Ну чисто янгол!

Конкурс

Що розповісти вам про конкурс? Він пройшов просто чудово. З перших же хвилин я зрозуміла, що назавжди тепер у невідплатному боргу перед Ангеліною. Ледь ведучий — усміхнений високий дядечко в строгому костюмі — оголосив про вихід учасниць, як Оленка, Зіночка й Таня підхопилися зі своїх місць.

— Запевняємо жюрі — наша Тома наймиліш! — хором заволали вони, розмахуючи різнобарвними мітелками, що казна-звідки взялися. Це було дуже ефектно й несподівано. Зал вибухнув сміхом.

— Регочіть, як хочете, а Тому підтримайте! — відразу випалили мої нестримні однокласниці. Я зрозуміла, що мовчанням виказую себе з головою, і теж почала стрибати.

За мить цілий зал уже стояв і бурхливими оплесками вітав учасниць.

— Дякую вам, дякую за теплий прийом конкурсанток, — трохи розгублено промовив ведучий. — Це чудово, коли вболівальники такі активні, але давайте ж перейдемо до конкурсу. Отже!

Ведучий вимовляв ім’я і прізвище чергової дівчинки, після чого та виходила на авансцену, вклонялася залові та відходила на дальній край сцени, де на учасниць чекали елегантні, високі барні стільчики. Варто зауважити, що конкурентки в нас були всі як одна красуні з високими зачісками, сяючими очима й стрункими ногами, ледь прикритими спідничками, що показували достоїнства фігури.

І ось до залу виходить Тома у своїх джинсах кльош і кросівках сорок другого розміру.

— О! — захоплено вітаємо її ми.

— Салют! — голосно озивається вона, замість реверансу обдаровуючи зал задерикуватим кивком. І привітно махає обома руками.

— Бабах! — із-за лаштунків вилітають Якушев із Гаврилкіним у клоунських костюмах і бахкають хлопавками. Святкове конфеті сиплеться на голови всіх присутніх.

— Це була не команда, бовдури! — вдавано гнівно гарчить Крючкова. — «Салют» — це в мене таке вітання! Ох, даруйте, мої помічники занадто старанні, — вибачається вона перед глядачами.

— О! — радісно кричить цього разу цілий зал, задоволений таким кумедним поворотом подій.

Крючкова гордовито йде, але не сідає, а чекає, поки її «помічники» витягнуть їй замість стільця величезну дерев’яну діжку.

— Бо розвалиться ще, — пояснює конкурсантка всідаючись.

І пішло-поїхало! З перших же хвилин нашу Тому запам’ятали всі. А тих, хто ще не запам’ятав, атакували своїми бадьорими вигуками віддані вболівальниці:

— Що красуня більш, то прикольніш і модніш! — щосили горлали ми.

— Дивися, дивися! — якоїсь миті Танька боляче штовхнула мене ліктем у бік. — Вони тепер із нами!

Три одинадцятикласниці, ті самі «примадонни» й «модниці» після довгих роздумів раптом підхопилися та заходились повторювати наші рухи. Ха! Їм теж хотілося бути в центрі уваги! Та настільки, що вони не посоромилися зізнатись усім, що повторюють стиль і рухи, придумані якимись «забитими» дев’ятиклашками! Якби мені раніше сказали, що таке може трапитися, нізащо не повірила б!

На привітанні наша конкурсантка проникливо прочитала свій віршик про горностая і відразу з сумною посмішкою повідомила, що цей зрадник виявився зовсім не птахом, але віршик же все одно гарний, тому вона його й читає.

— Але, знаєте, це ж набагато краще, ніж якби я вирішила вам проспівати. Розумієте, коли в дитинстві я здавала іспити в музичну школу, викладачка, зачувши мій вокал, зажадала, щоб батьки й близько не підпускали мене до музики, аби поберегли слух усіх, хто їх оточує…

На другий конкурс, де учасниці мали дефілювати в купальниках, Томка вийшла у водолазному костюмі й ластах.

— Але я справді в цьому купаюся! — обеззброїла вона зал своєю щирістю. Зал реготав, але по-доброму.

