Хроніки Якуба Вендровича

Ф

Піраміда була складена впереміш з вугіллям і дровами. Якуб завжди любив творчий підхід до справи, навіть якщо це було просте розпалювання вогню. Вогонь палахкотів, а звер-жу піраміди лежала боєголовка в тридцять мегатонн і поволі [розігрівалася до червоного кольору.

і - Нє-е, так латунь не витопиш, - професіонально розкритикував Томаш, - потрібно вищу температуру.

- Почекай, зараз мішком роздмухаю.

- А шо, в тебе є ковальський міх?

- Зробимо!

Якуб, посвистуючи, приніс з халупи пилосос. Пилосос був подарунком від сина з Варшави, але дідок рідко відчував потребу елімінації відходів зі своєї території, тому фактично ніколи його не використовував. А тепер, бач, пригодився! Вендро-г вич змінив функцію втягування на подачу повітря, підключив до подовжувача, а там і до розетки. Натиснув на пуск і, маніпулюючи трубою, направив струм повітря на самісінький вогонь. І - Ну, і шо ти тепер на то скажеш? - Якуб зрадів від своєї І винахідливості.

- Е-е-е, та це вже зовсім інша справа! - оцінив Томаш.

Язики вогню розросталися щосекунди і все більше і більше

облизували боєголовку, з середини якої чулось якесь шипіння.

- Слухай, а якщо це снаряд, який не вибухнув? - раптом захвилювався Якуб.

- Та чого ти! - я ж служив сапером. Невже ти думаєш, я не знаю, як бомби і міни виглядають. Додай краще трохи вугілля.

Все відбулося вмить.

На подвір'я Якуба в'їхало два автомобілі. Один, УАЗик, -нормально, через завжди розчинені ворота. А другий, джип, проклав собі шлях через трухлявий паркан із задньої частини подвір'я. З нього вискочило двоє в чорних костюмах і шкіряних куртках. Якуб не встиг моргнути, як він і його друзяка вже лежали на землі із зведеними за спиною руками в наручниках. З УАЗика вийшов дільничний Бірський. Обережно підійшов до вогню і довго вдивлявся на розжарений червоний об'єкт на його вершині. Потім дістав із кишені фотографію і знову довго роздивлявся її із подивом. Його очі ставали все більшими і більшими, обличчя зблідло, незважаючи на досить високу температуру поряд. Потім дільничний нервово, але побожно перехрестився, і щодуху рванув із подвір'я.

- От дурак! - сказав лежачий на землі Якуб до свого друга, який був поруч із ним.

В корчмі було шумно і весело.

- Ну, Якубе. Розкажи нам ще разок, що там з Бірським сталося, - просив його Семен.

Якуб відірвав мутний від пияцтва погляд і перевів його з пустого келиха, в якому ще мить тому було пиво, на свого старого друга.

-Та нехайТомаш розказує.

- А що тут розказувати? Зварйовав хлоп і все. А все від якогось вогника на подвір'ї. Ніби ніколи не бачив, як стару пральку підігрівають.

-1 що, правда, дільничний з глузду з'їхав? - дивувався приїжджий з Кукавки, який в корчмі чекав на свій автобус. -1 то все через якусь пральну машинку з гуманітарки?

- Не віриш, йди сам в дурку! Там його вже третій тиждень тримають.

Якуб влив собі в горлянку ще одну пляшку «Перли» і встав на ватні ноги.

- То я його добив, - з гордістю промовив екзорцист.

Бірський лежав у гамівній сорочці, прив'язаний шкіряними пасками до ліжка, прикрученого до підлоги білосніжної палати. В душі він не зламався, пручався, мов піскар на пательні, одночасно промовляючи дуже повільно і спокійно:

- Я вірю, що в житті різне трапляється, що проблеми їосто ходять за певними людьми. Але це не можливо, щоб у ;ьому і всюди був замішаний Якуб Вендрович!

Перед його очима виринув образ розжареної на вог-цщі атомної боєголовки на подвір'ї Якуба. Тоді Бірський очинав вити, як вовк-самітник на повний місяць. Лікарі озводили руками, подумки кивали головами і шукали в боєму робочому арсеналі ще міцнішу порцію заспокійли-ої речовини.