Примітки

1

А. Е. — літературний псевдонім Джорджа Вільяма Расселла (1867–1935), ірландського письменника-містика, теософа, художника, Єйтсового друга, який разом з ним належав до найяскравіших постатей ірландського літературного відродження.

2

І короля, що марився йому // Розп’ятий у друїдському диму… — За спостереженням Рашель В. Білліґгаймер (стаття «Троянда Ірландії в ранніх поезіях В. Б. Єйтса»), Єйтс тут і далі згадує легендарних ірландських королів і героїв, які зазнали руйнівного впливу пристрастей і переродилися через страждання. Спершу йдеться про короля Ольстеру Конхобара, який не зміг завоювати любов красуні Дейрдре, але переродився через віру в Христа.

3

Того, хто Фанд в огнистих росах стрів… — легендарний герой Кухулін, якого зачарувала Фанд — донька Аеда Абрата, дружина Мананнана, морського божества з ірландського пантеону. Якийсь час вони були коханцями, але зрештою Фанд повернулась до Мананнана, а Кухулін — до своєї дружини Емер (у Єйтса — Éмір), і вони удвох випили трунок забуття, приготований друїдами.

4

Того, хто бóгів вигнав з їх пенатів… — Каолте, племінник Фінна Мак-Кумала (сина Кумала, ірл. mac — син), один з феніїв — дружинників Фінна, герой ірландських саг Фіннового циклу. У сазі «Битва під Ґабрі» йдеться про те, що в останній битві феніїв уціліли лише Каолте і Ойсін, а в сазі «Бесіда з древніми» оповідається, що Каолте та Ойсін дожили до часу появи в Ірландії святого Патріка і розповіли йому про діяння феніїв.

5

І короля, що з бардом жив і блазнем // Серед гульвіс у лісі непролазнім… — мова про Ферґуса, легендарного поета і короля Ольстеру, який поступився троном Конхобарові через свою любов до його матері Несс.

6

Й того, хто дім продав, майно, ріллю… — згідно з Гарольдом Блумом, дослідником творчости В. Б. Єйтса, «Єйтс не спирався тут на якесь конкретне джерело, це його власна прекрасна вигадка… Яскравий пафос тут полягає в тому, що це власна поетова розбита мрія» (Гарольд Блум, «Єйтс», 1970).

7

Оґюст Вільє де Ліль-Адан (1838–1889) — французький письменник, представник романтизму та символізму.

8

Слайґо — місто і графство на північному заході Ірландії. В. Б. Єйтс змалку любив ці місця і вважав їх своєю духовною батьківщиною, «краєм свого серця».

9

Ернаани — ірландський клан, який жив за Середньовіччя в ґельському королівстві — англо-нормандському графстві Десмонд на півдні Ірландії.

10

Чотири провінції Ері — Коннахт, Лейнстер, Манстер і Ольстер (англізоване ірл. Connachta, Laighin, Mumhain, Ulaidh). Ері (д.-ірл. Ériu, ірл. Éire) — Ірландія.

11

Даті (Дайті) — верховний король Ірландії у першій половині V століття. Загинув від удару блискавки під час походу на Європу, в Альпах (на думку деяких дослідників, це сталось у Британії, оскільки в історичних хроніках сплутано назви «Альпи» та «Альба», як ірландці називали Британію).

12

Три Росси (Росси, англізоване ірл. Rosses від ros — ліс, покритий лісом пагорб чи мис) — приморське село неподалік міста Слайґо.

13

Бен-Балбен (Бенбалбен, Бенбалбін) — оповита легендами гора у графстві Слайґо. Біля її підніжжя, на цвинтарі села Драмкліфф, похований за власним поетичним заповітом В. Б. Єйтс.

14

Син Ліра — Мананнан, бог моря у поганській Ірландії (ім’я пов’язане з назвою о. Мен). Його батько Лір (Лер, д.-ірл. lir або ler — море, океан) — також морське божество, уособлення моря.

15

Енґус — ірландський бог любови, юности і поетичного натхнення, син бога Даґди.

16

Бріґіта, чи Бріґіда, — ірландська богиня весни, родючости, цілительства, поезії та ковальства, донька Даґди.

