Найперша жертва

- “Баран Едді” не гаяв часу, - коментував Протт, - його потужний магніт вже захопив “Максвелового Монстра”. Збоку відсувається панель, і з “Барана” висувається пилка з вольфрамовими зубцями. Вона, наче ніж крізь масло, проходить крізь панцер “Монстра”. Тепер телескопічна рука-робот закладає у випиляний отвір вибухівку.

- Неперевершено!

- А ось наближається “Скорпіон Келлі”, він дуже маневрений і здатен розвивати високу швидкість, як оті старовинні гоночні автомобілі. Низький, обтічної форми, його дуже важко захопити або вдарити.

Битва на жовтому піщаному полі була в розпалі. Коли машини гальмували і розверталися, зблизька стріляючи одна в одну з гармат, у сине безхмарне небо здіймалися хмари білого диму. На піску валялися запчастини, рікою лилися кров та машинна олія. Репалися шини, ламалися дверцята, машини моталися по арені, розвертаючись і притискаючи супротивників до бортів.

Незабаром лишилося на ходу тільки дві: “Скорпіон” та “Яйцеклад”.

- Ці дві машини абсолютно різні, - коментував Філакіс. - Що ти можеш сказати про них, Меле?

- Своєю рухливістю “Скорпіон” нагадує пташку колібрі. Всі його чотири колеса можуть повертатися на 360 градусів, він здатен розвертатися й продовжувати рух під абсолютно несподіваними кутами. Він запрограмований на спонтанний рух, отож комп’ютерам машин-супротивників надзвичайно важко передбачити його дії. Спереду стріляє чергами важкий кулемет. Однак його головна зброя - важка гармата ззаду.

- На відміну від нього, “Яйцеклад”, - промовив Філакіс, - побудовано за протилежними принципами. Зовні він нагадує чорне матове яйце, про що каже і його назва, має панцер з високоякісної сталі, яка робить його надто важким, однак цілком неприступним, хіба що стрілятимуть просто в лоб з близької відстані. “Яйцеклад”, начебто, не має ніякої наступальної зброї, не видно ні амбразур, ні гарматних башт, навіть просто стволів чи антен.. Він захищається тим, що підкладає міни на шляху супротивника.

“Скорпіон”, мов золота блискавка, промайнув повз “Яйцеклада”. Розвернувся, і могутній кулемет застрочив по “Яйцекладовому” боку. Тієї самої миті земля під “Скорпіоном” розірвалася. Машину підняла футів на двадцять в повітря, а тоді гепнуло об землю, розколовши на шість великих і безліч малих уламків.

- Ну, як вам це? - захоплено вигукнув Філакіс. - Як на мене, то “Скорпіон” недооцінив здатність “Яйцеклада” миттєво підкладати міни, гадаючи, що атака з флангу буде безпечна. Тепер машина робить почесне коло по арені. Ну я гармидер тут зараз!

- Але ж який завальний фініш!

- Авжеж. Мені завжди подобалося дивитись, як великі машини нищать одна одну. Кривавими слізьми умиються сьогодні старі гаражі.

52

- Ти впевнений? - перепитав Лувейн Сакса.

- Я певен того, що сказав мені свояк.

- Прокляття! - вигукнув Мисливець. - Такого я не передбачив. Якась дивна ідея. Щось підходяще для такої ситуації в нас є?

Сузер посміхнувся:

- Я чекав чогось подібного. Отож захопив потрібне.

І поліз в один з полотняних мішечків.

- Ходіть-но сюди, босе, треба квапитись. Скоро вихід.

53

- Далі йдуть Мотогонки з косами, - сказав Гордон Філакіс. - Меле, чом ти нічого нам про них не розповіси? Ти ж трикратний чемпіон у цьому виді спорту.