Зате на музичному конкурсі Томка, Якушев і Гаврилкін відстрибали такий запальний хіп-хоп, що навіть наша Тетяна Миколаївна пританцьовувала. Мда, поради моєї Ангеліни вочевидь знайшли тут благодатний ґрунт.

Четвертий конкурс — інтерв’ювання. За нього ми хвилювалися найбільше. «Зараз ведучий я-а-ак поставить якесь хитромудре запитання, наша Томка я-а-ак розгубиться та я-а-ак відповість щось дурнувате — й різко всім перестане подобатися!» — читалось на обличчях у моїх однокласниць. Поки що, однак, дурниці говорили наші конкурентки:

— Скажіть, що таке закон всесвітнього тяжіння? — вкрадливо цікавився ведучий у сліпуче усміхненої білявки з дивним ім’ям Лола.

— Це коли тіла одне до одного притягуються, — конкурсантка потупила погляд.

— Кгм… — ведучий чомусь густо почервонів. — Ну… А може, формулу згадаєте? Це зі шкільного курсу фізики! — про всяк випадок підказав він.

— Ну, ми ж не на олімпіаді! — примхливо закопилила губки білявка. — Я, між іншим, у міні-спідниці. Тут шпаргалки ховати нікуди!

Схоже, поведінка нашої Томки добродійно вплинула на інших конкурсанток, вони теж почали виявляти почуття гумору. Втім, ні! Здається, білявка говорила серйозно. У її величезних, як у Царівни, очах був щирий переляк. У залі зависла напружена тиша. Глядачі розривалися від бажання підказати бідолашній.

— Можна їй нагадати? — не витримала наша Оленка.

— Ви ж, начебто, вболіваєте за іншу учасницю, — щиро здивувався ведучий. — Чому ж хочете допомогти Лолі?

— Я не за учасниць, я — за справедливість! Дівчинка, певне, дуже хвилюється, тому все й позабувала…

— Гаразд, — ведучий тяжко зітхнув, — давайте поговоримо з наступною конкурсанткою. Ви знаєте формулу всесвітнього тяжіння?

— Зрозуміло, — гордовито відповіла строга чорнявка в сукні, всипаній блискітками. — Її винайшов Ньютон по тому, як його вдарило яблуком по голові.

Оленка задоволено сіла — хоча б хтось тут не мав потреби в підказках. Але відразу знітилася — а раптом наша Тома може мати кепський вигляд на такому тлі? Але Тамарка не підвела.

— Закон Архімеда? — зосереджено перепитала вона. — Зараз пригадаю. І сама проходила, й дівчиська потім розповідали. А, ось! Оце залажу я в гарячу ванну! I на голову сусідам виливається стільки води, скільки маси в моєму тілі!

— Чому в гарячу? — тільки й зміг перепитати вбитий таким абстрактним формулюванням ведучий.

— Та в холодну ж я не полізу! — щиросердно повідомила Томка. Зал знову реготав і аплодував. Молодець Крючкова! Адже й на запитання, загалом, відповіла, й пожартувати примудрилася!

І ось настав урочистий момент нагородження. Від нього ми, звичайно, не чекали нічого, але настрій все одно був чудовий. Завдання, яке ставили перед собою, коли бралися до участі в конкурсі, виконано — рідної школи не знеславили, а навіть навпаки — приємно виділилися серед решти. Третьою міс стала симпатична чорнявка. Другою — дурненька білявка. Корона переможниці дісталася справді дуже гарній і, до того ж, скромній дівчинці, яка запам’яталася мені тим, що дуже красиво співала в музичному конкурсі й чарівно червоніла, коли ведучий розсипався перед нею в компліментах. І раптом…

— Увага! Крім офіційного журі, в нас, як завжди, є ще одне — глядацьке. Отже, на думку глядачів, королевою сьогоднішнього конкурсу стає… Стає… — ведучий зумисне повільно розкривав конверт із результатами голосування, котре протягом усього конкурсу проходило серед глядачів. — Тамара Крючкова! — урочисто оголосив ведучий, і всі ми ошелешено замовкли. — Тамара Крючкова!

Зал вибухнув бурхливими оваціями та захопленим галасом.