Сигнали з Всесвіту

ЩАСЛИВОЇ ВАМ ДОРОГИ, МАНДРІВНИКИ У ТРЕТЄ ТИСЯЧОЛІТТЯ!

…Я знаю багато з вас також мріють про далекі подорожі, відкриття, винаходи, багате хто зітхає потай: як шкода, що вже відкрито Америку й полюси! Як шкода, що я не живу за часів Колумба або Пржевальського! Шкода, що я не народився раніше за Можайського й Попова, — можливо, літак і радіо винайшов би я! А тепер, на жаль, все відкрито…

Можливо, в таких думках винна популярна література, яка дуже детально, грунтовно і захоплено говорить про досягнення минулого і побіжно, неохоче згадує про неясне, невідоме, нерозв’язане. А тимчасом не окремі білі плями — величезний океан невідомого оточує нас, і, чим більше ми знаємо, тим більше загадок ставить перед нами природа.

Обриси берегів, гірських хребтів і річок уже нанесено на карту, але чи багато ми знаємо про нутро земної кулі? Наші шахти й свердловини — як булавочні уколи на оболонці Землі. Найглибші з них не становлять і однієї тисячної частки земного радіуса. Поверхню суходолів об’їжджено уздовж і впоперек, але тільки на 22 кілометри люди піднялись над поверхнею, тільки на 3 кілометри спускались в глиб океану. Океанське дно й атмосфера, надра Землі, планет і сонячної системи ще чекають на своїх Колумбів і Пржевальських. Велетенські, ще не розв’язані завдання стоять перед радянською наукою.

Треба:

продовжити життя людини в середньому до 150–200 років, знищити інфекційні захворювання, звести до мінімуму незаразні, перемогти старість і втомлюваність, навчитись повертати життя при передчасній випадковій смерті;

поставити на службу людині всі сили природи, енергію сонця, вітру, підземне тепло, застосувати атомну енергію в промисловості, на транспорті, будівництві, навчитись акумулювати енергію та пересилати її куди завгодно без дротів;

завбачати і остаточно знешкодити стихійні лиха: поводі, урагани, вибухи вулканів, землетруси;

виготовляти на заводах всі відомі на Землі речовини, аж до найскладніших — білків, а також і невідомі в природі: твердіші за алмаз, жаростійкіші за вогнетривку цеглу, тугоплавкіші за вольфрам та осмій, еластичніші за шовк, пружніші за гуму;

вивести нові породи тварин і рослин, які ростимуть швидше, даватимуть більше м’яса, молока, шерсті, зерна, фруктів, волокна, древесини для потреб народного господарства;

потіснити, пристосувати до життя, освоїти незручні райони, болота, гори, пустелі, тайгу, тундру, а можливо, й морське дно;

навчитись керувати погодою, регулювати вітер та температуру, як зараз регулюються ріки; пересувати хмари; на свій розсуд керувати дощами і ясною погодою, снігом і спекою.

Чи важко це? Надзвичайно важко. Але це необхідно. Радянські люди хочуть жити довго, хочуть жити в достатку й безпеці, хочуть бути повними господарями на своїй землі, не залежати від капризів природи. Отже, все це буде зроблено. І все це виконуватимете ви, нинішні школярі та вихованці ремісничих училищ, і не тільки ті з вас, що стануть великими вченими, але й усі інші: токарі й шофери, трактористи й каменярі, медичні сестри, ткачі, шахтарі… Величні завдання не розв’язують одинаки — Волго-Донський канал будували не тільки автори проекту. І вже, в усякому разі, всі ви, всі до одного, візьмете участь у здійсненні найвеличнішого, найблагороднішого й найгуманнішого завдання людства — в побудові комунізму, в створенні щасливого мирного життя для всіх радянських людей.

Ви, сьогоднішні учні ремісничих училищ і школярі, тільки починаєте свою подорож у майстерність, у творчість, в науку, в життя. І мені, старій людині, яка пройшла багато верст недослідженими землями, багато шукала у хащах науки, хочеться дати вам, початкуючим мандрівникам, кілька напутніх порад.

Любіть працювати. Найбільшу насолоду і задоволення приносить людині праця. Здобувайте право сказати: я роблю потрібну справу, на мою працю чекають, я даю користь. І якщо ви зустрінете труднощі, потрапите, здавалося б, у безвихідь, зустрінете опір застарілого, можливо, навіть байдужість і нерозуміння, вас завжди підтримає думка: я роблю потрібну справу.

