю. Науково-технічна проблема, якої торкається А. Стась, — справді в полі досліджень вчених та інженерів ряду країн, і письменник, як стверджують знавці, виявив передбачливість у міркуваннях про засоби її технічного вирішення. Проте не це виступає на передній план. У повісті передусім наголошується на людинознавчих, моральних проблемах. Приваблюють образи Арсена Петришина, прикордонника Гейка, полковника Шелеста. Вони захищають мирну працю і здобутки радянських людей, але цим їхня діяльність не обмежується. Не дати ворогові скалічити душу чесного трудівника, який колись, замолоду, зробив хибний крок у житті — і з цього намагаються скористатися пройдисвіти, — це теж вони вважають своїм обов'язком і виконують його з успіхом. Письменник сатиричними штрихами змальовує постаті гітлерівців; мерзенними і підступними тінями зринають із небуття колишні націоналісти-сокирники, такі як Гандзя-Мацюк, нелюд з психікою душогуба.}

_{Як і в повісті «Підземний факел», у пригодницьких оповіданнях, жзокрема в «Сріблястому мареві» та «Вулиці Червоних Троянд», також поєднується героїчне з незвичайним, чи навіть фантастичним. Письменник вдало користується цим прийомом, і хоч подекуди не уникає традиційних мотивів, однак відмовляється під усталеної схеми, де «міцно закручений» сюжет — в основі оповіді із «загадкою», яку необхідно розкрити. В його письмі загадок немає. На тлі незвичайного він розкриває людські характери, виразно окреслюючи конфлікт між протидіючими силами. Здебільшого герої творів Анатолія Стася діють або ж безпосередньо на війні, або в час війни; позитивні персонажі так чи інакше стикаються віч-на-віч з фашизмом, в той або інший спосіб, залежно під обставин та ситуацій, ведуть проти нього безкомпромісну боротьбу. Особисто для цих героїв боротьба не завжди завершується щасливо, письменник не спрощує життя, трагічна доля деяких персонажів лише зміцнює в художньому матеріалі емоційний струмінь реальності. Ось герой оповідання «Сріблясте марево» Юрко-ленінградець, молодий науковець, що став солдатом. Він потрапив у село, захоплене гітлерівцями, але й тут не припиняє роботи, розпочатої ще до війни в ленінградському інституті. В цьому романтично виписаному образі втілено високі моральні якості молодої радянської людини. В ім'я перемоги над ворогом Юрко віддав все — світлий розум, знання і врешті життя. Для Андрійка, хлопця з українського села, з яким товаришував Юрко-ленінградець, справжнє прізвище молодого вченого назавжди залишилося невідомим. В Андрійка зостався лише його зошит з розрахунками електромагнітного пульсатора, того невеликого апарата, з допомогою якого Юрко-ленінградець на очах у враженого хлопця зненацька зупиняв мотори німецьких машин на курному шляху за селом, сіючи розгардіяш і паніку серед гітлерівців. Фантастика? Так. Але в ній свій «пульсатор» — биття юного серця, сповненого ненависті до фашистів, реальна мрія хлопця про ту силу, яка спопелить чорний хрест свастики, зупинить і розчавить фашистських варварів. Центральний герой «Сріблястого марева» — людина відваги й мислі.}

_{Ясність мети, за якою безмежна любов до Батьківщини, вчинки від переконань — ось живодайні джерела сили й міці духу позитивних персонажів повістей та оповідань письменника. У творчості А. Стася незмінно присутня власна концепція героїчної людини, хай це буде дорослий чи юний герой. У звичайних життєвих обставинах і середовищі письменник ніби збільшує довкола того чи іншого персонажа напругу ситуацій і таким чином створює умови для вияву характерів міцних, сильних, підкреслюючи, що характери героїв є віддзеркаленням їхнього внутрішнього світу, а не якоюсь винятковістю.}

_{Високою напруженістю сюжету характеризується і оповідання «Вулиця Червоних Троянд». Відтворюється коротка й трагічна історія колишнього учасника руху Опору в одній з європейських країн, вченого, в руках якого страшна зброя. Усвідомлюючи, що його витвір може посіяти смерть не тільки серед ворогів, а й принести лихо всьому людству, вчений відмовляється від звабливої можливості застосувати проти ворожої країни вивільнену рушійну енергію згустків космічної матерії, рішуче відкидає її заради гуманної мети. Яка ж то перемога, якщо вона здобудеться ціною загибелі всього живого хай навіть у ворожій країні…}

_{Низкою незвичайних пригод захоплює Анатолій Стась і в повісті «Зелена пастка». В цьому творі відчувається прагнення автора до освоєння складнішого, ніж у попередніх творах, матеріалу. Географія дії розширюється, письменник переносить героїв твору за океан, у вигадану країну Сені-Моро, що загубилася серед безмежжя зелених джунглів. Невгамовні сміливці в необжитому закутку планети виконують нелегку роботу на благо людства, дбаючи про його завтрашній день. Та саме тут, де радянський біолог Вовченко і Його колеги-іноземці відвойовують у природи її багатства, знайшли собі притулок нащадки розгромленої фашистської зграї есесівців. Те, з чим зіткнувся в джунглях Ігор Вовченко, було водночас неймовірним і… цілком вірогідним. В лісових нетрях причаїлися послідовники зловісновідомого доктора Менгеле. гітлерівського «медика»-ката, нащадки воєнного злочинця Бормана.}

