Хроніки Якуба Вендровича

НЕВІДОМІ ФАКТИ З ЖИТТЯ АНДЖЕЯ ПІЛІГГЮКА

АНДЖЕЙ ПІЛІП'ЮК 1974 року народження, археолог за освітою, за покликанням - письменник, публіцист, незалежний історик і шукач метеоритів.

Родина Піліп'юків походить з селища Войсла-віце, що неподалік кордону з Україною. Юні роки автор мужньо провів у Варшаві (дільниця «Прага»). Нині насолоджується родинним життям у Кракові. Анджей офіційно не цурається своїх козацьких коренів.

Письменником вирішив стати ще на тринадцятій весні життя і тяжкою багаторічною працею таки досягнув своєї мети. Йому навіть вдалося створити у польській фантастиці цілком нову нішу, так званої, соціально-побутової сатири. Як стверджує сам письменник, на його творчість мали вплив такі автори, як А. Грін, М. Булгаков та К. Буличев. У народі за Піліп'юком закріпилось звання «найталановитішого барда польського села з часів Реймонта».

Анджей Піліп'юк дебютував у 1996 році на шпальтах польського журналу Science Fiction (Наукова Фантастика) оповіданнями про невмирущого діда самогонщика і екзорциста Якуба Вендровича, відкриваючи цим увесь цикл сатирично-містичних пригод про одвічну боротьбу добра зі злом, усякою нечистю, прохібіцією та комуністами.

ПУТІВНИК ТВОРЧОСТІ Цикл «ХРОНІКИ ЯКУБА ВЕНДРОВИЧА»

7 томів: «ХРОНІКИ ЯКУБА ВЕНДРОВИЧА», «ЧАРІВНИК ІВАНОВ», «ВІЗЬМЕШЬ ЧОРНУ КУРКУ...», «ЗАГАДКА ДЖЕКА ПОТРОШИТЕЛЯ (РІЗНИКА)», «ВІШАТИ МОЖЕ КОЖЕН», «HOMO SAMOGONSCHIKUS», «ОТРУТА» та комікс «ДОБИТИ ДІДА».

Цикл складається з 90 оповідань та трьох мікроповіс-тей, пов'язаних між собою образом головного героя - Якуба Вендровича (мандрівника-волоцюги). Загальний обсяг -

2 400 сторінок.

Жанр: гумористично-побутова фантастика. Видавались також у Чехії та деякі оповідання вже були надруковані в російських антологіях. У Польщі перший том наразі був перевиданий вп'яте сумарним тиражем приблизно 80 тис. примірників. Шостий том (прем'єра у 2009 році) випущений першим тиражем у кількості 35 тис. примірників. З часу прем'єри першого тому у 2002 році цикл завжди є на полицях книгарень. На основі оповідань намальований комікс. «Хроніки Якуба Вендровича» видані також в аудіоформаті. Ведуться переговори щодо екранізації.

Герой творів - старенький, завжди на підпитку, сільський екзорцист-аматор Якуб Вендрович, який щиро недолюблює чужих, від якого тхне перегаром та невипраними шкарпетками. Окрім того, його переслідують давні гріхи протизаконного варіння самогону і браконьєрства. Його одвічні вороги - вампіри, демони й усіляка нечисть на чолі з міліцією та заздрісними сусідами. Якуб веде вкрай асоціальний спосіб життя: ніде не працює, більшість свого часу проводить у пивному барі або виконуючи невідомо яку за рахунком нездійсненну місію з порятунку Світу. Нерідко його жертвами стають бездомні собаки та кішки, яких дідусь ловить (Увага! Представникам Грінпісу та вразливим вегетаріанцям далі не читати!), щоб зробити з них закуску - паштет під свій термоядерний самогон. У селі основним його видом транспорту, окрім улюбленої кобили, є старенький мотоцикл, який він позичив в окупантів ще в 1944 році. Завдяки постійним протиправним діям, Якуб деколи перебуває в конфронтації з законом. Проте, незважаючи на свій складний характер, Якуб має декілька вірних товаришів, які його супроводжують у тяжку, і не дуже, годину. Це такі ж, як і він сам, підозрілі особи - місцевий підприємець-само-гонщик Юзеф (Йосип) Паченко та столітній козак-білогварді-єць Семен Корчашко. Усі події відбуваються в 80-90-х роках XX століття, а також першої декади XXI століття.

Пригоди невгамовного дідугана Вендровича стають приводом для уїдливої сатири на соціалістичну та сучасну Польщу. В тексті неодноразово зустрічається жорстока пародія на різні явища поп-культури. Завдяки чорному гумору цей цикл у Польщі має величезний успіх.

«Вампір з М-З» - це тематичний цикл, пов'язаний із циклом про пригоди Якуба Вендровича. Це зухвала пародія жахів, яка нещадно висміює поп-культуру моди на сагу про вампірів. Оповідання приголомшують нещадною сатирою, висміюючи низький рівень життя та інші «болячки» в умовах кризи соціалістичної країни. Описи значною мірою відображають реалії Варшави того часу.

З томи: «КУЗИНИ», «ПРИНЦЕСА», «СПАДКОЄМИЦІ».

Це тепла й оптимістична історія про дружбу трьох неординарних жінок: інформатика з Центрального Бюро Розслідувань, її родички - учениці алхіміка, яка ще в XVII столітті спожила крихту філософського каменя і звідтоді вже ніколи не старіла і не вмирала та юної вампірші яка застала ще часи Візантійської імперії. Події відбуваються в Кракові на початку XXI століття. У всіх трьох томах є численні історичні довідки, а особливо, якщо це історія алхімії, ну і, звичайно ж, невід'ємна уїдлива сатира на болючі теми нашого сьогодення.

6 томів: «ШЛЯХ ДО НІДАРОС», «СРІБНА ЛАНЬ З ВІ-3 БІ», «ДЕРЕВ'ЯНА ФОРТЕЦЯ», «ВОЛОДАР ВОВКІВ», «ТРІУМФ ЛИСА РЕІНИЦКЕ», АРМІЛЯРНА СФЕРА (СФЕРИЧНА АСТРОЛЯБІЯ)

Цей цикл повістей про групу людей, наших сучасників, яких переносять в минуле з завданням віднайти знатний артефакт - таємну печатку Ганзійського Союзу. Книги відкривають перед читачем широку панораму Скандинавії та басейну Балтики XVI століття. Завдяки археологічній освіті автора книга насичена пізнавальною інформацією.

Окрім згадуваних вище соціально-побутових та романтично-пригодницьких жанрів фантастики, автор має пристрасть до справжньої наукової фантастики та, неохоче змушуючої стигнути у жилах кров, містики. Прикладом цього є збірки його окремих оповідань у чотирьох томах: «2586 КРОКІВ», «ЧЕРВОНА ГАРЯЧКА», «РІЗНИК ДЕРЕВ», «АПАРАТУС» та «ЧОБОТАР З ЛІХТЕНРАДЕ».

Усіх разом оповідань - 55, майже на 2200 сторінках. Оповідання належать до різних підкатегорій і жанрів фантастики та містики, за винятком фентезі. Паралельні світи, альтернативні реальності, подорожі в часі, зміна історії, примари з минулого і т. д. Події переважної більшості цих оповідань торкаються різних періодів історії Польщі, царської Росії та СРСР. Окреме місце посідає оживлена українська міфологія та фольклор. У кожному томі, бодай в одному оповіданні можна відстежити долі та неймовірні пригоди постійних героїв - лікаря Павла Скуржевського, шукача антикваріату Роберта Шторма та археолога Тома-ша Ольшаковського. Настрій оповідань здебільшого серйозний, адже теми відповідні, хоча, часом автор і тут може сипнути жменю гумору.

Це повість про подорож у часі.

Відбулася атомна війна зі страшними наслідками. Єдиним шансом на порятунок людства є небезпечний стрибок у часі з метою прямого втручання в минуле, щоб зробити зміни і запобігти трагічному розвитку історії. Головні герої - група з п'яти підлітків, які мають зашкодити наро-! дженню президента Польщі, котрий і стане винуватцем по-1 чатку глобального конфлікту. Але апаратура машини часу

■ ще не вдосконалена і стається технічний збій - герої ви-| падково потрапляють до Варшави різних часів (без шансу І на повернення). У боротьбі за зміну історії на долю героїв І випадає помірятись силою не тільки з ворогами, але й з

■ особистим страхом, болем та спокусами.

Дія в повісті відбувається приблизно 1985-го року в Польщі та Норвегії. Це історія наділеного надзвичайними здібностями підлітка, який страждає на посттравматичну амнезію. Евакуйований із Польщі, герой потрапляє до маленької занедбаної хатинки на півночі Норвегії, оточений людьми, які видають себе за його друзів. Він заводить контакти з білою російською еміграцією і вплутується в її інтриги. Потроху завдяки дивним просвітлінням до хлопчика повертається пам'ять, і він починає усвідомлювати свою роль в цій небезпечній грі.

Також під псевдонімом Томаша Ольшаковського з-під пера А. Піліп'юка вийшло 19 (зі 100) томів продовження пригод із циклу про «ПАНА САМОХОДИКА» (оригінал серії - авторство Збігнєва Нєнацького).