- Авжеж, Гордоне. Як ви помітили, кожен мотоцикл має прилаштовані до маточин гострі, мов лезо бритви, коси, так як от було на бойових колісницях давніх римлян. Піші учасники озброєні сіткою й тризубом, наче римські ретіарії¹⁹ , в яких ми й запозичили це змагання. Питання в тому, чи зможе піший здолати мотоцикліста перше, ніж той прикінчить його. Звісно, я все занадто спрощую, однак саме в цьому й полягає суть Мотогонки.

- Іноді здається, що в мотоциклістів менше шансів на перемогу, - зауважив Філакіс. - Врешті-решт, їм, крім усього іншого, доводиться ще й рівновагу зберігати. Коли піший кидає сітку, мотоцикліст втрачає рівновагу, навіть якщо вона його й не зачепила, і чоловік з сіткою має досить часу, аби, не лякаючись блискучих кіс, вистрелити сіткою і прохромити супротивника своїм тризубом.

- Воно то так, Гордоне, - відказав Мед, - однак і мотоциклісти виробили власну стратегію. Їхні невеликі, легкі та потужні мотоцикли здатні робити неймовірні зупинки, повороти і крени, їх можна нахиляти до землі і знов миттєво вирівнювати, їдучи лише на задньому колесі. Можна задом наперед під’їхати до пішого, підтинаючи косами його під коліна. Іноді мотоциклістам щастить вхопитися за сітку, не втративши при цьому рівноваги, і протягти пішого за собою по всій арені, аж поки той перетвориться на купу лахміття, пробачте за вираз. Отже, не все лише на користь піших.

А змагання вже розпочалися. Мотоцикли ревли і вищали, деякі виходили з-під контролю, коли водії попадалися в сіті, викручуючись і вивертаючись у марнім намаганні ухилитися від смертельних тризубів. Лежало на арені й кілька піших, вони голосно скрикували, коли каси розтинали їх навпіл.

Закривавленою ареною котилися голови й суглоби.

Натовп аж завмер, коли живих лишалося тільки двоє - один, з сіткою, Другий на мотоциклі - яких оголосили переможцями змагання.

54

Оголосили коротеньку перерву, аби кожен мав змогу перепочити і сходити до вбиральні. За той час натягли дріт, на якому мала відбутися Дуель на дроті.

Дуелянти зійшлися на висоті сотні футів над землею. Кожен був одягнений у суцільноскроєний костюм з туго напнутого атласу. Їхні гострі рапіри виблискували на сонці. Почали зближуватись. На шиї кожного була зав’язана мотузка, яка іншим кінцем чіплялася за велике кільце. Воно вільно пересувалося по дроту, не заважаючи дуелянту рухатись взад-вперед. Але якби хтось із них втратив рівновагу, то впав би лише футів на п’ятдесят, бо саме така була довжина мотузки. Раптово смикнувшись, він скрутив би собі в’язи.

То було ексцентричне змагання навіть для Есмеральди і вимагало від учасників спеціальної підготовки. На щастя, людство ще й досі не винайшло чогось настільки неоковирного, небезпечного і легковажного, аби воно не принадило безлічі бажаючих.

Суперники зустрілися на середині, схрестили рапіри, і дуель почалася. За таких умов фехтування рухи мають бути однаково мінімальні і точні. Робити випади і відбивати їх теж треба досить легко. Іноді ліпше дозволити себе вколоти, ніж, захищаючись надто енергійно, повіситися на вірьовці.

Чоловік ліворуч, Августін Смайлз, двократний переможець попередніх Ігор із міста Слот, штат Північна Дакота, повільно наступав на непевних ногах, рапіра його дрижала, мов жало змії, його супротивник, Жерар Гато з Парижа, Франція, був новачок. Ніхто не знав, чого від нього чекати.

Смайлз зробив сміливий випад. Перед таким натиском Північної Дакоти Гато відступив. Француз почав посилено відбиватися, а тоді замахнувся рапірою на Смайлза, немов то була шабля. Правила такого не забороняли, але на практиці цього ще не траплялося, бо через обертальний момент, що виникав таким чином, можна було самому звалитися з дроту. Замість спробувати зменшити коливання дроту, Гато кинувся вперед, ще більше їх посилюючи.

