Див.: Додаток Д. — Ч. З, с. 675.
У березні (реті) в Ширському календарі було тридцять днів.
Імовірно, це слово було орківського походження й означало «шаркŷ» — старець.
Тут наведено (із зазначенням сторінки) кілька посилань на це видання Володаря Перснів (2013 року), а також на 3-тє (2012 року) видання Гобіта.
Порівн.: Володар Перснів, ч. 1, с. 415; ч. 2, с. 319; ч. З, с. 394-395: у Середзем’ї вже не залишилося бодай подоби Лауреліни Золотої.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 414; ч. 2, с. 512.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 334; ч. 2, с. 512.
Див.: Гобіт, с. 76; Володар Перснів, ч. 1, с. 537.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 397-619.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 608-619; ч. 2, с. 512,525-526; ч. З, с. 296, 308.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 93, 320.
Див.: Володар Перснів, ч. З, с. 397, 404.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 399.
Див.: Володар Перснів, ч. 2, с. 316-317; ч. З, с. 394.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 413.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 415.
Він був четвертим сином Ісільдура й народився в Імладрісі. Його брати загинули на Ірисових Луках.
Після Еарендура королі вже не прибирали високоельфійських імен.
Після Мальвеґіла королі Форноста знову заявили про своє право володіти цілим Арнором і на знак цього почали додавати до своїх імен префікс ар(а).
Див.: Володар Перснів, ч. З, с. 24. За легендою, дикі білі корови, на яких тоді ще можна було натрапити поблизу Моря Рŷну, походять од Корови Арава — валара-мисливця, котрий єдиний із-поміж богів часто навідувався до Середзем’я у Прадавні Часи. Високоельфійською його називали Ороме (див.: Володар Перснів, ч. З, с. 170).
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 320.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 346.
Цей дивний непривітний народ — усе, що залишилося від фородваїтів, людей сивої давнини, призвичаєних до лютого холоду Морґотового володіння. У тім краю і донині панує холод, хоча землі ті пролягли на відстані понад сто миль на північ од Ширу. Лосоти облаштовують собі домівки у снігу та, кажуть, уміють бігати по кризі на спеціально пристосованих кістках і мають візки без коліс. Ворогам годі дістатися до цього народу: більшість його представникиів живе на великому мисі Форохель, який із північного заходу замикає велетенську однойменну затоку; та лосоти часто розкладають табори на південних берегах затоки біля підніжжя Гір.
У такий спосіб було врятовано перстень Дому Ісільдура, адже згодом дунедайни таки викупили його. Кажуть, то був не якийсь інший перстень, а саме той, що його Фелаґунд із Нарґотронда подарував Барагірові та що ним, наражаючись на страшну небезпеку, згодом заволодів Берен.
То були Камені Аннумінаса й Амон-Сулу. Єдиний Камінь, що залишився на Півночі, зберігали у Вежі на Емин-Берайді, з якої видно Затоку Люну. Його охороняли ельфи, і, хоча ми ніколи навіть не підозрювали про його існування, Камінь був там доти, доки Кірдан відвіз його геть в Ельрондовому кораблі (див.: Володар Перснів, ч. І. с. 81, 191). Однак нам відомо, що він був не схожий на інші та не пов’язаний із ними: дивився тільки на Море. Елендил так примістив його у вежі, щоби можна було «прямим поглядом» позирати назад і бачити Ерессеа на зниклому Заході: але опуклі моря долі навіки поглинули Нуменор.
Як мовить Король, скіпетр був основною ознакою королівської влади в Нуменорі; так було і в Арнорі, де королі носили не корону, а лише єдиний білий коштовний камінь — Елендильмир, Зорю Елендила, — закріплений на чолі срібною стрічкою (див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 232-233; ч. З, с. 186,206-207,399). Говорячи про корону (див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 294-295, 420), Більбо, без сумніву, має на увазі Ґондор; Більбо, ймовірно, був добре обізнаний із історією Араґорнового роду. Вважають, що скіпетр Нуменору загинув разом із Ар-Фаразôном. Той, що вцілів — скіпетр Аннумінаса, срібний жезл Володарів Андуніє, — тепер, мабуть, є найдавнішим зі збережених у Середземні витвором людських рук. Коли Ельронд передав цю річ Араґорнові, їй уже виповнилося п’ять тисяч літ (див.: Володар Перснів, ч. З, с. 395). Форма корони Ґондору походить од нуменорського військового шолома. Попервах то і справді був звичайний шолом: кажуть, той самий, що його мав на собі Ісільдур під час Битви на Даґорладі (а шолом Анаріона роздробив пожбурений із Барад-дŷра камінь, який і вбив носія того шолома). Та у дні Атанатара Алькаріна цю частину обладунку замінили на прикрашений коштовностями шолом, яким і коронували Араґорна.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 386.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 16; ч. З, с. 469.