- 12-разовий номінант на найпрестижнішу нагороду у галузі польської фантастики ім. Януша Зайдла. Отримав її в 2002 році за оповідання «Кузини»;

- автор бестселера мережі книжкових гіпермаркетів «Етрік» - 2009 за «Ното Bimbrownikus»;

- «Nautilius» - 2004 за оповідання «Вечірні дзвони»;

- «Nautilius» - 2009 за оповідання «Різник дерев» в плебісциті читачів «Science Fiction»;

- «Nautilius» - 2010 за оповідання «Лазарет»;

- «Nautilius» - 2010 за повість «Око Оленя: Тріумф Лиса Реіницке»;

В 2008 отримав медаль «За заслуги для гміни Войсла-віце».

Також Піліп'юк є володарем кількох десятків локальних нагород від фан-клубів.

Загалом у портфелі автора - 28 книг (видавництво «Фабрика Слів»), випущених середнім тиражем кожна - 35 тис. екземплярів. Ці книги принесли йому славу і визнання читачів у Польщі, Чехії та подекуди й Росії. Можливо, вже настав час і для українського читача?

Напевне, це шалена кров предків заграла, бо незважаючи на кризу в україномовному книговиданні, з надією на краще майбутнє автор таки вирішив ризикнути і власним коштом у співпраці з не менш ідейним видавництвом братів Капранових «Зелений пес» представити українському читачеві... ні, не так. Так краще:

- Пані та панове, прошу вітати (а чи полюбити - вже вам вирішувати) - «Хроніки Якуба Вендровича»!

Максим Бондаренко, Літературний представник Анджея Піліп'юка в Україні

КІЛЕР

Якуб Вендрович здригнувся, коли невідомо звідки направлена куля розірвала йому край вуха і занурилася в стіну будинку. Брови бувалого самогонщика легко припинялися. Рідко коли траплялося, щоб комусь хотілося його застрелити, а особливо в такий чудовий осінній ранок, але як вже хтось приклав сил це зробити, то вже нема чого зволікати.

Вже через секунду Вендрович припав до землі, а його власний зведений револьвер впевнено опинився в спрацьованій долоні. Наступна куля заглибилась в двері на добрих півметра від його голови. Якуб витяг із кишені окуляри і натягнув на ніс. За мить в повітря піднялась курява з землі та піску. Дідок пустив із рота обурену в'язанку нецензурщини на адресу невідомого нападника і почав відповзати. Кілер невідомо звідки, щоразу здалека, невпинно пришвидшував повзанину Якуба наступними пострілами.

Пролунав гуркіт простріленого відра, за мить розлетілося на друзки скло з вікна, десь задзвеніла дощова ринва... Екзорцист ледь добрався до запасного виходу в підвалі і лише тут зміг перевести подих. Ким би не був цей стрілець, але він справді мав намір відправити Якуба на той світ. Якуб пережив уже стільки замахів на своє життя, що відчував це всім своїм нутром. Він стягнув із голови шапку і підніс її на палиці через димохід.

Нічого не сталося. Правда, коли висунув її через двері підвалу, невидимий снайпер знову нагадав про себе. Удар кулі продірявив шапку і вирвав із рук палицю. Оцінюючи на досвідчене око залишки роздертого кия, Якуб переконався, що кілер використовував підлий калібр розривних снарядів. Вендровичу нічого не залишалося, як почухати себе дулом револьвера за вухом, закрити двері на засув і витягти з кутка пляшку самогону та насолодитися незабутнім ковтком солідного напою.

- Навіть якщо хтось справді хоче мене вбити, то цей хтось вже незабаром тут буде, - методом дедукції спрогнозував ді-док.

Справді, не встиг він допити й півпляшки, як почув кроки. Хтось підкрадався зі сторони вхідних дверей до підвалу. Якуб гикнув, поправив заправлений за пояс ніж різника, звів курок револьвера і підкрався до дверей. З протилежного боку непроханий гість почав демонструвати власні вміння. В шпарині з'явилось вістря неперевершеного німецького ножа, довжиною добрих тридцять сантиметрів, яким гість намагався підважити засув. Екзорцист, оцінивши поглядом лезо ножа, почухав потилицю. Той, ззовні, був краще підготовлений. Шкода, що косоокий.

Якуб пройшов вглиб приміщення, відклав револьвер у безпечне місце, ковтнув життєдайного напою і витяг зі сховку в стіні трохи заржавілу ППШку¹. Заправив новий магазин набоїв і направив дуло в напрямку дверей, коли ненароком випустив порцію пострілів. На дверях з'явились численні отвори, правда, тепер шум від ножа кудись зник.

Екзорцист відпустив задимлений автомат і легким дотиком пальця почистив вухо. Неочікувана канонада нахабно за-

!" ————————-

1 ППШ - збережена російська назва від ПКШ - пістолет-кулемет системи , Шпагіна (ППШ), зразку 1941, калібру 7.62 мм. Був на озброєнні у Червоної

і армії з 1941 року, поки його не замінили автоматом Калашникова. Також був (• на озброєнні УПА.

глушила його. Ще один ковток самогону приніс значне полегшення та частково повернув слух. А тут на лихо щось потекло за комір. Кров. То та, з пораненого вуха. Довелося дезинфікувати рану вмістом пляшки. Готовий до бою Якуб піднявся до дверей і швидким рухом розчинив їх.

За дверима нікого не було. Це було настільки дивно, що беручи до уваги кількість куль, які він впакував в автомат, за дверима могло лежати півсела. А тут не було жодного залитого кров'ю трупа. Якуб в задумі почухав потилицю. Зовсім несподівано придивився до зішкрябаної лупи під нігтем, яка ворушилася. Ідентифікувавши її, як вош, повернувся до підвалу і полив голову рятівним напоєм із другої пляшки. Запекло. Глянув на свій годинник, механізм якого вже кілька років перебував в стані спокою, але інтелігентна звичка залишилася.

Без сумніву, стрілянину було чути на селі і вже можна було чекати відвідин дільничного. Вендрович підняв із землі ніж і почав уважно його вивчати. Ніж мав покриту гумою рукоятку і був гострий, як бритва. Без роздумів дід привласнив собі знайдений трофей.

- Пригодиться, - сказав сам до себе.

Нарешті Якуб вийшов із приміщення. А злощасного кіле-ра ніде й не видно. Немає також і слідів крові. Більше того, на землі немає жодного сліду! Дід зі злості тупнув ногою, де й залишився виразний слід. Нещодавно падав дощ. Це все було дуже дивним і навіть нагадувало йому якусь неприємну історію. Він розвернувся і почалапав додому. Забрав сідло, витягнув із хліва свою кобилу і поїхав у корчму до Войсла-віц. Дорогою оглядав місцевість і перехожих, чи немає нічого підозрілого.

В корчмі сиділо кілька друзів по чарці та й звичайних знайомих. Були серед них також кілька таких, з якими він ще не пив. Якуб замовив собі кухоль пива і присів за стіл, якраз коли якийсь Вітковський щось розповідав.

-... і та скотина лізе до курника і бах-бах по курам! То і я за лопату і йоб його в лоб, а він аж ногами накрився.

- Добре-добре, - підбадьорив Семен, якого також сюди притягнуло. - А ви вже чули про нове пиво? «Перла Моцна» ¹ називається, во!

- Е-е-е, я більше вино люблю, - хвалиться Міщук, місцевий скульптор. Вино - це напій митців...

- А мене вбити зранку хотіли, - вставив і Якуб своїх п'ять копійок.

- Я ж вам кажу, що вино так собі, але його треба як денатурат через шкірку житнього хліба процідити, тоді менше зашкодить. А то буває як засмердить сіркою... - додав місцевий вчитель, якого звільнили кілька років тому за зловживання алкоголем.

- Денатурат - повільний шлях до сліпоти, - сказонув Бардак, який вже сам ледь світ бачить. - Але якщо саліциловий спирт перепустити через дистилятор, то навіть самої саліцилки залишається мало. Залишаються тільки білі кристалики -тонкі та довгі.

- Що ж тоді пити? - зацікавився Семен.

- Як то що? Кристалики залишаються з однієї сторони, а чиста есенція - з іншої.

- Майже застрілили мене сьогодні, - промовив Якуб.

- От паскуди! - поспівчував Томаш. - Смерть їм!

Декілька кухлів і бокалів на знак підтримки піднялися вгору і їхній вміст швидко перелився до шлунків співрозмовників. Подумаєш, хтось надумав прибрати Якуба. З ним постійно щось трапляється. То міліція його шукала, то росіяни з КДБ у Москву забирали. Всім відомо, що Вендрович має широке коло знайомих.

- Я ж вам кажу, що бармен отримав ящик пива «Перла Моцна» і сховав в підсобці. Від своїх друзів, значить, сховав, паскуда.

- Ага, значить, сховав, кажете... Щось давненько йому ніхто стайні не підпалював... - Марек з Тростянки аж пробудився зі сну.

- Я від своїх друзів нічого не ховаю! - знервовано вирвалося у бармена. - Треба було так і сказати, що вам хочеться скуштувати! То кому наливати?

- Мені! - одночасно вирвалося з гортаней кілька голосів.

Бармен виставив на столі пляшки в ряд. Кожному по одній.

- За що п'ємо? Який тост? - запитався Якуб.

Цієї ж миті через вікно влетіла куля, яка пролетіла через цілий ряд, трощачи усі пляшки.

- Курва! Що це? - розізлився Бардак. - Кажеш, Якуб, тебе сьогодні хотіли вбити?

- Ну-у, ніби так. А може, не так забити, як полякати.

