Сріблясті пухнастики на планеті потворних істот

Чарівний безмежний і незбагненний всесвіт приховує величезну кількість різноманітних таємниць та загадок. Деякі з них вже розкриті, деякі розв’язуються цієї самої миті. Розгадка одних має виключно важливе значення, інші просто цікаві для пізнання як такі. Спіральні та еліптичні галактики, чорні дірки і квазари, зірки і планети, час і простір, матерія та свідомість… Доречи про свідомість. Скільки у нескінченному космічному просторі, на цій безлічі планет існує розумних цивілізацій? Як вони виникли? Мабуть це питання найцікавіше, навіть для таких високорозвинених носіїв розуму, і нащадків багатої культурної спадщини, як цивілізація сріблястих пухнастиків, що займає декілька сотень планет у галактиці ZZ432. Ці милі розумні створіння не більше 30 сантиметрів заввишки більш за все нагадують їжаків, але мають довге і дуже м’яке сріблясте хутро, яке робить їх силует майже круглим. Зазвичай вони ходять на задніх кінцівках, але здатні швидко і дуже проворно бігати на усіх чотирьох. Вони оволоділи мовою та писемністю ще декілька тисяч років тому і, з тієї пори, успішно пройшли тернистий шлях становлення і розвитку цивілізації. Звичайно, не обійшлося без війн, але зараз цей етап вже далеко позаду і самі пухнастики вважають його соромним і намагаються навіть не згадувати. Напрямок сучасного розвитку їх цивілізації цілком пов’язаний з космосом. Головною причиною цьому є надзвичайно добре розвинена і дуже ефективна економіка їх Єдиної Держави, що робить їх життя на рідних планетах простим, комфортним, цілком зрозумілим і через це навіть трохи нудним. Вони мають безліч вільного часу, але за своєю природою зовсім не ледачі, тому змушені шукати спосіб чимось цей вільний час заповнювати. Хтось знаходить себе у мистецтві, хтось, обравши собі яке-небудь хобі, зосереджується на ньому, але є мільйони пухнастиків, яким цього не вистачає, вони жадають пригод, таємниць, несподіваних знахідок, а часом і небезпеки. На давно заселених планетах цього вже не знайдеш. Тому шукачі пригод озброїлись гаслом «цивілізація, як пожежа, повинна поширюватись, або згаснути» і цілими ордами вирушили освоювати найближче зіркове скупчення. Ці експедиції мали не тільки розважальне і наукове, але й величезне практичне значення. На планетах, що досліджувались, астронавти відкривали та освоювали запаси корисних копалин та нові джерела енергії. Необхідно підкреслити, що під час розвитку їх цивілізації продовжувалась еволюція пухнастиків, як біологічного виду, що наблизила їх до досконалості. Вони ніколи не хворіли, були здатні витримувати великі перевантаження, жорстке радіаційне випромінювання, навчились дихати кількома різними газами, а якщо це було потрібно, могли не дихати взагалі дуже довгий час, їх надзвичайне хутро дозволяло короткочасно переносити найлютіший холод, майже до абсолютного нуля, і нестерпну спеку, вони майже не реагували на атмосферний тиск, тому навіть могли вижити, потрапивши на короткий час у космічний простір без скафандра. Але якою б там не була фізична витривалість кожного, їх основною силою була взаємопідтримка. Пухнастики не знали більш важливого обов’язку, ніж врятувати друга, який потрапив в халепу. У них навіть виникла дуже цікава здатність: коли пухнастик опинявся у небезпеці, його свідомість випромінювала потужний телепатичний сигнал, який сприймався іншими пухнастиками на величезній відстані і вони терміново вирушали на допомогу. Цей сигнал випромінювався тільки рефлекторно у разі реальної небезпеки, створити його за власним бажанням пухнастики не могли, тому необґрунтованих викликів ніколи не ставалося. Та й не могло статися. Пухнастики ніколи не брехали, не тому що не могли, просто у цьому не було сенсу. Всі ці фізичні та телепатичні здібності стали у пригоді дослідникам космосу. Адже жага до пізнання зазвичай примушувала їх опинятись на планетах з вкрай екстремальними умовами для життя. Вони досліджували колосальні крижані масиви і моря рідкого гелію, планети зі скаженою тектонічною активністю та цілі океани розплавлених гірських пород, навіть створювали бази-повітряні-кулі в атмосфері газових гігантів.

Але й з найкращими, бездоганно організованими, досвідченими підкорювачами космічного простору трапляються несподіванки, які приводять до неймовірних та небезпечних пригод. Один з таких випадків трапився з екіпажем невеликого космічного катеру, що прямував з однієї дослідницької станції до іншої на протилежному кінці галактики.

– Всі системи перевірені, технічні показники у нормі, капітане Таї, – рапортував інженер Зим, – запрошую дозвіл на запуск стрибкового генератора.

– Запустити стрибковий генератор! – наказав капітан Таї, – штурмане Сау, починай завантаження параметрів гіперпростірного стрибка! Команді зайняти свої місця! Дін передай сигнал-запит диспетчеру.

– Сигнал-запит передано, відповідь позитивна, капітане! Маємо дозвіл на стрибок.