Не зрікайтесь мріїї Я маю на увазі юнацькі мрії про відкриття, про творчість. Є люди, які легко поступаються перед обставинами, здаються після невдалого екзамену, при родинних чи службових ускладненнях. Але ускладнення минають, а час згаяно, і лишається тільки гіркота, що життя прожито без вогню, розтринькано на дрібниці, на працю, позбавлену радощів.

Дерзайте! Беріться за великі справи, якщо ви беретесь всерйоз. Здібності, як і м’язи, ростуть при тренуванні. Великі відкриття не кожному під силу, але хто не наважується пробувати, напевно нічого не відкриє. Ви повинні піти значно далі за своїх дідів і прадідів.

Я народився 90 років тому. За часів моєї молодості не було літаків, кіно, радіо, електрики. Ще не було залізниці через Сибір, я їхав у Іркутськ тарантасом. Для мене радіоприймач — велике досягнення, для вас — звичайна річ у кімнаті. Ви починаєте у нас на плечах, вам треба високо піднятись. Понад п’ятдесят років я прожив за царського режиму. Я витрачав силу, енергію, збагачуючи золотопромисловців, мене звільнили з інституту за ліві переконання. Я міг тільки мріяти про лад, де праця буде в пошані. А ви народились у вільній країні, в країні, де кожен може здобути освіту, де поважають творчу працю. То хай же ваша праця, ваші мрії будуть гідні соціалістичної Батьківщини, хай ваші досягнення будуть найпередовішими в світі.

Не приховуйте своїх намірів, не тримайте задуми в секреті. Це не скромність, а, навпаки, — гордовитість, фальшива скромність і пожадливість старателя-власника, який тримає для себе золоту жилу. Якщо ваша пропозиція справді золота, ви не зможете розробляти її сам один, якщо ж ви помилились — навіщо вам витрачати час, вам одразу ж вкажуть на помилку. Мені часто дорікали за те, що я поспішаю, публікуючи спостереження. Але я не шкодував про це ні разу. Деякі знахідки я не зміг оглянути як слід сам, за мене довершили роботу інші. Так, в пустелі Гобі я знайшов зуб носорога, а, йдучи моїми слідами, більші експедиції виявили цілі кладовища вимерлих тварин. Іноді мої статті викликали заперечення, я вислухував їх, повертався до теми, шукав нові факти, поширював їх. Таким чином, не тільки поради друзів, але й заперечення моїх наукових супротивників допомагали мені вдосконалювати свою працю.

Будьте принципові. Нам потрібна істина і тільки істина. Не намагайтесь догодити друзям, помирити своїх учителів, нікого не образити. На цьому шляху ви, можливо, знайдете спокій і навіть благополуччя, але користі не дасте ніякої. Не бійтесь авторитетів. І якщо серед вас є майбутні геологи, які не погодяться з академіком Обручовим (хотілося б, звичайно, щоб таких було небагато!), — сміливо виступайте проти нього, якщо у вас є факти, що спростовують його висновки.

Але не розраховуйте на легку перемогу, на раптові відкриття, на ідею, яка вас осіяє. Все, що лежало напохваті, давно вже підібрано й перевірено; те, що легко спадає на думку, давно вже спало на думку іншим і обговорювалось. Тільки на нових фактах, на нових спостереженнях можна будувати нові досягнення Факти — це цеглини, з яких створюється людський досвід, це ваша зброя в творчості. Невтомно шукайте факти, збирайте їх у природі і в книжках, читайте хороші підручники, нічого не проминаючи, і, крім того, книжки, що не входять до програми. Досконало опановуйте своїм фахом, але не шкодуйте часу й на інше. Геолог, який чудово знає геологію, — цінна людина, а той, хто, крім цього, знає географію, хімію чи ботаніку, — можливий винахідник.

На закінчення мені хочеться побажати великих успіхів у праці й науці чудесній радянській молоді, — майбутнім робітникам-новаторам, майстрам високих врожаїв, дослідникам, винахідникам. Щасливої вам дороги, мандрівники у третє тисячоліття!

З листа академіка В. Обручова.

(Журнал “Знание — сила”, 1954 р., № 3).