Демони Дикої Півночі

«Каландайка»… Слово ніби легковажно дзвінке, дріб’язкове, а насправді за ним – похоронний подзвін. Саме так копачі бурштину на Поліссі звуть свій промисел, адаптуючи назву «Клондайк», що стала символом золотої лихоманки, божевілля й жадоби. Подзвін цей – не тільки по загублених територіях півночі України, а й по карпатських лісах і річках, знищених архітектурних пам’ятках, проданих честі та совісті.

З відкриттям родовищ «сонячного каменю» бурштинова проблема постала на повен зріст не тільки перед владою, а й перед мешканцями містечок і сіл, в околицях яких ведеться незаконний промисел. Місцями українська Північ у наш час практично некерована. Діти забувають про школу, матері – про дітей, чоловіків не бачать удома місяцями: вони цілими селами вирушають до лісів, шукають, миють і здають за безцінь бурштин численним перекупникам. У бізнес, у виробництво, у розумне освоєння природних багатств необхідно вкладати серйозні кошти, потрібні чималий час і великі зусилля, а тут – надія на миттєву сліпу удачу, на фарт, на стрімке збагачення. І змусити поліщуків відмовитися від цього пекельно важкого, але прибуткового промислу не в силах ні загони Нацгвардії, ні поліцейські рейди з арештами і конфіскаціями здобутого. До того ж на блокування в’їздів у ліси та конфіскацію мотопомп і транспортних засобів місцеві жителі відповідають перекриттям автотрас, облогами відділків поліції, спаленням блокпостів. Іноді доходить до стрілянини, на щастя, поки нечасто, але погрози «влаштувати другий Донбас» уже звучать, і ситуація на «Дикій Півночі» поступово заходить у глухий кут. І поки на Сході України йде війна й триває блокада окупованих територій, тут справно функціонує «харчовий ланцюжок», що збагачує кримінальні угруповання, силовиків і чиновників і водночас губить душі та серця безлічі «старателів». За те, що ці люди чинять із природою, доведеться розплачуватися їхнім онукам і правнукам, але це нікого не зупиняє. Бурштин – найсильніший наркотик, і зіскочити з цієї голки не допоможе ніяка Нацгвардія. Силою моральні надломи не лікуються. Особливо тоді, коли розбуджені демони ненажерливості розгулюють на свободі.

Саме про це «Бурштин» Василя Тибеля – захопливий роман, чия стрімка оповідь нагадує водночас і кращі зразки американського вестерна, і похмурі поліські перекази, у яких первозданне сприйняття світу тісно переплітається з язичницькою демонологією. Тільки такі засоби дозволили письменнику чи не вперше в сучасній українській літературі показати зворотний бік «бурштинової проблеми» – її не політичний або економічний, а суто людський вимір. І в поміч йому – кращі зразки вітчизняної прози 20-х років минулого століття, а також традиція, що сходить до містичних прозрінь українських класиків.

Віртуозно збудований сюжет, що неухильно обертається навколо «сонячного каменю», динамізм оповіді, органічне використання фольклорних мотивів, свідома неоднозначність, людяність і відчутний зв’язок із «наївним мистецтвом» – усі ці якості плюс свобода і незаангажованість самого автора роблять «Бурштин» книгою непересічною, боляче цікавою, здатною надовго утримати увагу навіть найвибагливішого читача.

Андрій Клімов

Загрузка...