Людина дивиться в завтра

МАШИНИ НЕЗВИЧАЙНИХ ПОДОРОЖЕЙ

Говорячи «незвичайні подорожі», мимоволі згадуємо Жуля Верна. Під такою назвою створив великий фантаст цілу бібліотеку романів. Де тільки не пролягали шляхи його героїв! Вони подорожували по всій земній кулі, пробиралися в найвіддаленіші куточки планети. Вони проникали в товщі вод і сягали морського дна. Вони вирушали в земні надра і відкривали там незвідане. Нарешті, полишивши Землю, вони линули в міжпланетний простір.

Згодом слідами жульвернівських героїв пройшли герої інших фантастів. До їхніх мандрівок теж можна застосувати означення «незвичайні». їм теж пощастило зробити дивовижні відкриття.

Розшукати плато, що загубилося в нетрях південноамериканських тропічних лісів, які досі зберігають флору й фауну минулих геологічних епох, «таку мету мали мандрівники з роману Конан-Дойля «Загублений світ». В його ж романі «Маракотова безодня» експедиція знаходить під водою легендарну Атлантиду. Герберт Уелс фантазує про політ на Місяць та про спуск до найглибшої западини Океану.

Письменники змальовують усякі незвичайні подорожі як на нашій планеті, так і за її межами. Мріють не тільки про відвідання інших світів, а й про їх освоєння, не лише про короткочасний спуск на морське дно, а й про підводні лабораторіям іста.

На сторінках романів зникали останні білі плями з географічних карт. До самого центра Землі, в геокосмос, проникали геонавти, лишивши далеко позаду скромні рекорди Арне Сакнуссема зі славетного роману Жуля Верна…

Це «у фантастиці ранній та сучасній. Уяві завжди відкривається дуже широкий простір. Останнім часом на сторінках фантастичних романів космічні кораблі летіли не лише до Місяця і планет Сонячної системи, а й до зірок «близьких і далеких.

Нові «Наутілуси» плавали у всіх морях та океанах, батисфери й самохідні підводні танки досліджували сховану під водною товщею землю.

Оскільки фантасти побували всюди: в глибинах океанів і в земних надрах, на великих висотах і в ближньому космосі, на Місяці та на всіх планетах сонячної сім’ї, то цікаво було б довідатися, на які машини вони посадили учасників незвичайних подорожей. Адже не завжди вигадка письменників безпідставна. Історія наукової фантастики дає чимало прикладів справжнього передбачення, деякі з описаних у фантастичних творах конструкції можуть стати (і стануть!) об’єктом роботи інженера.

Великий парк різноманітних транспортних засобів постає перед нами зі сторінок фантастичних романів.

Початок поклав Жуль Верн «паровим будинком», прообразом всюдихода в нашому розумінні. Його всюдихід був схожий на слона (адже подорож відбувається в Індії), який ходив чи плавав, загрібаючи воду ногами, і буксирував два фургони. Чеський романіст К. Глоух у романі «Зачарована земля» відрядив експедицію в Арктику на гусеничному всюдиході, його конструкція теж нагадувала «будинок», який правив мандрівникам за дім у суворій Арктиці, Всюдихід Глоуха не універсальний, а лише сухопутний. Двигун, звичайно, автомобільний, іншого ще не створили на ті часи, коли було написано роман.

Слід однак нагадати, що Жюль Берн змалював таку дивну машину, до якої не додумались навіть теперішні інженери. «Жах» Робура-завойовника «це й автомобіль, і судно, і підводний човен, і літак водночас. Така комбінація справді універсальна. їхати, плавати на воді й під водою, літати «можливості надзвичайно широкі! Але машина Робура все ж була прикута до шляхів «на колесах цілиною не проїдеш.

Про інший всюдихід розповів М. Ільїн.

…Дикий ліс, де ще ніколи не ступала людська нога. Чути рокіт мотора. Сталевий жук опускається біля підніжжя скелі і складає крила. З люка виходить чоловік. Він озирається довкола, обирає шлях, і «жук» повзе по землі на широких гусеницях. Попереду озеро, машина пірнає у хвилі, за мить виринає на другому березі, щоб знову їхати чи летіти…

Ось іще одна машина, спеціально призначена для руху в тропічних хащах.

Її металевий корпус схожий на танк. В передній частині «кабіна, посередині «рубка. Вони засклені.

Перед водієм «щит керування потужним мотором, що обертає гребні гвинти корабля. Атомні батареї «джерела струму «дають змогу тривалий час не заходити на бази.

Людина натискає на щиті кнопку, «й на рубку наповзає прозорий дах. Судно зникає під водою. Тільки перископ, наче око, зостається на поверхні.

Ріка міліє, течія стає бурхливішою. Різкий поворот «і всюдихід, як доісторичне чудовисько, видирається на берег, повзе болотистими ґрунтами до лісу. Потім машина заглиблюється в хащі. Всюдихід пересувається по землі на гусеницях. Але будь-якої миті він може висунути короткі крила, складаний гвинт-носій і злетіти в повітря…

Таким спробував я описати «тропічний» всюдихід у науково-фантастичних нарисах «Слідами Жуля Верна».

Про Жуля Верна доведеться згадати й тоді, коли йтиметься про плавання в неприступних нині глибинах Океану. «Наутілус» і досі лишається недосяжним ідеалом для конструкторів дослідницьких підводних суден.

Річ не лише в тому, що капітан Немо пересувався під водою зі швидкістю до п’ятдесяти миль на годину (кращі сучасні човни роблять понад тридцять), що рухала його човен електроенергія, що він маневрував своїм «Наутілусом» незгірш, аніж пілот літаком, що через ілюмінатори можна було робити чудовий огляд і що екіпаж практично не залежав од будь-яких берегових баз: харчі й усі предмети першої потреби давало море. Річ у тім, що міцний корпус витримував величезний тиск водяної товщі.

Коротше кажучи, корабель капітана Немо не має рівних собі серед збудованих досі підводних човнів, навіть найдосконаліших. І немає скафандра, що давав би змогу здійснювати прогулянки по дну, як це робив капітан Немо з товаришами.

Змагатися з «Наутілусом» міг би хіба що підводний човен «Піонер» з роману Г. Адамова «Таємниця двох океанів». Створив його письменник із сплавів, у сотні разів міцніших за сучасні, спорядив човен реактивними двигунами, які працюють на гримучому газі, обладнав приладами, що дають можливість бачити в темряві далеко навкруги. Нарешті, він вигадав надглибинні скафандри оригінальної конструкції.

У водолаза за спиною «портативний двигун із гребним гвинтом, і водолаз легко випереджає навіть найшвидших риб. Та ось йому заманулося зупинитись. Натиснув кнопку на паску «і гвинт уже не обертається, лопаті згорнулись. Складаються й висувні «плавці»-рулі, своєрідні металеві ласти на ногах. Тепер, спустившись на дно, водолаз крокує серед скель.

Над шоломом у нього закріплено потужний ліхтар, і промінь світла розганяє імлу. Скафандр не сковує рухів, бо в місцях, де з’єднуються суглоби, вставлено гнучкі платівки з надміцного сплаву. З такого ж матеріалу, здатного витримати водяний тиск навіть на глибині десять кілометрів, виготовлено і весь панцир.

Зовні, в заплічному ранцеві, «портативна акумуляторна батарея, патрони з рідким киснем, поглиначі вуглекислого газу. Нагрудний ранець ««харчоблок»; там термоси з водою, бульйоном, какао, від яких ідуть трубки до рота.