17

Даґда (від пракельт. *Dagodeiwos — добрий або великий бог) — ірландський бог родючости, рільництва, мужности й сили, а також магії, мудрости та друїдського вчення. У його владі — життя і смерть, погода і збіжжя, час і пори року.

18

Дана (Дану) — богиня-мати ірландського пантеону.

19

Фінварах, чий дім — під Круахмаа (Фінвар[р]а, Фінн Беара, Фінбеара, Фіонбарр, д.-ірл. Fionnbharr — світлоголовий) — верховний король сúдів (див. прим. 30 до розд. І). Добрий монарх, вправний воїн і майстерний гравець у шахи. Людям, які йому служать, віддячував щедрими врожаями, гарними кіньми та великими багатствами. Втім, часто викрадав смертних жінок. Круахмаа (д.-ірл. crúach — пагорб, гора і Meadha — трансформоване ім’я Медб, королеви Коннахту з Ольстерського циклу саг) — пагорб Кнокмаа (з тим самим значенням) у сучасному графстві Ґолвей.

20

Аод Рудий з Кнок-на-Сіде (Аед, д.-ірл. áed — вогонь) — первісно бог підземного світу в ірландській міфології, згодом король сúдів (див. прим. 30 до розд. І). Кнок-на-Сіде, або Кнок-наші (ірл. Cnoc na Si — пагорб чи гора сúдів), — гора у Бичачих горах (див. прим. 61 до розд. І).

21

Кліна, Віднесена Хвилею (Клідна, Кліонад, Кліодна, Кліона) — ірландська богиня любови та краси, покинула потойбічний острів Тір-Таїрнґірі (д.-ірл. Tir Tairngiri — Земля обітована), аби бути разом зі своїм смертним коханим Кіабаном, але коли той полював у гавані Ґландор (нині графство Корк), її приспав чарівною музикою Мананнан (див. прим. 14 до розд. І) і прислав хвилю, яка віднесла богиню назад до землі блаженних. Приплив у тих місцях зветься «хвилею Кліодни». У пізніших легендах — королева банши Південного Манстеру, банши (д.-ірл. ben side, ірл. bean si — жінка-сида, див. прим. 30 до розд. І) — дух у жіночому образі, чиє голосіння віщує смерть.

22

Аойбелл із Сірої Скелі (від пракельт. *Oibel-ā — полум’я) — первісно кельтська / ірландська богиня землі, згодом королева сúдів (див. прим. 30 до розд. І) Північного Манстеру, банши (див. прим. 21 до розд. І), її осідком був пагорб Крайґ-Ліат (ірл. Craig Liath — Сіра Скеля) неподалік від села Кіллелу (графство Клер).

23

Донн з Пучини Морської (від пракельт. *Dhuosnos — темний) — кельтський бог мертвих, вважався предком усіх кельтів. Тех-Дуїнн (д.-ірл. Tech Duinn — дім Донна) — оселя (за іншою версією — могила) бога, де збираються душі померлих, ідентифікується з Бичачою скелею, острівцем біля півострова Беара (південно-західне узбережжя Ірландії).

24

Конан Лисий — Конан Мак-Морна, один з феніїв, герой ірландських саг Фіннового циклу. Зазвичай його зображують як баламута і комічного персонажа, огрядного, жадібного і несамовитого, хоча він був вірний Фіннові й ніколи не уникав бою.

25

Дейрдре — героїня саги «Вигнання синів Усни (Уснеха)» з Ольстерського циклу. Рідкісна красуня, мала стати дружиною короля Конхобара, але закохалась у Найсі, сина Усни, і це незаконне кохання наклúкало на неї гнів короля і призвело до загибелі Найсі та її самогубства.

26

Ґара-Лох (Лох-Ґара) — озеро на північному заході Ірландії (нині — у графстві Слайґо).

27

Іоанніти (або госпітальєри) — католицький чернечий лицарський орден, заснований у Єрусалимі бл. 1099 року, під час Першого хрестового походу, з метою надання допомоги хворим, пораненим та нужденним прочанам до Святої Землі. Патрон — св. Іван Хреститель. Згодом орден перетворився на потужну релігійно-військову формацію, 1310 року його осідком став Родос, 1530-го — Мальта.

28

Лісовий острів — стародавня назва Ірландії.

