Штучний стан

Розділ п'ятий

Я знайшов їх у зоні посадки. У мене був рюкзак, який був частиною мого людського маскування, але єдино важливе, що я носив, — комунікаційний інтерфейс від АРТа. Він дозволить нам спілкуватися, коли я буду у RaviHyral, і дозволить мені мати доступ до баз знань АРТа та його зауважень і думок. Я звик мати HubSystem та SecSystem для спілкування, тепер на їх місці був АРТ. (Без тієї частини, де ці дві системи частково запрограмовані для того, щоб оцінювати мої дії та запроваджувати покарання через командний модуль. Свобода для АРТа зважувати все, що я робив, вже була достатнім покаранням.) Я вставив комунікаційний інтерфейс у вбудований відсік під ребрами.

Усі троє моїх клієнтів чекали, кожен з невеликою сумкою або текою, оскільки, як ми сподівалися, справа займе лише пару циклів. Я затримався, поки вони не закінчили прощатися з іншими членами свого колективу. Усі вони виглядали стурбованими. Колектив був внесений до соціальної мережі як груповий шлюб і мав п’ятеро дітей різного віку і розміру. Як тільки інші пішли, а Рамі, Маро та Тапан залишилися наодинці, я вийшов уперед.

"Тлейсі оплатила наш проїзд у громадському автобусі, — сказав мені Рамі. — Це може бути хорошим знаком, правда?

— Звичайно, — сказав я. Це був жахливий знак.

Ваучер на працевлаштування провів мене в зону посадки, і не було перевірки зброї. RaviHyral дозволяла носити приватну зброю і мала низьку охорону в громадських місцях, що було однією з причин, чому невеликим групам людей потрібно було наймати приватних консультантів з питань безпеки, щоб туди поїхати. Коли ми наближалися до шлюзу човника, я надіслав до АРТа прохання: Чи можеш ти відсканувати шатл на наявність енергетичних аномалій, щоб безпека транзитного кільця не виявила твоєї активності?

"Ні, але я скажу, що запускав системи діагностики та тестування сканування."

Коли ми дійшли до шлюзу, АРТ повідомив про відсутність аномалій, 90 відсотків відповідали заводським характеристикам.

Це було нормальним явищем і означало, що якщо там і був вибуховий пристрій, він на даний момент був інертним, захованим десь всередині корпусу. Ще п’ятеро людей чекали на посадку, і на моєму скані не було підписів їх енергії. Вони мали напхані пакети та мішки, що вказувало на пакування для тривалого перебування. Я дозволив їм першими сісти на борт, потім ковзнув перед Маро і пройшов крізь шлюз, скануючи шатл.

Трансфер керувався ботом, і ще одним членом екіпажу була людина-імп, яка, здавалося, лише перевіряла ваучери на роботу та квитки на трансфер. Вона подивилася на мене і сказала: "Вас має бути троє".

Я не відповів, будучи посеред боротьби з системою безпеки за контроль. Це була цілком окрема від пілот-бота система, що було нестандартним для човників, до яких я звик.

Підборіддя Тапан висунулося. "Це наш консультант з питань безпеки".

Я вже контролював Shuttle SecSys і видалив її спробу сповістити пілота-бота та члена екіпажу про те, що вони скомпрометовані.

Член екіпажу насупився, ще раз перевірив ваучер, але не сперечався. Ми пройшли в купе, де сиділи інші пасажири. Вони прив'язували свої речі або тихо розмовляли. Я не позначив їх як потенційні загрози, бо їх поведінка стабільно знижувала таку ймовірність.

Я зайняв місце біля Рамі, коли мої клієнти влаштувалися і знову зв'язався з АРТом. АРТ сказав: я шукаю аномалії націлювання, і ситуація наразі спокійна.

Це означало, що він не міг бачити нічого на видимій йому стороні Місяця, яка була повернута до нас. Якщо у них був план розстріляти шатл, цього не відбудеться, поки ми не розпочнемо політ. Якби хтось вистрілив у транзитне кільце з поверхні Місяця, я був певен, що це було б величезним скандалом, і потягнуло би як юридичні наслідки, так і негайну насильницьку відплату з боку служби безпеки кільця. Я сказав АРТу: "Якщо вони обстріляють нас по дорозі, ми не зможемо з цим щось зробити.