Водолаз має електричну зброю. Потужним розрядом струму можна вбити навіть акулу. Отже, в океанському вирі людина в такому одязі почуває себе вільно і цілком безпечно…

Такими шляхами веде нас мрія. А що в дійсності чекає людину, котра й далі відкриває свою планету і починає проникати в космос? Які незвичайні подорожі могла б вона справді здійснити в другій половині цього сторіччя, чи, скажімо, в наступному? Передбачити подробиці, звичайно, неможливо, та все ж спробуємо відповісти на ці питання хоча б загалом.

Розглянемо спершу порівняно близькі маршрути, що не виходять у космічні безодні.

Безумовно, є де помандрувати ще й на суходолі. Імовірність відкриттів у малодосліджених нетрях Південної Америки чи Африки досить велика. До того ж тропіки у майбутньому будуть ареною найактивнішої діяльності людей. Край величезних багатств, джерело сировини та продуктів харчування для зростаючого населення планети «ось чим є тропічний пояс Землі. Колись там розгорнеться й гідротехнічне будівництво, а найбільші ріки, що течуть серед лісів, додадуть мільярди кіловат в енергетичний баланс людства.

Так чи інакше, а розвідка провадитиметься в тих місцях, де нині непрохідні хащі тропічного лісу. Дослідникам доведеться побувати навіть там, куди з величезними труднощами продирається туземець. Що для цього потрібно? Очевидно, якась спеціально обладнана транспортна машина. Назва її взагалі відома: всюдихід.

Учені різних країн досліджують також Антарктиду. А згодом почнеться освоєння льодового материка. Для цього теж знадобиться нова техніка, придатна до роботи в суворих умовах.

Тепер вийдемо до берегів Океану. Ще донедавна лише військові човни та водолази могли відвідувати Голубий континент. А тепер у його «передпокої» бувають тисячі й тисячі аквалангістів. Маленькі спортивні підводні суденця плавають неподалік узбережжя, «пірнаюче блюдце» Жака-Іва Кусто добирається до межі берегової обмілини, мезоскаф Жака Пікара йде на прогулянку в глибочінь, щоб показати цікавим туристам чудеса нептунового царства.

В нашій країні рейс за рейсом здійснює перший дослідний підводний човен «Северянка», спуск за спуском «гідростат «Север», який може пірнути на шістсот метрів. Гідростати вірно служать зоологам та іхтіологам, що вивчають життя морських глибин.

Вже збудовано й батискафи «надглибинні судна. Вони занурюються все глибше і глибше: 3 150… 4 050… 5 870… 7 300 метрів… 1960 року було поставлено абсолютний рекорд-10 919 метрів. Батискаф опустився на дно найглибшої западини «Маріанської.

Світовий флот батискафів дуже невеликий «усього кілька кораблів. А басейн планети неосяжний, водяна товща і дно його багато в чому загадкові.

Звичайні підводні човни спускаються не нижче кількох сот метрів, пересічна ж глибина Світового океану-пересічна! «чотири кілометри. Глибоководних западин, що дуже цікавлять науку, «вісімнадцять. Вони завглибшки не чотири кілометри, а далеко більше.

Кілька батискафів «на три чверті поверхні земної кулі, що вкрита водою, не так вже й багато!

Попереду «нові й нові спуски, плавання побіля дна в різних районах Світового океану. Попереду «постійні пасажирські рейси під водою та перевезення вантажів. Хіба не звабно, наприклад, налагодити сполучення на підводних лайнерах під кригою Центрального арктичного басейну? Чи перевозити нафту підводними атомоходами, що не бояться ніякого шторму?

Щоб спускатись усе глибше і глибше, щоб досліджувати та освоювати «водяний космос», потрібні нові, до того ж досконаліші глибинні машини.

Насамперед знадобиться, очевидно, якийсь супербатискаф чи підводний човен з максимальною глибиною занурення до кількох кілометрів, а також кораблі, здатні перевозити пасажирів і вантажі під хвилями Океану так само, як це роблять тепер надводні судна. І, звичайно, скафандри «не панцири, що сковують рухи, а справжня одіж підкорювачів океанського дна: міцна і зручна для роботи. Потрібні будуть, окрім того, різні апарати для прибережної смуги та берегової обмілини.

Кібернетика дасть змогу створити високодосконалі, самокеровані машини. Можна побудувати, наприклад, самохідну батисферу на гусеницях, яка пройде заданим їй маршрутом, проведе спостереження, зробить вимірювання, назбирає зразків.

Вже давно інженери замислювались над проектами таких батисфер. Адже на дні не всюди ущелини та гори, є й широкі рівнини. По них цілком можна пересуватися на гусеницях. Було запроектовано самохідні гусеничні машини навіть для подорожей по зборозненій тріщинами поверхні Місяця, ну, а про рівні ділянки морського дна вже нічого й говорити.

Підводний танк-батисферу спустять із судна на дно, відчеплять від троса, і він мандруватиме доти, доки не вичерпає запас кисню. Тоді повернеться до своєї плавучої бази. Такий танк потрібен морським геологам-розвідникам для пошуків нафти в прибережних районах дна. Він допоможе знайти й підняти затонулі кораблі.

Та чи зуміє самохідна батисфера пересуватися по дну далеко від берегів у відкритому морі? Там теж потрібно розвідувати поклади надр, шукати загиблі кораблі. Якщо дозволить міцність металу, якщо з’являться потужні, але легкі джерела енергії «можливо, атомні, «глибоководні танки вийдуть на простори невидимого континенту.

Скрізь, де не може пройти людина, вона посилає тепер автомати. Сконструйовано, наприклад, такий автоматичний підводний розвідник. Це гусеничний всюдихід, обладнаний до того ж ротором на зразок гелікоптера, щоб перескакувати через ущелини та скелі. Телеоко дасть змогу обдивлятися дно, механічна рука «брати зразки, монтувати бурову установку та виконувати іншу роботу.

Одначе ця машина має істотний недолік: вона зв’язана з берегом електрокабелем, що подає до моторів струм, і дротами, по яких надходить Інформація.

Самохідна батисфера орієнтуватиметься зразу: її прилади будуть інформувати лічильно-обчислювальний пристрій про навколишній світ, а пристрій, в свою чергу, подаватиме потрібні сигнали-команди автоштурманові. Автоматичні зйомочні камери зафіксують усе побачене на магнітній плівці.

Одне слово, як і корабель-супутник, підводна лабораторія виконає накреслену для неї програму і повернеться на поверхню.

Очевидно, автоматичне керування матимуть невеликі підводні човни, що плавають поблизу берегів, а також підводний рибальський флот.

Інженери пропонують ще одну батисферу-автомат «для вивчення глибинних шарів океану. Вона матиме мікрофони й магнітофон для запису морського шуму та «голосів» глибинних мешканців; реєстратори швидкості течій, температури, солоності, радіоактивності води та інших даних, що цікавлять учених. За ввімкнення та вимкнення приладів відповідатиме спеціальний, теж автоматичний, пристрій.

Перед ілюмінаторами розмістяться кінокамери, що будуть автоматично вести зйомку, коли поблизу з’явиться якась жива істота. Про неї повідомить гідролокатор, він же подасть команду почати зйомку.

