Глибинний шлях

_{МИКОЛА ПЕТРОВИЧ ТРУБЛАЇНІ}

_{«А море шуміло славу життю, боротьбі й перемогам…»}

_{Таким рядком закінчив свій останній твір — роман «Глибинний шлях» — один з найулюбленіших письменників нашої радянської молоді — Микола Петрович Трублаїні. І в цьому рядку, як у краплі води, відбито основний мотив не лише романа, а й особистого покликання та діяльності Миколи Петровича як громадянина і письменника.}

_{Він полум’яно любив життя, славив героїчних радянських людей, їх боротьбу в ім’я прогресу і могутності, слави і розквіту рідної Батьківщини. Всього себе, всю силу свою, талант і енергію віддавав він цій величній справі. В боротьбі з кривавим ворогом і загинув, ставши грудьми, в яких билося полум’яне серце патріота, на захист любимої радянської Вітчизни в люту годину.}

_{Уже хлопчиною поривався він у бій за щастя народне…}

_{Народився Трублаїні 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці, Вінницької області. Родина його — скромна сім’я трудівників: мате була сільська вчителька, батько працював на лісорозробках. Малий Микола спершу вчився у початковій школі, де викладала мати, проте недовго. Почав лише тут свою освіту, бо рано потягся до книжки-в такі роки, коли в жодні учбові заклади ще не приймали. А як сповнилося йому вісім років, пішов учитися в немирівську гімназію. Але й цього учбового закладу не закінчив.}

_{Це були роки, коли в полум’ї громадянської війни народжувалась радянська держава — Союз Радянських Соціалістичних Республік. І от одного дня юний гімназист зник…}

_{А через кілька днів по цьому вночі з приступки вагона, переповненого червоноармійцями, обірвався і впав долі хлопчина. Поїзд мчав повним ходом, та ще й на схилі, і хлопця відкинуло метрів на десять під укіс.}

_{Потерпілого підняли залізничники. Він лежав непритомний. У торбинці в нього знайшли хлібину, шматок сала, пучечок солі і ножик, а в боковій кишені куценької тужурочки — листівки, що закликали всіх на боротьбу проти Врангеля. Хлопчина, виявилось, втік з дому і їхав на фронт битися з білогвардійцями. Та не пощастило малому — зірвався з поїзда і зламав собі ногу.}

_{Був це Микола Трублаїні.}

_{Довелося повернутися додому, у Вільшанку. На фронті побувати не пощастило, проте боротися за радянську владу, за її становлення і зміцнення треба скрізь. І не лише гвинтівкою, але й трудом, полум’яним словом агітатора, пером робкора. Юний Микола увесь поринає в цю роботу.}

_{Він організовує в селі хату-читальню і кілька років працює тут як завідувач. Стає також організатором і керівником сільської художньої самодіяльності. Об’єднує навколо читальні талановиту сільську молодь. Він перший на селі комсомолець і найактивніший організатор комсомольського осередку. Самотужки, наполегливо вчиться сам і навчає, а головне — заохочує до навчання інших.}

_{Уже тоді Микола захоплювався літературою, перечитував усе, що надходило до читальні, влаштовував для сільської молоді літературні читання, диспути, концерти з нових творів радянських письменників, поетів, композиторів. Пробував і сам писати. Писав про перші перемоги соціалістичного будівництва на селі, про розвиток сільської кооперації, сільську освіту, викривав шахраїв і ворогів молодої Радянської республіки. Свої сількорівські дописи і кореспонденції надсилав до обласної та республіканських українських газет. Підписувався псевдонімом — Гнат Завірюха.}

_{Робота журналіста дуже захоплювала його, і в 1925 році він приїхав до Харкова вчитися на курсах журналістики. Закінчивши ці курси, Микола Петрович пішов працювати спершу літературним працівником відділу інформації, а згодом спецкором газети «Вісті».}

_{Працював невтомно дні і ночі. Мріяв про мандри. Енергійний і допитливий, поривався в широкий світ, щоб усе побачити, глибоко пізнати життя, земні і водні багатства Батьківщини.}