Філакіс був один з небагатьох, хто знав, що Гато - один із засновників Нової теорії дуелей на дроті, яку нещодавно породив Париж. Із своїх кав’ярень на вулиці Сен-Дені Гато і йому подібні проголошували, що коливання дроту, то не що інше, як своєрідна форма спокою; однак вони проголошували це по-французьки, отож ніхто у Великобританії чи Америці їх не чув. Тепер Гато прибув на Мисливські Ігри, аби перевірити свої твердження на практиці.

Смайлз, похмурий уродженець Північної Дакоти, намагався втримати рівновагу. Марно; спокою, на який він так розраховував, більше не існувало. Шалено вимахуючи в повітрі руками, він злетів з дроту.

- А-а-а! - зачудовано видихнув натовп.

А тоді залунали схвальні вигуки, бо як тільки Смайлз почав падати, Гато штрикнув його в самісіньке серце, аби той помер від рани почеснішої, ніж переламана шия.

Але той рух поставив у скрутне становище самого переможця. Прийшла його черга вимахувати руками, відчуваючи, що коливання дроту стають надто сильними; якусь хвилю він таки втримував рівновагу, намагаючись не впасти, а дріт звивався як гігантська скакалка в руках двох розлючених дівчаток-велеток.

І Гато впав. Однак навіть тоді його не залишила відвага. Кинувши додолу рапіру, він ухопився за мотузку обома руками, зупиняючи падіння, перше ніж було б уже пізно щось робити. Повисів так хвильку, дриґаючи ногами на знак вдячності глядачам, які підбадьорювали його вигуками, а тоді не поспішаючи виліз по мотузці назад на дріт.

Коли оплески скінчилися, він, указуючи на дріт, що дрижав під ногами, вигукнув:

- Бачите? А все ж таки він коливається!

Наступного дня газети багато дискутували, що він мав на увазі.

Наступними були Змагання Смертельних Фрісбі. На середину арени вийшло двоє гравців, вони привітали публіку й суддю, з голови до ніг захищеного бронею. Він підняв прапорець, а тоді опустив його, подаючи сигнал. Гра почалась.

Фрісбі для таких змагань вироблялися з легких сталевих пластин, їхні краї були гострі мов бритва. Тіла гравців були незахищені. На собі вони мали лише плавки та кросівки. Єдиний засіб захисту - грубі шкіряні рукавиці, внутрішні поверхні яких вкривали три шари сталевої сітки. Лише такою-от рукавицею можна було впіймати смертоносну тарілку-фрісбі.

Фрісбі планерували, виписували дуги, літали туди й сюди по арені Гравці часто кидали їх як бумеранг - не досягши цілі, тарілка поверталася в рукавицю свого власника. Обидва суперники добре вміли кидати так, щоб тарілка летіла над самою землею, а тоді несподівано піднімалася вгору.

Блискучі синьо-сталеві фрісбі планерували, сяючи на сонці, дзижчали немов роздратовані шершні, розліталися навсібіч, наче кажани на тлі вечірнього неба.

Якийсь час не відбувалося нічого цікавого. Натовп мовчки й зосереджено спостерігав за грою. Не чути було нічого, крім дзенькоту металу, коли фрісбі потрапляла в захисну рукавицю. Кожен гравець мав за спиною широку шкіряну торбу з запасними тарілками.

Загальним улюбленцем цього року був Оскар Шабо. Він змагався зараз з Мануелем Ечеверіа на прізвисько Манос, іспанським баском з Більбао. Ечеверіа тренувався потайки. Ніхто не знав, який його спортивний рівень.

Від самого початку було видно, що Манос ловить тарілки не так професійно, як Оскар; здавалося також, що баск не дуже впевнено тримається на ногах, наче з перепою, що насправді так і було.