Ця батисфера, не маючи власної плавучості, буде обладнана, як і батискаф, поплавцем. Занурюватиметься вона за допомогою вантажу «якоря, що відокремлюється при спливанні. В разі потреби якір утримає її на дні, поки буде виконано всі намічені дослідження. Для живлення приладів і лампи-спалаху, що потрібна під час кінозйомки, в батисфері приладнають батарею акумуляторів.

Розроблено проект автоматичного розвідника «маленького глибоководного човна. Його автор «польський інженер П. Цешевський «спорядив свій човен кінокамерою, телевізійним передавачем, прожектором та механічною рукою для взяття проб з морського дна. Цій підводній лабораторії-малятку «її діаметр усього один метр «будуть доступні глибини до шестисот метрів. Свої спостереження вона автоматично передасть до надводної бази.

Розвідник з металевою клешнею, обладнаний телеоком, «це приклад того, як можна застосувати автоматику для вивчення невідомого. Він і досліджувач глибин, що опускає на дно прилади, І водолаз-універсал, котрий підіймає вантажі, закріплює троси, відгвинчує гайки, коротше «на всі руки майстер.

Такий автомат зможе працювати незгірш водолаза, до того ж, де завгодно, хоча б і на дні глибоких океанських западин. Ним керуватимуть по дротах з борту надводного судна. Але згодом механічні руки з’являться на гідростаті чи батискафі. Вони підкорятимуться не електричним сигналам, а біострумам людського мозку, розумовим наказам.

Слідом за приладами, слідом за автоматичними розвідниками Океан почнуть освоювати глибоководні апарати з людьми.

Одне судно проектують радянські інженери. Воно зможе позмагатися з жульвернівським «Наутілусом» «принаймні щодо тих вигод, які матимуть на ньому вчені.

Професор Аронакс «вимушений пасажир «Наутілуса»«спостерігав підводний світ через величезне вікно. Два великих засклених вікна будуть і на нашому судні, поки що умовно названому «Север-2».

Потужні світильники розженуть пітьму вічної ночі (сонячні промені ледь сягають межі берегової обмілини). Телекамера, фото"і кіноапарати фіксуватимуть усе, що вихопить промінь прожектора з водяного мороку; гідрофони ловитимуть звуки моря; гідролокатори стежитимуть за косяками риб; прилади та маніпулятори братимуть проби й цікаві знахідки. Таким буде цей підводний човен.

Корпус його зі сталі та склопластику, довгастої форми. Він зможе занурюватися на два кілометри і плавати в радіусі п’ятдесяти миль, вивчаючи дно та спостерігаючи за життям морських мешканців.

Слідом за ним з’являться інші представники глибоководної ескадри. Буде також значно поліпшено сучасну глибинну техніку.

Французький інженер П. Вільм, який у власному батискафі занурювався на глибину понад чотири кілометри, пропонує кілька удосконалень.

Тепер у гондолі тісно й не зовсім зручно вести спостереження. Можна гондолу-дім і лабораторію «виготовити з кількох поєднаних сфер. Тоді звільниться місце навіть для спочинку екіпажу.

І водій і вчений-спостерігач перебувають нині в одному приміщенні. Можна розділити його на два, зробити двосферний батискаф, налагодити між ними телефонний зв’язок.

Такий батискаф розраховано на занурення до чотирьох кілометрів. Але потрібні ще глибоководніші апарати. Радянські конструктори М. Діомідов та О. Дмитрієв так уявляють собі батискаф граничних глибин. Поплавець обтічної форми, якнайкраще пристосований і до плавання по горизонталі, і для підйомів та спусків. Закріплена внизу гондола частково входить у поплавець, що поліпшує обтічність усього корабля. Поворотні двигуни дозволяють вільно маневрувати. Конструктори називають своє дітище вертоплавом. Він може пробути під водою десятки годин.

Вертоплав має два ілюмінатори. Кіно"і фотозйомку зручно провадити через спеціально обладнане вічко. Пастки для ловіння глибоководних тварин і риб; гарпунні рушниці «для полювання на них; апаратура для запису голосів морських мешканців та багатий арсенал різноманітних наукових приладів; ультразвуковий телефон «ось чим передбачають оснастити корабель, що має спускатись на будь-які глибини, аж до дна найбільших океанських западин.

Запропоновано ще один проект апарата для великих глибин. Його назвали батиандром. «Батисфера» (від грецької батіс «глибокий, сфера «куля), «батиандр» «глибинна людина (згадаємо бєляєвського Іхтіандра «людину-рибу). Назва ця хоч і лишилась за новим апаратом, все ж не зовсім точна, та річ не в ній.

Батиандр «це удосконалена батисфера: кульова гондола має одне місце, два ілюмінатори, один з них «верхній «вправлено у вхідний люк, другий «боковий «дає змогу працювати механічним рукам. Потужний прожектор освітлюватиме простір. Батиандр просуватиметься скрізь «він має два водометних реактивних двигуни. Всередині «прилади, що підтримують потрібний мікроклімат, екрани гідролокатора та підводного телевізора. Певно, атомні джерела електроенергії дадуть можливість зробити батиандр незалежним від надводної чи підводної баз. Попервах енергію доведеться подавати по кабелю.

Коли з’являться надміцні й легкі матеріали, такий кораблик, точніше, своєрідний варіант глибоководного автономного скафандра зможе занурюватись на граничну глибину «одинадцять кілометрів. Володіння, куди раніше міг вторгатися лише батискаф, з часом будуть доступні й малесеньким, простіше збудованим човнам.

Очевидно, нова техніка з’явиться також в інших, середніх та верхніх шарах Світового океану. Модернізовані підводні човни з металевою (а може, пластмасовою), часом подвійною, як у батискафа, обшивкою, з рідким наповнювачем усередині «це один приклад. Мезоскаф Із вертикальним гвинтом і прозорою гондолою «другий. Таку ідею запропонував творець першого батискафа професор Огюст Пікар. Зовсім незвичайний вигляд матиме цей підводний гелікоптер з кульовою кабіною з плексигласу. Пікар каже, що людина в цьому апараті відчуватиме себе ніби серед моря, лише прозора оболонка відділятиме її від води.

Вертикальний гвинт потрібний мезоскафові для спуску «це буде гелікоптер навпаки. Невеликий поплавець із бензином і баласт нададуть йому плавучості. А два горизонтальні малі гвинти примусять його рухатись уперед і назад, повертати. Ці гвинти не дадуть мезоскафові обертатись під час роботи великого гвинта. Мезоскаф не боїться зупинки мотора. Він одразу ж спливе на поверхню, як тільки лопаті не створюватимуть «занурювальної» сили.

Не лише океанські, а й земні глибини чекають на людину. Вона вийшла в космос і вийде в геокосмос, так само незвіданий, так само сповнений загадок І таємниць. Глибокі надра для нас поки що царина суцільних гіпотез, передбачень і здогадок. Бур заглибився в землю всього на вісім кілометрів, або на 0,00125 «геологічної вертикалі» «радіуса земної кулі. Далеченько, одначе, ще до центра Землі!

Бур незабаром сягне на п’ятнадцять-двадцять кілометрів углиб. Проте науку цікавлять ще нижчі поверхи в підземеллях планети. Туди бурові не пробратись. Проникнути в геокосмос повинні майбутні експедиції землепроходців. Це слово тут має пряме значення.

Що ж їм буде потрібне «розвідникам і підкорювачам космосу-2, як іноді називають недосліджені глибини? Очевидно, автономну саморушну машину, підземохід, здатну пройти крізь товщу земної кулі.