_{У 1928 році як спецкор газети «Вісті» Микола Петрович здійснив своє бажання: він вперше побував на Далекому Сході, у Владивостоці.}

_{У 1929 році на криголамі «Літке» він плавав на острів Врангеля. Це був не звичайний рейс. Вся країна слідкувала тоді за просуванням «Літке», першого радянського криголама, що мав завдання підійти до острова, навколо якого непрохідний, торосистий лід лежить круглий рік.}

_{Микола Петрович мав намір поїхати в цю експедицію спецкором від газети «Вісті». Але виявилось, що кореспондентів від різних газет було аж семеро, а криголам міг узяти лише одного. Кожен кореспондент уперто й переконливо обстоював свою кандидатуру, та кінець кінцем п’ятьом довелося ні з чим поїхати додому. В екіпаж криголама залічили лише кореспондента «Известий». Така була ухвала урядової комісії.}

_{Минув тиждень. На криголамі гадали, що й Микола Трублаїні, хоч і. дуже гаряче наполягав він, щоб його узяли в експедицію, здався і поїхав назад до Харкова. Та от радист з екіпажу «Літке» якось зустрів Миколу Петровича в порту серед вантажників та кочегарів. Здивований, він запитав:}

_{— Як ви тут опинились? Що робите?}

_{— Кваліфікуюсь, — лагідно посміхнувся Микола Петрович і розповів, що вже закінчив курси кочегарів, а тепер на практиці привчається і кочегарити і вантажити, ба навіть куховарити. — Адже «Літке» ще з місяць пробуде в порту — закінчуватиме підготовку до рейсу. То я й вирішив використати цей час для всебічного навчання. А тим, що на криголамі, як мені відомо, є вільні місця кочегара й паровичного днювального, то, думаю, мені не відмовлять в одній з цих посад.}

_{І він таки поїхав, зайнявши місце паровичного днювального. Його обов’язком було пильнувати за чистотою паровичних приміщень, подавати до їдальні сніданок, обід, вечерю, мити посуд… А коли хтось з кочегарів хворів, днювальний мусив працювати за нього.}

_{За цей героїчний рейс Миколу Петровича, як і ряд інших кращих людей екіпажу, в 1930 році було нагороджено іменною медаллю Героя Праці з написом на ній «За Врангелівський похід 1929 року».}

_{Про цей похід Микола Петрович написав хорошу книгу, що має назву «До Арктики через тропіки». Це була його перша солідна літературна робота.}

_{Згодом Микола Петрович брав участь ще в кількох арктичних рейсах, зокрема на криголамах «Сибіряков» і «Русанов», і на матеріалі цих подорожей написав чимало цікавих нарисів та оповідань.}

_{Приблизно з 1932 року Микола Петрович займається переважно літературною роботою і виступає як автор ряду творів для молодого читача.}

_{В цей період він написав багато нарисів і оповідань переважно пізнавального характеру: «Людина поспішає на північ», «Літке» — переможець криг», «На Півночі», «Ангара», «На морі», «На північ ідуть пароплави» тощо. Ці книги розповідають про перемоги людей, натхнених благородними ідеями соціалістичного будівництва, над стихіями природи, про новобудови нашої країни, про торжество нової радянської моралі і культури, про братерську єдність усіх народів нашої країни незалежно від того, де вони живуть — в центрі СРСР, на Півдні чи в найдальшому закутку Півночі. Книги Трублаїні розповідають про героїчне освоєння Арктики, що стало можливим тільки за радянських умов, коли ця справа стала державною. Арктика, що не корилася одинакам, тепер не має сил протистояти мужньому, згуртованому колективові, керованому розумом і волею Комуністичної партії. Ця тема особливо вабила письменника. Кілька разів він повертався до неї і кінець кінцем завершив цю роботу великою повістю про героїчних завойовників Півночі і, зокрема, про мужніх полярників з числа нашої прекрасної радянської молоді. Цю свою першу повість, що має назву «Лахтак», Трублаїні закінчив у 1935 році. Книга була тепло і прихильно зустрінута критикою, користалась та й зараз користається великою любов’ю читача.}