_{У пресі не раз повідомлялося, що чимало недобитих нацистів, рятуючись від розплати, знайшли собі схованку в Латинській Америці. Отже, те, що вразило Ігоря Вовченка, для нас — реальні й можливі факти життя. Хто може гарантувати, що й через роки вже наші правнуки не можуть зіткнутися з нелюдами, які успадкували під своїх попередників-фашистів расистську ідеологію? Нинішнє молоде покоління не бачило війни, про злочини гітлерівців знає з розповідей батьків, з книг, кінофільмів. Але вже зараз, за життя цього покоління, знову підводить голову фашизм — до речі, в тій же Латинській Америці, в Чілі.}

_{Можна по-різному ставитись до змальованих у повісті пригод Ігоря Вовченка, його матері та інших персонажів, та незаперечне основне: повість-застереження актуальний антифашистський твір.}

_{Фантазія немислима без того реального грунту дійсності, що дає крила для злету художньої думки. В основу творів А. Стася, як уже говорилося, покладені дійсні факти, іноді точні й реальні передбачення, і в цьому принадність його оповідань і повістей. Пригодницька фантастика в літературі соціалістичного реалізму, насамперед досліджуючи духовний світ радянської людини, стверджує високі комуністичні ідеали. Тому цей захоплюючий для читача жанр відіграв велику роль у вихованні молодого покоління. Недавно льотчик космонавт, Герой Радянського Союзу Георгій Гречко в статті «Книга моєї мрії» писав: «Я з тих, хто любить фантастику і не просто любить. Їй я зобов'язаний тим, що обрав шлях, який привів мене в космонавти. Саме такі книги, як «Аеліта», «Боротьба світів» та інші створили у мене свого часу настрій душі, що допоміг виникненню мрії про космос. Фантастика потрібна, вона багато чого може навчити, до багато чого психологічно підготувати».}

_{Творчість А. Стася в жанрі героїчної, пригодницької фантастики виховує патріотичні почуття, кличе до освоєння ще нерозкритих таємниць природи, вчить боротися з ворогами прогресу на землі, за перемогу високих людських ідеалів.}

_{Перу Анатолія Стася належать художньо-документальні повісті, оповідання, нариси про героїв Великої Вітчизняної війни, інтернаціоналістів, бійців-антифашистів.}

_{Документальна повість «Товариш Олекса» присвячена легендарному Олексі Борканюкові, керівникові революційного руху на Закарпатті, гуцулові з Ясенів на Рахівщині. Про Борканюка вже були дослідження, поеми, повісті. Але А. Стась створив свій художній образ героїчної людини, зробивши це по-своєму лаконічно, документально точно і романтично. Постать товариша Олекси окреслюється в повісті на фоні складного переплетіння подій у Європі напередодні другої світової війни, в ореолі великих справ, що їх вершили в тяжких умовах капіталістичного світу самовіддані бійці за свободу — комуністи. Письменник створює цілий ряд портретів-образів революціонерів-закарпатців, нескорених, несхитних борців за пролетарську справу, які в одному інтернаціональному строю з чеськими, словацькими, угорськими комуністами та комуністами інших країн на далеких рубежах вели бій з класовим ворогом, намагалися перепинити шлях фашизму. Документальна повість «Товариш Олекса» належить до кращих зразків нашої публіцистики.}

_{Широкого розголосу набула на початку сімдесятих років збірка оповідань і нарисів А. Стася «Таємниця «Ардельт-верке»», у якій розкриваються нелегкі долі, тернисті шляхи солдатів без мундирів — народних месників, підпільників, розвідників — незламних борців проти фашизму. Герої збірки — люди реальні, не вигадані, але їхні вчинки настільки незвичайні, до неймовірності сміливі, що можуть здаватися фантастичними пригодами.}

_{Підпільники в оповіданні «Таємниця «Ардельт-верке»» добре усвідомлювали небезпеку проникнення в лабораторію замаскованого заводу в районі Вроцлава, щоб добути креслення таємної зброї ворога. Та вони, як показує письменник, відзначались не тільки особливою сміливістю й витримкою, а й володіли потрібними знаннями, неабияким життєвим досвідом, хоч раніше ніколи не були розвідниками. Завдяки зусиллям цих безстрашних людей — вчителя, лікаря, інженера — та їх побратимів, в'язнів гітлерівського концтабору, які працювали на військових об'єктах, було виявлено, що на заводі «Ардельт-верке» виготовляють деталі реактивних двигунів для літаючих снарядів ФАУ, якими фашисти руйнували Лондон.}

_{Розповідь про творчість А. Стася буде неповною, коли не згадати про активну роботу, здійснювану письменником в галузі літературного запису.}

_{Колишній секретар Ровенського підпільного обкому Компартії України, доктор історичних наук А. Кизя справедливо зазначив, що спогади «бувалих людей» в літературному записі Анатолія Стася стали в ряд кращих творів нашої мемуарної літератури, присвяченої вічно живій темі героїзму радянського народу у Великій Вітчизняній війні.}

_{Творча позиція письменника знаходить відбиття і продовження в його активній громадській діяльності. Анатолій Олексійович Стась очолює Комісію радянського фонду миру Української PCP, його обрано заступником голови Республіканського комітету захисту миру, він брав участь в роботі Московського Всесвітнього конгресу миролюбних сил. Спілкування з представниками багатьох країн, з людьми доброї волі, які борються за зміцнення миру і дружби між народами, обстоюють ідеї гуманізму, співробітництва і прогресу, — джерело нових тем і нових образів для творчості письменника.}

_{Михайло Логвиненко}