Наступ на надра письменники-фантасти почали давно. Жуль Верн у цій галузі «піонер, та, посилаючи своїх героїв у глиб землі, він не дав їм ніяких транспортних засобів. Адже Сакнуссем випадково відкрив туди вхід через жерло згаслого вулкана, а слідом за ним пройшла споряджена романістом експедиція. Пішки до підземного світу «Плутонії «вирушають і герої однойменного роману В. Обручова.

Згодом письменники почали малювати інші картини. їм хотілося пройти всю геологічну вертикаль. Вони виряджали експедиції на підземоходах «своєрідних механічних кротах. Породу здебільшого випалює бур «світловим променем лазера чи скерованим пучком потужних електромагнітних хвиль. Спеціальний пристрій прибирає зруйновану породу і закріплює стінки прокладеного тунелю. Двигун «атомний, він кращий за Інші. Телевізійні прилади показують на своїх екранах зміну кольорів мінералів за бортом підземохода, дають змогу спостерігати, що діється в порожнявах, які подивуються на шляху.

В кабіні «штучна атмосфера, штучний клімат (про це теж пишуть фантасти), штучний, схожий до земного, кругообіг речовин. Останнє, звичайно, в довготривалих рейсах: водорість хлорела, що дає кисень і їжу, могла б бути супутником геонавтів, як і космонавтів при польотах до інших планет.

На стінах і стелі «залізні доріжки, а на членах екіпажу «взуття з магнітними підошвами, бо, на думку фантастів, у підземній «ракеті», що досягла центра планети, запанує невагомість.

Подорожі вгору і вниз схожі, лише за стінами машини в геокосмосі не порожнеча, а стиснута з велетенською силою товща порід. Чи зможе метал корабля протистояти їй? Звичайний, сучасний «ні, тому фантасти й вигадують надміцні сплави «без них неможливо попасти ні в океанські безодні, ні в земні надра.

Підземохід «поки що вигадка, але вона повинна стати дійсністю. Мусить! Саме глибинний корабель прокладе шлях до найнижчих земних шарів.

Вже створено автоматичний підземохід, що прокладає тунель для труб. Він пробиває собі шлях, розсовуючи та ущільнюючи ґрунт. Просувається він, наче паля, яку забивають молотом.

Стиснуте повітря приводить у рух бойок, що знаходиться всередині машини. Бойок б’є об ковадло, і весь снаряд врізається в ґрунт. Можливо, згодом такі металеві кроти буритимуть свердловини у надрах суходолу та морського дна. Щоб досягти межі, яка відокремлює земну кору від наступного шару «мантії, американські інженери пропонують збудувати підземохід-автомат з ядерним реактором. Підземохід матиме дуже видовжену форму з теплоізоляцією по боках. Все тепло, що дає реактор, прямує вгору чи вниз. Внизу корабель має тяжке металеве вістря «баласт. Вгорі «чималий поплавець. У підземоході розмістяться датчики та прилади, що працюватимуть за високої температури й тиску.

Розжарене більш як до тисячі градусів вістря розплавить довколишні породи, і машина спускатиметься все глибше й глибше крізь рідку лаву. Поплавець не дасть їй перекинутись. Коли підземохід пройде всю товщу кори, вістря відокремиться, а реактор з поплавцем почнуть підійматися вгору, розплавлюючи породи, які лежать вище.

Можливо, реактор не лише дасть тепло, а й приведе в рух двигун. Тоді підземохід здійснить свою першу мандрівку швидше.

Епоха незвичайних подорожей над поверхнею Землі вже почалася. Навколо світу за півтори години «такі можливості корабля-супутника. Дуже, однак, скоротився цей термін від часів Філеаса Фогга! Вісімдесят днів, витрачені героєм Жуля Верна, перетворились на дев’яносто хвилин.

Але це «лише початок. Польоти за маршрутом Земля «Земля, стрибки через космос з одного пункту планети в другий, кругосвітні перельоти «такі перспективи ракетного транспорту, причому не дуже й далекі.

«Нас вражала швидкість, з якою космічні кораблі перетинали кордони держав, переходили з однієї півкулі до другої. Не змовляючись, ми думали про те ж саме «про майбутнє космічних рейсів, про те, що, певно, недалеко той час, коли на зміну літакам прийдуть космічні кораблі, що перевозитимуть пасажирів і вантажі… Ближній космос теж буде розкреслений трасами космічних кораблів, як розкреслено нині повітряний простір пучками авіаліній», «писали льотчики-космонавти А. Ніколаєв та П. Попович.

Що ж буде потрібно, щоб налагодити постійне сполучення між континентами через «космічний міст»? Пасажирські, поштово-вантажні кораблі-супутники, а також літаки, здатні вилітати за межі атмосфери й повертатись назад. Неясно ще, як їх назвуть «космольотами чи ракетопланами, орбітальними літаючими апаратами чи геокосмічними ракетами. Важливо інше: пасажир недалекого майбутнього зможе справді швидко, як у казці, переноситись на багато тисяч кілометрів.

Чи означає це, що повітряні подорожі взагалі застаріють?. Що в атмосфері пройде лише найкоротша частина шляху літальних апаратів, а всі основні траси припадуть на ближній космос? Звичайно, ні. Як і дотепер, збережеться реактивна пасажирська авіація далекої дії та авіація місцевих ліній.

Разом з тим зміняться умови далеких подорожей у повітрі. Не вісім-десять, а сотня-півтори кілометрів висоти «така буде максимальна стеля. Не в тропосфері, ба навіть не у стратосфері, а в іще вищих шарах повітряного океану ширятимуть літаки майбутнього.

Які ж вони будуть, ці літаки? Мабуть, зовсім нових форм і працюватимуть на абсолютно нових джерелах енергії. Буде створено нову, надвисотну авіацію.

Задовго до появи супутників та ракет письменники почали мріяти про ракетний транспорт «швидший порівняно з іншими видами. Лише ракета здатна за кілька хвилин перелетіти з Москви до Ленінграда, за півгодини «з Москви на Далекий Схід, і тільки корабель-супутник облітає земну кулю за рекордно короткий час.

«Наземний» ракетний транспорт дозволить швидше перевозити пошту. Перші спроби вже зроблено. Ракети скидали вантаж, а літаки перехоплювали його в повітрі. В майбутньому ракетні системи застосовуватимуть частіше. Ракетна пошта буде, мабуть, не лише найшвидша, а й найдешевша.

Автор фантастичного нарису «В ракеті через океан» В. Шлер ще 1929 року зобразив картину трансатлантичного ракетного перельоту. Це, власне, космічна подорож в мініатюрі. Хай вона триває всього двадцять шість хвилин, але пасажир відчуває те ж саме, що й справжній космонавт. Його притискає до сидіння перевантаження при зльоті, а під час заатмосферного стрибка він перебуває в стані невагомості. Погляд в ілюмінатор відкриває перед ним вражаючі види Землі з великих висот, Землі-планети.

Що являтиме собою корабель для таких рейсів? Ясно, що наприкінці двадцятих «початку тридцятих років не можна було завбачити цього детально. Адже коли Жуль Верн писав «Двадцять тисяч льє під водою», то перші, щоправда, дуже недосконалі, підводні човни вже існували. В «Робурі-завойовнику» знайшли відображення тогочасні суперечки між прихильниками повітроплавання і прибічниками авіації, хоч вона ще тільки зароджувалась. Літаки, автомобілі та» підводні човни вже були, коли Жуль Верн створював роман «Володар світу», в якому змальовано універсальний всюдихід.