- То тебе хочуть вбити, а ми через тебе стільки пива тратимо?! Вон звідси! Хай вже краще за дверима мого магазину тебе вбивають!

- Та я зараз тобі як в морду дам, то рідна худоба не впізнає.

- Ти це до мене?

Крісла і пляшки здійнялися в повітря. Як у доброму вестерні розлетілися на друзки лампи і вікна.

- Стійте! Припиніть! В мене є ще один ящик. Запасний... -кричав бармен, але його ніхто не чув.

Клубок сплетених тіл, в якому можна було роздивитися Якуба і Бардака, котився приміщенням, ламаючи на своїй дорозі столики і крісла. Ще одна куля влетіла через двері і розтрощила п'ятилітровий бутель «Столичної», який вважався талісманом бару і на який «молились». Усі борці вмить припинили бій.

- Е-е-е, ні. Поб'ємося пізніше, - сказав Бардак. - Спочатку треба перевірити, хто це зазіхнув на наш спокій. Він нам за це заплатить! Хтось має зброю?

Кожен із місцевих міг похвалитися багатим різновидом зброї: майстерно побиті пляшки «тюльпани», ланцюги для корів (ну, щоб не втікали під час випасу), сокири, ножі та інші колючі та ріжучі предмети... Озброєна громада вийшла на двір. Десять пар озлоблених очей з холодним поглядом проскану-вали територію зліва направо. На вулиці панувала тиша. Ким би не був цей таємничий стрілець, він зник без жодних ознак своєї присутності.

- Він там! - закричав Семен, показуючи на якогось типа в сірому костюмі, який сходив на узбіччя дороги.

Той тип ніс футляр для скрипки. Позаяк місцеві жителі полюбляли дивитися детективи, то і відразу здогадалися, що ж можна сховати в такому футлярі. Натовп озброєних і роздратованих кинувся за «скрипалем». Чоловік в костюмі озирнувся на шум, який почув позаду себе і завмер із подиву. Те, що він побачив, дало йому лише мить, щоб оцінити небезпечність ситуації, і він спочатку пришвидшив крок, який швидко переріс у біг. Він біг прямо, потім перетнув головну артерію містечка і вибіг якраз навпроти зруйнованої синагоги. Оглянувся. Дикий натовп гудів і наближався до нього. Незнайомець знову кинувся втікати. За синагогою стояло декілька зруйнованих і залишених євреями будинків. В іодин із них йому вдалося забігти і навіть закрити двері на засув.

І Вірні друзі Якуба повибивали усі шибки, через які, власне, І і вдалося вдертися всередину. Незнайомець із надзвичайними ремінням і енергією, якщо брати до уваги його слабкість і не-Іпримітність, видряпався на горище і затягнув за собою туди ж Іі драбину.

І -1 що далі? - занервував Якуб.

і - Викуримо гада, - завив хтось, підпалюючи запальнич-| кою шпалери.

І - Я краще б вже міліцію викликав, - промовив екзорцист, |якого ніхто не почув. Усе вже горіло, починаючи від підлоги Ідо стін і стелі. А ув'язнений на горищі з розпачем кликав на ^допомогу. Палії покинули будинок лише тоді, коли і їхній одяг ^почали чіпати язики вогню. Перед будинком, який був покритий полум'ям з'явилося два міліцейських «бобіка», а пожежна машина вже під'їжджала зі сторони поля між деревами. Злегка ^підкопченому» снайперу, якому вдалося злізти з будинку через дах, нарешті вдалося пожалітися.

Ц - Я то ще півбіди, хоч і ледве не вчадів... але моя скрипка, -відкрив футляр. - Така висока температура могла її знищити... гОсь там ті бандити!

р Палії швидко кинулися врозтіч. Міліція навіть не збирала-Кя їх наздоганяти. їм потрібно було бути присутніми при га-Крінні пожежі і до кінця заповнити протокол. Ватага тубільців ■•упинилася лише біля району Замчиська.

- Холера, та це був не той, - заявив Якуб. - Чи в когось ще є якісь ідеї?

В ту ж мить пролетіла наступна куля. Зачепила збоку стіну руїн старої стайні і мирно зупинилася в нозі Томаша. Томаш аж завив від болю.

- От холера! Якубе, може ти б вже пішов собі кудись, а то ненароком ще й нас тут позабивають замість тебе! - занервував Бардак.

- Візьму і піду. Справлюся і без вашої допомоги, як не вмієте допомагати.

І пішов собі в сторону міста. Всі залишилися на місці, лише Семен вирішив піти разом зі старим другом. Треба ж було комусь залишитися біля пораненого. Рану від пострілу вміло дезинфікували значною кількістю спирту. Тобто, на саму рану пішло досить не багато, але ж відомо, що кожна куля залишає за собою різного роду бруд і для цього треба знезаразити ще й зсередини.

- Ну і шо тепер, га? - пролунало питання від Семена.

- Та йду до своєї халупи. Не вдалася нам сьогодні наша забава.

- Може, і я піду з тобою?

- Сам дам собі раду.

Дорогою Якуб заглянув ще до однієї захалявної пля-щини горілки, завдяки якій не відчував своєї втоми навіть коли захекався, вилазячи на свою гору, то і так того вже не пам'ятав пізніше. Коли вже доповз до свого барлогу, добрався до свого ліжка і заснув глибоким сном. А коняка, так і не дочекавшись свого господаря, за звичкою сама повернулася додому.

Якуб прокинувся рано-вранці. Пробудження важко було назвати найприємнішим в його житті, тому що якийсь тип, користуючись моментом міцного сну Якуба, старанно його зв'язав і сидів собі за столом та гострив свій ніж об шкіряний пояс. Чесно кажучи, виглядав досить незвично - був одягнений в чорне, волосся і очі також мав чорні, обличчя витягнуте і кістляве, а в очах миготіли гарячі вогники. А коли гострив ніж, непомітно облизував свої вузькі губи.

- Розв'яжи мене, - забажав екзорцист.

- Ще чого? - питанням на питання відповів гість.

Тьмяним поглядом Якуб оцінив приміщення і його погляд

затримався на снайперській гвинтівці, що стояла біля дверей.

- То виходить, це ти в мене стріляв? - поцікавився.

-Угу.

- Хто тебе найняв?

- Що ж тобі сказати, Вендровичу, я - профі в сфері утилізації екзорцистів. І що ти скажеш на це?

Якуб у своєму житті пережив багато всіляких небезпек і зустрічав різних божевільних, схиблених представників людського роду, але такого в своїй практиці бачив вперше.

- Або в тебе манія величі, або скоро в тебе з'являться нові ‘ неприємності, - не здавався екзорцист.

- Це в тебе неприємності, дідусю. Але ти не переживай, вони скоро закінчаться, - спокійно промовив вбивця, перевіряючи на власній руці чи досить гострий його ніж. Волоски легко полетіли з руки, що й стало незаперечним доказом, що ніж гострий, як лезо.

- Ну що, екзорцисте, маєш чудову нагоду вибрати, як ти хочеш померти.

Якуб мав сильне бажання почухати свою потилицю, але руки були зв'язані.

- Може, від старості? - жалібно запропонував.

- Ти вже і так старий, одне на одне вийде. Тому вигадай щось інше.

Якуб нахмурився і подумав хвильку.

- Шарік! - викрикнув. - Фас!

- Дідуля, ти це чого? - щиро здивувався вбивця. - В тебе ж нема собаки!

І тут несподівано з-під ліжка, на якому лежав Якуб, вистрілив, мов куля, двометровий пітон і вправно обмотався навколо ніг чорного гостя.

- Що це? - завив.

- Здивований? А це, власне, і є мій Шарік. Шарік, задушити цього пана.

Пітон, судячи з усього, і без команди мав намір це зробити. Домашній улюбленець плавно, серпантином, піднімався все вище і вище по своїй жертві. Але вбивці вміло вдалося витягти з кобури пістолет і застрелити змія.

- Холера, - видав Якуб.

- Тепер ти здивований? - запитав убивця.

- Ще чого бракувало.

- І що ти надумав?

- Сам видумуй, в мене вже всі бажання зникли.

- Ну, добре. Я тобі вколю таку речовину, від якої тебе спаралізує на три дні й тебе поховають живцем.

Екзорцист ще робив спроби вирватися, але не встиг звільнитися, як уже знепритомнів...

Варто визнати, що це прокидання, як і попереднє, не належало до найприємніших. Йому було душно, тісно і на додачу ще й темно. Легко щипнув себе, щоб перевірити чи не спить. Був одягнений в білогвардійську форму, ще, мабуть, із запасів Семена. У верхній кишені знайшов запальничку і пачку сигарет. Закурив. Передчуття не зраджували його, - він лежав у труні. До того ж одягнули на нього надто тісне взуття. Спробував руками випхати кришку труни. Як і можна було очікувати, навіть не зрушила з місця.

Вендрович роззувся і правою ногою з усієї сили копнув у тильну стінку труни - без результату. В роздумах почав вивчати стіни своєї в'язниці. В його бік впирався якийсь доволі знайомої форми предмет. Пляшка. Хтось з друзів залишив пляшку горілки в труні. З вдячністю вірним друзям, недійшлий покійник відкрив пляшку і з насолодою всмоктав кілька ковтків. Оковита розігріла кров і підняла настрій. Нічого! Бувало й гірше! Якуб розбив уже порожню пляшку об труну, зробив із неї щось на зразок гострої скляної мінілопатки і з запалом почав шкребти кришку труни.