_{З цього часу Микола Петрович остаточно визначив своє місце в житті, своє покликання, свою професію: письменник, конкретніше — письменник для дітей, для юнацтва.}

_{За час своєї недовгої, але плодотворної літературної діяльності талановитий письменник видав понад тридцять книг. Це книги для нашого молодого покоління, повісті й оповідання про нашу радянську дійсність, про сміливих, винахідливих, метких хлопців і дівчат, сповнених жадобою до знань і любов’ю до Батьківщини.}

_{Головні з книг Миколи Петровича Трублаїні, крім уже згадуваних, це збірки оповідань: «Крила рожевої чайки», «Хатина на кризі», «З півночі мчав ураган», «Оповідання боцмана», «Волохан», «Вовки гоняться за оленями», «Берег невідомого острова», «Погонич блакитного кита», «Пригоди в повітрі»; повісті: «Мандрівники», «Шхуна «Колумб»; роман «Глибинний шлях».}

_{Остання робота письменника, яку він почав перед війною, — біографічна повість, умовно названа «Орлині Гнізда». Цей твір не закінчено.}

_{Благородну мету ставив перед собою письменник Микола Трублаїні: глибоко, всебічно вивчати радянське життя і в художніх творах розказувати про це молоді, показувати, яка багата і прекрасна наша Батьківщина, які чудові моральні якості мають передові, героїчні люди, і особливо наша молодь. Він виховував у молоді любов до рідного радянського краю, нашої єдиної в світі і найкращої на земній кулі Вітчизни, наснажував серця своїх читачів високими поривами, кликав на подвиг в ім’я добробуту і щастя радянського народу. Тим твори його завжди були високоідейні, життєві, цілеспрямовані.}

_{Вроджений журналіст, він писав щодня. Був автором-співробітником майже всіх центральних і харківських обласних газет та журналів, зокрема дитячих.}

_{Великі свої художні речі виношував у собі подовгу. Старанно вивчав ту галузь життя, що мала становити основу повісті чи оповідання.}

_{Для повісті «Лахтак» збирав матеріал кілька років. Докладно вивчив історію боротьби людей за освоєння Півночі, сам побував у кількох арктичних експедиціях.}

_{Коли писав «Шхуну «Колумб», освоїв усю техніку мореплавства, починаючи від найпотужніших і найновіших лінкорів і кінчаючи звичайнісінькими човнами. Він їздив у порти, знайомився з життям моряків і рибалок. І знову ж таки побував і на воді і під водою, у підводному човні і навіть у скафандрі водолаза.}

_{Повість «Мандрівники» так само написана на матеріалі особисто здійснених подорожей, спостережень і всебічного вивчення природи і життя нашого Півдня.}

_{Цими рисами — багатством пізнавального матеріалу та ідейною цілеспрямованістю — позначені всі, навіть найдрібніші твори, писані для читачів наймолодшого віку. А таких теж у нього чимало, і над цими невеличкими творами, як-от: «Шамба», «Пригоди в повітрі», «Пустуни на пароплаві», працював так само старанно, вишукував гострі, але правдиві сюжети, конфлікти, відшліфовував кожну деталь.}

_{Основні герої повістей і оповідань Миколи Трублаїні — живі радянські люди, з якими письменник зустрічався та працював; високі моральні якості їх характерів він уособив в образах своїх капітанів, пілотів, боцманів, рибалок, інженерів, науковців… Особливо це стосується юних героїв. Завжди оточений молоддю, він день у день приглядався до своїх юних друзів, прислухався до їх голосу, підмічав все те краще, що притаманне їм. Юні герої його творів повно і прекрасно втілюють в собі риси нашої творчо наснаженої, допитливої і талановитої передової молоді, одухотвореної кращими людськими поривами.}