Коли ж починали фантазувати про наддалекі ракетні рейси, про міжконтинентальні ракетні зв’язки, технічні ідеї ще тільки зароджувались. Якраз тоді К. Е. Ціолковський опублікував свою видатну працю про складені ракети. Саме вони виводять тепер на орбіти кораблі-супутники. Через три роки по тому, як вийшла праця Ціолковського, наш відомий учений і інженер Ф. А. Цандер розрахував траєкторії польотів ракет, що проходять дуже високо над землею. І значно пізніше з’явились провісники майбутнього транспорту, ракетні системи, які набирають швидкостей, достатніх для створення штучних місяців.

Героя фантастичного нарису Шлера переносить через океан (за двадцять шість хвилин!) висотний ракетоплан. Він «зовні нагадує звичайні цивільні літаки, всередині яких обладнано кабіни для пасажирів». Про ракетоплани говорить і О. Бєляєв, описуючи мандри в стратосфері у своєму романі «Стрибок у ніщо» та в оповіданні «Сліпий політ».

Нині життя починає випереджати фантастику. Збудовано експериментальні ракетоплани, і один з них, створений за кордоном, піднімався на десятки кілометрів угору. Конструкторська думка працює над проектами гіперзвукових літаків. Вони розвивають швидкість до кількох тисяч кілометрів на годину. А поява перших кораблів-супутників поставила на порядок денний недалекого майбутнього польоти ракет, що стануть такими ж звичайними на космічних трасах, як сучасні ТУ, ІЛи та АНи на трасах повітряних.

Гадають, що пасажирські ракетні кораблі підійматимуться до межі атмосфери надшвидкісними літаками.

У найвищих шарах атмосфери, де повітря дуже розріджене і сила вітру незначна, на техніку чекає невичерпний склад енергії. Саме невичерпний, бо влаштувало його Сонце.

Сонячні промені подрібнюють молекули повітря. Частинки сполучаються, утворюючи знову цілі молекули. При цьому виділяється енергія, повертається те, що було взято від Сонця. Розпад іде безперервно, і так само безперервно утворюються все нові й нові частинки, висловлюючись мовою хімії, «вільні радикали.

Якщо примусити радикали сполучатися, можна одержати заощаджену в них енергію. Це зробить каталізатор «приміром, золото чи платина. І тут вже сама собою напрошується ідея атомарного хемосферного двигуна. Атомарного, бо працюватимуть у ньому атоми чи групи атомів, що утворилися з розщеплених молекул. Хемосферного, бо хемосферою назвали ті атмосферні шари, де виникають вільні радикали.

Дія розгортається в каналі прямоточного повітряно-реактивного двигуна. До нього на великій швидкості попадатимуть атомарні гази. Стиснуті швидкісним напором, вони пройдуть крізь покриті золотом чи платиною грати з тугоплавкого металу.

Тут частинки з’єднаються в цілі молекули і виділиться тепло. Ніякого пального не треба, тепло змусить гази витікати крізь вихідну частину двигуна «сопло «зі швидкістю значно більшою, ніж при вході. Виникне реактивна тяга. Літальний апарат полине в хемосфері на величезній швидкості «аж до першої космічної.

Хемосферні літаки за короткий час долатимуть відстані від полюса до полюса і менш ніж за півтори години облітатимуть без посадки всю земну кулю. Хемосферний літак зможе навіть перетворитись на супутника Землі. Які широкі можливості відкриє це для створення заселених навколоземних станцій і зв’язку з ними! Хемосфера виявиться тим трампліном, з якого легко буде здійснювати стрибки в ближній космос.

Однак, щоб попасти туди, де зберігається готове пальне, літакові знадобиться ще один двигун «звичайний. Такий прискорювач не лише закине весь апарат на сотню й більше кілометрів угору, він надасть літакові необхідного розгону, щоб хемосферний двигун запрацював.

Запропоновано оригінальну конструкцію такого апарата ««літаючу піраміду». Вона складається з кількох поверхів, покладених один на одного. Під час польоту апарат перебудовується: в ньому виникають канали прямоточних повітряно-реактивних двигунів, які працюють на хемосферному паливі.

Повітряні подорожі стають дедалі зручніші. Згодом відпаде потреба у великих аеродромах. Виникнуть типи вертикально злітаючих літаків, комбінованих літальних апаратів, що поєднують кращі якості крилатих і безкрилих машин. На них, як і на літаках «звичайних», будуть застосовувати атомні двигуни.

Форма літаків не лишалась і не залишиться незмінною, та це й не дивно. Новим буде інше: літак, форма якого змінюється в польоті-під час зльоту вона одна, а після набрання швидкості «інша.

Різні умови на різних ділянках польоту. При зльоті, коли треба мати найбільшу підйомну силу, деякі частини конструкції «наприклад мотогондоли, фюзеляж та кіль, змінюють своє розташування по відношенню до крила.

Можливі також інші варіанти машини зі змінною геометрією; ми вже говорили про «літаючу піраміду», яка теж перебудовується, коли літак досягає хемосфери.

Можна змінювати й геометрію літакового крила в машині, загальна форма якої близька до сучасної: з подовженим фюзеляжем та стріловидним чи дельтовидним крилом. Пропонують, наприклад, літак, схожий на ластівку. При зльоті з аеродрому він широко розгорне крила, під час польоту на великій швидкості відкине їх назад, а при посадці знову розправить.

Перед авіаційними інженерами постане проблема охолодження літаків надвисоких швидкостей. З одного боку скористаються теплозахисними покриттями для частин, що нагріваються найбільше. Таке покриття з легкоплавкого матеріалу, скажімо, синтетичного, «віддаючи себе в пожертву», випарувавшись, захистить ці частини від руйнування. Але, якщо політ в атмосфері буде тривалий, цього захисту недостатньо. Доведеться застосувати інший спосіб «відводити зайве тепло, скориставшись тепловбирними матеріалами, рідинами чи газами.

Конструктор мусить подбати, звичайно, й про те, щоб зберегти життя екіпажу та пасажирів при польотах на величезних висотах «сто кілометрів і вище. Тут, безумовно, стане в пригоді досвід космонавтики.

Кораблі-супутники з людьми на борту «це прообраз майбутніх космольотів, призначених для перевезення вантажів і людей у межах Землі.

Двигуни, які будуть потрібні для нового космічного транспорту, вже є. Це і турбореактивні, і прямоточні, і ракетні установки. Звичайно, їх удосконалять, комбінуючи в одній установці різні типи двигунів.

Уже є проекти кораблів, що вражають своєю незвичною формою. Для обльоту земної кулі їм вистачить приблизно, півкілограма ядерного пального. Довгий, загострений попереду корпус із стріловидним крилом… В його передній частині «кабіна для пасажирів, а у хвості на певній відстані «атомний реактор. Швидкість його не буде дуже велика «до тисячі кілометрів на годину, зате атомоліт пролітатиме величезні відстані без посадки.

За кордоном розробляють проекти «планеруючих» літаків, здатних, як супутник, облітати планету за рекордно короткий термін. Ракетний двигун дасть їм змогу піднятись на більші висоти, до передпокою космосу. Звідти крилата ракета полине до Землі. Крила в цьому польоті-падінні їй не потрібні, надто розріджене повітря навкруги.

