М. Ложинський МАТЕМАТИК У НІЧНОМУ РЕСТОРАНІ Жарт



У невеличкому залі фешенебельного Пурпурового клубу пригасили вогні. Відвідувачі за столиками пожвавішали. На естраді в різноколірному світлі прожекторів з’явилася красуня Зіта. Починався її славнозвісний танок «Клеопатра». Він полягав у тому, що після кожних кількох зміїних рухів танцюристка скидала з себе якусь деталь єгипетського вбрання, оголюючи більш-менш пропорційно чергову частину свого красивого тіла. Слово честі, у цьому тілі, що відкривалося так майстерно, не було нічого, чого б глядачі — у переважній більшості підстаркуваті пани — давно вже не бачили. Проте воно викликало неослабну цікавість, щоб не сказати більше — захоплення.

Пані Треск, яка сиділа біля естради, певно, сказала б: «Логіка тут ні при чому».

Саме в той час, коли танцюристка тримала в руках чергову деталь свого туалету, під стелею почувся якийсь шум. Люди глянули угору і побачили напівроздягненого чоловіка, що летів головою вниз. Падаючи, він зачепив ту частину вбрання, що нею вимахувала Зіта, і з цим «капелюшком» на голові гепнувся об підлогу.

На мить запала тиша, а потім знявся несамовитий галас: танцюристка знепритомніла, музиканти покидали свої інструменти, публіка кинулася до дверей. Тільки пані Треск підбігла до естради.

— О боже! — вигукнула вона. — Пан Дюрантон!

І справді. Нежданий стрибун, коли його одягли й привели до пам’яті, виявився чоловіком років під п’ятдесят, з головою, що здавалася більш пораненою, ніж насправді, бо була лисою. Він твердив, що є бельгійцем, професором математики Брюссельського університету, славнозвісним Дюрантоном.

Від дверей вже наближалися полісмени, яким на ходу щось пояснював власник клубу.

— Що це за божевільний? — запитав товстий полісмен, вимахуючи величезним блокнотом.

— Я просила б вас думати над своїми словами, пане сержанте, — накинулася на товстуна пані Треск. — Адже перед вами — один з найвидатніших у світі топологів.

— Топо… що!

— Топологів, пане сержанте.

— Гаразд, — сказав полісмен. — Тоді, будьте ласкаві, пройдіть з нами. Так, так, ви теж, — звернувся він до пані Треск. — І прошу надалі пам’ятати, що я, між іншим, старший сержант.

Дюрантон бігав по залу туди й назад, хапаючись за голову і повторюючи:

— Неможливо, цей Треск — геній, а я — просто Дурень, цей Треск…

Він так рознервувався, що мабуть, і не помітив, як сержант узяв його під руку й обережно повів до виходу, де стояла напоготові поліцейська машина. Пані Треск підтримувала Дюрантона з другого боку.

— Професоре, благаю вас, скажіть, що трапилося?

Пан Дюрантон не чув запитання. Він лише повторював:

— Цей Треск геній, геній, геній…

Сержант чемно посадовив професора на заднє сидіння машини і вказав пані Треск на сусіднє місце.

— Я не можу їхати, — сказала вона, — мій чоловік лишився там, нагорі.

— Прошу не сперечатися, — кинув сержант і махнув рукою.

Двоє молодих полісменів злегка підняли пані Треск, і вона опинилася поруч з Дюрантоном.

— Не знаю, чи відомо вам, — звернулася до комісара поліції пані Треск, — що американські топологи щороку влаштовують банкет, на який запрошують найвидатніших закордонних колег. Цього разу вони запросили пана Дюрантона і мого чоловіка, професора Варшавського університету Тшасковського. Його прізвище важко було вимовляти американцям, тому в наукових колах Сполучених Штатів він був відомий під скороченим ім’ям «Треск». Так ось, сьогодні ввечері, після теоретичної дискусії, математики вирішили трохи відпочити. Для засідання обрали салон на третьому поверсі Пурпурового клубу, щоб після вечері та дебатів можна було за кілька хвилин опинитися в одному з найбільш фешенебельних ресторанів Нью-Йорка — і пані Треск злегка кивнула в бік хазяїна клубу, який, блідий та спітнілий, сидів навпроти комісара.

— Коли все це відбувалося, я дивилася виступ чарівної Зіти. Більш нічого мені невідомо.

Комісар звернувся до Дюрантона:

— Чи не може пан професор розповісти нам про сьогоднішню зустріч!

Дюрантон мовчав.

Комісар наблизився до нього:



— Та відгукніться ж!

Дюрантон лиш підвів очі й сказав:

— Цей Треск геній.

— Це вже ми чули, — нетерпляче перебив комісар. — Нам треба знати, що трапилось.

— Геній, геній… — повторював Дюрантон.

— Облиште його, — озвалася пані Треск. — Сьогодні він вам уже нічого не скаже.

— То чи не могли б ви пояснити мені, чим займаються ці… топологи!

