Ченці-чудотворці

ПОМСТА

Житель Цзіньніна Цзінь Шенсе одружився на односельчанці з родини Му. Невдовзі у них народився син, та коли хлопчику виповнився рік, Цзінь раптом захворів і відчув, що скоро помре.

— Після моєї смерті виходь заміж за іншого, — наказав він дружині.

У відповідь вона улесливо запевнила, що буде відданою йому до самої смерті, але Цзінь поманив рукою матір:

— Коли я помру, не примушуйте дружину довго сидіти вдовою, а внука візьміть до себе.

Мати, заливаючись слізьми, пообіцяла виконати його волю. Через кілька днів Цзінь Шенсе і справді помер.

Стара Му прийшла до свахи, щоб поспівчувати їй в такому горі та втішити її. Поплакала, скільки могла, а потім витерла сльози і повела зовсім іншу мову:

— Велике горе послало нам небо: зять помер передчасно, а дочка моя ще така молоденька, і, на тобі, вже вдова. Що нам тепер з нею робити?

Мати Цзіня, охоплена глибоким сумом, не стрималася і, спалахнувши від обурення, голосно вигукнула:

— Нехай залишається вдовою!

Стара Му зніяковіла і на цьому розмова припинилась, а коли споночіло, лягла з дочкою в одній постелі і почала нашіптувати їй:

— Та будь-який порядний чоловік не відмовиться взяти тебе. Вродою тебе бог не обділив та й роботи ти не боїшся, отож знайдеться для тебе гідна пара. Ти ще молода, і чим раніше підеш заміж, тим краще. Безглуздо буде, коли віддаси все життя дитині. Нізащо не погоджусь, щоб тебе примусили вдовувати.

Останні слова старої Му почула свекруха, яка саме проходила через кімнату, і розгнівалась ще дужче. На ранок вона сказала їй:

— Покійний заповідав, щоб його дружина не зберігала йому вірності. Та оскільки їй так кортить вийти заміж, то вам на зло я примушу її вдовувати.

Стара Му образилась і пішла додому.

Наступної ночі Цзінь приснився матері: зі слізьми на очах він прохав її відмовитися від свого рішення.

На ранок вона послала людину до свахи сказати, що відпустить невістку додому після того, як поховають сина, а сама пішла до ворожбита, щоб визначив день, коли можна перенести труну з тілом на родинний цвинтар. Той попередив, що цього року потойбічні сили не сприяють похорону. А дружина небіжчика більше дбала про те, щоб бути привабливою, і, незважаючи на жалобу, не забувала причепуритись. Поки сиділа у свекрухи, не скидала білого одягу, та тільки-но приходила до своїх батьків, як одразу ж натягала на себе щось барвисте. Мати Цзіня знала про це, але терпіла: адже рано чи пізно невістка піде до іншого чоловіка. А та чим далі, то нахабніла все дужче, однак батьки їй у всьому потурали.

В тому селі жив гультіпака на прізвище Дун Гуй. Побачив він якось удовичку і був у захваті від неї. Заплатив старій сусідці, щоб та допомогла їм зійтися. Після півночі Дун Гуй переліз від сусідки через огорожу і пробрався до вдовиці в кімнату. Перше ж побачення закінчилося перелюбством. Такі зустрічі тривали ще десять ночей підряд. А потім поповзли чутки. Про ганебну поведінку вдови знали всі, окрім матері Цзіня.

Та ось однієї ночі, коли коханці саме гріховодили, раптом затріщала труна, та так сильно, ніби петарда розірвалась. Служниця, що спала в цей час у передпокої, побачила, як із-за занавіски вийшов небіжчик з мечем в руці і попрямував до спочивальні. За мить почулися страшні вигуки. Потім звідти вискочив Дун, а за ним — Цзінь, тягнучи за волосся дружину.

Вдова так голосила, що розбудила увесь дім. Схопилася зі свого ліжка і мати Цзіня. Прямо на її очах гола невістка вибігла на подвір'я і, не сказавши свекрусі жодного слова, кудись зникла. Стара кинулася навздогін, але довкола було так темно й тихо, що вона не знала, де її шукати.

Тоді Цзінь зайшла до невістчиної спальні, де ще горіло світло, і побачила на підлозі чоловічі черевики. Покликала служницю, і та, тремтячи всім тілом, розповіла їй про чудо, свідком якого була. Наполохані жінки ще довго не могли прийти до тями.

А Дун, шукаючи порятунку, перебрався через паркан до сусідів і причаївся у кутку. Коли лемент поступово вщух, він виліз із схованки і, щулячись від холоду, вирішив позичити яку-небудь одежину у старої звідниці. Коли ж бачить: у кімнаті прочинені двері. Дун зайшов, намацав у темряві ліжко, а на ньому — жіночу ніжку.

«Сусідчина невістка», — подумав він.

Хтивість умить оволоділа всім його тілом. Дун потихеньку зліз на ліжко, припав до жінки, яка, не розібравшись спросоння, лише спитала:

— Це ви приїхали?

— Так, — відповів він.

