Лийтеся, сльози, сказав полісмен

Епілог

Суд над Джейсоном Тавернером, звинуваченим в умисному вбивстві Еліс Бакмен, несподівано завершився виправданням обвинуваченого: частково завдяки майстерній роботі юристів, яких надали NBC та Білл Волфер, а частково тому, що Тавернер і справді був невинний. Суд встановив, що насправді не трапилося жодного злочину, тому висновок коронера, який оглядав тіло, визнали недостовірним, відтак коронер був змушений піти у відставку, а його місце зайняв молодший колега. Після оголошення вердикту рейтинги шоу Джейсона Тавернера, які різко впали під час суду, знову зросли, й тепер його аудиторія налічувала вже не тридцять мільйонів глядачів, а цілих тридцять п’ять.

Будинок, власниками й мешканцями якого були Фелікс Бакмен і його сестра Еліс, протягом кількох років мав невизначений юридичний статус; Еліс заповіла свою частину власності лесбійській організації під назвою «Сини Каріброна» зі штаб-квартирою в Ліз-Саміт, штат Міссурі, яка хотіла перетворити будинок на притулок ДЛЯ КІЛЬКОХ СВОЇХ СВЯТИХ. У березні 2003 року Бакмен продав свою частку маєтку «Синам Каріброна» й на отримані гроші разом зі своїми численними колекціями перебрався на Борнео, де житло було дешевшим, а поліція люб’язнішою.

Експерименти з мультипросторовоінклюзивним препаратом KR-3 припинили наприкінці 1992 року з огляду на його токсичність. Проте впродовж кількох років поліція й далі таємно тестувала його на в’язнях таборів примусової праці. Але врешті-решт, зважаючи на небезпеку широкого розповсюдження препарату, за наказом Директора проект було закрито.

Рік потому Кеті Нельсон дізналася, що її чоловік Джек і справді давно помер, як їй це неодноразово казав Мак-Налті, і врешті визнала це перед самою собою. Усвідомлення цього факту спричинило сильний психотичний зрив, тому її знову поклали до лікарні. Цього разу назавжди і до значно менш привабливої психіатричної клініки, ніж «Морнінґсайд».

Рут Рей вийшла заміж у п’ятдесят перше та востаннє за підстаркуватого заможного пузатого імпортера зброї з Нижнього Нью-Джерсі, якому ледь-ледь вдавалося вести справи в межах закону. Навесні 1994 року вона померла від передозування алкоголем, який змішала з новим заспокійливим препаратом під назвою «Френозин» — депресантом центральної нервової системи, що також пригнічує роботу блукаючого нерва. На момент смерті вона важила дев’яносто два фунти[18], змарнівши через серйозні — і до того ж хронічні — психологічні проблеми. Точно встановити, чи це була смерть унаслідок нещасного випадку, а чи зумисне самогубство, так і не вдалося; зрештою препарат був відносно новим. Її чоловік Джейк Монґо на той час зав’яз у боргах і пережив дружину всього на рік. Джейсон Тавернер відвідав похорон Рут і під час прощальної церемонії на цвинтарі познайомився з її колишньою дівчиною на ім’я Фей Кранкгайт[19], із якою невдовзі завів доволі вдалі стосунки, що протривали два роки. Від неї Джейсон дізнався, що Рут Рей періодично поєднувалася до телефонної секс-мережі; довідавшись про це, він зміг краще зрозуміти, чому вона стала такою, якою він побачив її тоді у Вегасі.

Цинічна й уже не молода Гезер Гарт поступово полишила сольну кар’єру й кудись зникла. Після кількох невдалих спроб її відшукати Джейсон Тавернер облишив цю справу й вирішив відпустити минуле, дійшовши висновку, що незважаючи на жахливий фінал, стосунки з нею можна було зарахувати до найвдаліших епізодів його життя.

Він також десь бачив новину, ніби Мері Енн Домінік здобула престижну міжнародну премію за свій керамічний посуд, однак ніколи так і не завдав собі клопоту її відшукати. А от Моніка Бафф знову з’явилася в його житті наприкінці 1998 року, така ж нечепура, як і раніше, утім, він і досі бачив у цій неохайності щось звабливе. У них було кілька побачень, але врешті-решт Джейсону набридло. Упродовж кількох місяців вона писала йому дивні довжелезні листи з таємними знаками, виведеними над словами, проте, зрештою, це також припинилося, чому Джейсон неабияк зрадів.