Зв’язківець Дін стягнув навушники та вимкнув апаратуру зв’язку, його завдання на цей час було виконане, до того ж необхідно було зняти зайве навантаження з бортової мережі живлення – під час підготовки до гіперпростірного стрибку генератор скривлення простору вимагав шаленої кількості енергії. Екіпаж катеру тільки у цьому складі виконав не одну сотню гіперпростірних стрибків, кожен знав свою справу досконало і виглядав абсолютно спокійним, але кожен знав, що така тонка матерія як простір-час не любить втручань у величний нескінченно-безмежний спокій свого існування. Хвилювання кожного разу охоплювало навіть досвідченого космічного вовка Таї, адже він чітко розумів, що найдрібніша помилка у розрахунках, або найнесуттєвіша технічна несправність може призвести, у кращому випадку, до того, що їх катер разом із ними у нескінченно малий проміжок часу безповоротно перетвориться на спалах чистої енергії, а у гіршому – кінцевою точкою їх стрибка стануть надра якої-небудь зірки. Тільки досвід, концентрація, та впевненість у професійних навичках кожного з членів екіпажу дозволяла впоратися з хвилюванням. Пухнастики, що вирішили пов’язати своє життя з космосом поважали його, як моряки поважають море.

– Стан готовності генератора? – запитав Таї.

– Вісімдесят відсотків. – відповів Зим.

– Добре, розпочати розгін та при досягненні швидкості 0,5L, передати керування автопілоту. Усім приготуватись до стрибка!

Ожив штатний іонний двигун, який почав розганяти катер до розрахункової швидкості, що необхідна для переходу у гіперпростір. Пухнастиків вдавило у спинки крісел. До цього часу з черева двигуна вже чітко доносився свист майже зарядженого стрибкового генератора. Хвилювання досягло свого піку.

– Тривога капітане!.. – у найвідповідальнішу мить викрикнув Ліу, що спостерігав за даними локатора.

– Ручне керування! – скомандував Таї, не дочікуючись доповіді про причину тривоги. Він розумів, що автопілот у будь-якій непередбаченій ситуації йому не помічник.

– Метеорит перетинає наш розгінний курс у точці Т-0,021! – майже не приховуючи панічного жаху закінчив Ліу.

О це так так! Картина того, що відбувалося неймовірно чітко встала перед очима Таї і розвитком цих подій майже неминуче була катастрофа. При переміщенні у звичайному просторі ця ситуація не уявляла б з себе нічого страшного. Існувало безліч способів уникнути зіткнення. Можна було знизити швидкість, або прискоритись, змінити курс, або активувати лазерну систему захисту, що знищила б метеорит задовго до точки, де він пересік би курс катера. Але при підготовці до стрибку ні один з них не підходив. Зміна швидкості або курсу приведе до неприпустимих відхилень від заданих параметрів стрибку, а активувати лазери неможна, тому що вся потужність пішла на зарядку генератора скривлення та роботу іонного двигуна. Скасувати стрибок теж неможливо, генератор вже накопичив дуже багато енергії і не може просто так розсіяти її, як не може і утримувати довше ніж це необхідно для стрибку. Ситуація нештатна в усіх відношеннях. Ймовірність появи небезпечного метеорита з такими фізичними характеристиками і параметрами польоту, що локатор виявив його занадто пізно, до того мала, що цю ситуацію ніхто ніколи не розглядав як реально можливу. Виявляється це можливо. А чи можливо з цієї ситуації вийти? Хто знає? Але спробувати вони зобов’язані. Дивно скільки думок проноситься в голові у критичний момент. Нерідко серед них з’являється і вірне рішення. Але тут вірного рішення не існувало, могла бути лише спроба, основана на досвіді та логіці, а наскільки вона буде успішною заздалегідь не міг сказати ніхто.

– Джерело живлення у критичний режим, вимкнути всі споживачі, що не стосуються двигуна, генератора та лазерів: освітлення, регенератор атмосфери, штучну гравітацію, все! – почав свою спробу Таї лише через мить після доповіді Ліу, – увімкнути лазерний захист на мінімально можливу потужність! Ліу, наводиш лазери, Сау, слідкуєш за курсом, керування усією енергетикою передати на мій пульт!

Команда чітко виконувала накази, життя усіх залежало від кожного. Світло згасло. Таї вручну підтримував потужність що відводилася на генератор та двигун на мінімально можливому рівні, потрохи підвищуючи потужність лазерів рівно настільки, наскільки дозволяла перевантажена енергосистема. Промінь потрапив у ціль, але його потужності не вистачало.

– Він зменшується у розмірах! – кричав Ліу, – ще трохи!.. Ні…

Саме у тій точці, яку вказав Ліу з самого початку, вони почули тріск пробитої обшивки десь позаду кабіни екіпажу і короткий свист повітря, що виривалося у космічний вакуум. Майже одразу автоматична система усунула пошкодження обшивки, а ще через мить катер стрибнув у гіперпростір.

– Ми живі, і ми у гіперпросторі… – чи запитав, чи констатував Ліу, зачаровано дивлячись на неймовірне сяйво гіперпростору, що спалахнуло по той бік скла їх кабіни.

Але ніхто йому не відповів і ніхто не виявив і натяку на радість. Усі чули звук пробитої обшивки, кожен розумів, щось іде не так. Першим прийшов до тями Таї:

– Отже, наскільки могли, ми впоралися з метеоритом, він не розтрощив катер вщент, а тільки його рештки пробили корпус катера, але генератор скривлення простору, судячи з усього не пошкодили. Зиме, проведи прискорену діагностику систем. Мені потрібна доповідь про стан катера. А зараз, як я розумію, найстрашнішу інформацію нам видасть штурман Сау.