Усі друзі Якуба зібралися в корчмі Войславіц. Як же такого і вірного друга та не пом'янути! З такої нагоди бармен привіз із пивоварні в Любліні пиво «Перла Моцна». Пили. Поминали. Навіть не звертали увагу на незвичного чужака в чорному, який сидів в кутку корчми і попивав пиво, спостерігаючи за компанією навпроти. Уже минала восьма вечора і усі вже були добряче п'яні, як відкрилися навстіж двері. Вони так пронизливо заскрипіли, що усі повернулися в їхній бік. Після чого кілька поминальників втратили свідомість.

Похований того ранку екзорцист зайшов до корчми так, ніби нічого й не трапилося і попрямував до бару.

- Одну «Перлу», - попросив Якуб.

Бармен нічого не відповів і вмить приєднався до компанії непритомних на підлозі. Більшість гостей вирішили покинути приміщення корчми навіть через вікна, бо біля дверей вже утворився натовп.

- В чому річ? - знервовано. - Привида побачили, чи що?

- Ні, - вичавив із себе Томаш. - Нічого не бачимо, правда, хлопці?

Від хлопців й духу не залишилося. Тільки Семен ще попивав пиво в кутку.

- Казав же їм, треба почекати три дні, - задумано відповів. - Між іншим, міг би хоча б змити трохи землі з себе, перш ніж на люди виходити. Дехто все ж має слабке серце. І одяг теж треба було змінити.

Той, хто отямився вже повзли до виходу.

- Холера, що за темнота, - дивувався Якуб.

- Сам винуватий.

- Це чого ж?

- А хто усі ті роки полював на різну нечисть?

- Ну, добре. Винуватий.

Якуб нагнувся за стійку бару, дістав із ящика пляшку, відкрив об край столу і весь її вміст влив собі у горлянку. Коли пиво ніжно розпливлося по шлунку, Якуб оглянувся і помітив свого кілера, вбивцю екзорцистів, який спокійно спостерігав за подіями і сидів собі в своєму кутку. В його погляді можна було прочитати легке здивування.

Вендрович розбив пляшку об стійку бару і озброєний смертельно ріжучим предметом наближався повільним, впевненим, але обережним кроком до вже знайомого йому незнайомця.

- Не очікував?

Незнайомець допив решту пива, після чого несподівано зіскочив. В руках зблиснули якісь леза, чи то викидні ножі, чи кігті. Екзорцист пхнув «тюльпаном» прямо в лице, але це його навіть не затримало. Семен витяг із-за пояса сокиру і підійшов до них зі спини. Сокира заблистіла в повітрі і обух потрапив вбивці прямо в потилицю. Семен був добре знаний в околиці своєю майстерністю забити кабана одним ударом кулака. Ворог повалився на підлогу.

- Хто це в біса такий? - запитав Семен.

- Та причепився до мене. Каже, що полює на екзорцистів і хоче мене вбити.

З розбитої голови ворога текла кров. Від слабкого освітлення лише однієї лампочки на стелі, кров видавалася абсолютно чорною. Друзі з полегшенням взяли ще по одній «Перлі».

- То що робимо? - попитав Семен. - Скоро тут закишить міліцією.

- Ну то хай і перевіряють йому кишені. Навіть якщо ми й відправили його на той світ, то лише захищаючи власне життя. От хай зараз ламають собі голову, хто цей тип.

- Може, самі перевіримо? Трохи валюти, чи зброї не зашкодить.

Погляд Семена впав у бік лежачого і тут же застиг. Тіло зникло. Сліди крові вели до виходу.

- За ним!

Якуб і Семен вибігли надвір. Довкола не було ні душі. Сліди зникали вже на сходах. Обидва друга випустили в нічне небо шквал нецензурної лексики на місцевому діалекті. Ну і повернулися ні з чим назад до корчми. А що ще

І було їм роботи? Бармен якраз очуняв. Вийшов невпевне-I ним кроком із-за бару, кинув ще не цілком усвідомленим ? оком на приміщення, розбиті вікна, потрощені на друзки ' пляшки. Призупинився біля плями чорної крові, намочив у ній свій палець і понюхав. Підняв свій погляд і подивився і на Якуба.

- Ух ти! - сказав. - То ти живий?

-Живий.

- А як живий, то, ти мені, паразите, за все заплатиш! І за : розлякування клієнтів і за погром у барі.

Розгніваний бармен приніс швабру, пляшку розчинника і почав прибирати.

- Ну, Ви тільки подивіться на це! Вони ще й підлогу смолою ї повимазували. Чого стоїте? Ідіть вже! Я тут до кінця тижня по-■> рядки буду наводити. Щоб вашого духу і близько тут не було!

З КУЛІНАРНОЇ КНИГИ ЯКУБА ВЕНДРОВИЧА...

Hot Dog (хот-дог)

1) За допомогою гальмівного тросу ловимо середньо відгодовану собаку.

2) Різким, але делікатним рухом надрізаємо горлянку багнетом.

3) Кров зливаємо у відро (потім використаємо для кров'янки).

4) Поливаємо собаку спиртом і підпалюємо, щоб вигоріла уся шерсть.

5) Потрошимо. Нутрощі не викидаємо - будуть слугувати нам, як приманка для наступних.

6) М'ясо нарізаємо невеликими шматками і нанизуємо на велосипедні спиці.

7) Випікаємо шашлички над вогнем до готовності.

Подавати теплими в дерев'яному або глиняному посуді з хлібною випічкою і охолодженим самогоном.

Ghost Dog (як з фільму)

За допомогою гальмівного тросу ловимо на шляху чорного самурая середнього зросту. Найкраще підійде той, у кого меч довгий, - одразу й шампур буде...

НА РИБАЛКУ!

Південна частина озера, яке знаходиться у Войславіцах і належить до пожежної частини, того літа надзвичайно заросла очеретом. Одного серпневого дня Йосиф Паченко, який проїжджав біля ставу на велосипеді, побачив між очеретом якийсь дивний предмет. Йосиф пригальмував, придивився уважно і лише перегодя здогадався, що ж це могло бути.

- Ага, - сказав сам до себе, з'їхав із траси і подався вузькою стежиною вздовж озера з наміром краще оглянути впізнаний об'єкт із другого боку озера.

Варто сказати, що Якуб Вендрович влаштувався ідеально. На воді серед очерету легко колисалася шина від трактора. А навколо неї було прив'язано дванадцять пляшок пива «Перла», які, власне, охолоджувалися у воді природним способом. Сам же Якуб розлігся собі якнайзруч-ніше в тій шині, зануривши ноги у воду. Вітер легко гойдав очерет, за два метри від якого стояв стовп із написаним на таблиці попередженням:

РИБАЛИТИ СУВОРО ЗАВОРОЖЕНО!

Стовп якраз став у нагоді, щоб пришвартувати свій «човен». А в Якуба було непереборне бажання зірвати напис, який порушував його відчуття свободи, але сонечко так приємно зігріло і

розслабило, що у нього зникло всяке бажання щось робити. Він час від часу виловлював одну з пляшок, відкорковував рештками своїх зубів і вливав спінену місткість пляшки в свою горлянку. Алкоголь приємно шумів у голові, переносячи всі нагальні проблеми сьогодення на потім. У лівій руці Вендрович тримав двометрову палицю, до кінця якої була прив'язана жилка з гачком, на який він повісив кусник засушеної часникової ковбаси. Посидіти з вудкою біля води - було одним із улюблених занять Якуба. Якщо була потреба виловити трохи риби, то він використовував електричний струм або динаміт, а якщо не було - тоді сидів і мочив палицю. Та й ніхто йому не перешкоджав. Усі знали, якщо Якуб іде на риболовлю, варто оминати став десятою дорогою. Не любив екзорцист, щоб йому риб розганяли. А розлючений Якуб - некерований і непередбачуваний.

Йосиф, який у той час проходив поблизу, запримітивши старого друга, звернув, обережно підійшов по струхлявілому містку і, стоячи на краю, гукнув:

- Ну як, клює?

Вендрович легко порухав ногою і разом із «човном» повернулися в сторону Йосифа.

- Так собі, сьогодні, мабуть, не погода на рибу. Будеш «Перлу»? В мене ще є десь шість пляшок.

- Та ні, спасибі. Треба ще додому доїхати.

- Я за це не переживаю, моя коняка сама мене заведе - дорогу додому добре знає.

Його друг поглядом пошукав кобилу Маріку і зауважив, що вона вже пасеться на найближчому чужому полі. Потім, невідомо чого знизав плечима і зітхнув.

- А що, якщо золоту рибку зловиш? - заговорив.

Завдяки немалій кількості випитого хмільного, що легко

доводили порожні пляшки на воді, швидкість думки Якуба притупилася і сповільнилася.

- Золота, кажеш? Ну, якщо золота, то на переплав!

- Та нє, то не така. Я кажу про таку, яка бажання здійснює... От ти її зловиш, а вона запитує, що хочеш отримати в обмін на її свободу.

і - А-а, чув про таких,., але тільки в казках. Тут такі не водяться.

- Слухай, а я вчора на базарі хороший анекдот почув, (Якраз в тему.

-Давай, розказуй!

- Одного разу росіянин зловив золоту рибку, а та до нього і каже: «Відпусти мене, а я здійсню всяке твоє бажан-Іня».

- І що він захотів?

- Одразу нічого, але потім забажалося йому стати героєм Радянського Союзу.