Та ось літак входить у щільні атмосферні шари, крила тепер мають піднімальну силу, й апарат, що став планером, ширяє вгору. Так раз за разом він то підіймається, то опускається, за кожним зльотом просуваючись над земною поверхнею на сотні або тисячі кілометрів.

Далекі, наддалекі та, що має особливе значення, надшвидкісні перельоти прокладуть шлях до тих куточків планети, де не ступала людська нога. Там немає аеродромів? То й що? Сучасна авіація вже починає обходитись без них, причому не лише вертольотна. Незабаром авіація стане без-аеродромною.

Не дивуйтеся з літака, що став дибки, «а саме такий вигляд має літак вертикального зльоту посеред аеродрому.

Звичайна передпольотна метушня. Нарешті, зліт! Поле, аеропорт швидко провалюються вниз. Ви не встигли помітити, як це сталося, а літак, що піднявся просто з місця вгору, повернув і полетів паралельно до землі.

За іншим варіантом повертаються двигуни чи гвинти, і літак, який щойно йшов угору, лягає на потрібний курс.

А ось іще незвичайніший літальний апарат «колеоптер. Там кабіна розташована всередині кільцевого крила. Колеоптер також злітає без розгону.

Серед літальних апаратів майбутнього «дископлан, літак із круглим крилом. Такі апарати зможуть рухатись по орбітах у космосі, а потім повертатись на Землю. Проте їх можна використати і для польотів в атмосфері «на дуже великих висотах з дуже великими швидкостями.

Та людям будуть потрібні не лише швидкі засоби повітряних сполучень. їм захочеться також побачити пейзаж з висоти пташиного польоту і позмагатися з птахами в умінні літати.

Крихітні літальні апарати зріднять людину з повітрям зроблять повітряну стихію такою ж зручною для пересування, як і суходіл. На маленькій літаючій мотоциклетці можна зазнати «почуття¦¦ польоту», побачити чудову панораму землі, хоча й з невеликої висоти.

А десь у тропіках, коли треба буде піднятись у верхні поверхи лісу (адже вони багатоповерхові, ці хащі) чи відвідати високе плато або гірську долину, без малої авіації навряд чи зможуть обійтися.

До послуг мандрівників будуть оригінальні літальні апарати. Чимало з них уже створено.

Збудовано одномісні вертольоти ««літаючі сковорідки», «блюдця», «підошви». Вони рухаються здебільшого за допомогою реактивного повітряного струменя. Це маленькі відкриті платформи або зовсім крихітні майданчики, на яких стоїть пілот. Створено літаючий «матрац» «надувний самоліт із прогумованого нейлону. У складеному вигляді він являє собою невеликий пакунок, а при посадці на воду може правити за пліт. Сконструйовано ракетний пояс «з його допомогою людина може робити велетенські стрибки.

Збудеться мрія і про махоліт «машину з махаючими крилами, що літає, наче птах. За проектами його будова проста, простіша за звичайний літак. До того ж він буде економічніший «щоб людина злетіла, треба затратити лише пів кінської сили. Він буде безпечніший і маневреніший «згадаймо, як майстерно поводяться в повітрі птахи, найкращі літуни.

І, нарешті, на махольоті можна розвивати чималу швидкість, в разі потреби зависнути в повітрі чи планерувати, не боячись катастрофи. Махоліт зможе приводити в рух і людина. Та, очевидно, широкого застосування набудуть портативні силові установки, в тому числі й атомні.

Людина літає… В різні часи різного значення набирають ці слова. Одне «коли на повітряній кулі, Іграшці вітрів, людина вперше здійнялась над землею. Друге «коли володарями неба є літаки. І третє «коли настане епоха цілковитого панування над повітрям, коли воно стане таким доступним, як свого часу земля і вода.

І автомобілі майбутнього колись уявлялися фантастам: незвичними. Уявлялися, приміром, так.

…Гарне авто, плавних обтічних форм, «втілення стрімкого бігу. Воно наполовину засклене.

Шосе біжить під колеса… Але що це? Асфальтова стрічка ніби трохи опустилась, а машина піднялась над нею і… так, так «вже не торкається, землі. В неї виросли крила! Автомобіль, що перетворився на літак, лине в повітря і, зробивши віраж, прямує вбік.

Тепер він летить над диким лісом. Суцільне зелене море, наче зрізане синьою смужкою вдалині «наближаємось до великого озера. Водій «точніше, вже пілот «прискорює рух. І раптом дужий порив вітру штовхає машину. Налетіла справжня буря.

Легкому літакові важко боротися проти стихії, якщо вона розгулялася не на жарт. А приземлятися нікуди «в лісі нема й натяку на посадочний майданчик, а без нього нашому літакові не обійтись. Ось і берег близько: можна розгледіти, як сердито набігають хвилі.

Водій вирівнює машину, йде на зниження… і, склавши крила, пірнає у воду. Виявляється, автомобіль не тільки літак, а й підводний човен! Підводний літак «такого поєднання слів не було раніше. Кабіна стає герметичною, включено «штучний клімат». Почав працювати гребний гвинт. Запасні цистерни наповнюються водою. Колишній літак занурюється глибше.

Тут нема й сліду бурі. Крізь скло видно рибки, хащі водоростей. Відпливаємо від берега, дно ховається в темряві, і лише наші супутники «риби «пожвавлюють підводне царство. Скло кабіни таке прозоре, що його зовсім непомітно, тому складається незвичайне враження. Здається, варто простягнути руку і впіймаєш рибку.

…Другий берег уже видно. Ми зринаємо на поверхню. Водяна гладінь дещо заспокоїлась. Вітер вгамувався. Можна летіти далі. Машина підскакує над озером, розправляє крила «і берег, оповитий легким маревом, уже позаду…

Фантазія? Так, але недалекі від неї ті проекти, над якими працюють конструктори різних країн. Ось, скажімо, підводний пластмасовий планер. Він дуже легкий і має дивовижний вигляд. Маленька кругла платформа вкрита зверху прозорим ковпаком. Під нею «реактивний двигун. Відкривайте дверцята, вмощуйтесь на сидінні. Керування навіть простіше, ніж у сучасному автомобілі. Потягнеш ручку вгору «підйом, донизу «спуск, вправо, вліво «повороти. Натиснеш на педаль «швидкість зростає. Притримаєш ручку» машина зависне нерухомо, даючи змогу помилуватись краєвидом. Оце і все.

Ні гудіння гвинта, ні ревіння мотора. На мить зупинившись, машина йде просто вниз і без поштовху торкається землі.

Ні гудіння гвинта, ні ревіння мотора, «сказали ми. Як на повітряній кулі. А повітроплавці Жуля Верна пролетіли на аеростаті над усією Африкою… Чи можливе щось подібне тепер?

Тепер? За доби космосу і реактивних літаків? В епоху надвисоких швидкостей? Та й навіщо? Проте не будемо поспішати з відповіддю. Краще полинемо за мрією.

…За допомогою гвинтів, без втрати газу, куля плаватиме повітряними ріками не десятки, а сотні годин, тижні, ба навіть місяці, провадячи метеорологічні спостереження.

Хімічна промисловість дасть міцні пластмасові оболонки, забезпечить аеронавтів новим пальним, яке не боїться ні пекучих сонячних променів, ні стратосферної холоднечі. І повітряні гвинти, які приводить у дію легкий потужний мотор, зможуть безперебійно працювати на висотах.