АРТ не відповів, але я вже знав його досить добре, щоб знати, що це щось означає. Я сказав: "У тебе немає систем озброєння. — На його схемах такого не було. Принаймні тих схемах, які АРТ надав мені у своєму незахищеному каналі. — Чи ти..?"

АРТ зізнався, у нього є система відхилення сміття.

Існує лише один спосіб відвести сміття. Я ніколи не був на озброєному кораблі, але знав, що на них поширюється зовсім інший рівень ліцензійних та облігаційних угод. (Якщо хтось з них випадково вистрілить у те, у що не повинен стріляти, хтось повинен відшкодувати збиток.) Я сказав: У вас є система озброєння.

АРТ повторив: "Для відхилення сміття."

Я починав задаватися питанням, який саме університет володіє АРТом.

Рамі стурбовано спостерігав за мною. "Все добре?"

Я кивнув, намагаючись виглядати нейтрально.

Тапан нахилилася до мене, щоб запитати: "Ви в стрічці? Я не можу вас знайти".

Я сказав їй: "Я на приватному каналі з другом на кільці, який стежить за відправленням шатла. Просто переконуюсь, що все в порядку".

Вони кивнули і відкинулися.

Палуба під нами почала дрижати, що означало, що човник відстикувався від доку і ​​почав рухатися. Я зацікавився пілот-ботом шатла. Це була модель з обмеженими функціями, навіть простіша за стандартного бота-драйвера транспорту. Я попросив Shuttle SecSys сказати йому, що я був уповноважений службою безпеки кільця, і це мене весело підштовхнуло. Другий член екіпажу сидів у кабіні з ним і використовував свій канал, щоб виконувати функції адміністрування та стежити за завантаженням, коли на борту не було пілота-людини.

Я відкинувся на місці і трохи розслабився. ЗМІ були спокусливими, і більшість людей робили це, судячи з відлуння, яке я міг вловити у стрічці. Але я хотів продовжувати стежити за пілотом бота. Це може здатися вам надмірною обережністю, але так я будувався.

Через двадцять чотири хвилини сорок сім секунд польоту, коли ми вже наближалися до порту, пілот-бот здригнувся і завмер, коли в його систему ввірвалося чужорідне програмне забезпечення. Це відбулося до того, як Shuttle SecSys чи я змогли відреагувати; Я звів стіну навколо нас обох, і вбивча програма відскочила. Я бачив, як завдання реєстрації пакету завершується, а потім програма самознищується.

О, чорт. АРТ! Я використав ShuttleSecSys для захоплення елементів керування. Нам потрібна була корекція курсу через сім і дві десятих секунди. Член екіпажу, відірвавшись від спостереження свого каналу, з жахом дивилася на дошку приладів, а потім натиснула аварійний маяк. Вона не вміла літати на шатлі. Я можу літати на хопперах та інших літаках у верхніх шарах атмосфери, але мені ніколи не давали навчального модуля для човників чи інших космічних апаратів. Я підштовхнув ShuttleSecSys, сподіваючись на допомогу, і з'явилися решта сигналів небезпеки. Однак це не вирішувало проблему.

"Впусти мене", — сказав АРТ, такий крутий і спокійний, ніби ми обговорювали, яке шоу дивитися далі.

Я ніколи не надавав АРТові повний доступ до свого мозку. Я дозволив йому змінити моє тіло, але це було все. У нас було три секунди і ми марнували час. Мої клієнти, інші люди на човні… Я впустив його.

Це було схоже на відчуття, яке люди описують у книгах, коли засунути голову під воду. Потім його не стало, і АРТ вже був у шатлі, використовуючи моє з'єднання з ShuttleSecSys, щоб стрибнути у порожнечу, залишену стертим ботом. АРТ потрапив до органів управління, зробив корекцію курсу та відрегулював нашу швидкість, потім взяв посадковий маяк і направив шаттл на підхід до головного порту RaviHyral. Членові екіпажу щойно вдалося привітатися з адміністрацією порту, і вона все ще важко дихала. Адміністрація порту мала можливість завантажувати процедури екстреної посадки, але терміни були надто жорсткими. Ніщо, що вони могли зробити, не врятувало б нас.

Рамі торкнувся моєї руки і запитав: "З вами все добре?"

Я заплющив очі. "Так", — сказав я йому. Пам’ятаючи, що люди зазвичай хочуть від інших людей більше, ніж я, я показав на знак тривоги і додав: “У мене чутливий слух”.

