Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

VIII. Вузьке море

Та недарма сказано: люди заміряються, а боги насміхаються. Поки Джак мудрував над нападом на столицю, зі сходу насунулася нова загроза. Оборудки Отто Вишестража нарешті дали плоди: у Тироші стрілася верховна рада Тріархії та схвалила його пропозицію про військовий союз. З Порогів вийшло дев’яносто бойових кораблів під прапорами Трьох Доньок. Сталося так — волею чи то випадку, чи то богів — що саме тоді, коли вони різали хвилі у напрямку Гирла затоки Чорноводи, пентоський думбас «Незнайбіда» з двома принцами Таргарієнами плив назустріч просто до їхніх пазурів.

Усі кораблі супроводу принців або потопили, або захопили, тому звістка досягла Дракон-Каменю лише тоді, коли до замку прилетів сам принц Аегон, відчайдушно чіпляючись за шию свого дракона Штормохмари. Хлопчина збілів від жаху, тремтів, наче листок на вітрі, й смердів власною сечею. У свої дев’ять років він літав драконом уперше… і востаннє, бо Штормохмара був жахливо поранений під час втечі: у череві його стирчало безліч стріл, а у шиї — спис, пущений з метавки-скорпіона. Дракон помер за годину з лютим сичанням; з ран його витікала чорна димна кров.

Молодший брат Аегона, принц Візерис, не мав способу втекти з думбаса. Але хлопець він був меткий, тому сховав драконяче яйце, перевдягнувся у просолене дрантя і спробував прикинутися простим хлопчаком-корабельником. Та його зрадив один зі справжніх жеглярчуків, і принц потрапив у полон. Першим зрозумів, кого він тримає у руках, один з тирошійських капітанів, але адмірал флоту, Шарако Логар з Лису, миттю позбавив його цінної здобичі.

Коли принц Джакаерис з’явився над вервечкою лисенійських галер верхи на Вермаксі, в повітря назустріч йому злетіла хмара стріл та списів. Жеглярі Тріархії вже стрічали драконів у битві, коли воювали з принцом Даемоном на Порогах. Ніхто не міг би звинуватити їх у боягузстві — адже вони ставали до бою проти драконового вогню, маючи в руках лише звичайну людську зброю.

— Вбийте наїзника — і дракон втече сам! — бадьорили їх керманичі та очільники.

Запалав один корабель, тоді інший, і все ж вояки з Вільних Міст стояли міцно… аж поки не залунав страшний крик, і всі не побачили навколо Драконощовби нові крилаті тіні, що повертали до бойовиська.

Одна річ — битися проти одного дракона, і зовсім інша — проти п’яти. Коли на кораблі налетіли Срібнокрилка, Вівцекрад, Морський Серпанок та Вермітор, вояків Тріархії зрадила мужність. Лава бойових кораблів розвалилася, одна галера за іншою силувалася утекти. Дракони падали згори, наче блискавки, випльовували кулі вогню: блакитного та жовтогарячого, червоного та золотого, щоразу яскравішого. Один корабель за іншим спалахував і розвалювався на шматки або тонув у вихорі полум’я. Люди з вереском падали у море, охоплені вогненними язиками. Високі стовпи чорного диму ставали над морем. Здавалося, надії нема, і для корабельників усе втрачено…

…аж тут Вермакс пірнув надто низько і звалився у море.

Чому і як саме дракон впав у воду того дня — про те нині оповідають різне. Дехто стверджує, що якийсь арбалетник примудрився влучити сталевою стрілою драконові у око, але це надто вже підозріло нагадує смерть Мераксеса у Дорні за багато років перед тим. Кажуть і про те, що один жегляр у воронячому гнізді на щоглі мирійської галери зачепив Вермакса гаком-кішкою на мотузці, коли той пролітав низько над кораблями, сіючи жах. Один із пазурів «кішки» знайшов щілину між двох лусочок, глибоко уп’явся в плоть, і тут драконові погано прислужилася його власна швидкість: жегляр завив інший кінець мотузки навколо щогли, і вага корабля разом з силою Вермаксових крил допомогла видерти у череві дракона довгу криву дірку. Болючо-гнівний вереск чудовиська було чути крізь галас битви аж у Прянищі. Політ дракона скінчився жахливо. Вермакс падав, пихкаючи димом, верещав і бив пазурами воду. Ті, хто вижив того дня, розповідали, що дракон намагався злетіти знову, але врізався у палаючу галеру. Дерево тріснуло, щогла впала, і дракон, судомлячись, заплутався у линвах. Корабель перекинувся і потонув, забравши Вермакса з собою на дно.

Розказували, що Джакаерис Веларіон зістрибнув зі спини свого звіра і на кілька ударів серця вчепився в якийсь уламок, що спливав димом на воді. Але його помітили арбалетники з найближчого мирійського корабля, почали пускати стріли і влучили спершу раз, а потім знову і знову. Стріл мирійці не шкодували; нарешті одна вдарила принца у шию, і Джакаериса проковтнуло море.

Битва у Гирлі на північ та південь від Дракон-Каменя вирувала цілісіньку ніч. Вона й досі лишається однією з найкривавіших сутичок на морі в усій відомій нам історії. Адмірал Тріархії Шарако Логар вивів у море з Порогів об’єднаний флот з дев’яноста мирійських, лисенійських та тирошійських бойових кораблів; хіба що двадцять вісім так-сяк дошкутильгали назад.

Нападники проминули Дракон-Камінь, вважаючи, напевне, старовинну твердиню Таргарієнів надто міцною для приступу, але зібрали тяжку данину з острова Плавень. Місто Прянище брутально сплюндрували — будинки палили, тіла чоловіків, жінок та дітей нівечили на вулицях і лишали на поталу мартинам, щурам і стерв’ятникам. Після погрому місто вже ніколи не відбудувалося знову. Інше містечко — Приплив — теж піддали вогню та грабунку. Всі скарби, які свого часу привіз зі сходу Морський Змій, зжер вогонь, а слуг його дому вирізали, коли ті намагалися уникнути пожежі. Флот Веларіонів втратив мало не третину своєї сили. Загинули тисячі людей. Але жодна з тих втрат не могла рівнятися з втратою Джакаериса Веларіона — принца Дракон-Каменя і спадкоємця Залізного Престолу.