Сліпий василіск

Словник[9]

Ми зустрілися біля лавочки посеред квітучого парку.

– Бузок цього року пізно, – сказала вона.

Я зосередився, зберігаючи на обличчі розслаблено-непроникний вираз, і відповів:

– Спартак виграв минулої неділі.

– У нас відключать гарячу воду в другій половині червня.

– А у нас – наприкінці травня.

Вона ледь спохмуріла. Повз нас промчав хлопчина на роликах, гуркочучи, мов танкова дивізія.

– Сьогодні зранку великі затори на дорогах, – сказала вона, і я завмер.

Затори? Зранку?

– Мені необхідно зателефонувати, – я відвів очі. – Хвилинку, добре?

Хлопчик об’їхав клумбу й загримотів по алеї. Намацавши в кишені телефон, я відійшов осторонь, за масивну чашу старого фонтана.

Словник був завантажений у пам’ять телефона, та від хвилювання я не потрапляв на кнопки. Плюнув, витяг із пазухи старе видання – товстий, жовтий, розтріпаний томик. Щоб не помилитися, на всяк випадок перевірив усю розмову. «Бузок у цьому році»… так…

«Я почуваюся вразливою. Я хочу, щоб ти зміцнив моє почуття власної гідності за рахунок свого его». «Ти маніпулюєш мною». «Ти не достатньо до мене прихильний. Ти не в змозі зрозуміти мої зашифровані емоційні послання».

«Я з легкістю розумію будь-який твій сигнал. Ти граєшся з моєю глибокою емоційною прихильністю до тебе».

Поки все правильно. Та ось репліка, із розшифруванням якої я не зміг упоратися: «Сьогодні зранку великі затори?…».

«Якщо ти зараз же мене не зрозумієш, я назавжди розірву з тобою емоційний зв’язок».

Здалеку наближається гуркіт і гавкання – невтомний хлопчик катався колами, за ним біг лабрадор у нашийнику й маленька дівчинка з червоним відерцем.

Я визирнув із-за чаші фонтана. Біля лавки не було нікого. Вона пішла.

Якби я вчасно встиг відкрити потрібну сторінку…

Чи якби ми вміли обходитися без словника.