Здоровенний угорець відчув свою перевагу і почав наступати, відтискаючи супротивника серією блискавичних кидків; тарілки оскаженіло піднімалися й злітали, немов зграя шпаків. Манос відступав, підстрибуючи й ухиляючись від смертоносних фрісбі, що летіли на нього, хапав їх кулачиськами, захищеними крицею рукавиць, і намагався не втратити рівновагу.

Здавалося, п’яничці-баску прийшов кінець. Але фанати, що бачили Маноса в Європі, штовхали своїх менш обізнаних приятелів у бік і казали. “Дивіться!”

І правда, коли Маноса, здавалося, вже ніщо не змогло б урятувати, він раптом відступив на два кроки вбік, поліз у торбу, витяг дві тарілки і кинув їх одночасно. Так, проклятущий хитрий баск однаково добре володів обома руками і чудово осягнув науку дворучної атаки фрісбі!

Блискучі вбивчі тарілки з шаленою швидкістю налетіли на Шабо з різних боків, майже одночасно досягши його під різними кутами.

Виголений наголо угорець розпачливо впав на спину, щоб підкованими кросівками, мов ляпавками, відбити фрісбі, що дзижчали, мов сердиті мухи в Спасівку.

Навіть з такого положення Шабо примудрився зробити безнадійний кидок, який минулого року дозволив йому стати переможцем змагання. Його тарілка задзвеніла в повітрі, досягла трибун, розвернулася і під гострим кутом полетіла на Маноса.

Баск був готовий прийняти виклик. Кинута лівою рукою тарілка зіткнулася з фрісбі супротивника на півдорозі, посипалися іскри, і обидві, нікому не завдавши шкоди, полетіли в напрямку трибун.

А тоді Манос тричі обкрутився навкруг себе, неначе дискобол, і кинув дві тарілки одночасно.

Вони високо злетіли в небо, і розвернулися до Шабо, з різних боків насуваючись на нього, мов локомотиви, що втратили контроль. Одну угорцю вдалося впіймати, друга відтяла йому ліву руку по лікоть.

Незважаючи на травму, Шабо спробував зробити останній кидок. Але не встиг кинути фрісбі, як нова пара тарілок налетіла на нього з різних боків.

Одна його майже не зачепила. Друга ввійшла в череп над самісінькими бровами.

Мікрофон впіймав останнє булькання в його горлі і підсилив його на втіху оскаженілій від захвату публіці.

А тоді прийшов час Великої Розплати.

55

З арени поприбирали останнє сміття після Мотогонок з косами.

- А тепер, леді і джентльмени, - проголосив Гордон Філакіс, - відбудеться те, чого всі ви так чекали і після чого офіційно розпочинаються Сатурналії. Так, друзі, настав час Великої Розплати. Знаю, всі ви намагалися відгадати, яка вона буде цього року. Отже, не марнуватимемо більше часу. Хлопці, починайте.

На арену вийшло четверо чоловіків у білих трико, вони везли велику платформу на колесах, огороджену, немов боксерський ринг, канатами, тільки більшу. Побачивши її, натовп розчаровано загомонів.

- Заждіть хвильку, - сказав Філакіс. - Це не те, що ви думаєте. Може, ви гадаєте, що зараз, як і минулого року, станете свідками звичайного бою гладіаторів? Помиляєтеся! Цього разу ми вигадали дещо інше, і сподіваємося, всі будуть дуже задоволені. Але спершу дозвольте відрекомендувати наших щасливих фіналістів. Йдіть-но сюди, хлопці.

Гарольд з Лувейном вийшли з різних боків на арену під шквал овацій. Обоє були в щільних чорних костюмах-трико.

Одночасно з ними на полі з’явилися четверо асистентів, які несли великий дерев’яний ящик.

- Ось вони, - говорив Філакіс, - двоє суперників у Великій Розплаті, один - наш місцевий хлопець Лувейн Добрей і його супротивник - зальотний птах Гарольд Ердман. Лиш один із них залишить ринг живим і стане нашим новим Королем Сатурналій. Ну як, хлопці? Лувейне, подобається тобі бути учасником Великої Розплати? Я чув, ти давно мріяв про таку честь.