29

Дун (д.-ірл. та ірл. dún) — фортеця, укріплення, осідок.

30

Сúди (д.-ірл. síde, одн. síd; у сучасній ірландській трансформувалось у , вимовляється «ші») — первісно боги поганської Ірландії, плем’я богині Дану (Tuatha Dé Danann), яке після завоювання Ірландії синами Міля (мілезіанцями) оселилось у чарівних курганах — сидах, що й дали їм назву (інакше áes síde — народ з чарівних курганів), за іншою версією — переселилось на потойбічні Блаженні острови. Згодом — чарівні казкові створіння на кшталт ельфів чи фей (англ. відповідник fairy — фейрі).

31

Ферболґи, власне — фірболґи (д.-ірл. Fir Bolg — люди мішків, одн. fer) — четверте з міфічних племен, які по черзі заселяли Ірландію у стародавні часи. Назву трактують по-різному. «Книга завоювань Ірландії» (Lebor Gabála Érenn) повідомляє, що греки, поневоливши фірболґів, примушували їх носити мішки із землею чи глиною. Натомість у сазі «Перша битва під Маґ-Туїред» (Cét-chath Maige Tuired, д.-ірл. Mag Tuired — дослівно «Долина Веж» чи «Долина Стовпів») сказано, що фірболґи мусили селитись на безплідних кам’янистих ґрунтах, але наносúли на них багато доброї землі й перетворили на родючі поля.

32

Фіндрінні (д.-ірл. findruine) — біла бронза.

33

Люди Богині — у Єйтса Men of Dea (родовий відмінок від д.-ірл. Día — бог, богиня).

34

Підводний народ — фомори (д.-ірл. Fomoire, або Fomoiri, від fo — під і muir — море), демонічна раса в ірландській міфології.

35

Еоха Бистрий на Розум — Еохайд, верховний король Ірландії. Дістав прізвисько Айрем (д.-ірл. airem — плугатар) завдяки тому, що навчив ірландців запрягати волів, перекидаючи їм упряж через шию і плечі, як це робили сúди (див. прим. 30 до розд. І), а не через чоло, як було заведено раніше.

36

Лох-Ґілл (ірл. Loch Gile — Яскраве чи Біле Озеро) — озеро на північному заході Ірландії (нині — переважно у графстві Слайґо, почасти у графстві Лейтрім). Сáме там розташований «озерний острів Іннішфрі», оспіваний в одній з найвідоміших поезій В. Б. Єйтса.

37

Партія королеви — прибічники Єлизавети І, яка продовжувала щодо католицької Ірландії політику Реформації, започатковану Генріхом VIII.

38

Енґус, син Форбіса, — на думку Стівена Путцеля, автора книги «Реконструюючи Єйтса: “Таємна троянда” і “Вітер в очереті”» (1986), óбраз Енґуса пов’язаний з однойменним кельтським богом кохання, а водночас його історичним прототипом міг бути Дуалд Мак-Фірбіс (англізоване ірл. Dubhaltach MacFhirbhisigh), видатний ірландський історик і книжник, автор «Книги генеалогій» (Leabhar na nGenealach), який жив у XVII столітті і був нащадком Даті (див. прим. 11 до розд. І), останнього поганського короля Ірландії.

39

Фейрі — див. прим. 30 до розд. І.

40

Слутський ліс — лісовий масив на бéрезі Лох-Ґіллу.

41

Фредерік Гамільтон (1590–1647) — син лорда, родом з Шотландії, солдат-найманець, брав участь у Тридцятилітній війні в Ншеччині на боці шведів. Під час колонізації Ірландії, яку провадив Яків І, одержав земельний наділ у графстві Лейтрім, а ще відібрав чимало прилеглих земель у клану О’Рурків; брав участь в ірландських конфедератських війнах на боці ковенанторів (шотландського пресвітеріанського руху). 1642 року на відплату кланові О’Рурків за викрадання худоби розграбував місто Слайґо і спалив його частину, зокрема домініканське абатство. Подальші події, про які оповідає В. Б. Єйтс, — це місцева легенда.

42

Менор-Гамільтон (англ. Manor Hamilton — маєток Гамільтона) — замок, який збудував Фредерік Гамільтон (див. прим. 41 до розд. І) на землях клану О’Рурків.