Рамі співчутливо кивнув. Інші були стурбовані, але оголошення тривоги не було, і вони могли бачити наш маршрут у стрічці з порту, який все ще давав нам своєчасне прибуття.

Член екіпажу намагався пояснити портовій адміністрації, що стався якийсь збій, пілот-бот знищений, і вона не знає, чому човник летить своїм звичайним маршрутом і не вдарився об поверхню Місяця. Shuttle SecSys спробувала проаналізувати АРТа і була з обуренням відкинута. Я взяв на себе Shuttle SecSys, вимкнув реєстрацію та видалив усю поїздку з її пам'яті.

Пасажири відчули полегшення, коли сигнали тривоги припинилися. Я зробив пропозицію АРТові, і він надіслав код помилки адміністрації порту, яка призначила нам новий пріоритет і переключила наше місце посадки з громадського доку на док екстрених служб. Оскільки надіслане програмне забезпечення явно мало на меті знищити нас у дорозі, нас не чекали у запланованому для посадки доці, але краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.

Корм дав нам зображення порту, який знаходився всередині печери, видовбаної в узбіччі гори, і оточеної вежами для відхилення сміття. (Фактичної системи відхилення сміття, на відміну від прихованої рейкової гармати АРТа або чогось подібного.) Вогні кількох рівнів доків порту виблискували в темряві, і менші човники висвічували нам дорогу, коли ми по дузі опускалися вниз до призначеного нам маяка.

Маро дивилася на мене примруженими очима. Коли через канал надійшло повідомлення про зміну місця посадки, вона нахилилася вперед і запитала: "Ви знаєте, що сталося?"

На щастя, я згадав, що ніхто не очікував, що я змушений негайно відповідати на всі питання. Одна з переваг бути консультантом з питань безпеки і людиною-імпом, а не конструктом SecUnit. Я сказав: "Ми поговоримо про це, коли вийдемо з шатла", і всі вони, здається, були задоволені.

АРТ завів нас у слот портового управління. Ми залишили члена екіпажу одну, і вона тепер намагалася пояснити екстреним службам, що сталося, в той час як вони підключали своє діагностичне обладнання. АРТ уже зник, видаливши будь-які докази своєї присутності, і Shuttle SecSys розгубилася, але, принаймні, залишилася неушкодженою, на відміну від бідного бот-пілота.

Персонал екстрених служб і ботів фрезерували підлогу на невеликій зоні посадки. Мені вдалося провести своїх клієнтів через чисту закриту доріжку до головного порту, перш ніж хтось надумався би зупинити нас. Я вже завантажив карту з загальнодоступної стрічки і тепер перевіряв надійність систем безпеки. З пішохідної доріжки відкривався вид на печеру з кількома рівнями посадкових доків і кількома човниками, які прибували чи відбували. У дальньому кінці стояли великі самоскиди для перевезення шахтних установок.

Безпека, здавалося, була переривчастою і базувалася на рівні параної того підрядника, який діяв на території, через яку ви проходили. Це могло бути як перевагою, так і цікавим викликом. Публічна інформаційна стрічка транзитного кільця попереджала, що тут багато людей носили зброю, і не було перевірок.

Ми вийшли в центральний зал, який мав високий прозорий купол, з якого відкривався вид на печеру, що вигнулася над головою, освітлену світильниками, щоб демонструвати барвисті мінеральні жили на стелі. Я відсканував зал, щоб переконатися, що нас ніхто не записує, і зупинив Рамі. Він та інші підняли на мене погляди, і я сказав: "Та, з ким ви збираєтеся зустрітися, тільки-що просто намагалася нас усіх вбити".

Рамі закліпав, Маро розплющила очі, а Тапан перевела дух, щоб посперечатися. Я сказав: "Шатл був заражений програмним вірусом, який знищив пілота-бота. Я поспілкувався з своїм другом, який зміг за допомогою мого доповненого каналу завантажити аварійний пілотний пакет. Це єдина причина, чому ми не розбилися".

Пакет міг вивести човник на безпечну орбіту, але був не настільки складним, щоб керувати хитрою, бездоганною посадкою. Я сподівався, що вони цього не зрозуміють.

Тапан закрила рот. Вражена, Маро сказала: "Але інші пасажири. Член екіпажу. Вони б усіх вбили?"

