451° за Фаренгейтом

ТРИВОГИ І НАДІЇ РЕЯ БРЕДБЕРІ

“Фантастика — це наша реальність, доведена до абсурду”, — сказав одного разу Рей Бредбері, автор відомого роману “451° за Фаренгейтом”, що дуже яскраво характеризує визначальні ідейні мотиви його творчості.

У романі розповідається про, здавалося б, зовсім парадоксальні з погляду здорового глузду події. Пожежники, чий святий професійний обов’язок — боротися з вогнем, полюють у суспільстві за книжками і спалюють їх. Зграї молодчиків налітають на приховані беззахисні книжки, обливають їх гасом і спалюють або розстрілюють із вогнеметів, а власників книгозбірень запроторюють до в’язниць чи психіатричних лікарень.

Вигадка? Плід уяви фантаста?

Не зовсім. Історія пам’ятає не тільки вогнища, на яких горіли “крамольні” книжки, підпалені слугами інквізиції в похмуре середньовіччя. Історія пам’ятає і значно ближчі до нас у часі події. Пам’ятає, як помирали книжки у вогні на площах фашистської Німеччини, як вони помирають у 80-ті роки в деяких штатах США.

Навіщо письменникові такі апокаліптичні видовища? Щоб налякати читачів? Ні. Він прагне ие налякати, а застерегти людей: будьте пильні, це може повторитися! Особливо реальна така загроза в суспільстві, де живе автор. Вакханалія насильства, розбою, ескалація гонки озброєнь, зневажливе ставлення до всіх моральних, духовних цінностей, войовнича антигуманність — усе це симптоми тієї хвороби, з якої починається фашизм.

Роман-застереження або антиутопія — так можна визначити жанр твору “451° за Фаренгейтом”. Якщо утопія змальовує вигадане автором, ідеальне, з його погляду, суспільство, то антиутопія — те, проти якого письменник активно протестує. “Бредбері бачить фашизацію Сполучених Штатів Америки і протестує. Віра і надія письменника на порятунок світу пов’язана з людиною, що прозріває і стає на шлях боротьби. Один із пожежників — Гай Монтег — починає замислюватися над тим, що він чинить, і ось уже він ховає за пазуху, як найдорогоціннішу святиню, приречені на вогняну смерть книжки. Монтег знав, що йому загрожує, коли ного викриють, але остаточний вибір він уже зробив раз і назавжди. Книжки треба рятувати — воші пам’ять людства, його досвід, у них — правда про злочини, помилки, прозріння, у них — усе те, без чого людство перестає бути людяним.

Монтега переслідують пожежники, і він утікає з кошмарного міста, в якому щодня спалахують вогнища, де згоряють книжки Він зустрічає людей, що несуть у собі розум багатьох людських поколінь, бо кожен з них береже в пам’яті котрусь із знищених книжок. Пам’ять людська не горить. Монтег, який виріс у середовищі пожежників (пожежниками були його дід і батько), дізнається, що є на землі й інші закони та принципи людського життя. Кожен повинен лишати по собі щось на світі, необхідне людям: книжку, картину, ви бу дув ану з цегли стіну, сад, виплекапий власними руками… Саме про таке життя мріє тепер Гай Монтег. І боротиметься за нього. Такий оптимістичний фінал роману Рея Бредбері “451° за Фареигейтом” — одного з кращих творів у доробку письменника.

Нині ім’я Рея Бредбері стоїть на чільному місці з-поміж імен прогресивних американських фантастів: Айзек Азімов, Кліффорд Саймак, Роберт Шеклі, Пол Андерсон, Курт Вопнегут, Альфред Бестер, Гаррі Гаррісон, Роберт Хайнлайн…

Їхня фантастика йде від страху й тривоги за людину та світ до надії в гуманне людське начало, в її тверезий розум, які й повинні порятувати нашу цивілізацію від деградації і загибелі. А є в США інша фантастика. Регулярно з’являються бестселери про сучасних суперменів. Персонажі таких “творінь” сповідують культ насилля і руйнації, поганьблений самої людської природи. В тих космічних бойовиках і вестернах сусідять порнографія, натуралізм, антирадянщина; фантастика в таких творах — це просто оболонка, в яку вміщено маніакальні пристрасті і всіляку хворобливу маячню.