- Ух-ти! І що далі?..

- Ну, то вона поплавцями «хлоп», і він вже сидить в окопі, Навколо трупи солдатів і на нього сунуть сто танків фріців. Ну, Він оце, хватанув карабін і давай валити по них, але нічого не допомогло... рибка йому героя посмертно дала...

Якуб розреготався на всю округу, аж всіх качок на озері сполошив.

- Дотепний жарт. А ще якісь в цьому стилі знаєш?

- Ага. Захотів один королем стати, от вона й перетворила його на французького Людвіга, чи-то Філіпа, ну, того, якого на гільйотину відправили.

- А я то думав, що то Наполеона на гільйотину... Але нехай...

:* - Добре. Щось зловиш - заходь до мене. Запечемо,

вип'ємо,, в мене є чудовий російський коньяк уральського виробництва.

- Подумаю.

5 - Ну, бувай!

- Еге ж. До зустрічі!

І Та й пішов собі. А тут незадовго і сам дільничний Бірський ‘завітав.

І і - І що ми тут поробляємо? - розпочав розмову у притаманний йому лад.

- А-а-а, пане дільничний. То ви? Яка радість! Може-е, пива?

- Громадянине Вендровичу...

І

- Так, саме так. Повторюйте моє прізвище, а то ще забудете. Та й на службі ви лише громадянин, але не пан. До того ж не можна на службі пити.

- Тут заборонено купатися!

- А Ви покажіть мені хоч якусь таблицю із забороною. До речі, а я не купаюся, тільки легко гойдаюся на хвилях. Може, громадянин дільничний хоче мене провчити, тоді доведеться до мене добиратися по водичці.

Бірський оглянув ще раз свою чистеньку форму, потім заболочене з очеретом озеро, де відпочивав Якуб:

- Ти вже застарий, щоб тебе ганяти.

- То заарештуйте мене за порушення громадського порядку. От тільки, того, ти ба, халепа! Мені ж нещодавно вісімдесят стукнуло і мене, того, відразу відпустять. А все, що я оце поробляю, спишуть на старечий склероз!

- Якубе, ти б вже не прикривався склерозом. Не кожен сорокарічний похвалиться таким ясним розумом.

- Овва, дякую за комплімент...

- Та що з тебе візьмеш... - махнув рукою. - А що ти тут ловиш?

- Золоту рибку.

Бірський аж розсміявся:

- Ну ти і даєш! До речі, а я знаю анекдот до теми.

- Про золоту рибку?

- Угу. Одного разу росіянин зловив золоту рибку. А вона його просить: «Відпусти мене, а я здійсню твоє бажання». А він собі герцогом захотів стати. В очах помутніло і бачить, що він лежить на шовковій постелі серед подушок. В кімнату заходить герцогиня, ніжно наближається і шепче на вухо: «Прокидайся Фердинанде, ми їдемо в Сараєво».

- А-а-а, так вона його, зробила тим, хто Першу світову розпочав. Ги-ги...

- Добре. Мені вже треба йти. Засидівся я тут біля тебе, а зараз хтось, може, десь якийсь злочин чинить.

- Хто? Який злочин?

- Та це так, фраза з одного фільму.

На тому й розійшлися. Бірський побачив коняку Якуба, яка розбушувалася на сусідньому полі. Уже, було, по пояс в пшеницю зайшов і рушив у напрямку коня, як ні з того, ні з сього ко-I няка копитом «шльоп» - по-дружньому попередити хотіла. Подіяло. Бірського ніби вітром здуло. Якуб відкоркував наступну пляшку. В голові йому вже не на жарт зашуміло, а зап'ястя трохи напухло. Витяг вудку з води, а на гачку теліпалася золота рибка.

;■ - бо, блін! - пробурмотів.

Акуратно зняв її з гачка і впустив в банку з водою, яку тримав поряд з собою про всяк випадок.

- Ну що, почистимо тебе і з'їмо. Добре, хоч не говорить, -, мовив сам до себе.

- Якубе... - заговорила рибка з банки.

Здригнувся. На щастя, пригадалось, що часом, коли п'яний, чує, як тварини розмовляють між собою.

- Може, це лише delirium tremens, - заспокоїв себе.

- Це не біла гарячка, - спростувала рибка.

- Так, спокійно, я зараз прокинусь...

- Ні, цього не буде, бо ти не спиш...

Якуб витяг з-під пазухи флягу зі спиртом і зробив два-три ковтки.

- Слухай, а давай домовимося, - наполягала рибка. - Ти і мене випустиш, а я тобі твоє бажання здійсню.

і - Ще чого? - нервував Якуб. - Знаю я вас, рибок. Жодних {бажань, тільки на сковорідку.

Допив спирт до дна, однак, йому це зовсім не допомогло.

- Подивіться на цього місцевого ідіота, - сказала мама-г качка до своїх каченят. - Це місцевий браконьєр Якуб Вендро-

вич. Бережіться його!

І Дід стрясонув головою. В голові шуміло, в зап'ястях далі

[’ пульсувало.

і - Холера ясна, напився до чортиків саме тоді, коли мені

І Потрібен мій мозок для тверезих роздумів, - старий нервував. І Бродячи по пояс у болоті, Якуб виповз із тією банкою в І руках на берег. Тільки стоячи на непорушній землі, він зрозумів, настільки сп'янів. Поставив банку на землю і поклав цеглу зверху, щоб часом рибка не вискочила і пішов до свого коня. Маріка від самого лише вигляду свого господаря поступилася назад.

- Спочатку помийся, а лише потім вилазь на чисту скотину, - обурилася Маріка.

Все ж вона мала рацію. Повернувся до озера, зняв штани, закинув у воду, щоб змити бруд, а сам із голим задом повернувся до коня. Тим часом на березі озера з'явився місцевий плюгавий (тобто ще більш плюгавіший, ніж сам Якуб) дегенерат Мартин Бардак. Якуб без штанів бігав за конякою, навіть не помітивши сусіда. Козацька кров взяла верх, і попри те, що він був добряче п'яний, йому вдалося осідлати свою Маріку. В голові сиділа лише одна думка - втекти! Втекти якнайдалі від тієї смертоносної рибки.

- До Йосифа, - закомандував і знепритомнів.

Прийшов до тями лише тоді, коли його вірний кінь зупинився на подвір'ї друга. Гніда коняка Йосифа виглянула зі стайні.

- Шо, знов до чортиків? - перепитала в Маріки.

- Як труп. Холєра, колись його скину під самісінький автобус. От тільки побоююсь, що мені випаде ще гірший господар, ніж сам Якуб.

- Ну так, ризиковано.

В дверях своєї халупи з'явився Йосиф. Закудкудакав щось, як курка, до Якуба, а він в свою чергу зі сльозами на очах і п'яним риданням впав в обійми друга.

- Старий, рятуй! Я там, того... рибку таку... того... золоту зловив!

Йосиф як справжній друг допоміг Якубу: заніс його до стайні на сіно, навіть свої старі штани дав, щоби Вендрович якось свою наготу прикрив. Так Якуб і переночував, а зранку запряг свого вірного коня і поскакав додому. Ходили чутки, що він забарикадувався і цілий місяць не підходив до жодної води. А може, це і справді лише перекази. Люди багато чого вигадують.

Дільничний Бірський стояв на подвір'ї маєтку плюгавого племені Бардаків. Новесенький мерседес із закордонними номерами своєю бездоганною чистотою, очевидно, псував естетику подвір'я, де стояли занедбані будівлі, снували довкола сірі від бруду кури і відлякувала своїми ароматами баюра сіро-чорної гноївки.

- Отже, запитую востаннє, де документи на цю машину? -| дільничний втрачав терпіння.

І - Нема, - пробурмотів Бардак, потупивши погляд. - А, | може, навіть і всередині машини.

| - Добре. А ключі? Що, їх також нема? Звідки, взагалі, ця ма

шина тут взялася. Востаннє запитую.

- Ну, того... там... золота рибка...

Діти і всі інші представники племені Бардаків тихенько позадкували і поховалися, хто в дім, хто у стайню чи комору.

- Я тобі ще покажу золоту рибку, злодюга холерний, -визвірився Бірський, і як почав все трощити, що попадало під руку, аж друзки летіли.

ГОРОСКОП НА 2013 РІК (за Якубом Вендровичем)

ОВЕН

Стіну головою не проб'єш, для цього тобі стануть у пригоді кирка або динаміт. Можеш сміливо розраховувати, що доля тобі посміхнеться, але для успіху тобі таки прийдеться попрацювати. Якщо ти підлеглий, тобі потрібно показати впертість віслюка і хитрість лиса. Якщо ти більш хитрий, ніж працьовитий, тоді настав час покінчити з конкуренцією, і тоді, хтозна, може, і ти нарешті станеш шефом. Але і тоді не забувай, що у шухлядці свого робочого столу у тебе постійно має бути баночка з вазеліном. Завжди тримай у своєму портфелі чисті аркуші для доносів. І тоді, хто знає, може, зірки і посприяють тобі у цьому. Якщо ти вже займаєш керівну посаду, може, нарешті тобі пощастить зайняти місце директора. Тільки пам'ятай, що попереднього керівника треба закопати якомога глибше у лісі за містом. Адже є ймовірність, що його будуть шукати.