Двері не були зачинені на ніч за домовленістю з чоловіком, який поїхав у сусіднє село і збирався опівночі повернутись назад. І коли після півночі Цянь справді прийшов додому, його насторожив шум у кімнаті. Прислухався і зрозумів, у чім річ. Охоплений гнівом, він схопив списа і увірвався до спальні.

Дун з переляку шмигнув під ліжко, однак спис дістав його й там. Тепер настала черга дружини, але та, ридма ридаючи, запевняла, що вона спросоння помилилась, і чоловік пощадив її.

А хто сховався під ліжком, вони ніяк не могли збагнути. Розбудили матір, запалили світло і нарешті впізнали Дуна, що ледве дихав. Він признався в усіх гріхах і невдовзі помер, оскільки з рани від списа струменем била кров. Поспіхом не розібравшись, хто тут винен, а хто ні, стара накинулась на сина:

— Як же це так? Застав жінку з коханцем, а порішив тільки його одного?

Тоді син убив і свою дружину.

Тієї ж ночі, щойно старий Му ліг спати, за дверима раптом почулось якесь шерхотіння. Він вискочив на подвір'я і обомлів: язики полум'я добиралися вже до самого даху, а палій чомусь не квапився тікати. Старий здійняв крик, позбігалися домочадці і легко потушили пожежу, яка, на щастя, тільки спалахнула.

Старий Му одразу ж наказав взяти самостріли і наздогнати палія. Тої ж миті у всіх на очах хтось підбіг до високої огорожі і спритно, мов мавпа, перескочив через неї. По той бік огорожі був персиковий сад, обнесений міцним парканом. Кілька чоловіків позалазили один одному на плечі, щоб подивитись, куди подівся злочинець, але в темряві нічого не могли розгледіти. Тільки було чути, ніби під парканом щось ворушиться. Спитали: «Хто там?» Не обзивається. Випустили кілька стріл і влучили у щось м'яке. Нарешті додумались відімкнути хвіртку і зайти в сад. Аж бачать — перед ними біліє розпластане жіноче тіло; стріли попали в груди і в голову. Принесли каганця і побачили, що то дочка Му.

Коли сказали про це батькам, старий із старою так були приголомшені, що мало не збожеволіли. Вони ніяк не могли второпати, як все це сталося.

Дочка лежала з заплющеними очима і ледве дихала, обличчя у неї було біле як полотно. Спробували висмикнути стрілу з голови, ніяк не піддається. Нарешті хтось уперся ногою в голову і таки витяг. Дочка тихо застогнала, а коли з рани бризнула кров, перестала дихати зовсім. Прибитий горем старий не знав, що йому робити далі.

Вранці він пішов до свахи, щиро розповів їй усю правду і, стоячи на колінах, слізно молив пробачити його. Мати Цзіня не винила старого і не гнівалась на нього, тільки пояснила, з чого все це почалось, і звеліла йому самому поховати свою дочку.

Але Шенгуан, двоюрідний брат Цзіня, вирішив, що дочка Му зганьбила честь їхнього роду, і, щоб якось помститися, пішов до старого, добре вилаяв його, нагадавши і про всі його давні гріхи. Старий від сорому зовсім занепав духом; він мовчки дав Шенгуану грошей, і лише тоді той втихомирився.

А хто був коханцем дружини Цзіня, так поки що ніхто й не знав. Але того ж дня в управу прийшов з повинною сам Цянь, син старої звідниці; він признався, що застукав жінку з Дуном і обох повбивав. Після короткого допиту його відшмагали палицями за самосуд і відпустили додому.

Ма Бяосу, брат убитої дружини Цзіня, відомий на все село сутяжник, подав скаргу, в якій намагався довести, що сестра невинна. Начальник управи звелів заарештувати стару звідницю, яка злякалась і розказала все від початку до кінця. Покликали матір Цзіня, але вона, пославшись на хворобу, доручила Шенгуану піти до суду і замість неї спростувати скаргу. На розгляд справи привели й обох старих Му, які на допиті теж про все щиро розповіли.

За те, що, поки тривала жалоба по небіжчику, вони штовхали дочку на нове заміжжя і сприяли цим її розпутництву, старих Му наказали відшмагати палицями, але, взявши до уваги їхній похилий вік, замінили покарання штрафом, та таким високим, що довелося продавати все майно. Стару сусідку Цзінів за звідництво забили палицями до смерті. І справу на цьому припинили.

Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:

Яким далекоглядним виявився Цзінь! Яку мудрість проявив він, коли переконував матір, щоб вона не примушувала невістку засиджуватись у вдовах. Сам він нікого не вбивав, але його честь зрештою була повністю відновлена. Оце і є прозорливість!

А сусідка-звідниця? Збивши з пуття чужу невістку, занапастила свою власну. А стара Му? Потураючи дочці, вона довела її до смерті.

Гай-гай! Той, хто хоче дізнатися, що чекає людину в майбутньому, мусить пам'ятати про те, як вона поводила себе досі, бо розплата може настати негайно, а не лише в якомусь там потойбічному житті.