Великий мис і оточена суходолом затока Умбар віддавна належали нуменорцям; але там було розташовано твердиню Людей Короля, названих згодом Чорними Нуменорцями, котрих Саурон привернув до себе й котрі понад усе ненавиділи послідовників Елендила. Після позірної Сауронової загибелі чисельність їхньої раси швидко зменшилась або ж вони змішалися з людьми Середзем’я, успадкувавши, проте, неослабну ненависть до Ґондору. Тож Умбар було захоплено дорогою ціною.
Бистриця.
Той закон (це ми дізналися від Короля) було ухвалено в Нуменорі, коли шостий король, Тар-Альдарон, залишив по собі єдину дитину — доньку. Вона, Тар-Анкаліме, стала першою Королевою-Правителькою. Проте до неї діяв інший закон. По смерті четвертого короля, Тар-Елендила, на престол зійшов його син Тар-Менельдур, хоча його найстаршою дитиною була донька — Сильмарієн. Однак Елендил походить саме від Сильмарієн.
Ця назва означає «корабель, що залишає по собі довгий пінявий слід»: той острів мав форму, схожу на обриси велетенського корабля, з високим, зверненим на північ носом, об гострі скелі якого розбивалися пінячись води Андуїну.
Дала я надію дунедайнам, але собі її не залишила.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 565.
Ця ріка витікає зі західної частини Еред-Німрайсу і впадає в Ісен.
Дати наведено згідно з ґондорським літочисленням (Третя Епоха).
Винесені на береги роки вказують на час народження та смерті.
Див.: Володар Перснів, ч. З, с. 81, 97.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 536.
Адже її наручний щит розламався від удару булави Короля-Відьмака, проте і сам він зник — отак справдилися Ґлорфінделові слова, сказані задовго до Короля Еарнура: Король-Відьмак не загине від руки смертного мужа. Пісні Марки розповідають, що Еовин у цьому діянні допомагав Теоденів зброєносець і що він теж був не людиною, а півмірком із далекої країни, хоч Еомер і вшанував його в Марці й нарік Гольдвайном (Виночерпієм). [Цей Гольдвайн був ніхто інший, як Меріадок Чудовий, Господар Цапокраю.]
Див.: Гобіт, с. 78.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 538.
Чи звільнили з ув’язнення: але могло бути і так, що вона вже не спала, розбуджена Сауроновою злобою.
Див.: Гобіт, с. 39, 290.
Див.: Гобіт, с. 39-40.
Серед тих, хто пішов, були діти Траїна II: Торін (Дубощит), Фрерін і Діс. Торін, за ґномівськими мірками, був іще зовсім юний. Згодом стало відомо, що врятувалося більше представників Народу під Горою, ніж гадали спочатку: значна їхня частина пішла до Залізного Кряжу.
Азоґ був батьком Больґа; див.: Гобіт, с. 42.
Кажуть, що Торінів щит розколовся, тож він відкинув його, а натомість вирубав сокирою гілку дуба і тримав її в лівиці, щоби відбивати удари ворогів чи битися нею як палицею. Так він і отримав своє прізвисько.
Таке поводження з мертвими для ґномів було ще одним випробуванням, адже суперечило їхнім звичаям. Але на спорудження могил, як того вимагала традиція, вони витратили би багато років (адже ховали своїх мертвих тільки в камені, а не в землі). Тож ґноми вибрали спалення, щоби не залишати своїх рідних на поталу звірям і птахам чи оркам-трупожерам. Але ті, хто загинув при Азанульбізарі, залишили по собі славну пам’ять; і сьогодні будь-який ґном гордо скаже про одного зі своїх правителів; «То був спалений ґном», — і цього буде досить.
Серед ґномів було дуже мало жінок. Діс, Траїнова донька, була там. Вона стала матір’ю Філі та Кілі, які народилися в Еред-Луїні. А Торін дружини не мав.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 456-457.
15 березня 2941 року.
Так позначено імена тих, кого вважали королями Дарінового народу: чи то у вигнанні, чи вдома. З-поміж інших супутників Торіна Дубощита під час подорожі до Еребору Орі, Норі та Дорі також походили з Дарінового Дому, а дальші Торінові родичі: Біфур, Бофур і Бомбур — з ґномів Морії, проте не з Дарінової династії. Щодо † дивись ч. З, с. 497.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 414.