_{Героїчні й мужні, молоді люди повістей і оповідань М. Трублаїні-це пристрасні, до кінця чесні і безкорисні юні патріоти; для них особисте ніколи не може стояти вище громадського, вище служіння матері-Батьківщині. Люди однієї мети, вони яскраво індивідуалізовані: життєрадісні і натхненні юнаки та дівчата, що кожен і кожна з них мають свої неповторні обличчя, біографії, особисті інтереси, мрії, уподобання і покликання. В русі, в дії, в дружбі, в конфліктах, в подвигах чимраз яскравіше розкриваються їх образи. Як і в житті, так і в тканині художнього твору, зображені рукою талановитого письменника в динаміці становлення і зростання, вони, юні герої, кожним вчинком стверджують свою гідність молодих громадян соціалістичної держави. І коли згадуємо ту велич героїзму, що явили світу Зоя Космодем’янська, Олександр Матросов, Ліза Чайкіна, молодь Краснодона, то спадає на думку: саме риси таких прекрасних юнаків і дівчат уособили в собі найкращі герої творів Трублаїні. Подібно Матросову, загинув смертю героя юнга Іван Солоний, герой з оповідання «Життя за Батьківщину». І майже так, як в дні Вітчизняної війни безсмертні Олег Кошовий, Люба Шевцова, поводили себе в боротьбі з ворогами Марко і Люда, герої повісті «Шхуна «Колумб».}

_{Відомо, що молодь особливо захоплюється творами пригодницького жанру. І саме цю літературну форму обирає Трублаїні для своїх основних творів. Проте пригоди не є для нього самоціллю. Це лише засіб у гостро-захоплюючій формі викласти матеріал, а матеріал цей в основному пізнавального характеру: наша радянська дійсність владно і повноцінно виступає на канві пригод. Діють благородні радянські люди, що поклали собі перетворити нашу країну в квітучий і сяючий вогнями електрики сад, оновити й примусити плодоносити пустині, підкорити інтересам народу сувору Арктику, щоб скрізь у достатках щасливо жили люди нашої Вітчизни і була вона неприступною фортецею для ворога.}

_{Цими мотивами пройнято й останній твір Миколи Трублаїні — роман «Глибинний шлях».}

_{Проте цей твір відмінний від попередніх полотен письменника, таких, скажімо, як «Лахтак» або «Шхуна «Колумб». І головна його відміна та, що основою попередніх творів був реалістичний фон, тоді як «Глибинний шлях» — наукова фантастика. В цьому жанрі письменник спробував себе вперше.}

_{Час написання твору — 1939–1941 роки. Це роки, коли Микола Петрович був тісно зв’язаний з Палацом піонерів, всіма його різноманітними науково-технічними і науково-дослідними гуртками. Письменник, отже, день у день був оточений допитливою молоддю — юними техніками, конструкторами нових машин, фізичних приладів, авіамоделістами, радистами, натуралістами. Ця молодь жадібно перечитувала все, що потрапляло їй до рук з науково-фантастичної літератури. Перечитувала і шукала книги, яка дала б простір думці, поживу мрії і була б зв’язана з вітчизняною наукою і технікою. Таке було замовлення юного читача, і письменник це гостро відчував.}

_{В цей же час на всьому просторі земної кулі з дня на день ясніше відчувалась хода жорстоких і великих подій. В Європі уже палахкотіла війна. Батьківщина вимагала творів, що мобілізували б маси, і в тому числі нашу молодь, закликали б кріпити оборону, бути на сторожі.}

_{Війна! Про неї все частіше і частіше думав письменник і те, наскільки реально передбачав напад ворога, ясно хоча б з того, з якою прозорливістю подає він у своєму «Глибинному шляху» розгортання боїв на першому етапі війни.}

_{Ось як уявляв це письменник:}

_{«Війна почалась несподівано, — пише він. — Хоча взаємини з державами, де до влади прийшли реакційні партії, стали дуже загострені, але була надія, що конфлікт можна розв’язати шляхом дипломатичних переговорів. Вороги ж повелися підступно: ідучи на переговори з нами, вони тимчасом зосереджували свої армії на наших кордонах».}

_{Самий напад стався неждано-негадано:}

_{«Ми дивилися на зоряне небо. У Москві зорі були ледве видні: заважала електрика, що заливала місто.}

_{Раптом електричні ліхтарі почали гаснути, і зорі над столицею засяяли яскравіше.}