ТЕЛЕЦЬ

Сміливо бери на роги своїх ворогів і втоптуй їх нещадно у пісок арени. Запах свіжої крові поставить тебе на ноги і відновить твої сили. В тебе немає ворогів? Тоді розпочни з друзів, які

[ колись можуть стати ворогами. Пам'ятай, що друзякам можна вибачити, але про всяк випадок не зашкодить їх ліквідувати. Якщо в тебе немає друзів, звернися до психіатра або створи заборонену релігійну секту. Розташування планет показує, що ти станеш неперевершеним психопатичним гуру, і тобою зацікавляться, і будуть запрошувати на інтерв'ю, транслюватиме телебачення, але у спеціально відведених для цього місцях.

БЛИЗНШИ

і Твоя романтична натура потребує втечі від щоденної одноманітності й рутини. Можливо, свою відповідь на сенс в житті ти зможеш знайти в африканській пустелі або джунглях Камбоджі під час місії Іноземного легіону. Що може бути більш романтичним, ніж повзання на животі по піску зі зброєю в руках під веселий свист куль?! А може, краще поїхати до дідуся в село і попивати самогон у компанії справжніх друзів дитинства, а потім по черзі вибивати один одному зуби?.. Або голим після бані бігати за місцевими дівками на фоні заходу сонця, щоб пізніше спільно з однією з них насолоджуватися запахом сіна на вершині копиці. Проте, тут зорі радять бути обережним, щоб ненароком не наткнутись на вила.

РАК

На обрії вже видніється велика любов. Дивись, тільки не проґав її! Як? Досвід показує, що найкраще в цьому випадку допоможе любисток. Якщо ця корисна рослина ще не росте у твоєму саду, може, саме час її посадити? А тим часом використовуй заморську засушену травку - теж має допомогти. Твій фінансовий стан більш-менш стабілізується напередодні

зустрічі з потенційною половинкою, і різко погіршиться після ближчого знайомства з нею. Не шкодуй грошей на подарунки. Рано чи пізно кількість подарунків приверне увагу саме до тебе значної частини жіночого населення. Виняток становлять жінки, для яких матеріальне благо не становить пріоритету. Але не переживай, це вже не надовго. Покажи себе заможним, тоді у разі сімейних сварок теща буде на твоєму боці.

ЛЕВ

Уже в наступному році ти маєш великі шанси стати крутим багатим бізнесменом. Капітал краще збирати, перевозячи товар через кордон. Будь пильним під час перевезення нелегального товару з Польщі чи Білорусі. Пам'ятай, що косоокі митники - це замасковані агенти ФСБ . Будь також уважним, спілкуючись з прикордонниками й іншими «друзями по бізнесу». А ще краще - не довіряй нікому. Уникай контакту з росіянами в спортивних костюмах із написом «Adidas» і одноколірними татуюваннями на руках. Купуючи золото - перевіряй, чи це справді золото, купуючи спирт - перевіряй, чи етиловий, купуючи діаманти - перевіряй, чи хоча би скло добре замальовано... Поміняй свої золоті зуби на фарфорові. А також не зашкодить вшити собі в тіло мікрочіп про всяк випадок, щоб супутник міг показати місцезнаходження твого трупа, а рідні з гідністю пом'янути тебе і закопати твої останки.

ДІВА

Заздрісні сусіди будуть знову рити під тебе яму. Але тобі вдасться їх викрити. Пам'ятай, що у всьому винні масони, марсіани і представники національних меншин. Баба Галя переконана, що твій сусід, той, який в окулярах, помішаний на дослідах, професор відомої тобі національності. Згадай лише ті звуки ночами. Це він у підвалі майструє атомну бомбу. Він всіх іас ненавидить. Зірки кажуть, що тобі треба попередити його іихі наміри. Про всяк випадок купи на ринку незареєстровану »огнепальну зброю і декілька гранат. А може, краще випусти-М в повітря його лігво. Поспішай! А то восени бензин знову юдорожчає!.. Якщо будеш сміливо і впевнено діяти, то до кінця року позбудешся усіх заздрісних і доносливих знайомих. Може, на чверть віку знайдеш собі спокій.

ТЕРЕЗИ

і Виробництво в спокійних домашніх умовах смачного і Недорогого самогону може приносити тобі не великий, але Стабільний заробіток. Цього року буде хороший врожай ячме-Ию, картоплі і буряка. Ціна на цукор після останніх чотирьох ^дорожчань не мала б змінитися. Будь уважним під час другої дестиляції. Сузір'я планет натякає на ризик вибуху апаратури. Сусідів, які постійно писали на тебе доноси, краще підкупити або шантажувати. Якщо схибиш, пам'ятай, всі адвокати - слу-іги диявола, тому в суді краще захищатися самостійно. Тисни І на співчуття і вразливу натуру. Однак візьми під контроль по-| передні домовленості з місцевою міліцією, і до суду справа не І дійде.

і^:

. СКОРПІОН

ї На тебе чекає перспектива далеких подорожей. Можливо, > це буде екзотичне турне транссибірською магістраллю у плацкарті до Владивостоку... Чи тебе більше приваблює перетнути Атлантичний океан на дерев'яному плоту? Дорогою будь уважним та обережним, уникай знайомств із піратами, бритоголовими в спортивних костюмах із золотими ланцюгами на шиї, циганами та іншими субкультурами чи ділками, які живуть за рахунок наївних туристів. Від злодіїв найкраще допомагає граната, захована в чемодані, - під час необережного відкриван-

І ня неминуче вибухає і відриває руку злодія разом із головою. Ймовірно, що у випадку несплати за проїзд тобі доведеться познайомитися з місцевим контролем. Але вони ж знають, що у саду ти викопав дідову рушницю, змащену олією, і що в твоїх жилах тече кров героїв партизанської війни, - то ж тебе голими руками не візьмеш!

СТРІЛЕЦЬ

Цей рік відкриває перед тобою великі перспективи. Не упусти їх! Особливе місцезнаходження планет пророкує тобі велику професійну кар'єру. Не полишай вивчення російської, вона тобі згодиться в другій половині року. Твоя кваліфікація буде на вагу золота і її високо оцінять навіть професіонали з білоруського КДБ і друзі з далекої Чечні. Гостюючи на Кавказі, обов'язково спробуй місцевої чачі з шовковиці. Бережи своє здоров'я! Надмірний вміст свинцю в організмі може спричинити проблеми. Дроб (ту, що до рушниць) з нирок краще вимивати світлим пивом. Твоє загублене посвідчення снайпера військ НАТО може накликати нові неприємності, можливо, навіть на рівні міжнародних конфліктів чи розшуку Інтерполом.

КОЗЕРІГ

Ти добре заробляєш? Твій бізнес йде вгору? Податкова давно тобою не цікавиться? Всі навколо тобі щиро заздрять, а тобі так же щиро на них начхати?! Наступного року все буде залежати від твоєї вправності. Не забудь звернути увагу на те, що в нових законах будуть юридичні прогалини, які ти запросто зможеш вміло обійти. Випий для розігріву гранчак самогону, закуси паштетом із котятини, ну і берися за роботу! Уже наприкінці року кількість заздрісників твоєму успіхові збільшиться вдвічі. Зароблені гроші краще зберігати в банці. А банку закопати в саду на дачі або навіть замурувати в печі.

ВОДОЛІЙ

Цей рік попсує тобі нерви. Але замість панічного ковтання ‘ таблеток, чи не простіше ліквідувати причину стресу? В тебе занижена самооцінка? Подумай лише, скільки критиків зі-| бралося навколо тебе і чекають, коли ти нарешті спіткнешся.

Вчителі або начальство не помічає в тобі генія? Здається, нас-’ тав час зменшити їхні ряди! Що може бути прекраснішим, ніж і школа, яка перетворюється на неопізнаний літальний об'єкт?! Будь обережним із динамітом. Для цього краще найняти друзів із-за Бугу, але не забудь їм заплатити, а то вибухнеш разом зі школою.

РИБИ

Це буде рік великих змін і можливостей. Вдасться тобі піймати велику рибу чи сам станеш наживкою, - все залежить лише від твоєї пильності та вміння. Доля кидає тобі виклик, але, щоб достойно його прийняти, тобі доведеться докласти колосальних зусиль. Хоча вже в першій половині року помітиш для себе позитивні зміни, як на небі, так і на землі. Якщо тебе звуть Анджей Піліп'юк, то в тебе є чудові шанси стати відомим письменником. Якщо ж тебе звуть інакше, твої шанси значно падають. Але це вже твоя провина...

БОЄГОЛОВКА

Різні випадки трапляються з людьми. Тут уже як до тебе доля прихильна - пощастить чи ні. А якщо ти ще й посланець мафії, то хай там що, а життя можна прожити цікаво, сповнене пригод. Лише в такому разі не надто тривале, пенсії навряд чи діждеш. До того ж ще й тіло рідко повертають рідним, - навіть поховати за звичаєм не дадуть. Найчастіше тіло зникає в каламутній річці (з ногами у відрі з бетону замість шкарпеток) так, що потім тяжко знайти якісь сліди.

Неподалік від Войславіц два українських мафіозі зупинилися, чекаючи на «стрілку» в ущелині Шибениця, що і так була відома на всі усюди своєю не накращою репутацією. Після того, як покійники перестали лякати в ущелині подорожніх і туристів, завдяки допомозі місцевого екзорциста-аматора Якуба Вендровича, це місце завбачлива влада ґміни почала використовувати, як сміттєзвалище. Саме туди й приїхали стареньким заіржавілим пікапом гості з України.