Див.: Володар Перснів, ч. 2, с. 318; Гобіт, с. 216.
Див.: Володар Перснів, ч. З, с. 394.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 538.
Див.: Володар Перснів, ч. 2, с. 441.
Згодом стало зрозуміло, що Саруман сам хотів заволодіти Єдиним Перснем і сподівався, що той, прагнучи знайти господаря, викриє ми це свого перебування, якщо Сауронові на деякий час дадуть спокій.
Місяці та дні подано тут згідно з календарем Ширу.
Відомої також як «Прекрасна» через її вроду: багато хто казав, що вона більше схожа на ельфійську діву, ніж на гобітку. У неї було золоте волосся, що для Ширу вважалося вельми рідкісним явищем; проте дві інші Семвайзові доньки також були золотоволосі, як і багато інших дітей, народжених у той час.
Див.: Володар Перснів, ч. 1, с. 18; ч. З, с. 513, прим. 2.
Четверта Епоха (Ґондору).
365 днів 5 годин 48 хвилин 46 секунд.
У Ширі, де 1 рік відповідав 1601 року Т.Е. У Брі, де 1 рік відповідав 1300 Т. Е., то був перший рік століття.
Якщо подивитися на Ширський календар, можна помітити, що єдиним днем тижня, з якого не починався жоден місяць, була п’ятниця. Відтак у Ширі побутувала жартівлива фраза «першого у п’ятницю», що означало день, якого не існує, або ж день, коли можуть трапитися такі неймовірні (як для Ширу) події, як політ свиней чи ходіння дерев. Повністю ця фраза звучала так: «Першого зимобрудня у п’ятницю».
У Брі любили жартома згадувати про «зимобрудень у (багнистому) Ширі», а ширяни вважали, що «зимень» — це видозміна давнішої назви, яка первісно означала завершення, закінчення року перед зимою та походила з тих часів, коли Королівське літочислення, за яким новий рік починався після збору врожаю, ще не набуло повсюдного вжитку.
Там було записано дати народжень, шлюбів і смертей представників роду Туків, а також певні події, як-от продаж землі, та різні інші ширські оказії.
Тому я в пісні Більбо (дивись тут: ч. 1, с. 274-276) вжив суботу і неділю, а не четвер і п’ятницю.
Утім, насправді єстаре Нового літочислення за Календарем Імладріса, за яким воно більш-менш відповідало ширському 6 квітня, розпочалося раніше.
Річниця того дня, коли вона вперше зазвучала в Ширі у 3019 році.
Щодо української мови ця заувага має значення лише при транскрибуванні (прим, перекладача).
Зазвичай це сузір’я називають синдарським словом Менельваґор (дивись тут: ч. 1, с. 145), або Менельмакар — мовою квенья.
Українською мовою ці особливості передано так: LH — у всіх випадках замінено твердим л; L — подано через ль у позиції перед приголосним, а вкінці власних імен, залежно від роду (чоловічого чи жіночого) їхнього носія, — через л або ль: Ґлорфіндел, Ґаладріель (прим, перекладача).
Наприклад, у galadhremmin ennorath (дивись тут: ч. 1, с. 404) — «помережані деревами терени Середзем’я». Remmirath (дивись тут: ч. 1, с. 145) складається з rem — «вічко сітки» (квенійське rembe) + mir — «коштовність».
У вестроні й у перекладах вестроном квенійських назв доволі поширеною практикою було передавати довгі é й ó як ей та оу, тобто приблизно як в англійській фразі say по, і це позначилося на письмі: ей, оу (чи їхні еквіваленти в сучасних шрифтах). Одначе таку вимову вважали неправильною чи простакуватою. Але саме така вимова побутувала як вельми природна в Ширі. Відтак ті, хто вимовляв уепі unotime («довгі роки незліченні»), приблизно як єні уноатаймі, помилялися би не менше за Більбо, Меріадока чи Переґріна. Проте Фродо, як визнавали, мав неабиякий «хист вимовляти іноземні звуки».
Як і в Аппûп — Аннŷн («захід сонця»), Атrûn — Амрŷн («схід сонця») під впливом споріднених dûn — дŷн («захід») і rhûn — рŷн («схід»).
Первісно. Проте іи в мові квенья у Третю Епоху зазвичай вимовляли як висхідний дифтонг: як yu в англійському yulе (ю українською).
3 огляду на це, при транскрибуванні відповідних слів українською ці звуки передавалися як тг, кг (прим, перекладача).
