Стрiла Часу

Ти звернув увагу, читачу, на титульну сторінку? Я навмисне написав там «фантастичний роман», а не «науково-фантастичний», бо хотів розширити рамки роману за межі, які встановлює друга назва. Адже наука — це тільки певна частина неосяжного людського буття, один з виразників невпинного розвитку суспільства, який допомагає відкривати таємниці світу, ставити їх на службу людині. Але ж не тільки цим обмежується багатогранне життя! Ось чому справжня фантастика — це розповідь не тільки про майбутні досягнення науки, а насамперед про звичайних людей в незвичайних умовах!

І знову постає давнє питання, яке стільки вже обговорювали фантасти і не фантасти. Як далеко можна мріяти?

На мою думку, це питання давним-давно розв’язане. Хіба хату люди будують тільки для себе? Хіба старий дід-садівник їстиме яблука з тієї яблуньки, що він садить, може, за рік-два перед смертю? Хіба сліпець-кобзар лише для себе створював пісню і казку? Хіба заради вигоди Марія Кюрі обпалювала власні руки радієм? І ще сотні, тисячі, десятки тисяч «хіба?».

Я абсолютно впевнений, що якби не було Джордано Бруно — ідея про заселеність далеких світів з’явилася б пізніше. Якби не було Коперніка і Галілея — ще довго б панувала геоцентрична система Птолемея. Якби калузький вчитель Ціолковський не віддав своє життя на олтар майбутнього, ми б не були свідками польотів супутників і космічних ракет. Коротко кажучи, для того, щоб майбутні покоління розв’язували якісь завдання завтра, треба сьогодні ставити їх!

Отож нам і потрібні тисячі Бруно, Кюрі, Ціолковських, тисячі ентузіастів майбутнього, які понесуть світильник прогресу в морок природи, щоб освітити шляхи грядущим поколінням, не думаючи про міщанську вигоду. А для цього потрібна фантастика, фантастика, яка не боятиметься заглянути за межі вірогідності, а поведе уяву читача і в надра зірок, і в світ атома, і в морок простору, і в життя інших розумних істот…

Думаю, що сказаного досить. Якщо моя книга заронить в серця читачів зернятко мрії, я буду несказанно щасливий. Адже наш прекрасний бурхливий час є такою чудовою основою для здорових зерен, що з них може вирости тільки животворне дерево на радість майбутнього суспільства.

Читачу, разом з тобою, разом з героями книги — нашими ровесниками — ми побували в найнезвичайніших ситаціях. І я згоден з тобою, що неможливо жити і в нашу епоху, і перескочити через мільйони років. Тут, мовляв, не допоможе жоден парадокс часу. Це просто художній прийом автора, який хоче глянути на неймовірно далекі світи, уявити можливі шляхи прогресу — цієї безконечної спіралі розвитку.

А втім, чому це я погоджуюсь? Ні, ні! Геть скептичні думки! Тільки мрія, тільки оптимізм повинні бути в арсеналі фантастики. Адже дуже мало ми знаємо про світ, неосяжний світ, бо наука стоїть лише на його порозі! — а вже такі дивовижні тайни відкрилися перед уважним поглядом Людини.

Згадаймо віщі слова К. Е. Ціолковського: «Всі фази розвитку живих істот можна бачити на різних планетах. Чим було людство кілька тисяч років тому і чим воно буде через кілька мільйонів років — все це, за теорією ймовірностей, можна відшукати в планетному світі.

Все те чудесне, чого ми очікуємо з трепетом, уже існує, але воно невидиме нам із-за великих відстаней і обмеженої сили телескопів».

Отож який вчений осмілиться захищати будь-який закон природи, крім діалектичних законів буття і розвитку? Хіба тільки вчені-невігласи, які більше всього на світі бояться мрії. Бо мрія — це освіжаючий вихор, що зриває плісняву з душі та серця, і ставлення до неї показує суть людини в її неприкрашеному, справжньому значенні.