43

Кашел-на-Ґел (англізоване ірл. Caiseal na Gael — ґельське кругле укріплення) — гірська віднога.

44

Вона стояла у воді навколішках і час од часу нахилялась, нібито прала — пор. з персонажем шотландського фольклору беан-ніе (шотл. ґел. bean-nighe — «праля»). Відома також як «праля на броді», різновид банши (див. прим. 21 до розд. І), яка віщувала смерть, перучи на відлюдді у річці чи ставку закривавлений саван того, хто приречений померти.

45

У минулому столітті — тобто у XVIII столітті, оскільки перше видання «Таємної троянди» вийшло друком 1897 року.

46

Рафлі — приморський район у графстві Слайґо.

47

La Mere de Misericorde (фр.) — «Милосердна Богородиця».

48

Paternoster, Ave Maria (лат.) — молитви «Отче наш», «Радуйся, Маріє».

49

Леаґайре (Лоеґайре) — верховний король Ірландії, син верховного короля Нілла Дев’ятьох Заручників, правив у 428–458 роках (згідно з «Анналами чотирьох майстрів»). Виступав проти святого Патріка, хрестителя Ірландії, який саме в роки правління Леаґайре провадив на острові місіонерську діяльність.

50

Оґамічна писемність, оґам (можливо, від д.-ірл. og-úaim — борозенка від вістря) — абеткове письмо давніх кельтів, головно ірландців, імовірно — тайнопис. Побутувало у IV–IX століттях. Більшість збережених написів — імена власні. Написи різьбили на камені, металі чи дереві (вздовж ребра чи грані). За легендою, винайшов оґам Оґма — ірландський бог красномовства та поезії.

51

Туллах (Тулах, від ірл. tulaigh чи tulach — пагорбок) — містечко і довколишній район у графстві Клер.

52

Бугайчик — прізвисько від назви болотяного птаха.

53

Тумаус (Томас) Костелло (англізоване ірл. Tomás Láidir Мас Coisdealbhaigh, ірл. láidir — сильний; друга половина XVII століття) — воїн і поет, нащадок клану Мак-Костелло (Північний Коннахт), що втратив свої землі внаслідок конфіскацій, які здійснював Олівер Кромвел після придушення Ірландського повстання 1641–1652 років. Автор славетної балади Úna Bhán (ірл. «Уна Яснокоса»), де оспівано його кохання до доньки Дермотта.

54

Вінні — зменшувальне від «Уна».

55

Кул-а-він, або Кулавін (англізоване ірл. Cúl ó bhFionn) — баронство на півдні графства Слайґо, спадкові землі клану Мак-Дермоттів.

56

Белтайн (д.-ірл. Bel[l]taine) — кельтське поганське свято початку літа, відзначалось 1 травня.

57

Унхіон — струмок у графстві Слайґо, що витікає з озера Лох-Арроу.

58

Мейо — графство на захід від Слайґо.

59

Бреффені, чи Бреффні (англізоване ірл. Bréifne), — дрібне королівство в середньовічній Ірландії, розташоване на землях, які нині належать переважно графствам Лейтрім і Каван (на схід від Слайґо).

60

вогнища, які наче перегукувались між собою… — і скрізь у червоних відблисках торф’яних багать танцювали гурти людей, святкуючи шлюб життя і вогню — типова картина святкування Белтайну (див. прим. 56 до розд. І).

61

Бичачі гори (ірл. Sliabh Gamh) — гірський масив у графстві Слайґо.

62

Лох-Ґара — див. прим. 26 до розд. І. Лох-Кара (Лох-Карра) — озеро у графстві Мейо.

63

Коракл (англізоване вал. cwrwgl, ірл. і шотл. відповідник — currach) — невеликий круглий човен, що з давніх-давен побутував в Ірландії, Шотландії та Велсі. Являв собою каркас із вербового пруття, обтягнутий просмоленою шкурою (бика, коня тощо).

64

Лох-Кей — озеро на північному заході графства Роскоммон.

65

Острів Святої Трійці — острівець у південній частині Лох-Кею.

66

Інсула Трінітатіс (лат. Insula Trinitatis) — острів Трійці (див. прим. 65 до розд. І).