Студенти, котрі мешкали в норах під руїнами великих університетів, поступово полишили марні спроби жити за власними переконаннями й були добровільно, принаймні здебільшого, переселені в табори примусової праці. Так поступово зникли останні рештки Другої громадянської війни, тож у 2004 році в межах пілотного проекту було відбудовано й відкрито Колумбійський університет, де притомним законослухняним студентам дозволили відвідувати санкціоновані поліцією курси.

На схилі віку генерал поліції Фелікс Бакмен, який жив тепер на пенсії на Борнео, написав автобіографічну книжку, що викривала злочини всепланетного поліційного апарату. Незабаром цей твір почали нелегально поширювати у найбільших містах Землі. Через що влітку 2017 року генерала застрелив невідомий кілер. Убивцю так і не ідентифікували й нікого не було заарештовано. Книжка Бакмена «Ментальність закону і порядку» й далі передавалася з рук у руки в підпіллі протягом кількох років після його смерті, однак зрештою про неї також забули. Кількість таборів примусової праці поступово скорочувалась, аж поки одного дня не закрили останній. Рік у рік, десятиліття за десятиліттям, поліційний апарат ставав дедалі громіздкішим, тож урешті перестав бути загрозою для будь-кого. З огляду на це у 2136 році посаду поліційного маршала ліквідували.

Деякі з бондажних малюнків, які Еліс Бакмен надбала протягом свого короткого життя, опинилися в музейних колекціях, присвячених зниклим популярним культурам, і зрештою «Щоквартальник бібліотекаря» офіційно визнав її однією з найбільших авторитетів у галузі садомазо-арту кінця XX століття. Чорну однодоларову марку «Транс-Міссісіпі», яку подарував їй Фелікс, у 1999 році придбав на аукціоні якийсь дилер з Варшави. Відтоді вона зникла в туманному світі філателістів, і більше ніхто її не бачив.

Барні Бакмен, син Фелікса й Еліс Бакменів, виріс і став дорослим чоловіком, хоча його життя і далі затьмарювало складне дитинство. Він вступив до лав нью-йоркської поліції й під час другого року служби патрульним упав зі зламаних пожежних сходів багатоквартирного будинку, заселеного колись давно заможними чорношкірими, куди прибув після отримання повідомлення про пограбування. Паралізований нижче пояса у двадцять три роки, він почав цікавитися старими телевізійними рекламами й невдовзі зібрав приголомшливу колекцію найстаріших і найрідкісніших записів, які купував, продавав і вдало обмінював. Він прожив довге життя, майже не пам’ятаючи свого батька й узагалі не пам’ятаючи Еліс. Загалом Барні Бакмен майже не нарікав на життя, з головою поринувши в дослідження старих рекламних роликів «Алка-Зельтцер», на яких з усіх такого штабу цінних раритетів знався найкраще.

Хтось із працівників Лос-Анджелеської поліційної академії вкрав «Деррінджер» 22-го калібру, який Фелікс Бакмен зберігав у шухляді свого столу, й відтоді пістолет зник назавжди. На той час зброя зі свинцевими набоями майже вийшла з ужитку, і її можна було побачити хіба лиш у приватних колекціях, тож службовець академії, якому доручили відшукати «деррінджер», мудро припустив, що цей пістолет тепер прикрашає холостяцьку квартиру якогось офіцера нижчого рангу, і на цьому в розслідуванні поставили крапку.

У 2047 році Джейсон Тавернер, який уже давно полишив шоу-бізнес, помер у фешенебельному будинку для літніх людей від аколічного фіброзу — захворювання, яке мешканці Терри зазвичай підхоплювали в різних приватних марсіанських колоніях, призначених для сумнівних утіх знуджених багатіїв. По собі він залишив п’ятикімнатний будинок у Де-Мойні, здебільшого сповнений пам’ятними речами, й велику кількість акцій однієї корпорації, яка безуспішно вклала гроші в проект комерційного пасажирського сполучення з Проксимою Центаврою. Загалом його смерть майже не зауважили попри те, що більшість газет у великих містах надрукували короткі некрологи. Телеканали цю подію проігнорували. На відміну від Мері Енн Домінік, яка, незважаючи те, що її було вже за вісімдесят, і досі вважала Джейсона Тавернера зіркою, а зустріч із ним — переломним моментом у своєму довгому й успішному житті.

Синя ваза, виготовлена Мері Енн Домінік і придбана Джейсоном Тавернером як подарунок для Гезер Гарт, врешті-решт потрапила до однієї приватної колекції сучасної кераміки. Там вона зберігається й донині як один із найцінніших експонатів. Ба більше, та невелика кількість людей, які й справді знаються на мистецтві кераміки, щиро та неприховано нею захоплюються. І люблять.

Видавництво «Комубук» висловлює щиру подяку Артему Долотову за щедру підтримку проекту.