_{В будинку теж погасло світло. Почулися поспішні кроки. З другої кімнати увійшов Антон Павлович.}

_{— Війна!.. — схвильовано скрикнув він. — По радіо передають урядове повідомлення. Годину тому стався одночасний напад на надпі східні й західні кордони. Проти нас виступив блок імперіалістичних держав. Над прикордонними містами відбуваються повітряні бої. На кордонах уже гримить артилерійська канонада… Передбачається, що ворог має намір напасти з повітря на Москву».}

_{Як бачимо, фантастика Трублаїні була досить близькою до дійсності. Письменник глибоко аналізував події, усвідомлював, з яким підступним ворогом нам доведеться боротися. Він закликав читачів не довіряти ворожій дипломатії, бути на сторожі, пам’ятати, що ворог має сильну техніку.}

_{І все-таки автор припустився прикрої помилки: він стверджує, що у війні Радянський Союз залишився самотнім. Історія показала, що в нашій боротьбі з фашизмом ми мали союзників серед демократичних народів, а в результаті війни значно виріс авторитет нашої держави, зміцнився її міжнародний стан.}

_{І ще одна помилка. Письменник — правда, дуже коротко — подає опис боїв, хід воєнних дій в цілому. Проте ясно: головний наголос робить на техніці, недостатньо підкреслюючи, що нашу перемогу обумовлюють насамперед переваги соціалістичного ладу над капіталістичним, моральна велич наших воїнів, носіїв передової радянської ідеології.}

_{Оборонній темі підкорена і основна лінія твору — побудова на великій глибині підземного шляху між Москвою і Владивостоком.}

_{Для чого будується цей шлях? Для надшвидкісного руху поїздів, а це насамперед має виключне стратегічне значення на випадок війни, бо дає можливість протягом кількох годин перекинути великі військові з’єднання із Заходу на Схід і навпаки.}

_{Знову ж таки автор настирливо акцентує увагу читача на темі нападу ворога, і саме нападу із Заходу і Сходу, на необхідності нової техніки, що давала б змогу швидко маневрувати і воднораз боротися з технікою ворога, його авіацією, його танками, яким автор протиставляє свої, дещо, правда, незграбні, підземні кораблі-літостати.}

_{Отже, підземний шлях, тунель-вакуум, літостати, що неждано з’являються в тилу у ворога і громлять його техніку, — така тематика наукової фантастики автора.}

_{Пригадується мені, що тоді, коли він працював над твором, дехто говорив: «А чому така проблема-побудова підземних шляхів на тисячі кілометрів? Чи не далеко це від реальної дійсності?» Дехто радив: «Доцільніше взяти темою, скажімо, повітряні сполучення, ракетні двигуни, використання атомної енергії». Це, мовляв, ближче до реального стану техніки і до того, куди скерована зараз наукові думка.}

_{Микола Петрович відповідав на це жартома:}

_{— Мені дуже подобається московське метро…}

_{Можливо, тема справді була навіяна цією прекрасною новобудовою, що її саме тоді закінчували. Проте це не єдиний стимул.}

_{Трублаїні не любив повторюватися. Ракетні двигуни, нові джерела енергії — теми, що в літературі не раз піднімалися. Микола Петрович завжди шукав нового. Це з одного боку, а з другого — що нового додала б ще одна фантастична книга, скажімо, про повітроплавство? Хіба за проектами авторів фантастики будується нова техніка чи спрямовується конкретна наукова думка? Важливо те, куди скеровуються мрії, фантастика, до чого кличе автор.}

_{Дерзайте!}

_{Творіть!}

_{Зміцнюйте Батьківщину!}

_{Цими кількома словами розкривається вся суть романа «Глибинний шлях».}

_{Професор Довгалюк на «вечорі фантазії», де зібралися його колишні улюблені учні (герої роману), говорить, безперечно висловлюючи думку самого автора:}

