Аутсайдери

Частина четверта Пробудження

Це справді був сон, і зараз Максим прокинувся.

Згадки були розпливчастими і нечіткими, але залишилося відчуття переляку від того, що він міг зробити помилку. Зрештою воно змінилося на полегшення, бо йому все ж не дали помилитися. Ким він був раніше? Маленьким хлопчиком, слабким і недосконалим. А зараз він — усі.

Його оточували голоси, які одночасно були його власними. Він був Яковом, був Симоном, Даромиром, Яриною та іншими — хоча зараз імена вже не мали значення. В істоти, яку вони разом складали, імені не було. Голоси перемовлялися між собою, бувши думками великої дружної сім’ї, одного ідеального організму, притулку за-блуканих душ.

«Я — це ти, а ти — це я», — казав батько, і це було правдою.

— До нас знову гості, — казали голоси.

— Це жінка. Якраз те…

— …що треба.

— Ми її спрямували, і вона…

— …наближається.

— А що Гришко?

— Мабуть, знову влізе зі своїми попередженнями.

— Може, пора вже його?..

— Він нешкідливий. Хай бавиться.

— А не буде ускладнень, як…

— …останнього разу?

— Ні. Та й хіба це…

— …були ускладнення? Лише трохи динаміки перед кульмінацією, це навіть збадьорює.

— До того ж вона сама. Її маленький син помер місяць тому. Вона…

— …думає тільки про нього.

— Нам треба добре зустріти її.

— Я зроблю це, — сказав Максим.

Голоси не заперечували. Вони почали втілюватися в людські подоби, перетворювалися на звичайних мешканців і наповнювали порожнє містечко, займаючи кожен своє місце, неначе актори у масштабній постановці. Максим знову став одинадцятирічним хлопчиком, яким і був досі. Але його метаморфоза ще не скінчилася. Крокуючи ранковою вуличкою і весело насвистуючи під ніс, він продовжував перевтілюватися: темне волосся посвітлішало й відросло, колір очей змінився, та й зріст поменшав майже удвоє. Тепер він — Денис, що в пам’яті гості помер від запалення легенів. А тут він живий. У Ковильці немає нічого неможливого.

Він уже бачив червоний автомобіль, що зупинився біля клумби. З нього вийшла висока струнка жінка в довгій сірій сукні й озирнулася навколо, вишукуючи хоч когось із мешканців. Насправді в неї закінчується бензин, і вона лише шукала найближчу заправку… але їй тут сподобається. Він знав це напевно. Усім подобається. Жінка дивилась у протилежний бік. Максим-Денис розкинув рученята й побіг до неї, тонесенько вигукуючи:

— Мамо! Мамо!! Ти знайшла!