Пані Треск встала І, як людина, котра наперед усвідомлює, що її зусилля пропадуть марно, почала:

— Топологія, пане комісар, вивчає найзагальніші властивості предметів, що не змінюються при деформаціях самих предметів, наприклад, при стисканні чи розтягуванні. Мій чоловік досліджує можливості зменшення кількості сторін предметів без зміни їх математичної суті.

Комісар поворухнувся у своєму кріслі.

— Як вам відомо, кожен предмет, мов та медаль, мас, принаймні, дві сторони — спокійно вела далі пані Треск. — Так гадали до винаходу німецького астронома і математика першої половини XIX століття Мебіуса. Візьміть, будь ласка, паперову стрічку, так, так, можна цей аркуш. Неважко помітити, він мас дві сторони, дві поверхні. А тепер поверніть один кінець стрічки низом догори і склейте його так з другим кінцем. Тепер ви тримаєте в руці Мебіусів аркуш, — урочисто констатувала пані Треск.

Комісар злегка відсунув перекручену стрічку паперу.

— Не бійтеся, — усміхнулася пані Треск. — А зараз попрошу провести лінію посередині стрічки паралельно до її країв. Як бачите, ця неперервна лінія оббігла як зовнішній, так і внутрішній боки аркуша і повернулася до вихідної точки. Насправді ж існує тільки одна поверхня, один бік цього кільця.

Комісар важко зітхнув.

Пані Треск спинилася на мить і повільно промовила:

— Так ось, мій чоловік хоче усунути й цей, останній бік, щоб одержати нульсторонній предмет, тобто такий, що не сприймаються почуттям людини.

Пані Треск сіла.

— Не бачу зв’язку, не бачу зв’язку, — промимрив комісар.

Назавтра комісар поліції з’явився в готелі у номері професора Треска. Там він застав кількох схвильованих математиків які терпляче й ввічливо намагалися йому пояснити, що трапилося минулого вечора.

Кінець кінцем, трохи похитуючись, спітнілий комісар облишив готель. Після довгих роздумів замість йти на службу він попрямував до знайомого психіатра.

— Лікарю, вислухайте мене. Я спробую розповісти вам, що почув:

— Того драматичного дня, після вишуканої, як завжди, вечері, головуючий надав слово професору Треску. Поляк підвівся і, помітно хвилюючись, якийсь час мовчав. Це був молодий кремезний чоловік з округлим обличчям дитини. Коли ж нарешті він заговорив, у голосі його відчувалося легке тремтіння.

— Джентльмени, я дуже вдячний вам за це запрошення, тим більше, що збираюся продемонструвати своє відкриття. Як мене запевнили, присутні поінформовані про мої пошуки протягом останніх чотирьох років. Мені здасться, що вони увінчалися успіхом.

В цьому місці професор Дюрантон, який з самого початку вважав дослідження професора Треска абсолютно безглуздими, голосно зареготав.

Поляк почервонів, вдарив кулаком по столу, підійшов до дошки.

— Ось моя формула, — сказав він і почав швидко писати на дошці довгий ряд знаків і цифр. Затамувавши подих, вчені вдивлялись у цю формулу. Тільки з обличчя бельгійця не сходила іронічна посмішка.

— Хочу вам сказати, — закінчив Треск, — що я спробував застосувати мої формули на практиці — мені вдалося перетворити простий двосторонній предмет на нульсторонній. З вашого дозволу я повторю перед вами цей дослід.

Присутні заворушилися в кріслах. Напруження в залі було таке, що руки курців з сигаретою межи пальців застигали на півдорозі. Треск витяг з кишені аркуш паперу і вирізав з нього ножичками дивовижну, схожу на восьминога, фігуру. Потім якось особливо сплів її кінці, почав склеювати їх. Перед останнім склеюванням він попередив: «Увага!» — і наклав один кінець на інший. В цю ж мить аркуша не стало, він ніби вивітрився.

Тишу порушив вигук Дюрантона:

— Панове, це звичайнісіньке шарлатанство! У цирку треба показувати такі фокуси!

Від хвилювання, а може, від надміру випитого вина, Треск втратив самовладання — кинувся до свого опонента і схопив його за комір.

— Шарлатанство! Що ж, ви змушуєте мене переконати вас!

Він звалив бельгійця на підлогу і почав закручувати його руки й ноги довкола шиї, голови, тулуба. Не встигли присутні отямитись, як бельгійський професор раптом безслідно зник. Вчені були приголомшені. Нарешті хтось видушив із себе:

— Колего, чи… не можна… той… повернути його назад!..

Треск був блідий, губи йому тремтіли.

— Цього я ще неспроможний зробити, але він повинен незабаром з’явитися. Адже я не склеював йому кінцівок. Напевно з’явиться. От тільки де…

— Де з’явився професор Дюрантон, пане лікарю, вже знаєте з ранкових газет, — закінчив комісар і додав: — Мабуть, подам у відставку після цієї божевільної історії.

Лікар тільки знизав плечима.

А в цей час подружжя Треск уже поверталося літаком додому.

— Знаєш, моя люба, — звернувся Треск до дружини, — ми, математики, не повинні дискутувати в нічних ресторанах.


Загрузка...