В герметичній гондолі величезної повітряної кулі обладнають зручне просторе житло для членів екіпажу. Поставлять ліжко, два крісла «біля пульта керування та біля приладової дошки, шафу зі скафандрами та парашутами, запасні балони з киснем. Перед кріслом одного пілота «радіостанція та фотоустановка. Є аптечка, малесенька електрична кухонька та «їдальня» з відкидними столиками й стільцями. Енергію для освітлення, обігрівання, для роботи приладів, рації та для інших потреб дадуть мініатюрні напівпровідникові батареї.

Надміцні плівки для оболонок повітряних куль не порвуться навіть на дуже великій висоті, де внутрішній тиск газу роздуває оболонку. Цілі низки повітряних куль зможуть підіймати гондоли та платформи. Вони будуть дрейфувати в атмосфері, і на них розташуються дослідні атмосферні станції за зразком супутників у космосі.

Для астрономічних спостережень дуже зручна була б обсерваторія, що плаває в повітрі на ЗО-35-кілометровій висоті. Запропоновано проект стратостата з кулеподібною триповерховою гондолою. На верхньому поверсі розміститься обсерваторія, на середньому «житлові приміщення, внизу «машинне відділення. Такий стратостат міг би довго перебувати в повітрі. Створення цієї обсерваторії «справа недалекого майбутнього. З гондоли зручно буде спостерігати планети і Сонце.

Пропонують також використати аеростати-платформи як своєрідні повітряні вокзали, пересадочні бази для дирижаблів. Зберігаючи задану висоту, ці бази весь час перебуватимуть у повітрі. Нарешті, коли на аеростати поставили двигуни, то їх можна перетворити на дирижаблі. Дирижаблі, які нібито давно здали до архіву, стануть у пригоді під час далеких мандрівок в атмосфері.

Ціолковський багато працював над ідеєю дирижабля з суцільнометалічною оболонкою. Та донедавна ідея лишалась ідеєю, фантастика» фантастикою. Нині ж над проектами такого дирижабля «до речі, з атомним двигуном «працюють конструктори. «Маючи півкілограма атомного пального, дирижабль може пролетіти в повітрі півмільйона кілометрів», «запевняє австрійський інженер Г. Фереш, який нещодавно одержав патент на атомний дирижабль.

Нехай швидкість його буде невелика «максимум близько чотирьохсот кілометрів на годину. Та для туристів, які не дуже поспішають, і мандрівників, що шукають незвідане на нашій планеті, він, можливо, й згодиться.

Згодиться він і для перевезення надто громіздких вантажів «частин споруд, будівельних конструкцій, великих машин тощо. Літак для цього непридатний. Залізницею перевозити їх довго і складно: часом доводиться припиняти рух на окремих ділянках, щоб вирядити такого негабаритного «пасажира». Найкраще скористатись дирижаблем.

Створенню нового вантажовоза допоможуть хіміки «вони виготовлять матеріали для оболонок, негорючий і легкий газ для їх наповнення. Атомний реактор дасть енергію двигунам і тепло для нагрівання газу.

Для того щоб зручніше було встановлювати вантажі, дирижабль може мати дві оболонки, які підтримуватимуть платформу. Захиститись від радіоактивного випромінювання буде не так складно, як на літаку, «адже дирижабль значно більший, і реактор встановлять далеко від гондоли з екіпажем.

Коли розвідають шляхи потужних повітряних течій, можна буде пустити по них вантажопасажирські планери. Низку таких планерів буксирував би спершу дирижабль, потім, відчепившись вони без посадки перелітали б з волі вітру на сотні кілометрів. Дирижаблі могли б теж скористатися «шляхом вітрів», щоб економити пальне.

Тепер спустімося з небес на землю. Що пропонують нам інженери для мандрівок по суходолу? Та не автомагістралями чи залізницями, а непрохідними для звичайних машин нетрями.

Можна примусити і звичайну вантажівку подолати бездоріжжя. Задля цього доведеться міняти її усталену конструкцію: двигун, за двигуном «кабіна, за кабіною «кузов. Тепер кабіну буде розміщено над двигуном, і вона відкидатиметься, одкриваючи доступ до нього. Кузов стає просторіший.

Дещо переробляють і трактори. їх мають намір перетворити на всюдихідні тягачі. Такий тягач поведе за собою цілий поїзд, наприклад, санний, десь у полярних областях. На колісні трактори ставлять гумові балони великого діаметра, наповнюють їх повітрям під низьким тиском. Шина стає «податлива», легко перекочується через перешкоди, не провалюється в сніг. У гусеничних тракторах збільшують ширину гусениць майже до метра. Гусениця стає надійною опорою і різко підвищує прохідність машини.

Для автомобілів підвищеної прохідності шляхи практично не потрібні «вони мають кілька пар величезних балонів-коліс або кульові колеса. За іншими варіантами вони повзуть на гусеницях, крокують на ходулях.

Конструктори проектують інші різновиди колісних всюдиходів. Прагнучи якомога зменшити тиск на ґрунт, вони пропонують не дві, а чотири осі, збільшують розміри шин, подвоюють їх.

Звичайну шину замінюють безкамерним пневмокотком «це гумовий мішок, наповнений не дуже стиснутим повітрям. Мішок перекочується по нерівному ґрунті, завдяки малому питомому тиску не провалюється в сніг і не грузне в болоті.

Інша конструкція «шароїди, бочкоподібні шини, закріплені на кількох осях. На крайніх «передній та задній. «шароїдомобіль рухається по рівній дорозі. Проте, коли попереду драговина, опускаються проміжні шини. Гумові стрічки, наче гусениці, оперізують усі ці своєрідні колеса, опорна поверхня відразу збільшується в десятки разів. Навіть дуже важка машина пройде по заболоченій місцевості чи піщаній пустелі.

Ось іще один всюдихід, що трохи скидається на носорога. Кабіна дуже виступає наперед. По боках «напівсферичні колеса, обладнані металевими ребрами, «щоб вони краще зчіплювалися з ґрунтом, і гумовими прокладками «щоб не псувалось покриття шляху. Коли машина потрапляє в трясовину, колісні напівсфери заглиблюються в неї, збільшуючи площу опори.

«Носоріг» водночас і амфібія. Порожнисті колеса, герметичний кузов, водометальний реактивний двигун «ось Що дає змогу плавати, до того ж навіть по мілководдю.

Колекцію дивних машин можна збагатити і вантажним всюдиходом із шинами-подушками, на яких він котиться по нерівній дорозі, заболоченій місцевості, камінні та снігу, продирається крізь чагарі й хащі, крізь сушняк у лісі. Він здатний на це, бо тисне на ґрунт в два-три десятки разів менше, ніж звичайна вантажівка.

Із колісних всюдиходів утворять цілі поїзди. У вагонах розміститься енергетична установка і все необхідне для життя та роботи вчених, геологів. Зокрема, поїзд-велетень візьме великий запас харчів та води і тому зможе робити довгочасні переходи в пустелях. Кожний вагон «багатоосьовий з кількома парами коліс на широких шинах з ребристим протектором.

А ось ще такий всюдихід. Він пересувається за допомогою кількох величезних здвоєних гумових балонів. Всередині цих «коліс» «вантаж: вода чи пальне, взагалі, якась рідина. Можливо, така машина згодиться як вантажний транспорт, що сполучає експедицію з базою.