Довго чекати не довелося. З протилежного боку ущелини на зустріч під'їхав мерседес, така собі напіввантажівка, але не ржавий. З нього вийшли три мафіозі, родом із варшавських околиць. Всі троє були в чорних спортивних костюмах з капюшонами на головах.

Чорні окуляри прикривали чорні думки, які ховалися за їхніми начисто виголеними головами. Навіть першому-ліп-шому дільничному вдалося б розкрити темні наміри цих бритоголових, коли б побачив їхні квадратні фізіономії, позбавлені звичайної краси та інтелекту. На додаток до цього вони були по саму зав'язку озброєні: бейсбольні битки, ножі і пістолети, кожен із них міг похвалитися автоматом Калаш-нікова і декількома гранатами. Один із них тримав «муху». Дві банди стали одна навпроти іншої і декілька хвилин міряли поглядами ворожі сили.

- Товар привезли? - нарешті прозвучала перша фраза з польського боку.

Один із українців виплюнув «бичок», що його перед тим нервово пожовував, перекидаючи губами з права на ліво, і відповів:

- А то вже залежить від того, чи ви привезли гроші.

Поляк кивнув головою. Потім моргнув братану, що стояв

ліворуч, а той неквапом відкрив чорний чемоданчик і показав гостям його вміст. В темній ущелині зазеленіло.

- Три «лимона», як і домовлялися. А тепер - товар.

Гість з-за Бугу неочікувано зам'явся.

- Три «лимона» баксів - гроші чималі, але не за атомну боєголовку з секретної військової бази, - мовив, - але не мені вирішувати. Лиш би «папірці» не фальшиві були...

- Якщо товар справжній...

Один із українців по команді шефа відкрив багажник. На шматку брезенту лежало щось подібне на бочку з антенами і переплетеними навколо різнокольоровими дротами і проводами. Бочка була позначена жовто-чорним міжнародним символом радіоактивності.

Один із поляків витягнув із кишені лічильник Гейгера і підійшов до боєголовки. Стрілка навіть не ворухнулась.

- Липова! - крикнув.

- Щось не так? - український мафіозі намагався загладити ситуацію.

- Курва! Ви що, падли, хочете нас киданути?! Вона навіть радіохвиль не випромінює. А всередині має бути дейтерій літію і цезій, який використовується для запуску!

- Перевіряйте нашим! - і подав йому свій, тихо цокаючий, лічильник.

Бандит, якому таке цокання видалося занадто рівномірним, вдарив його по руці.

- Це підстава!

Після цього слова почалася стрілянина. Коли в нічному небі ехо пострілів затихло і осів дим від пороху, виявилося, що посланці мафії з-за Бугу - всі полягли в душевній компанії з одним із поляків, який, власне, і отримав найбільше вогнепальних поранень у своє рідне ніжне тіло. Ну, десь 1:1 - свинець і м'язова тканина тіла, через що вже був на шляху до пекла. Шеф швидким поглядом оцінив ситуацію.

- Звалюємо! - закомандував. - Трупи в фургон. їхній пікап забираємо з собою. Ти, Окорок, сідай за кермо нашого мерса.

- А що з «бляшанкою»?

- Викидай. Якого ... нам той брухт?

Окорок підійшов до пікапа, ледь припідняв і скинув злощасну боєголовку на землю. Зараза важила, мабуть, зо шістдесят кілограмів. Калюжі крові присипали піском, а дужий вітер і протяг розвіяли те, що не встигли прибрати. За якусь мить в ущелині не лишилось ні слуху, ні духу від машин чи трупів. Так природа знову відновила свою гармонію.

За неповну годину, десь біля першої ночі, біля ущелини проїжджав на возі Якуб Вендрович. Краєм ока помітив блиск металу в ущелині.

- Пр-р-р, стій, - сказав своїй коняці. Зліз із воза і почимчикував до дивного об'єкта.

- Що за дідько? - пробурмотів собі під носа. - Мабуть, стара пральна машина.

Витягнув із кишені старий слюсарський напильник і відпиляв кусок тасьми світло-золотистого металу, який обволік корпус дивної на вигляд пральної машини. Якуб потер стружку між пальцями.

- От холера, - сам до себе. - Мабуть, латунь. - Якусь хвилю рахував щось подумки.

- Ого, мало б заважити якихось двадцять п'ять кілограмів, якщо під цією шкарлупою більше нічого немає. А двадцять п'ять кілограмів за сьогоднішніми мірками, то цілих сорок півлітрових пляшок пива має вийти... Вдалий день видався!

Закинув боєголовку на плечі. Важка, як дідько, і навіть попри свій не молодечий вік - вісімдесятка на носі - дав їй раду. І не таке доводилося носити. Кинув вантаж на віз і поїхав. Коняка аж заіржала...

- Спокійно, брезент я залишив, - заспокійливо сказав їй, - але ж брезент не росте на деревах, може, і він пригодиться - штани пошити чи куртку...

Знову заіржала. Щось їй дуже не подобалося. Але що йому залишалося робити? Не пропадати ж добру?! Так, закинув брезент і заскочив на віз.

- Вйо! Додому, маленька! - закомандував.

Вендрович витяг із-під лавки флягу з самогоном, відкрив і посмакував кілька ковтків. З кожним ривком воза самогон потрапляв не лише в горлянку, але й вдало поливав тіло Якуба, на що він, звичайно, не звертав уваги. Треба ж було якось відсвяткувати, ще й такий трофей... Коняка шкандибала повільно, але впевнено.

- А вдома ми розкрутимо цей агрегат і побачимо, що і до чого, - старий любив поговорити зі своєю кобилою. - Залізні деталі підуть на металобрухт, а латунь й інші деталі... - задумався і для відновлення логічного і творчого ходу думок потяг ще ковток.

- А латунь теж на брухт, - задоволений собою, мовив. - А потім пивком відсвяткуємо.

Складне завдання було успішно вирішено. Його успіх, як і результат, не завжди залежав від об'єктивного рішення. Такий результат Якуб досягав лише на високих обертах головного мозгу. Зрештою, самогон взяв своє і екзорцист відчув полегшення, потім отупіння і розслаблене тіло повалилося у віз поряд із боєголовкою, яку ніжно обійняв і захропів.

Дзвінкий і монотонний гуркіт у двері комендатури вмить підняв на ноги дільничного Бірського, вирвавши з обіймів глибоких сновидінь про світ миру і порядку в усьому районі, про який він, власне, з усіх сил дбав.

- Будь ласка, - запросив невідомих всередину.

Чужинців було двоє. Вони були одягнені в чорні шкіряні

куртки з заглибинами від зброї з лівого боку. Обидва тримали уже відкриті посвідчення.

- Управління безпеки державної служби, - промовив один із них.

- Дільничний Бірський, - представився і миттєво застебнув верхній ґудзик.

- Знаємо, - сказав один із незнайомців. Свої прізвища з об'єктивних причин не називали. Зрештою, всім відомо, що то справа важлива на державному рівні.

- Можу вам чимось допомогти?

- Те, що ви зараз дізнаєтеся, має назавжди залишитися таємницею.

-Так точно!

- Вчора українське злочинне угрупування викрало справжню ядерну боєголовку з силою вибуху тридцять мегатон.

Бірський аж позеленів, але одразу оговтався, взявши себе в руки.

- Нам вдалося відстежити транспортний засіб, який її перевозив. Ми пильнували маршрут автомобіля, починаючи від контрольно-пропускного пункту на кордоні в Городлі. На

£ боєголовка 43

і. -

['

жаль, наші агенти втратили слід. За останніми даними, автомо-^: біль проїхав через Ухань, потім, ймовірно, повернув у напрямку Красноставу.

Бірський впав у крісло. Намалював в уяві карту околиці і дійшов висновку, що атомна бомба проїхала через його село.

- 1-і? - запитав якось не дуже інтелігентно.

- Це ще не все. Неподалік Боньчі два автомобілі потрапили в засаду. Фургон, який перевозив непотріб і другий автомобіль, який мав зустріти і забрати боєголовку. Була стрілянина, а потім бандити втікали в бік Варшави. По дорозі наткнулися на нашу блокаду. Пробували прорватися, тому, на жаль, нікого не залишилося в живих.

- А боєголовка?

- Боєголовка зараз знаходиться десь у вашому районі. Оскільки з самого початку операції ми оточили весь район і перевіряємо кожен транспортний засіб, який виїжджає з цієї території, боєголовка просто не могла прослизнути через наші блокпости.

- Тобто, в мене... у моєму... районі зараз знаходиться атомна бомба?

- Точніше, воднева.

- А це така, така... з грибочком? - намалював на столі пальцем.

- Так, у вигляді гриба, звичайно, в момент вибуху.

- Силою вибуху у тридцять тонн тротилу...

- Саме так.

-1 коли вона оце..?

- Та в будь-який момент. Достатньо буде, якщо якийсь місцевий ідіот її знайде, відкрутить кришку і з'єднає всередині хоча б два дротики. На жаль, це під силу навіть звичайному злодюжці-автолюбителю.

Бірський без зайвих слів нервово витягнув із кишені значок дільничного і кинув його на стіл. Фуражку відкинув у кут і почав здирати з себе поліцейську форму.

- А пан кудись збирається? - зацікавився другий агент.