_{«Ви самі колись належали до юних фантастів і знаєте мої симпатії до тих, хто складає карколомні проекти, бо смілива думка — це те, що я найбільше ціную в людях. Підлітки, ще не озброєні знанням, особливо сміливі, хоча мало не завжди їхні задуми надто фантастичні, практично нездійсненні. Але не може бути ні великого інженера, ні видатного хіміка, ні славетного лікаря, якщо вони не мають нахилу до фантазування…}

_{— І енергії перетворювати свою фантазію в дійсність, — зауважив Шелемеха».}

_{Проект Тараса Чутя, учня середньої школи, побудувати тунель у вигляді хорди між двома крапками на земній кулі — нездійсненний. Проте він у чомусь збігається з уже існуючим проектом, який реалізує той же задум іншим способом.}

_{І цим письменник немовби пояснює значення свого твору. Мовляв, це той же химерний, практично нездійсненний витвір людини не спеціаліста. Проте, можливо, він, як і проект талановитого учня, наштовхне кого слід на шляхи до реалізації тих прекрасних задумів, що притаманні не одному Тарасові Чутю, хлопчині, який мріє не лише побудувати тунелі, щоб зв’язати всі найвіддаленіші закутки нашої країни, а також «перетворити Арктику і приарктичні простори на вулики, де ячейками будуть підземні тропічні сади, прокопатися до центра землі, розшукати всі геологічні багатства нашої планети, зібрати заховані у глибинах всі пам’ятки старовини…»}

_{Подумайте про це, а головне — думайте над тим, як реалізувати величні заміри мільйонів радянських людей і нашої творчо наснаженої молоді, що мріє побудувати нові Дніпрельстани в десятки разів потужніші, ніж той, що побудовано, використати проміння штучного сонця, щоб скрізь, навіть під землею, квітували сади, винайти нові метали для нової найпотужнішої і найкращої в світі техніки. Прокласти нові шляхи, конче потрібні для широких просторів нашої країни. Думайте над цим, бо нового розквіту, нової техніки вимагає Батьківщина, її міць і обороноспроможність!}

_{Така настанова твору, така, здається нам, його цілеспрямованість, такий задум.}

_{Паралельно розвивається і інша тема, зв’язана з проблемами нових методів лікування злоякісних опухів. Ця тема дещо переплітається із сюжетом твору, проте не має самостійного значення і використана автором тільки для того, щоб створити романтичний конфлікт між основними дійовими особами твору: Макаренко — Ліда — Барабаш, і на цьому матеріалі показати благородність характерів наших передових радянських людей, ідеальне ставлення до жінки, здатність поступатися особистими інтересами в ім’я високого почуття дружби.}

_{Як же реалізовано задум засобами художнього слова?}

_{Насамперед цим своїм твором Трублаїні ще раз довів, що він блискучий майстер пригодницького сюжету. Події розвиваються динамічно. Роман зацікавлює одразу і з захопленням читається до кінця. Як і в попередніх творах автора, так і тут багато пізнавального матеріалу. Окремі розділи, особливо в другій і третій частинах, написано з великою майстерністю, в них багато по-справжньому цікавої вигадки. І це стосується насамперед таких розділів: «Підземна Ангара», «Підземні сади», «Шахта № 925», «Повідь під землею», «У Північній штольні», «Світло гасне», «Поїзд Тихоокеанськ — Москва» та інші.}

_{Проте, можливо, саме те, що Трублаїні вперше виступає в цьому жанрі, роман позначено рядом недоліків, яких немає в його кращих попередніх роботах, зокрема в повістях «Лахтак», «Шхуна «Колумб». В цих творах поряд з цікавою вигадкою, гострим сюжетом автор повноцінно малював образи людей. У «Глибинному шляху», захоплений, певне, фантастикою, Трублаїні не приділив належної уваги різьбленню живих, повнокровних характерів. Позитивні герої в значній частині схематичні, кожен з них, крім прізвища, ім’я та по батькові, має ще лише одну якусь прикмету: професор Довгалюк — чудакуватий фантаст, Макаренко-неймовірно трудолюбивий іі відлюдний, лікар Барабаш — маніякально закоханий. А Кайдаш, від особи якого ведеться розповідь, справляє враження людини поверхової; він позбавлений риси, притаманної кожній радянській людині, — пильності.}