Я сказав: "Якби ви були єдиними жертвами, мотив був би надто очевидним".

Я бачив, що вони починають вагатися. Я сказав: "Вам слід негайно повернутися до транзитного кільця". Я перевірив загальнодоступну стрічку на наявність розкладу. Через одинадцять хвилин вирушав громадський транспорт. Тлейсі не встигне відстежити моїх клієнтів і знешкодити їх, якщо вони будуть швидко рухатися.

Тапан і Маро подивилися на Рамі. Він завагався, потім виставив щелепу і сказав: "Я залишусь. А ви двоє йдіть".

— Ні, — одразу сказала Маро, — ми вас не покинемо. Тапан додала: "Ми разом у цьому ділі".

Рамі скривився — коли не було ймовірності смерті, їхня підтримка була слабішою. Він опанував себе і повільно кивнув. Тоді подивився на мене і сказав: "Ми залишаємось".

Я не відреагував помітно, тому що звик до того, що клієнти приймають погані рішення, і багато практикувався у контролі за своїм виразом обличчя. "Ви не можете піти на цю зустріч. Вони втратили ваш слід, коли шаттл не закріпився у запланованому слоті. Ви повинні зберегти цю перевагу".

"Але ми маємо провести зустріч", — заперечила Тапан. "Інакше ми не зможемо повернути нашу роботу".

Так, мені часто хочеться потрясти своїх клієнтів. Але ні, я ніколи цього не роблю. "Тлейсі не має наміру повертати вам роботу. Вона заманила вас сюди, щоб убити".

— Так, але… — почала Тапан.

— Тапан, затихни і послухай, — перервала її Маро, явно роздратована.

Рамі виглядав впертим, але запитав: "Тоді що нам робити?"

Технічно це не мала бути моя проблема. Я був тут і вони мені більше не були потрібні. Я міг втратити їх у натовпі та залишити розбиратися зі своїм колишнім роботодавцем-кіллером самостійно.

Але вони були моїми клієнтами. Навіть після того, як я зламав свій командний модуль, я виявив неможливим для себе відмовлятися навіть від тих клієнтів, яких не обирав. І я уклав угоду з цими клієнтами як вільний агент. Я не міг піти. Я внутрішньо зітхнув. — Ви не можете зустрітися з Тлейсі в її будинку. Тому ви оберете інше місце".

Це було не ідеально, але це треба було зробити.

Мої клієнти вибрали місце харчування в центрі порту. Місце було на піднятій платформі, столи та стільці були розташовані групами, з дисплеями, що плавали над рекламою різних портових та підрядних послуг та інформацією про різні шахтні установки. На дисплеях також функціонували камери та записували учасників, тому це місце було популярним для ділових зустрічей.

Рамі, Тапан і Маро вибрали стіл і тепер нервово возилися з напоями, які замовляли в одного з ботів, що метушилися навколо. Вони зателефонували до Тлейсі і тепер чекали на прибуття її представника.

Система безпеки в цій публічній зоні була більш складною, ніж Shuttle SecSys, але ненабагато. Я пробрався достатньо далеко, щоб стежити за аварійним рухом і отримувати види з камер, зосереджених на нашій області залу. Почуваючись досить впевнено, я стояв за три метри від столу, вдаючи, що дивлюся на рекламні дисплеї, і вивчав карти місцевості, які знайшов у загальнодоступній стрічці. Було відзначено багато занедбаних місць для копання, а також тунелів, які нікуди не поділися. Яма Ганака мала бути однією з таких копанок.

АРТ сказав мені на вухо: "Має бути доступний архів інформації, з якого яма Ганака не видалена. Відсутність була б надто очевидною для дослідників.

Це залежало від досліджень. Хтось, хто працює над дивною синтетикою, очевидно, попіклувався про те місце, де були знайдені її сліди, але не обов’язково витер дані про те, яка компанія їх викопала, або чому цієї компанії більше немає. Але той, хто видалив яму Ганака з карти, намагався б приховати її існування від випадкових журналістів, і не міг повністю стерти з пам’яті населення.

Дані АРТа були правильними; на цьому Місяці були інші SecUnit. На карті були зображені логотипи п’яти облігаційних компаній, які пропонували SecUnits, включаючи мою компанію, на семи найвіддаленіших установках, де розвідка мінеральних жил ще тривала. Вони були там, щоб захищати місця від крадіжок та утримувати шахтарів та інших працівників від травмування один одного в рамках гарантії облігацій. Жодні SecUnits не проїжджали через порт інакше, як інертний вантаж у транспортних ящиках або ремонтних кабінах, тому у мене було одним клопотом менше. Моя змінена конфігурація може обдурити людей та імпів, але не інших SecUnits.