- Я тільки можу сказати, - промовив Лувейн, - що хоча насправді я її й не заслуговую, я дуже добре усвідомлюю, яка честь мені випала і обіцяю всім показати захоплюючу гру.

- Слова справжнього Мисливця! - вигукнув Філакіс. - А ти Гарольде, що скажеш?

- Що? Те ж саме, що казав Лувейн. Тільки я це насправді відчуваю.

- Щасти вам обом, а тепер подивимось на зброю.

Асистенти відкрили ящик і вийняли звідти два сяючих кинджали.

- То для близького бою, - повідомив Філакіс, - а зараз - головне. Асистенти дістали з ящика дві бойові сокири з короткими топорищами та подвійними лезами і піднесли їх угору, аби кожен мав змогу роздивитись, як слід.

- Чудові, чи не так? - запитав Філакіс. - Це точні копії давньонорвезьких. Вони зроблені тут, у Мисливському Світі нашою зброярнею, жало кожної наточене так, як, я певен, їх ніколи не наточили б у давнину норвежці. Копії цих сокир у натуральну величину продаватимуться при виході з Колізею одразу після закінчення змагання. Але то пізніше. Тепер же хлопці мають вилізти на ринг і помірятися силою. Як вам така програма, друзі?

Залунали чемні оплески.

- Що ж, друзі. - провадив Філакіс, - я відчуваю, що дехто не може стримати розчарування. Ви, можливо, думаєте: ну, добре, бойові сокири, але чим же відрізнятиметься теперішній бій від торішнього підводного поєдинку на мечах? Однак Старійшини Мисливської Академії довго й напружено міркували і подбали, щоб цей бій був не схожий на те, чого ви чекаєте. Гаразд хлопці, покажіть їм решту спорядження.

Досі асистенти нерухомо стояли біля платформи. Тепер вони почали стягувати полотно, яким було її накрито. Очам глядачів відкрилася сліпуча скляна поверхня. Від неї, засліплюючи очі, віддзеркалювалося сонце. - Знайте, друзі, що блискуча речовина - це щось, із чим на Есмеральді ми зустрічаємося не часто, хіба що в напоях. То лід, леді і джентльмени, надгладенький і надтвердий завдяки переносному рефрижератору, змонтованому під Платформою. Нумо, привітаємо оплесками фірму “ТВА”, яка доставила нам цю крижану брилу з Майамі!

Глядачі заплескали в долоні.

- І нарешті останнє. - Філакіс махнув асистентам, що з дерев’яним ящиком стояли біля Гарольда з Лувейном. Ті відкрили його знов і витягли звідти дві пари ковзанів на шнурівці.

Спочатку почулися смішки, а тоді, коли до людей дійшло, залунали аплодисменти.

56

Сонце вже починало сідати. Каток освітили прожектори. Суддя подав знак двом чоловікам, що стояли по різні боки рингу.

Гарольд обережно відштовхнувся й поїхав, не впевнений, що зможе втриматися на ногах. Вдома він іноді катався на ковзанах, мабуть, більше, ніж Лувейн за все своє життя. Якщо взяти до уваги його зріст і вагу, то змагання має для нього певні переваги.

Однак він підозрював, що Лувейн щось приховує. Суперник начебто геть не хвилювався. І навіть шкірив до нього зуби!

Катався він, як виявилося, не гірше від Гарольда. Рефері нагадав, що в них не буде ні раундів, ні перерв, і будь-що з того, що вони одне одному робитимуть, вважатиметься дозволеним прийомом. Змагання буде припинено, лише якщо обидва одержать смертельні поранення. В такому разі суддя підкине монету, яка вирішить, кому з них бути переможцем, а кому переможеним. Живим ринг може залишити лиш один.