67

Ізабелла Оґаста, леді Ґреґорі (1852–1932) — ірландська письменниця-драматург, театральна діячка, фольклористка; близький друг В. Б. Єйтса. 1899 року разом з Єйтсом, Едвардом Мартіном і Джорджем Муром заснувала Ірландський літературний театр (який згодом став називатись театром «Абатство»), написала для нього низку п’єс, а також видала кілька збірок матеріалів з ірландського фольклору.

68

Овен Ганраган на прізвисько Рудий — цей персонаж Єйтса має за прототипа ірландського поета Овена Роу О’Саллівана (англізоване ірл. Eoghan Rua Ó Súilleabháin, ірл. rua — рудий, 1748–1784), одного з останніх великих поетів, які писали ґельською мовою (див. прим. 2 до розд. III).

69

Сільська говірка Кілтартану — англо-ґельський діалект, яким говорили в баронстві Кілтартан (графство Ґолвей), де був розташований маєток Оґасти Ґреґорі Кул-Парк, осередок ірландського літературного відродження. Цю говірку письменниця використовувала у своїх творах.

70

Попідтинні школи (англ. hedge schools) — маленькі нелегальні надомні школи в Ірландії у XVIII–XIX ст., де таємно здобували початкову освіту діти з католицьких і пресвітеріанських родин (оскільки офіційно до шкільної освіти допускались лише віряни Англіканської церкви).

71

Самайн (ірл. Samhain) — кельтське поганське свято врожаю та початку зими. Відзначалося 31 жовтня — 1 листопада, з прийняттям християнства збіглося з Днем усіх святих (Гелловіном).

72

Кілкріст — сільська парафія у графстві Клер.

73

Лохрей — містечко в графстві Ґолвей.

74

Лох-Ґрейне — озеро у графстві Клер.

75

Ґранах (Краннах, Кранах) — сільська місцевість у графстві Ґолвей.

76

Баллілі (англізоване ірл. Baile Uí Lai — місто онуків Лая) — село у графстві Ґолвей, неподалік від Кул-Парку (див. прим. 3 до розд. II). Тут розташований замок XV чи XVI ст. (квадратна вежа ірландсько-нормандського типу), який довгий час належав родині Ґреґорі. В. Б. Єйтс, мріючи оселитись в ірландській глибинці й зачарований суворою красою замку, 1917 року придбав його за символічну суму і жив там з дружиною та дітьми в 1921–1929 роках. Зáмок, якому письменник дав назву Тур-Баллілі (ірл. túr — вежа), відомий нині як «Вежа Єйтса».

77

Річка — Стрімстаун.

78

Слів-Ехтґе — гірське пасмо на заході Ірландії, у графствах Клер і Ґолвей.

79

Казан, камінь, спис і меч — чотири скарби, що їх принесло в Ірландію плем’я богині Дану (див. прим. 18 і 30 до розд. І): казан бога Даґди (див. прим. 17 до розд. І і 16 до розд. III), камінь Фаль (ірл. Lia Fáil — Камінь Долі), який скрикував під тим, хто був гідний стати королем Ірландії, спис Луґа (див. прим. 17 до розд. III) і меч Нуаду (див. прим. 14 до розд. II).

80

Ехтґе, донька Срібної Руки — прекрасна богиня з ірландського поганського пантеону; коли її батько, перший король племени богині Дану (див. прим. 30 до розд. І) Нуаду Срібна Рука, втратив руку в битві, Діан Кехт, бог медицини, замінив її на срібний протез. На посаг дістала гору, названу її іменем.

81

Дайре-каол (ірл. doire — діброва, caol — вузька) і Друїм-да-род (ірл. droim dá ród — межа чи насип між двома дорогами) — місцевості у маєтностях леді Ґреґорі (див. прим. 1 до розд. II).

82

Каппахтаґл — село, розташоване на півдорозі між містечками Лохрей і Баллінаслоу на сході графства Ґолвей.

83

Двійчаті двері — традиційні для Ірландії двері, поділені горизонтально на дві половини, з яких нижня могла лишатися зачинена, а верхня — відчинятися.

84

Голодна трава — за ірландськими віруваннями (сформованими, очевидно, під час Голодомору 1840-х років), латка проклятої трави. Кожен, хто ступав на неї, був приречений постійно мучитися від невситимого голоду.