Якби вони мене побачили, вони б попередили свої SecSystems. У них не було б вибору. І вони б не хотіли такої зустрічі. Якщо хтось і знає, наскільки небезпечні шахраї-SecUnits, це інші SecUnits.

Тоді я спіймав пінг.

Я сказав собі, що мені здалося і що це щось інше. Але пінг повторився знову. Це означало велике ой-ой.

Хтось шукав SecUnits. Не ботів, а саме SecUnits, і це було близько. Мене ще не викликали безпосередньо, хоча, якби у мене був незламаний командний модуль, я був би змушений відповісти.

До столу, за яким сиділи мої клієнти, підходили три людини. Рамі прошепотів у каналі: "Це Тлейсі. Я не очікував, що вона прийде особисто". Двоє з них були великими чоловіками, і один з них подовжив крокувати, щоб дістатися до столу. Маро побачила його, і по виразу її обличчя я зрозумів, що це не буде привітанням. Сканування показало, що він озброєний.

Я рушив, щоб опинитися між ним і столом. Я підняв руку на висоту його грудей і сказав: "Зупинись".

У більшості контрактів це було настільки близько, наскільки мені дозволялося йти з людиною, поки вони не встановили фізичний контакт. Але ви здивуєтесь, як часто це працює, якщо зробите це правильно. Хоча це було тоді, коли я носив свою броню з непрозорим шоломом. Стоячи тут, у звичайному людському одязі, з показом мого людського обличчя, усе ставало зовсім іншим. Але він не міг завдати мені болю, вдаривши мене, і ще не витягував зброї.

Я міг би прорвати його, як папір.

Він цього не знав, але, напевне, міг прочитати з мого обличчя, що я його не боюся. Я перевірив камеру безпеки, щоб побачити, як я виглядаю, і вирішив, що мені нудно. Це не було незвичним, тому що я майже завжди виглядав нудно під час виконання своєї роботи, просто цього неможливо було побачити, коли я був у обладунках.

Він помітно перегрупувався і сказав: "Хто ти, блін, такий?"

Мої клієнти відсунули стільці і підвелися. Рамі сказав: "Це наш консультант з питань безпеки".

Він відступив і невпевнено поглянув на двох інших — другого охоронця і Тлейсі, яка була жінкою-імпом.

Я опустив руку, але не поворухнувся. У мене були чіткі постріли для всіх трьох, але це був найгірший сценарій. Принаймні для мене. Люди можуть пропустити безліч маленьких підказок, але я мав можливість стріляти енергетичною зброєю зі своїх рук — це було як сигнал готовності від червоного прапорця. Тепер я мав достатньо часу, щоб відсканувати канали камер безпеки на предмет того, хто мене пінгував.

Я зафіксував зображення з камери у громадській зоні біля одного з вхідних тунелів. Фігура, що стояла біля краю зони відпочинку, не відповідала тому, що я очікував побачити, і мені довелося переглянути її ще раз, перш ніж я зрозумів, в чому справа. Вона не носила броні, і її фізична конфігурація не відповідала стандарту SecUnit'а. У неї було багато волосся — сріблястого з блакитними та фіолетовими пасмами — воно було відтягнуте назад і заплетене, як у Тапан, але у набагато складнішому візерунку. Риси її обличчя відрізнялися від моїх, але обличчя у цього типу роботів усі різні, розподілені випадковим чином на основі людського клонованого матеріалу, який використовується для виготовлення наших органічних частин. Її руки були оголені, і на них не було металевих деталей і портів для зброї. Це був не SecUnit.

Я дивився на секс-бота.

За словами АРТа, це була неофіційна назва.

Офіційне позначення — ComfortUnit, але всі знають, що це означає.

Секс-ботам заборонено ходити по людських територіях без наказу, як і ботам-вбивцям. Мабуть, хтось послав її сюди.

АРТ достатньо сильно натиснув на мене, щоб змусити мене отямитися. Я відірвався від перегляду і трохи повернув запис назад, щоб встигнути за тим, що відбувалося.

