Ерагон. Спадок

Від автора

Кветха, фріцай! Вітаю вас, друзі!

Це був дуже довгий шлях. Важко навіть повірити, що нарешті настав кінець. Не раз мені в душу закрадалися сумніви, що взагалі коли-небудь завершу цю серію книг. Те, що я все-таки це зробив, сталося, зокрема, завдяки допомозі й підтримці багатьох людей.

Я не перебільшую, коли кажу, що написання «Спадку» було найважчим з усього, що мені доводилось будь-коли робити. З огляду на цілу низку причин — особистих, професійних, творчих — ця книга була для мене набагато складнішою, ніж усі попередні. І я пишаюся тим, що мені все-таки вдалося її дописати, а ще більше я пишаюся остаточним результатом — самою книгою.

Я не можу висловити всі ті почуття, які охоплюють мене, коли думаю про серію цих книжок. Я присвятив циклу «Спадок» дванадцять років — майже половину свого життя. Він змінив і мене, і мою родину, і мені довелося б написати ще чотири книги, щоб розповісти про той різноманітний життєвий досвід, якого я набув завдяки йому. І ось тепер мені треба попрощатися з Ерагоном, Сапфірою, Арією, Насуадою й Рораном і рушати далі, до нових персонажів, нових історій… І ця перспектива лякає мене.

Зрештою, я не збираюся цілком прощатися з Алагезією. Я витратив надто багато часу й зусиль, щоб створити цей світ, і колись, у майбутньому, я неодмінно повернуся до нього. Не знаю, коли це станеться — через кілька років чи вже наступного місяця. Зараз я не можу сказати цього напевно. Коли ж я нарешті повернуся до Алагезії, то сподіваюсь, що мені вдасться розкрити кілька таємниць, які залишилися без відповіді у цій серії книг.

До речі, про таємниці. Мені шкода було розчаровувати тих, хто сподівався дізнатися більше про знахарку Анжелу, та вона перестала б бути такою цікавою особистістю, якби ми знали про неї все. Утім якщо ви коли-небудь зустрінете мою сестру, Анжелу, то можете спробувати розпитати в неї про її характер. І якщо в неї буде гарний настрій, то, можливо, вона розповість вам дещо цікаве. А коли вам не пощастить, тоді, очевидно, ви почуєте яке-небудь саркастичне зауваження на свою адресу.

Гаразд. Перейдімо до подяк.

Удома: дякую матінці й батькові за їхню постійну підтримку, за їхні поради, а найголовніше, за те, що вони ризикнули повірити в «Ерагона». Дякую моїй сестрі Анжелі за те, що вона допомагала мені усвідомити та оцінити мої ідеї, була помічником у ході редагування книги, ще раз стала прообразом одного з персонажів і надавала мені безцінну підтримку під час роботи над четвертим розділом рукопису. Я твій боржник, сестричко, — проте ти й без слів це знаєш. Також хочу подякувати Іммануелі Маєр за те, що разом зі мною працювала над особливо складними сторінками.

В агентстві «Writers House»: дякую Саймонові Ліпскеру, моєму агентові, за його дружбу й за все, що він зробив для моїх книг упродовж цих довгих років. Обіцяю відтепер писати книги трохи швидше! Крім того, дякую його помічниці Кеті Закеччіа.

У видавничій групі «Knopf»: дякую моїй редакторці Мішель Фрей за її безмежну довіру й за те, що вона зробила все це можливим. Я не жартую — якби не вона, ви б не тримали зараз у руках цієї книги. Дякую її помічниці, Келлі Делані, за те, що вона робить життя Мішель трохи легшим, а також за те, що вона допомогла створити синопсис перших трьох книг. Дякую редакторці Мішель Бурке за те, що вона уважно стежила за сюжетом і так само допомогла цій книзі побачити світ. Хочу подякувати керівникові відділку зв’язків із громадськістю та маркетингу Джудіт Хот. Без неї мало хто дізнався б про існування цієї серії книжок. Домінік Сіміна і Норін Херітц, які працюють у цьому відділку, також заслуговують на подяку. Вони дуже допомогли мені в ході моїх численних рекламних турів. Дякую арт-директорці Ізабель Варен-Лінч та її команді за прекрасний дизайн обкладинки й книги в цілому. Я вдячний художникові Джону Джуду Паланкару за створення такої чудової серії обкладинок. Остання обкладинка, мабуть, найкраще пасує для того, щоб поставити крапку. Дякую літературному редактору Арті Беннету за його бездоганне знання правил пунктуації та написання найрізноманітніших слів: коротких, надмірно довгих, незрозумілих і навіть вигаданих. Дякую Чіпові Гібсону, голові відділку дитячої літератури видавництва «Random House». Дякую також відповідальній за випуск книг директорці видавничої групи «Knopf» Ненсі Хінкель за її невичерпне терпіння. Директорці відділку з продажу Джоан Де-Майо та її команді — ура! — і велике спасибі. Дякую керівникові відділку маркетингу Джону Адамо, чия команда постійно вражала мене своєю креативністю. Також хочу подякувати: Лінді Леонард та її команді у відділку новітніх засобів інформації; Лінді Паладіно та Тімоті Тархун, Шасті Жан-Марі, Пем Байт, Джоселін Ленг та решті команди відділку дочірніх компаній, які допомогли циклу книг «Спадок» набути статусу всесвітньовідомого видавничого феномену, Джанет Фрік, Джанет Ренард і Дженніфер Хілі, а також усім іншим співробітникам видавничої групи «Knopf», які підтримували мене.

У видавництві «Listening Library», дякую Жерарду Дойлу за його просто неймовірну роботу з озвучення моїх книг (боюсь, я завдав йому чимало клопоту), Таро Маєр — за делікатне й зворушливе керування його діями, Орлі Московіцу за те, що звів усе докупи, а також Аманді Д’Аціерно — видавцеві «Listening Library».

Хочу подякувати також колезі-письменнику Теду Вільямсу (якщо ви ще не знайомі з його творчістю, раджу вам трилогію «Пам’ять, горе і шип»; прочитайте — ви не пошкодуєте про це) за те, що він надихнув мене на кілька ідей, які я використав у книзі. Дякую письменникові Террі Бруксу, який був для мене водночас і другом, і наставником (дуже рекомендую вам серію його книжок «Хроніки Заземелля»).

Хочу сказати спасибі Майку Маколею за створення й підтримку одного з найкращих фан-сайтів (shurtugal.com), а також за те, що він разом із Марком Готта Вазом написав «Альманах „Спадок“». Без зусиль Майка онлайн-спільнота моїх читачів була б значно менша, ніж вона є на сьогодні. Дякую, Майку!

На окрему згадку заслуговує моя шанувальниця Рейна Сато. Її реакція на епізод першої зустрічі Ерагона зі слимаками надихнула мене на створення образу сналглі на Вройнгарді. Рейно, сналглі — це для тебе.

І як завжди, останнє «дякую» — тобі, мій читачу. Дякую за те, що ти залишався зі мною впродовж усієї оповіді. Бажаю тобі, щоб зірки завжди яскраво світили над твоїм життєвим шляхом.

І… це все. Більше я нічого не можу додати до своєї серії книг. Усе, що треба було сказати, сказано. Далі — тиша.

Се онр сердар сітджа хвас!

Крістофер Паоліні

8 листопада 2011 року.