Гарольд ковзнув назад до свого лутка. Сів на стілець, Альбані розтер йому шию, як то з давніх давен роблять усі тренери.

- Головне - пам’ятай: кожна дія викликає рівну їй за силою протидію, - казав він. - То багато важить, коли вимахуєш бойовою сокирою.

- Мене турбує те, - зауважив Гарольд, - що Лувейн, начебто, надто певен своїх сил. І, здається, теж непогано катається.

- То блеф, аби тебе налякати.

Насправді Наводчик також звернув на це увагу. Слава Богу, він одержить свою винагороду незалежно від того, залишиться Гарольд живий чи ні. Не те, що його зовсім не цікавив результат поєдинку, просто людина має бути практичною.

- Наче Лувейн знає щось, чого ми не знаємо.

- Якщо я помічу, що щось не так, - запевнив Альбані, - негайно висуну протест. Буде надто пізно, але твою репутацію я врятую.

Задзеленчав дзвоник.

- Хай там що, - сказав Альбані, - в тебе шансів більше. Ти виграєш, Гарольде. Іди й поріши його, хлопчику!

Гарольд відштовхнувся від поручнів, і бій розпочався.

57

Сузер з свого кутка рингу спостерігав, як ковзанярі обережно кружляють по льоду, тримаючись на безпечній відстані один від одного. Лувейн катався чудово. Недарма всю зиму він провів у Швейцарії. Але й Гарольд був нічого собі, Однак йому дечого бракувало.

Дуелі на ковзанах вже відбувалися в Мисливському Світі й раніше. Отож, крім усього іншого, Сузер був готовий і до них. Разом із своїм приятелем-механіком вони власноручно підготували для Лувейна спеціальні ковзани.

До носової частини леза, там де воно заокруглюється, піднімаючись до великого пальця, було приварено гострі, мов голки, сталеві шипи. Ставши навшпиньки, Лувейн одержував величезну перевагу над супротивником. Він міг легко завдати тому смертельного удару, міцно встромивши шипи в лід. А Мисливцеві тільки того й треба було.

Крім того, він чудово володів бойовою сокирою. Він навіть представляв свою країну в дуелях на сокирах під час минулих Олімпійських ігор.

У такій маленькій країні, як Есмеральда, то не обов’язково означало, що він був неперевершеним майстром у цьому виді спорту. Але його вмінь відчутно бракувало Гарольду. Новачку лишалося тільки покладатися на везіння, і те вже майже скінчилося.

Тепер Лувейн і Гарольд почали рухатися швидше, виписуючи кола, розвертаючись, кружляючи один навколо одного, немов виконуючи справжнє па-де-де смерті на льоду під супровід Державного оркестру Мисливського Світу, що грав вибрані фрагменти з “Лебединого озера” Чайковського.

Бойові сокири синьо відсвічували в світлі прожекторів. Супротивники вдавалися до облудних маневрів, з’їжджалися, тримаючи сокири напоготові, щось бурмочучи, зупинялися і з новими силами починали все спочатку.

Лувейнові вдалося зачепити сокирою ліве Гарольдове плече, виступила кров. Гарольд у стані крайнього збудження почав, не цілячись, шалено вимахувати сокирою.

Лувейн відскочив убік, знов наблизився, замахнувся, втратив рівновагу, впавши на канати, піднявся й побачив, що на нього, занести сокиру, насувається Гарольд.

Крізь ревіння натовпу долинав збуджений коментар Гордона Філакіса. Усі посхоплювалися з місць і пронизливо верещали. Навіть кишенькові злодюжки на мить облишили свою справу, спостерігаючи за найголовнішою подією есмеральдського року.

Сузер міг точно сказати, коли Лувейн зробить свій смертельний кидок. У таких випадках обличчя Мисливця прибирало особливого виразу. Секундою пізніше Лувейн знов почав діяти. Вимахуючи сокирою, він загнав Гарольда в куток. А тоді став навшпиньки. Сокира піднеслася над його правим плечем. З усієї сили він обрушив її на супротивника; такого смертельного удару не змогла б уникнути людина на ковзанах.