85

Кінвара (Кінварра) — приморське село на південному заході графства Ґолвей.

86

Коннемара — регіон на заході графства Ґолвей.

87

Дейрдре, Уснех — див. прим. 25 до розд. І.

88

Країна Юности (ірл. Tir na nÓg) — рай ірландської міфології, острів вічного блаженства в західних морях.

89

Ріл — популярний в Ірландії швидкий народний танець шотландського походження.

90

Коллуні (Колуні) — містечко в графстві Слайґо.

91

Фенії — див. прим. 4 до розд. І.

92

Каммен — невелика ділянка громадської землі на півдорозі між містом Слайґо і містечком Стрендгілл.

93

Кетлін, дочка Гулігена (ірл. Caitlín Ní Uallacháin) — уособлення Ірландії, ікона ірландського націоналізму. Зазвичай її змальовували в образі старої жінки, яка потребує допомоги молодих ірландців, готових битись і вмирати за свободу Ірландії від англійського гніту.

94

Нокнарей — гора в графстві Слайґо. За однією з версій, на її верхів’ї, у складеному з каміння кургані, похована королева Медб (в англійській вимові — «Мейв»), див. прим. 19 до розд. І.

95

Клут-на-Бар (ірл. Cailleach Beare, Стара з Беари, півострова на південному заході Ірландії; можливо, також від ірл. bior(ach) чи beur(ach) — гострий, пронизливий, ворожий) — ірландська поганська богиня-прародителька, а також божество зими. Тут: гора в графстві Слайґо, названа ім’ям богині, бо сáме там, за легендою, вона втопилася в озері, коли їй набридло безсмертя.

96

Балліґолі — тут: село в графстві Слайґо, неподалік від однойменного міста (є ще два села з такою назвою у Північній Ірландії).

97

Дарґан — озеро біля села Балліґолі, поряд — руїни однойменного замку.

98

Рат (ірл. rath) — стародавня кільцеподібна фортифікаційна споруда, земляна чи кам’яна.

99

Бланад (Бланайд, Бланід, Блатнат) — донька володаря острова Манайнн (Мен), яку обрав собі за винагороду Курої Мак-Дайре, король Манстеру, допомігши героєві Кухуліну в розграбуванні острова. Придворний поет короля Курої кинувся разом з нею у прірву, аби покарати її за те, що вона змовлялася з Кухуліном убити Курої (Ольстерський цикл саг).

100

Дейрдре — див. прим. 25 до розд. І.

101

Ґранія (Ґрайнне) — донька Кормака Мак-Арта, верховного короля Ірландії. Просватана за Фінна Мак-Кумала, на той час — старого вдівця, втекла зі своїм коханим Діармуйдом, одним із Фіннових воїнів, і Фінн переслідував закоханих, аж поки Діармуйд не загинув під час полювання на велетенського вепра (Фіннів цикл саг).

102

Дермот (англізоване ірл. Diarmait) — король Лейнстеру, який 1152 року викрав Дерваділлу (Дерворґіллу, англізовані форми ірл. Derbforgaill), дружину Тіґернана О’Руарка, короля Брейфні (див. прим. 59 до розд. І), середньовічного королівства в Центральній Ірландії. Це призвело до збройного протистояння, в ході якого О’Руарк спалив замок Дермота, і той запросив на підмогу норманів, які вдерлись до Ірландії 1169 року. Дерваділла ж постриглась у черниці.

103

Кінадайф (англізоване ірл. Coill na Daibchce — Ліс Казана) — ліс між селами Іллетон і Скелп.

104

Белшрах — маленьке озерце на Слів-Ехтґе (див. прим. 12 до розд. II).

105

І тут з-під зашкарублого від бруду лахміття показались руки, млисто-білі, наче річкова піна… — відгомін легенд про Стару з Беари (див. прим. 29 до розд. II), яка являлась потенційним королям в образі почварної старої баби й обіцяла їм трон в обмін на кохання, і якщо ті приставали на її пропозицію, то вона перетворювалась на прекрасну молоду жінку і її обранець ставав королем.

106

Rosa Alchemica (лат.) — Алхімічна Троянда.