Тлейсі виступила уперед. "І навіщо вам потрібен консультант з питань безпеки?"

Рамі заворушився. Я через корм зламав його стрічку, забезпечив приватний зв'язок між ним, Тапан та Маро і сказав їм: "Не відповідайте на це. Не згадуйте замах на човник. Просто дотримуйтесь лінії бізнесу." Це був інстинктивний імпульс з моєї органічної частини мозку. Тлейсі прийшла сюди, очікуючи фізичного протистояння; тому вона привела озброєних охоронців. Тепер ми мали перевагу; ми не були мертві, а вони вийшли з рівноваги, і ми хотіли зберегти їх такими.

Рамі зітхнув, торкнувся моєї стрічки на знак підтвердження, а потім сказав: "Ми тут, щоб поговорити про наші файли".

Маро, яка теж зрозуміла, що я намагаюся зробити, сказала Рамі: "Продовжуйте, навіть не запрошуйте їх сісти."

Впевненішим голосом Рамі продовжив: "Видалення нашої особистої роботи не було частиною нашого трудового договору. Але ми погодимось на вашу пропозицію повернути вам бонус за наш підпис в обмін на наші файли".

Через камери безпеки я спостерігав, як секс-бот повертається і виходить з зони громадського користування через тунель одразу за приміщенням.

Тлейсі сказала: "Весь бонус?" Вона явно не очікувала, що вони погодяться.

Маро нахилився вперед. "Ми відкрили рахунок в Umro для зберігання коштів. Ми можемо передати його вам, як тільки ви віддасте нам файли".

Щелепа Тлейсі заворушилася, коли вона заговорила у своєму приватному каналі. Двоє охоронців відступили назад. Тлейсі підійшла і зайняла стілець за столом моїх клієнтів. Через мить присів Рамі, і Тапан і Маро послідували їх прикладу.

Я приділив частину своєї уваги переговорам і звернувся до публічної бібліотеки. Я почав збирати історичні дані, шукаючи будь-якої нерегулярної діяльності під час мого перебування тут за контрактом.

Поки мої клієнти розмовляли (я перебирав дані, АРТ знову дивився через моє плече), я спостерігав за камерами безпеки. Я відзначив, що ще дві потенційні загрози потрапляють у зону. Обидва були імпами. Я відзначив також ще три потенційні загрози, які сиділи за сусідніми столами. (Усі троє демонстрували курйозну відсутність уваги до протистояння, що відбувалося поблизу центру зони відпочинку. Інші люди та імпи у найближчій зоні спостерігали за конфліктом з відкритою чи прихованою цікавістю.)

АРТ знову "штовхнув" мене. Я бачу, відповів я. Під час пошуку було виявлено ряд повідомлень, розміщених у відповідний термін. Вони попереджали, що зміни у відвантаженні сировини та запасів до віддалених установок спричинять відхилення у маршрутах пасажирських труб. (Труба являла собою невелику транзитну систему, яка перевозила пасажирів по порту та сервісних центрах і мала приватні лінії, що йшли до найближчих шахтних установок.) Пізніше у повідомленнях згадувалося про новий маршрут, який був введений для обходу цього відгалуження.

Ось і все. Читаючи між рядками, можна було побачити, що підряднику послуг довелося побудувати новий маршрут для обходу тунелів, що вели до шахтної установки, яка раптово закрилася. Це повинно було бути місцем ями Ганака.

Закриття ям зазвичай супроводжувалися статтями про місцеві проблеми та надмірним інтересом до соціальних ресурсів, заявами про банкрутство та ліквідацію наслідків для компаній, що надавали послуги. Нічого подібного при цьому закритті не було. Хтось заплатив за видалення таких публікацій з загальнодоступної стрічки.

Розмова наблизилася до завершення. Тлейсі підвелася, кивнула моїм клієнтам і відійшла від столу. Вираз Рамі був гримасою сумніву. Маро виглядала похмурою, а Тапан була десь між розгубленістю і злістю.

Я закрив пошук і підійшов до столу. Спостерігаючи за тим, як Тлейсі та її охоронці відбувають, Рамі сказав: "Приїхати сюди було поганою ідеєю".

