ЛИСТОПАД 2005. СПОСТЕРІГАЧІ

Того вечора всі повиходили надвір і задерли голови. Вони залишили все — хто вечерю, хто прання, навіть ті, хто готувався дивитись кіно, — всі повиходили на свої вже не нові ґанки й почали стежити за зеленою зіркою Землі. Вони зробили це підсвідомо, як тільки почули по радіо новину. Там була Земля, на яку насувалася війна, і там були сотні тисяч матерів або бабусь, батьків або братів, тіток, дядьків або двоюрідних братів і сестер. Вони стояли на ґанках і намагались повірити в існування Землі, так само як колись намагались повірити в існування Марса — питання тепер ставилося навпаки. З усіх поглядів Земля для них була мертва: вони не бачили її по три, по чотири роки. Простір був добрим анестезуючим засобом, сімдесят мільйонів миль простору притупляли почуття, присипляли пам’ять, робили Землю безлюдною, стирали минуле, давали цим людям змогу працювати. Але тепер, цього вечора, мертві воскресли. Земля знову залюднилася, прокинулася пам’ять, був званий мільйон імен: що воно робить такий-то на Землі цього вечора? Що там з тим або з іншим? Люди на ганках скоса позирали один на одного.

О дев’ятій годині Земля, здавалося, вибухнула, спалахнула, загорілася.

Люди на ґанках сховали обличчя в долоні, наче намагаючись пригасити полум’я. Вони чекали.

Десь опівночі полум’я згасло. Земля була на місці. По ґанках, ніби осінній вітер, прокотилося зітхання.

— Давно ми не мали звісток од Гаррі.

— Він живий і здоровий.

— Треба буде послати телеграму матері.

— Вона жива й здорова.

— Справді?

— Тільки не хвилюйся.

— Ти гадаєш, вона жива й здорова?

— Авжеж, авжеж. Ходімо спати.

Але ніхто не рушав з місця. Люди повиносили на нічні моріжки пізні вечері, розставили хиткі столи і поволі длубали в тарілках до двох годин, коли заблищало з Землі світлове радіо — азбука Морзе. Люди стежили за могутніми спалахами, які виблискували в далекій космічній далині.

Австралійський континент знищено внаслідок вибуху складів атомних боєприпасів. На Лос-Анджелес, Лондон скинуто бомби. Війна. Вертайтеся додому. Вертайтеся додому.

Усі повиходили з-за столів.

Вертайтеся додому. Вертайтеся додому. Вертайтеся додому. Вертайтеся додому.

— Чи ви одержували що-небудь від вашого брата Теда цього року?

— Ви ж знаєте наші поштові тарифи — п’ять доларів за лист на Землю. Не дуже розженешся.

Вертайтеся додому.

— У мене не виходить з голови Джейн. Ви ж пам’ятаєте Джейн, мою малу сестричку!

Вертайтеся додому.

О третій годині холодної ночі власник крамниці дорожніх речей підвів голову. Вулицею йшли люди, багато людей.

— Я навмисно досі не зачиняв крамниці. Що бажає пане?

До світанку всі валізи зникли з полиць.

Загрузка...