107

Майкл Робартес — герой низки прозових та поетичних творів В. Б. Єйтса, очільник Ордену Алхімічної Троянди. У примітках до своєї поетичної збірки «Вітер в очереті» (1899) Єйтс пише, що це радше духовний принцип, ніж реальний персонаж, так само, як і Рудий Ганраган: «Можливо, лише послідовники магічної традиції зрозуміють мене, коли я скажу, що “Майкл Робартес” — це вогонь, віддзеркалений у воді, а Ганраган — вогонь, роздмуханий вітром […]. Іншими словами, Ганраган — це простота уяви, надто непостійної, щоб накопичувати тривкі надбання, або поклоніння пастухів, а Майкл Робартес — це гордість уяви, яка розмірковує над величчю своїх надбань, або поклоніння волхвів…» (див. прим. 2 до розд. II).

Літературознавець Джеймі Спірс у статті «В. Б. Єйтс і розенкрейцери», провівши паралель між символом троянди в розенкрейцерів та у вимишленого Єйтсом Ордену Алхімічної Троянди, зауважила подібність Робартеса із Семюелем Мак-Ґреґором Матерсом, розенкрейцером і масоном, одним із засновників герметичного ордену «Золотий світанок», членом якого певний час був Єйтс. Варто відзначити ще й таку паралель: після розколу ордену письменник перейшов до його відгалуження Stella Matutina (лат. «Ранкова зоря»), зовнішній орден якого спершу мав назву «Містична троянда».

108

Томас Браун (1605–1682) — британський письменник, учений, філософ, медик, езотерик, автор літературних есеїв на окультно-релігійні та природничі теми.

109

Карло Крівеллі (бл. 1430–1495) — італійський художник доби раннього Відродження.

110

П’єро делла Франческа (бл. 1420–1492) — італійський художник, представник раннього Відродження. Вважається, що його стиль сформувався під впливом флорентійської школи.

111

Птах Гери — павич. Згідно з давньогрецькими міфами, пара павичів везе колісницю богині.

112

Раймонд Луллій (1235–1315) — каталонський філософ, богослов, алхімік, письменник. За легендою, видобував в алхімічний спосіб золото при дворі англійського короля Едуарда II або ж Едуарда III.

113

Ру-ле-Пелетьє — вулиця у Парижі.

114

Алембік (аламбік) — мідний перегінний куб особливої конструкції, вживаний алхіміками.

115

Атанор — алхімічна піч.

116

Lavacrum maris (лат.) — купіль для омовіння морською водою.

117

Базилій Валентин — здогадно — німецький алхімік XV століття, вірогідно — псевдонім одного чи кількох німецьких авторів XVI століття. Йому приписують відому алхімічну працю «Дванадцять ключів Базилія Валентина», вперше опубліковану 1599 року.

118

Ораціо Фонтана (1510–1571) — італійський гончар та майстер розпису майоліки.

119

Баньянове дерево — за поемою Джона Мілтона «Утрачений рай» (Пісня IX), фікус бенгальський, листям якого Адам і Єва прикрили свою наготу після гріхопадіння, фігове дерево, «але не те, що вславилось плодами // солодкими, а іншої породи, // що у індійців зветься “малабар”» (З англійської переклав Олександр Жомнір. Київ: Видавництво Жупанського, 2020. С. 261). Прикмета цього дерева — висяче коріння, яке спускається з горизонтальних гілок до землі й може укорінюватись та утворювати додаткові стовбури.

120

Hysterica passio (лат.) — прояв істерії, панічна атака.

121

Невичерпний казан — один з атрибутів бога Даґди (див. прим. 17 до розд. І), прообраз святого Ґрааля.

122

Луґ — ірландський бог з племени богині Дану, який мав риси ідеального воїна, короля та мистця-ремісника. Пов’язаний з присягами, правдою та законом, а отже — зі справедливим королівським правлінням. Один з його атрибутів — непереможний спис, який годі зупинити.

123

Три (чотири) пташки — втілення поцілунків Енґуса (див. прим. 15 до розд. І).