Єдине співвідношення, яке було би зрозумілим ельдарам, скажімо, в українській абетці, — це співвідношення між літерами Р та Б, а от їхнє відмежування одна від одної, а також від В, М, Ф здалося би їм абсурдним.
Деякі з них, приміром, можна побачити у написі в ч. 1, с. 90, протранскрибованому у тій самій частині на с. 432. Вживали їх головно для позначення голосних, які в мові квенья зазвичай вважали видозмінами сусідніх приголосних; чи для якнайбільш стислого запису найпоширеніших звукосполучень приголосних.
Тут звуки відтворювано за тим самим принципом, що й в описаних вище правилах транскрипції, тільки в цьому випадку ch передає звук ch в англійському church (себто ч українською); j передає англійський j (себто дж), а zh — звук, що його чуємо в англійських словах azure, occasion (українське ж).
Напис на Західній брамі Морії демонструє приклад того, як саме передавали на письмі синдарську мову, в якій ступінь 6 передавав прості носові приголосні, а ступінь 5 репрезентував подвійні чи довгі носові звуки, часто вживані в цій мові: 17 = нн, але 21 = н.
У мові квенья, де звук а траплявся дуже часто, знак на позначення цього голосного взагалі нехтували. Зокрема, замість calma («світоч») можна було написати просто clm. Звісно, всі читали це саме як calma, бо cl не було у квеньї можливим початковим звукосполученням, а т ніколи не стояло наприкінці слова. Імовірно, цей самий набір літер можна було прочитати ще і як calama, проте такого слова не існувало.
На позначення приглушеного варіанта г у квеньї первісно використовували просту підвищену основу, що мала назву гаяла — «високий». Її могли ставити перед приголосним, аби вказати на те, що його вимовляють без участі голосу, глухо; приглушені варіанти р і л позначали саме так, а транскрибували — гр, гл. Згодом № 33 почали використовувати для позначення звичайного г, а значення г’я (давніше значення) надавали символу наступного й із додаванням техти.
Символами в дужках послуговувалися лише ельфи; * позначає керти, якими користувалися тільки ґноми.
У період, про який ідеться, у Лорієні розмовляли синдарською, проте «з акцентом», адже більшість тамтешнього народу була за походженням пралісними ельфами. Цей «акцент» і його обмежене знання синдарської і ввели Фродо в оману (як зазначив у «Книзі Ватага» один ґондорський тлумач). Усі ельфійські слова, цитовані у Другій Книзі в розділах 6, 7, 8, насправді є синдарськими, як і більшість топонімів і власних назв. Але Лорієн, Карас-Ґаладон, Амрот, Німродель походять із мови пралісних ельфів і були лиш адаптовані до синдарської.
Квенійськими є, наприклад, назва Нуменор (повна форма — Нуменоре) й імення Елендил, Ісільдур, Анаріон і всі королівські імена Ґондору включно з Елессаром, що означає «Ельфійський Самоцвіт». Більшість імен інших чоловіків і жінок із роду дунедайнів, як-от Араґорн, Денетор, Ґільрен, синдарські за формою, — їх-бо часто нарікали на честь ельфів і людей, увічнених у піснях та в історіях Першої Епохи (як-от Берен, Гурін). Однак зовсім мало імен мають і змішану форму, як-от Боромир.
Стури зі Стрілки, котрі повернулися до Дикого Краю, уже на той час знали спільну мову; та Деаґол і Смеаґол — це імена, запозичені з мови людей, котрі мешкали на теренах поблизу Ірисової Ріки.
За винятком тих моментів, коли гобіти робили власні спроби передати короткі шепоти і вигуки ентів; а-лалла-лалла-румба-каманда-ліндор-буруме — це також не ельфійська фраза, а єдине (хоч, імовірно, вельми неточне) намагання відтворити фрагмент справжньої ентівської мови, що дійшло до наших днів.
Українською мовою це передано завдяки вживанню займенників ти, ви та похідних од них, причому ви, ваш, вам тощо репрезентують моменти, коли було вживано церемоніальну мову; а перехід від ви та ваш до ти і твій свідчить про значущу заміну формальної мови панібратською.
Застосування цієї лінгвістичної процедури, проте, не має на меті потвердити, що рогірими та наші предки мали між собою щось спільне в культурі й у мистецтві, у зброї та в методах ведення війни, крім тих загальних рис, що неминуче виникають під впливом обставин: як це, наприклад, стається із простішими народами, які контактують із вищою і тоншою культурою та живуть на територіях, що колись були її домініоном.
Загалом, цей опис облич і волосся можна застосувати лише до нольдорів. Див.: Книга втрачених сказань, ч. 1.