Третя одіссея

Від автора

Як «2010: Друга одіссея» не була безпосереднім продовженням книжки «2001: Космічна одіссея», так і книжка, яку ви читаєте тепер, не пряме продовження «2010-ї». Усі три слід розглядати як варіації на одну й ту саму тему, де з твору у твір діють одні й ті ж персонажі в доволі подібних ситуаціях, однак обставини щоразу інші.

Події, що трапилися відтоді, як 1964 року (за п’ять років до того, як люди висадилися на Місяць!) Стенлі Кубрик запропонував спробувати нам зняти «шикарне епічне науково-фантастичне кіно», унеможливили зробити сюжетну лінію спільною для всіх трьох книжок, бо в пізніших розповідях згадуються відкриття і події, які під час написання попередніх книжок іще не відбувалися та навіть не передбачалися. «Двітисячідесятка» стала можливою завдяки блискуче-успішним прольотам у 1979 році обох космічних зондів «Вояжер» повз Юпітер, і я не збирався повертатися до цієї теми, поки не стануть відомі результати польоту ще амбіційнішої місії автоматичного космічного апарата «Галілео».

«Галілео» мав скинути в атмосферу Юпітера дослідний зонд, а крім того, провести майже два роки на орбіті навколо нього, дослідивши всі основні супутники цієї планети. Апарат мали запустити з космічного човника у травні 1986 року, а досягнути пункту свого призначення той мав до грудня 1988-го. Тож десь уже році у 1990-му я сподівався скористатися потоком нової інформації про Юпітер і його супутники…

Та, на жаль, трагедія із «Челленджером»[1] відмінила цей сценарій, і «Галілео», що, замість мандрувати в космосі[2], у цей момент перебуває в чистому та сухому приміщенні Лабораторії реактивного руху[3], мусить тепер шукати собі іншу ракету-носій. Йому таки пощастить, якщо він прибуде до Юпітера, відставши від графіка лише років на сім.

Тож я вирішив далі не чекати.