- Так. Я от власне вирішив перестати бути «шерифом». Я недостойний, в мене соціалістичне минуле. Я вимагаю, щоб мене верифікували, як негативний елемент суспільства. Відтак, я вже зараз переходжу до лав цивільних, щоб не заплямувати форму своєю присутністю в ній...

Агент одразу ж сильно і рішуче заспокоїв його правим кутовим прямо по фізіономії.

- Тільки без паніки! Ми зобов'язані її знайти і нейтралізувати, поки ця Богом забута ґміна не злетіла в повітря. Все зрозуміло?

Бірський проковтнув вибитий зуб.

- Так точно. Все зрозуміло!

- От тоді і лише тоді ти зможеш покинути службу! Хоча, я більш ніж впевнений, що успішні пошуки того барахла особисто тобі забезпечать кар'єрний зріст і премію.

- Так-точно! Служу народу!.. А як мені її знайти?

- Боєголовка виглядає так, - агент подав йому фотографію. - На, маєш ще від нас лічильник. Якщо він запищить, то означає, що пропажа знаходиться на відстані трьох метрів від тебе, ба навіть ближче, такий у нього радіус передачі. Тобі потрібно ретельно перерити, пронюхати всі рови, діри, як у землі, так і в господарствах, особливо там, де в тебе є найменші підозри. Вона важить приблизно шістдесят кілограмів. Це тобі не голка в копиці сіна. А з другого боку, кудись далеко таке ніхто не міг забрати. Може, і лежить собі десь в кюветі, а може, на сіновалі хтось заховав. Тобі краще знати. А ми зі свого боку теж будемо шукати. У нас свої методи, перевірені.

- Добре. Почну із західної частини містечка. А який протектор кришки?

Один з агентів витягнув із папки відбиток.

- Ось тобі зразок. Масштаб один до одного.

Бірський взяв відбиток і мляво попрямував до виходу. Лише його дрижачі коліна видавали його смертельний страх перед надзвичайно важливим завданням. Агенти тяжко зітхнули і, як змовившись, рушили за дільничним.

Якуб заматюкався і відклав в сторону ножівку. Дивний метал, який на початку видався йому, як залізо, був надзвичайно твердий. Навіть пилка не допомагала.

- Якщо не пилкою, то хоч сокирою, - подумав.

- Гей-гей! - покликав його хтось з іншого боку паркану.

- Томаш? Сто років не бачилися. Що тебе сюди принесло?

- А так, був сьогодні на Тростянці і ось надумав до старого друга заглянути. Над чим ти так працюєш?

- Та вот, знайшов на свою голову. Спочатку думав, що це якась пральна машинка, а тепер бачу, ніби якась частина літака, чортзна що...

- Як на мене, то на бойлер більш схоже, - подумавши, сказав Томаш і присів на пеньок. - О, а тут ще й кришка є, ну, майже як люк. Мені здається, що її можна відкрутити, ось там, де та латунь.

- Ха, до цього я й сам допетрав. Але тверда зараза. Може, в тебе є якісь нові ідеї, як би то зробити?

- Хм, а якщо взяти і відкрити...

- Відкрити, то відкрити. Так, той люк якийсь не наш замок має, і код треба знати. В мене таких ключів нема.

- Му-гу, делікатна робота. А якщо долотом спробувати продовбати, га?

Якуб вбив столярське долото в щілину замка боєголовки і з усієї сили як довбанув молотом. Щілина трохи розігнулася. Знову вдарив. Несподівано долото позаплітали дивні бліді язики випарів.

- Диви, воно ще й під струмом! - здивувався Томаш.

- Холера, може, то даїшники якийсь новий радар придумали?

- Нє-е, я вже бачив міліцейські радари. Вони - інші. Якуб, а може, то якась частина з підводного човна? А спробуй стукнути ще разок. Молотка ж не жаль...

Якуб сплюнув, розігнався і приклав, що було сил. Люк зі свистом відлетів у сторону, наче літальна тарілка. Всередині тієї пральної машинки, чи-то літака, а може, і радара похитувалися три ізольованих кабеля, які були замотані навколо не менш підозрілої банки з темного скла.

- Можна хоча б один дротик вирвати? - попросив його Томаш. - Мені у велосипеді треба лампочку відремонтувати, поки ще пам'ятаю.

Якуб засунув під червоний кабель долото і потяг на себе. Кабель обірвався.

- Ух. Ну, нічого. Спробуємо тепер добратися до твоїх нутрощів. -1 вдарив молотком об скляну банку.

На склі не залишилося навіть подряпини.

- Якубе, а що ти хочеш з того зробити?

- Ну, латунь спиляти б і грошенят би за то дістали... Холера!

І Вендрович зі злістю знову вдарив долотом. Цього разу у латунний обруч. Від обруча відкололась тоненька смужка.

- Було б добре цей технічний винахід знизу в лещата закрутити. Тоді зверху можна буде тягнути за ось ці, що стирчать,

- порадив Томаш.

- А в тебе є такі лещата?

- Не. І поняття не маю, в кого такі можуть бути.

Якуб зробив ковток із фляги. Подав другу, бо як же це самому так... і не поділитися. І тут Вендрович несподівано щось вигадав. Стукнув себе по чолі:

- От я старий дурень! Так то ж можна його у вогонь кинути і латунь переплавити!

Бірський знайшов сліди від двох машин. Без сумніву вони вели до ущелини Шибениці. Край болота виднілася чітка вм'ятина від кришки, ідентичної до відливу, який він тримав у руках. Бірський недолюблював цього місця. З ним були пов'язані жахливі історії про безвісти зниклих попередників дільничного. Правда, доля двох була відома - один повісився, а другий - з'їхав з глузду. У двох випадках у тому був замішаний сам Якуб Вендрович. Та він, взагалі, завжди і всюди був замішаний. У цій Богом забутій місцині нічого не відбувалося без відома і активної участі цього дідка! Бірський набрав повні груди повітря і в'їхав в ущелину. Проте, незабаром різко зупинився від здивування.

Дно ущелини біля сміттєзвалища було перерите колесами машин. Дільничний зробив декілька кроків вперед. Під його ногами хрустіли гільзи. Неподалік від нього лежав глушник. Копнув ногою. Шар піску приховував калюжу крові. Вона навіть ще не встигла повністю загуснути. Бірський здригнувся і витяг із кишені рацію. Але одумавшись, поклав її назад. Якщо він викличе тих із СБ, то вони всю заслугу припишуть лише собі. А це вже ні! Він сам знайде боєголовку! Він ще всім їм доведе, як Бірський може працювати. А сліди? Сліди не зайці, не втечуть! Ще раз обійшов всю територію, оглядаючи все до дрібниць. Якщо боєголовка не заховалася за кущами, або якщо її не скинули до сміття, тоді тут є лише одне місце. Це було настільки очевидним, що дільничний вдарив себе по чолі.

Неподалік від сміттєзвалища на невеликому пагорбі гордо стояла будка для звалища падалі. Її тут розмістили ще в ті часи, коли знесли на цьому місці каплицю. Бірський підійшов до непривітної будівлі і відчинив двері. В ніс вдарив противний сморід. Всередині лежала туша корови на стадії розкладання. Знаним професійним довголітнім досвідом роботи в органах, дільничний силоміць проковтнув відразу і зайшов всередину.

Він почав думати, що б він зробив, будучи терористом. Якщо б він хотів заховати атомну боєголовку, то звичайно, що заховав би її там, де нікому навіть в голову не прийшло б, де вона може бути. На жаль, в приміщенні її не було. Розум Бір-ського працював на пришвидшених обертах. Його погляд зупинився на животі здохлої корови. Міліціонер, немов справжній детектив, аж зрадів від своїх геніальних дедуктивних ідей. Він швидко повернувся до машини, взяв багнет і повернувся потрошити корову. З її нутра витікала різна гидота і випари, але бравий сторож порядку ні на мить не відволікався (навіть коли його декілька разів знудило) від виконання свого обов'язку - знайти і забезпечити спокій для свого району! Несподівано він зупинився: «Що ж я роблю? Тут немає логіки. Це ж неможливо розмістити шістдесятикілограмову боєголовку в скотину, не зробивши в ній діри...».

Бірський пулею вилетів із приміщення і жадібно почав ковтати свіже повітря. Задуманий подивився на свій багнет і з огидою викинув його. Повернувся назад до дослідження слідів. Частину з них вже завіяв вітер, але на частині, там де болото, ще чітко залишалися вм'ятини. «Саме тут, на цьому місці, і викинули боєголовку. Кругла глибока вм'ятина не залишала сумнівів. А потім прийшов хтось в гумових чоботах великого розміру. Хм... Але мафія не носить гумових чобіт... Потім той хтось забрав її з дороги. Може, закинув кудись наверх? В багажник? На віз? Ймовірно, що це був віз...». Ще раз перевірив усі деталі, витяг рацію і за мить викликав бравих агентів:

- Говорить Бірський...

Як він і думав, агенти відразу відсторонили його від розслідування. По слідах возу пустили собаку, а самі поїхали за нею своїм джипом. Бірський важко зітхнув і поплентався до свого УАЗика. Несподівано відчув себе використаним і почав шкодувати себе.

- Треба розслабитися, - подумав. - Куди б то поїхати?

Але геніальний розум не змусив довго чекати.

- А поїду я в Старий Майдан. Посаджу старого Вендровича на двадцять чотири години, а там, може, щось і скаже, - так вирішив і відразу повеселішав.

Бравий дільничний поїхав об'їзною дорогою в сторону Старого Майдана.