Америка Рея Бредбері — це Америка простих і звичайних людей не зі страхітливих міст-велетів як Нью-Йорк, а маленьких містечок на зразок того, де народився сам письменник. Цих людей він добре знає, йому зрозумілі їхні тривоги й надії перед лицем завтрашнього дня. Ніхто не сміє вносити в життя цих людей спустошення душ і моральну деградацію-виразно заявляє своїми творами письменник. Коли чимало інших фантастів світу всю свою увагу зосереджують на технічних і технологічних питаннях, на прогнозуванні нових відкриттів науки й техніки, то Бредбері виявляє до всього цього демонстративну байдужість. Письменник, як він висловився сам про себе, “безумовно й насамперед мораліст”. А мораліст завжди — хоче він того чи ні — виступає як філософ, осмислює людські вчинки й уроки життя, узагальнює явища.

Так, Бредбері — філософ. Його твори завжди сповнені активними авторськими роздумами про найхарактерніші питання буття. За конкретними сюжетними ситуаціями постають загальні явища цивілізації, взаемопов’язаність часі з і діяльність різних поколінь. Він теж пише про майбутнє, але уявляє його тільки крізь соціальну призму сучасного. І щодо цього про Бредбері можна сказати словами Айзека Азімова: “Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, письменник розбирає потенційні загрози, які чигають на нас, і показує, до яких серйозних наслідків вони можуть призвести. Але письменник не каже: ось що неминуче має статися. Він каже інше: ось що може статися, коли ми не вживемо заходів; давайте ж, якщо ми хочемо уникнути загрози, візьмемося за діло сьогодні, бо завтра вже може бути пізно”.

Поряд із філософом у Бредбері живе поет. І не тільки тому, що він пише вірші, видав їх кілька збірок. Його проза надзвичайно поетична, насичена яскравими метафорами, символами, а тому й дуже складна для перекладів на інші мови, Лірика, патетика, романтична іронія, сарказм, гротеск, притча — з таких різних елементів складається художня канва прози Рея Бредбері. Бредбері має дивовижну гуманітарну освіченість, широту культури справжнього сучасного інтелігента. Недаремно ж і не для ефектної пози називає він серед своїх улюблених письменників і Діккенса, і Шекспіра, і Марка Твена, і Мольєра, і Хемінгуея, і Томаса Вулфа, і Берпарда Шоу… Він однаково захоплюється Ель Греко і Моцартом, Гайдном і Тінторетто, демонстративно говорячи про своє антитехнократичне світосприйняття.

Наводячи імена своїх улюблених митців у статті “Радість писати”, Бредбері говорить: “Кожен із названих мною майстрів зумів ухопити краплю ртуті, мить життя, заморозив її навіки, спалахнувшії творчим полум’ям, показав на неї і вигукнув: “Хіба це не прекрасно?” І це справді прекрасно. Ви запитаєте, а до чого тут робота письменника?… А ось до чого: якщо ви пишете без захоплення, без горіння, без любові, то ви — тільки половина письменника. Це означає, що ви безперестанку оглядаєтесь на комерційний ринок чи прислухаєтесь до думки авангардистської еліти й тому не можете лишатися самим собою… Насамперед у письменника повинне бути неспокійне серце. Письменника має лихоманити від хвилювання й захвату…”

Ці слова можна сприймати, певна річ, як автохарактеристику самого Рея Бредбері. Він належить саме до таких художників слова.

Рей Дуглас Бредбері народився 1920 року в місті Уокегені, штат Іллінойс. Дуже рано почав писати і став відомим у себе на батьківщині після оповідань “Марсіанські хроніки”, надрукованих 1950 року.

Рей Бредбері найбільше полюбляє жанр оповідання, яке в нього завжди позначене проникливим ліризмом, збагачене дивовижною емоційною “оркестровкою”. Мабуть, саме тому з-під його пера і виходять передовсім книжки оповідань — уже названі й відомі на весь світ “Марсіанські хроніки”, “Розмальована людина”, “Золоті яблука сонця”, “Осіння країна”, “Ліки від меланхолії”. Ллє він воднораз успішно виступає і в жанрі роману. І один із найсильніших його творів — роман “Наближається біда”, що пронизаний соціальною гостротою, закликом людей до пильності і активним гуманістичним пафосом.

Йому двічі присуджувалася високоавторитетна літературна премія імені О’Генрі. Такої честі — навіть один раз — удостоювався мало хто з американських письменників-реалістів, не кажучи вже про фантастів. Нині твори Рея Бредбері видаються в усьому світі, особливо багато — в Радянському Союзі, де в письменника є численна армія шанувальників його таланту. Нашим людям не чужі тривоги й надії Рея Бредбері — великого гуманіста, одного з найвизначніших письменників і одного з найчесніших людей Америки XX століття.

Михайло Слабоштгицький