124

Бодб, або Бодб Дерґ (д.-ірл. bodb derg — червоний ворон), — ірландський бог поезії та мудрости, за однією з версій — син Даґди. У сазі «Викрадення бика з Куальнґе» (Tain Bo Cuailnge) він — король манстерського сиду, чий свинопас посварився зі свинопасом короля коннахтського сиду. Під час їхнього двобою, після низки магічних перевтілень, вони перетворились на биків, і тоді Бодба у бичачій подобі (Брунатний бик з Куальнґе) викрадено, що описано в сазі.

125

Герлінґ — ірландський трав’яний хокей. Історія гри сягає кельтської давнини й налічує 4 тис. років.

126

Морієн (кін. VII століття) — алхімік і християнський відлюдник, який, за легендою, жив у горах поблизу Єрусалима.

127

Абу Наср Мухаммед ібн Тархан ат-Туркі аль-Фарабі (бл. 872–950/951) — східний філософ-неоплатонік, правник, космолог, математик, теоретик музики.

128

Ніколя Фламель (бл. 1330–1418) — французький писець і торговець рукописами. Легенди, ніби він був алхіміком, видобув філософський камінь і винайшов еліксир безсмертя, стали ходити через довгий час після його смерти, в XVII столітті.

129

Мов жваві рибки серед хвиль, коли росу спиває місяць — цитата з поеми англійського поета-романтика та візіонера Вільяма Блейка (1757–1827) «Європа. Пророцтво» (рядок 163). Мова про дітей Етінтус, Королеви Вод, персонажа Блейкової міфології, який уособлює смертну плоть.

130

Splendor Solis (лат.) — «Пишнота сонця», версія відомого алхімічного трактату, приписуваного Соломонові Трісмосіну, легендарному алхімікові доби Відродження. Датована приблизно 1582 роком і оздоблена чудовими ілюмінованими мініатюрами.

131

Таємниця Пелікана — одна із завершальних стадій алхімічного процесу, почервоніння. За легендою, пелікан, що співвідноситься з Христом, який Своєю кров’ю відкупив людство від гріха, завдає собі ран, аби нагодувати власного кров’ю своїх пташенят. Пеліканом називався також алхімічний апарат, уживаний для видобування з речовин есенції за допомогою тривалого занурення в гарячий флюїд.

132

Таємниця зеленого Дракона — третя стадія алхімічного процесу, позеленіння.

133

Таємниця Орла — стадія побіління, чи альбедо (лат. albedo — білий колір, білість), у ході алхімічного процесу, протягом якої алхімік очищує перетворюваний метал; одухотворення тіла.

134

Сіль і Ртуть — два з трьох першоелементів: сіль — тіло, символ чи óбраз, а ртуть — дух чи архетип.

135

Ате (Ата) — давньогрецька богиня, втілення безуму, заблуду, лиха, загибелі.

136

Равеннський баптистерій — православна хрестильня єпископа Неона, побудована у V столітті.

137

Берретта (іт. berretta) — головний убір католицького священника.

138

Expositio in Apocalypsin (лат.) — «Тлумачення Апокаліпсису».

139

Spiritualis intelligentia (лат.) — духовний інтелект.

140

Liber Inducens in Evangelium Æternum (лат.) — «Вступ до Вічного Євангелія».

141

Франческо Коссі, власне — Франческо дель Косса (бл. 1430 — бл. 1477) — італійський художник доби Відродження, відомий насамперед своїми фресками.

142

Fractura Tabularum (лат.) — «Тріщина в скрижалях».

143

Lex Secreta (лат.) — «Таємний закон».

144

Ла-Сіла — гірське плато на півдні Італії, в Калабрії.

145

Чотири Суди — будівля початку XIX століття на набережній річки Ліффі в Дубліні, де містились і містяться найвищі судові установи Ірландії.

146

Святий Брандан (ірл. Naomh Bréanainn або Naomh Breandán, бл. 484 — бл. 577) — ірландський святий і мореплавець, один із дванадцятьох апостолів Ірландії. За легендою, здійснив подорож до Блаженних Островів (див. прим. 22 до розд. II).

147

Феаки — в гомерівській «Одіссеї» — мешканці острова Схерія (згодом ототожнювався з Керкірою), до якого Одіссея занесла буря. Багатий, веселий, обдарований усіма благами природи народ, який жив щасливим життям без чвар і турбот.

Загрузка...