Тапан заперечила: "Вона сказала завтра…"

Маро похитала головою. "Це чергова брехня. Вона не збирається передавати нам файли. Вона могла б зробити це тут, якби збиралася це зробити. Вона могла б зробити це по зв’язку, ще коли ми були на транзитному кільці". Вона підняла на мене погляд. — Я не була впевнена, чи вірити тобі щодо човника, але зараз…

Я все ще відстежував свій список потенційних загроз через камери безпеки. "Нам треба йти", — сказав я їм. "Ми можемо поговорити про це деінде".

Коли ми виходили, одна потенційна загроза піднялася і рушила за нами. Я натиснув на АРТа, щоб він продовжував стежити за іншими, на випадок, якщо вони не були невинними свідками, але настільки глибоко занурилися у свої канали, що поки що нічого не помітили.

Я позначив на карті станції кілька можливих маршрутів, і виділив один — через пішохідний тунель, що огинав основні житлові масиви. Уздовж нього були різні під'їзди, які вели до різних станцій метро, ​алеі це був непопулярний маршрут. Я натиснув на канал Рамі і сказав їм піти до розв’язки, де був найбільший готель. Слухаючи нас, Маро прошепотіла: "Ми не можемо собі цього дозволити".

Ви не будете там залишатися, сказав я їм у стрічці. Брошура у публічному доступі обіцяла облаштовану зону з підвищеною безпекою та швидкий доступ до громадських шатлів.

Ми підіййшли до тунелю і почали спускатися вниз. Він був шириною близько десяти метрів і висотою у чотири метри, достатньо освітлений для пересування по центру, але з боків підступала темнота, яка ховала переходи до труб чи інших тунелів. Були камери безпеки, але система контролю за ними була недосконалою. Компанія створила можливість лаяти себе через можливу небезпеку для залучених клієнтів і упущену можливість аналізувати розмови.

У тунелі було трохи людей. Кілька груп шахтарів у комбінезонах та куртках з різними логотипами, але більшість була у цивільному робочому одязі, чи то техніки, чи працівники допоміжних компаній. Люди швидко рухалися і трималися купами.

Після восьми хвилин ходьби у ​​тунелі більшість груп позникала у переходах до труб. Я надіслав через канал: "Просто продовжуйте йти, не зупиняйтесь. Зустрінемось у фойє." Я повернувся в один з темніших тунелів із розгалуженням. Мої клієнти продовжили рух і не озиралися на мене, хоча я міг сказати, що Тапан дуже хоче це зробити.

У камерах я спостерігав, як потенційна загроза/ціль переміщається тунелем, швидко крокуючи. До нього приєдналися двоє нових людей, які тепер позначалися ціллю два та ціллю три. Вони і група шахтарів пройшли повз мене, і я вийшов зі своєї схованки і пішов за ними на деякій відстані. Я відсканував їх на наявність енергетичної зброї і не знайшов свідчень. Усі три мішені мали куртки та штани з глибокими бічними кишенями. Я позначив сім місць, де могли знаходитися ножі або палиці.

Коли вони побачили моїх клієнтів, то трохи сповільнилися, але продовжували зменшувати відстань між ними. Я знав, що вони, напевне, повідомляли комусь через свої стрічки та просили вказівок. Хто б це не був, він принаймні поки що не мав контролю над камерами безпеки.

Я стежив за ними, спостерігаючи за цілями своїми очима, і через камери відеоспостереження спостерігав за собою, щоб переконатися, що я не привертаю уваги, і що за мною ніхто не стежить. АРТ мовчав, хоча я міг сказати, що йому було цікаво дивитися, як я працюю.

Незабаром остання група шахтарів між мною і мішенями звернула в прохід. Тунель вигинався, і між моїми клієнтами і наступним поворотом, десь за п’ятдесят метрів попереду, не було нікого, і камери безпеки показували мені, що тунель позаду мене порожній. Мені потрібно було це закінчити. Я звернув у перехід за шахтарями.

Зупинившись у верхній частині доступу до труби я почекав, поки шахтарі заходили в капсулу. Двері зашипіли, закриваючись, і капсула відійшла. З точки зору камери безпеки, щелепа цілі два рухалася, що свідчило про те, що він говорить з кимось у своєму каналі. Потім передачу з камер відрізали.

Я звернув за ріг назад у тунель і почав бігти.