Дві середні осі в чотиривісного всюдихода можна примусити підійматись чи опускатись, пристосовуючись до місцевості. Тоді він рухатиметься бездоріжжям, незважаючи на чималу вагу.

Проектують всюдиходи-велетні, які могли б просуватись у лісах, долати водяні перешкоди і не провалюватись навіть у великі тріщини. Діаметр колеса такого всюдихода «понад півтора десятка метрів, а кузов за своїми розмірами нагадує чотириповерховий будинок.

Це справжня пересувна експедиційна база. В кузові розташуються житла і майстерні, на тому самому «шасі» буде розміщено ще й бурову вишку. Машина служитиме і як вантажовоз. При освоєнні малонаселених лісових районів такі всюдиходи допоможуть геологам вести розвідку.

Конструктори всюдиходів навчаються в природи.

Пінгвін, що має вигляд незграбного тюхтія, виявляється, вміє пересуватись у десять разів швидше за пішохода. Рятуючись від небезпеки, пінгвін ковзає по снігу, відштовхуючись крилами і лапами.

Так само рухатиметься і всюдихід. Він теж може відштовхуватись металевими «лапами» з гумовими «підошвами». Ці лапи закріплено на ободі коліс, здатних підійматись і опускатись за допомогою гідроприводу. Якщо колеса піднято, всюдихід, немов пінгвін, лягає на днище і «лапами» відштовхується від снігу.

Машина не загрузне в снігу, не потоне у воді ««лапи» вміють і гребти. По землі вона буде їхати, як звичайний автомобіль.

Запропоновано також всюдихід, що повзає. Він матиме кілька лиж-поплавців, виготовлених із легких сплавів чи пластмас. Лижі змусить пересуватися гідропривід. У поплавцях буде пальне, різні механізми та вантажі. Машину обладнають водометальним реактивним двигуном «щоб рухатись по воді, а також колесами для добрих шляхів.

Починає завойовувати собі місце і всюдихід на повітряній подушці. Він однаково легко рухається над водою і над суходолом. Саме «над» ними «це не описка. Корпус трохи підіймається над повітряним прошарком, який відокремлює його від води та від нерівностей ґрунту. Корабель «сухопутний, річковий, навіть морський і океанський» лине, опираючись на невидиму повітряну подушку. Тягу створює авіаційний гвинт чи реактивний двигун.

Замерзла річка? Судно пройде над кригою. Воно не боїться ні болота, ні мілководдя.

Річковий всюдихід і автомобіль на повітряній подушці «це вже реальність, літаюча амфібія «близька перспектива. Можливо, якісь удосконалені нащадки таких незвичайних нових машин повезуть людей марсіанськими пустелями, просторами землеподібної планети чи супутника котроїсь далекої зірки…

Фантасти не обійшли ідеї про крокуючу всюдихідну машину. Згадаємо «Боротьбу світів» Герберта Уелса. Щоправда, там механічні ноги мали не люди, а марсіани, та суть справи од цього не змінюється.

Тепер ходульні механізми, які романіст приписав жителям іншого світу, хай послужать нам самим для дослідження інших світів. Цікаво, що з приводу уелсівської вигадки розгорнулась у свій час дискусія. Деякі інженери говорили про «ходулі» як про конструкцію великої прохідності. А чи не закрокують автоматичні всюдиходи земними недослідженими просторами?

Крокуючий всюдихід доведеться герметизувати, захистивши всі шарнірні сполучення спеціальними металевими чи пластмасовими чохлами. Це дозволить йому пересуватись по воді, по болотах, по поверхні Місяця і планет.

Ще нема універсального всюдихода, та до нього ведуть кілька шляхів.

Одна з комбінацій «всюдихід сухопутний, що плаває по воді. Його створено в наші дні. А як же з рештою?

Є модель літаючого автомобіля. До автомобільного кузова додають складані крила та літаковий повітряний гвинт. В особливих трубах розташовані лопаті, щоб він злітав у повітря, як вертоліт. Аерохід «таку назву дістав цей літаючий автомобіль.

У нас розробляють також проект всюдихода, що поєднує в собі автомашину з вертольотом: склавши та приладнавши розбірний гвинт, можна перелітати через перешкоди.

Залишається об’єднати окремі комбінації в одну загальну «і збудеться мрія про дивний універсальний транспортний апарат, якому скоряються і суходіл, і водні простори, і повітря… Звичайно, йдеться не про механічне поєднання різних якостей.

Тепер «про транспорт для Місяця, найближчу мету космічних подорожей. Адже не за горами день висадки перших космонавтів на Місяці.

Запропоновано, приміром, цікавий всюдихід. Величезну кулю з міцної двошарової тканини з теплоізоляцією всередині у згорнутому вигляді ракета доправить Із Землі на Місяць. Зовні на неї буде натягнуто обід «надувну шину. Звичайно, під час руху кабіна не обертатиметься, спеціальні пристосування дадуть екіпажеві змогу вести спостереження. Електромотори змусять котитись це велетенське колесо-кулю, оздоблене великим екраном напівпровідникової сонячної батареї.

Куля «це своєрідна місячна станція, тільки рухома. В ній буде все, аж до власної оранжереї-акваріума, де ростуть поживні водорості, які воднораз очищають повітря…

І ще кілька варіантів транспорту для Місяця виникло в останні роки.

Здебільшого в проектах місячних всюдиходів зустрічаються гусеничні та колісні машини, причому колеса дуже великого діаметра з широкими ободами. Колісний місячний всюдихід може мати кілька осей та сферичні шини.

Вже розробляють шини для луномобілів «з урахуванням того, що на Місяці різкі коливання температури. Звичайна гума, коли вона в русі, під навантаженням, не витримує низьких температур. Виготовляти ці шини доведеться з високостійких кремнієво-органічних каучуків.

Перед винахідницькою фантазією відкривається широкий простір. Поки не прокладуть на Місяці шляхів, треба створити таку транспортну техніку, яка допоможе вивчити та освоїти всі закутки гірської місячної країни.

Якщо зуміють на місці виготовити пальне, застосують і ракетний кораблик, здатний літати в порожнечі. Пілот зможе примусити машину зависати нерухомо, щоб роздивитись та сфотографувати місцину.

Вивчати інші світи допоможе і автоматична транспортна техніка. Всюдиходом для подорожей на Місяці може керувати автоштурман. Перед тим як послати в дорогу, йому визначать потрібний курс. Сонячні батареї дадуть струм для електродвигунів.

Механічні руки назбирають зразків порід на поверхні, автоматична бурова установка добуде їх із глибин. Прилади негайно проаналізують знахідки. Оператор бачитиме на телеекрані все так, ніби сам сидить у машині. А він у цей час перебуватиме на Землі й керуватиме автоматом-геологом по радіо.

І все ж таки відрядити машину й дати змогу їй діяти самостійно дуже ризиковано. Бува, застряне вона в ущелині чи станеться аварія, і космічний рейс не дасть ніяких наслідків.

Зате космонавтам, що обживатимуть наш природний супутник, такий автоматичний всюдихід буде дуже корисний.

Перед нами пройшла чимала кількість дивних транспортних машин «створених фантазією романтиків і таких, що існують в інженерних проектах. Не всі вони, звичайно, будуть втілені у життя. Та немає сумніву в одному: коли настане час вирушити в незвичайні подорожі в глиб Океану, в надра Землі чи в безмежжя космосу, техніка не примусить себе чекати.