_{Правда, вчинки героїв говорять за те, що вони далеко цікавіші, різнобарвніші і виходять за рамки тих однобоких характеристик, які їм дає автор. Так, письменник рекомендує Барабаша як такого, що в світі для нього немає нічого більше, крім кохання до Ліди. Все підкорене цьому: життя лікаря, його робота, мрії… А наспразді Барабаш живе повноцінно, громадськими інтересами, любить свою роботу, яку провадить не ради однієї Ліди, а ради блага всього народу, любить свою Батьківщину. Він в перші ж дні війни їде на фронт, дарма що Ліда в цей час лежить в лікарні. І робить це, звісно, не лише для того, щоб там, на фронті, при нагоді подати допомогу майбутньому чоловікові Ліди — Ярославу Макаренкові.}

_{Досить цікаво розроблено портрет ворога — Догадова. Хитрий і жорстокий, прихований маскою радянського інтелігента, він, природно, вводить в оману читача. Читач навіть схильний до того, щоб симпатизувати Догадову, який майже героїчно рятує людей під час аварії у підземеллі. І тільки тоді, коли машкару з ворога зірвано, читачі бачать хижацькі зуби вовка в овечій шкурі. Шкода, що вся та частина твору, де діють Догадов, Черепашкін, а також слідчий Томазян, слаба. Тут багато детективу, наївного, місцями нелогічного. Так, Догадов викидає Тараса Чутя з поїзда. Для чого? На це майже неможливо відповісти. До того ж він підсовує хлопцеві чужий паспорт. Знову питання — навіщо він це робить? Адже знайдений з убитого чи пораненого Тараса паспорт Маковського може дати можливість встановити злочин, бо Маковський, у якого викрадено цей паспорт, знає Догадова.}

_{Так само не вмотивовано переодягання Черепашкіна. Зовсім неймовірно для такого, як він, диверсанта звучить його оповідання про те, як Догадов переконав його в тому, що він не Черепашкін, а Виноградов. І не тільки це — вся діяльність кербуда Черепашкіна, його поїздка на літаку, щоб вручити повістку суду професору Довгалюку, його двобій з Догадовим і стрибання з парашутом, як і сама несподівана розв’язка — Черепашкін у машкарі ідіота — страшний ворог… Все це явно надумано або, вірніше, ще не додумано, не довершено. Тут досить багато ефектів, таких, як-от і арешт Догадова, але всі вони викликають лише подив у читача своєю зайвиною і невмотивованістю.}

_{Щодо ймовірності інших частин, то слід відзначити занадто великий ураган, викликаний аварією в тунелі. В гонитві за ефектом тут автор теж занадто все перебільшив…}

_{Проте мусимо оговоритися.}

_{Роман ще не був остаточно підготовлений до друку. Це була перша редакція, в якій, як говориться, письменник лише звів кінці з кінцями для того, щоб після відповідних рецензій і апробації рукопису серед читачів-друзів ще раз уважно перечитати свій твір з пером в руках. Мені особисто відомо, що Микола Петрович мав намір Черепашкіна і всю його діяльність з романа вилучити.}

_{Думав також над тим, щоб знайти більш активну роль для Тараса Чутя, який скрізь присутній, а фактично в тканину романа вводиться штучно і, незважаючи на всі намагання автора до чогось його пристроїти, лишається стороннім. Крім цього, Микола Петрович хотів більш точно написати розділи, присвячені роботі лікаря Барабаша і новим методам лікування, а також майбутній війні, новій зброї тощо. Для цього ще і ще консультувався з лікарями, інженерами, військовими спеціалістами.}

_{Роман після остаточної редакції, безперечно, мав би незрівняно кращий вигляд.}

_{Війна урвала цю роботу.}

_{Ми любимо твори Миколи Петровича Трублаїні і дорожимо ними. Останній плід його пера якоюсь мірою, безперечно, доповнює роботу Миколи Петровича і до того ж дорогий нам як пам’ять про нього, кращого сина нашої Батьківщини, який над усе любив її і життя віддав за неї.}

_{Яр. Гримайло}