Це був розрахований ризик, оскільки я не міг рухатися на максимальній швидкості, не виявивши, що я не людина. Але мені вдалося прибути саме тоді, коли ціль-1 дістався до Рамі і схопив за рукав куртки. Я зламав йому руку і вдарив ліктем у підборіддя, а потім замахнувся на ціль-2, який повернувся до мене з ножем, з яким наближався до Маро. Ціль-2 випадково (тут я припускаю; можливо, вони просто не дбали один про одного) вдарив ножем ціль-1. Ціль-1 упала набік, і я налетів на Ціль-2 і зламав йому колінну чашечку. Ціль-3 встигла підняти палицю, і тепер вдарила мене по лівій частині голови та плеча, що, звісно, ​​трохи мене роздратувало, але я міг витримати удар ботів-тягачів. Я заблокував другий удар лівою рукою, і своїм першим ударом переламав йому ключицю, а другим вдарив стегно.

Йому пощастило, що я не сильно роздратувався.

Усі три цілі лежали на підлозі, а другий був єдиним, хто все ще був у свідомості, хоча скрутився і скиглив. Я повернувся до своїх клієнтів.

Рамі тримав руку на роті, Маро застигла на місці, дивлячись, а Тапан підняла руки вгору. У стрічці я написав: "Ідіть до готелю і чекайте на мене у фойє. Не біжіть."

Маро вийшла з шоку першою. Вона кивнула головою, схопила Рамі за руку і штовхнула Тапан у плече. Рамі повернувся, щоб іти, але Тапан запитала: "Безпека?"

Я знав, про що вона питає. "Вони наказали комусь обрізати камери. Ось чому вам потрібно піти зараз". Громадський канал, що повідомляв про новини транзитне кільце, заявив, що загальної безпеки немає, але охоронні компанії для різних сервісних установ та підрядників повинні взяти на себе відповідальність за громадські зони, найближчі до їх території. Очевидно, усе було ретельно розраховане на те, щоб ми опинилися поза зоною будь-якої негайної допомоги тим, хто допомагав зловмисникам, вимкнувши камери. Я не очікував негайної відповіді, але їм потрібно було рухатися відносно швидко.

Рамі прошепотів: "Ходімо", і вони пішли геть, швидко, але не бігом.

Я повернувся до цілі, яка була ще у свідомості, і натиснув на артерію на його шиї, поки він не втратив свідомість.

І пішов геть, нормальним темпом. Я був досить глибоко в тунелі, щоб видалити тимчасові записи камер перед та за вимкненою камерою. Це допоможе заплутати розслідування бо буде важче відслідкувати мене і зрозуміти, що сталося. Але Тлейсі бачила мене, і вона про мене знатиме. Я просто сподівався, що цього разу клієнти мене послухають.

Я дійшов до розв’язки, де зустрічалися кілька тунелів доступу та станція метро, ​​з розмахом спливаючих стендів, де продавали упаковану їжу, інтерфейси для корму, туалетно-косметичні засоби та все інше, що подобалося людям. Зал не був наповнений людьми, але пішохідний рух був постійним. Вхід у готель знаходився на протилежному боці.

Вестибюль був декорований як сукупність різних майданчиків з видом на голо-скульптуру відкритої прірви, заповнену гігантською кристалічною структурою, що росла на стінах. З позначок у стрічці це повинно було бути навчальним видовищем, але у мене були серйозні сумніви, що так виглядають шахти на RaviHyral. Особливо після того, як до них потрапили майнінг-боти.

Мої клієнти були на тій платформі, де була зона реєстрації, біля перил навколо штучної скульптури, і сиділи на круглому дивані без спинки, який більше нагадував декоративний предмет, ніж меблі.

Я присів перед ними на п'яти.

Рамі сказав: "Вони збиралися нас убити".

— Знову, — сказав я.

Рамі потер губу. — Я вірив тобі щодо човника. Я вірив тобі…"

— Але тепер ти це побачив, — сказав я. Думаю, він зрозумів, що малося на увазі. Існує величезна різниця між тим, щоб знати, що щось сталося, і бачити це реально. Навіть для SecUnits.

Маро потерла очі. "Так, ми були ідіотами. Тлейсі ніколи не віддасть нам файли за наш бонус".

— Ні, не віддасть, — погодився я.

Рамі торкнувся її. "Ти була права."

Маро виглядала дуже пригніченою. "Я не хотіла бути правою."

Тапан з жалем сказала: "Ми розбиті".

Рамі обійняв її рукою. "Ми живі". Він подивився на мене. "Що нам тепер робити?"

Я сказав: "Дозвольте мені вивести вас звідси".