Гарольд врятувався єдиним можливим способом: упав на лід і проїхався на животі.

Лувейнова рука з сокирою знов піднялася. На сталевих шипах він по льоду побіг до Гарольда, щоб посікти його на шматки.

До супротивника було кілька футів, а Гарольд усе ще лежав, розпластавшись на льоду, і борсався, не маючи змоги піднятись. Він зробив єдине, що йому лишалося. Закрутивши сокиру, кинув її вперед.

Вона мала влучити Лувейнові в ноги. Аби уникнути удару, він відскочив. Приземлився на ковзани, і ноги його поїхали вперед.

Гарольд нарешті перестав борсатись на животі і підвівся, але знову впав. Хлопець не міг знайти своєї сокири. Він був безпорадний. Закрив голову руками і чекав смертельного удару.

Але Лувейн лежав на льоду і не рухався. Лежав у калюжі крові, яка поступово збільшувалася. Натовп ревів. Гарольд не одразу второпав, що Лувейн впав на жало сокири. Одне її лезо застряло у кризі. Друге вп’ялося в хребет.

Гарольд на всіх чотирьох поповз по льоду. Обома руками узяв голову Лувейна. І відчув, як піднімається в ньому хвиля чуття.

- Все буде гаразд, - сказав він Лувейну.

Той жалісно закашлявся:

- По правді мовити, не думаю. Рана не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковна брама, проте й такої вистачить. Я завжди вважав Меркуціо одним з найцікавіших шекспірівських героїв, він набагато розумніший за того дурника Ромео.

- О Лувейне, як прикро, що то був саме ти. Я полюбив тебе, чорт забирай!

- А я тебе. Але ми ніколи б не стали друзями, якби не намагалися одне одного вбити. Дивно, правда? Прощавай, Гарольде. О, ще одне, останнє...

- Так? - запитав Гарольд, схиляючись низько-низько, щоб розібрати ледь чутні слова.

- Скажи, нехай поховають мене під моїм індіанським іменем. Анко-Пі-Кас, Той-Хто-Сміється-Перший на мові алгонкінів.

- Звідки в тебе індіанське ім’я?

Лувейн болісно всміхнувся:

- Якби ж я мав час розказати!

Його повіки сіпнулися і завмерли, мов отруєні метелики.

Гарольд закинув голову і голосно завив од скорботи, злості й тріумфу. А тоді на ринг увірвався натовп, підхопив і виніс його на руках, аби коронувати як переможця Великої Розплати і Короля Сатурналій.

© ВСЕСВІТ. 1992. № 5/6.

© БУТЕНКО Людмила, переклад з англійської, 1992.

Ясно? (ісп.)

Друг (ісп.)

Вперед, конику! (ісп.)

Бандит (ісп.).

Яєчка (ісп.).

Світогляд (нім.).

Окра - завезена з Африки городина, слизуваті стручки якої використовують для приготування супів, тощо.

Мейплвуд (від англ. maple i wood) - дослівно: кленовий ліс.

Сатурналії - давньоримське свято Сатурна, що святкувалося в грудні всім народом, навіть рабами, і тривала тиждень.

Мається на увазі багатоденне свято а Бразилії.

Карнавальне свято в Новому Орлеані (США).

Кордіт - бездимний нітрогліцериновий порох.

“Десята жертва” - відоме оповідання самого Р. Шеклі.

Гольбейн Ганс (1497-1543) - німецький художник-портретист.

Геркуланум - давньогрецьке місто, що у 79 р. н. е. загинуло разом із Помпеями під час виверження Везувію.

Кімната для блювання в Давньому Римі.

Дадаїзм - авангардистський рух у французькому мистецтві та літературі 20-х років нашого століття. Прибічники його відмовлялися від будь-якої форми і відкидали всі традиції.

Костюм-невидимка (ісп.).

Гладіатори, озброєні в цей спосіб.