Розділ восьмий,


у якому Пітер має клопіт із трубами

— Ой, пані, сір! — спрожогу заговорила покоївка. — Я мусила їх сюди впустити. Малий був такий стривожений!

Ці її слова викликали в кімнаті моментальне сум’яття. Усі зірвалися на ноги, комусь із рук випала чашка. Сім кинувся рятувати чашку, а король метнувся за ним, щоб підхопити таріль з оладками. Пані Пендрагон піднялася з малим Морганом на руках, не зводячи з хлопчика гнівного погляду, а перед її лицем погойдувалося дивне блакитне створіння у формі краплини.

— Я не винен, Софі! — виправдовувалося воно збудженим тріскучим голосом. — Присягаюся, я тут не винен! Морган весь час плакав за тобою, ми ніяк не могли його втихомирити.

Принцеса Хільда піднялася, щоб усіх заспокоїти.

— Можете йти, — сказала вона покоївці. — Нікому не треба дратуватися. Софі, люба, я уявлення не мала, що ви не найняли няньку.

— Не найняла. І сподівалася, що трохи перепочину, — сказала пані Пендрагон. — Бо подумала, ніби можу розраховувати на те, що чарівник і вогняний демон зуміють дати собі раду з малою дитиною.

— Чоловіки! — пхекнула принцеса. — Не уявляю, щоби чоловіки взагалі з чим-небудь зуміли дати собі раду. Звичайно, Морган та другий хлопчик теж мають бути нашими гостями, раз уже вони тут. Що треба для вогняного демона? — запитала вона в безбарвного джентльмена.

Той виглядав цілком розгубленим.

— Я був би вдячний за гарний камін з дровами, — протріскотів вогняний демон. — Бачу, тут такий є. Це все, що мені треба. До речі, я Кальцифер, мем.

Принцесі та безбарвному джентльменові явно відлягло від серця. Принцеса сказала:

— Так, звісно. Здається, ми з вами вже зустрічалися два роки тому, в Інгарії.

— І хто ж цей молодчинка? — добродушно запитав король.

— Сопі — моя тітонька, — відповів хлопчик солодким шепелявим голосочком, піднявши ангельське личко і сині очка на короля.

Пані Пендрагон виглядала вкрай обуреною.

— Радий зустрічі, — сказав король. — А як тебе звати, хлопче?

— Блим, — прошепотів хлопчик, скромно схиляючи голівку з білими кучериками.

— Візьми-но собі оладку, Блимчику, — сердечно сказав король, простягаючи таріль.

— Дякую, — чемно сказав Блим і взяв оладку.

Тут Морган простягнув пухкеньку ручку, викрикуючи: «Мені, мені, мені!» — і заспокоївся аж тоді, коли король дав йому оладку з маслом. Пані Пендрагон всадовила Моргана їсти оладку на дивані. Сім озирнувся навколо, а тоді ввічливо подав із візка серветку. Вона миттю просякла маслом. Морган радісно усміхнувся Сімові, принцесі, фрейліні та канцлерові, його лице сяяло.

— Олядка, — сказав він. — Гальна олядка.

Поки це все відбувалося, Чарліна помітила, що пані Пендрагон якимось чином затисла малого Блима в кутку за диваном, на якому вона сиділа. Тож Чарліні мимоволі довелося підслухати, як пані Пендрагон допитується:

— Хауле, що ти тут робиш?!

В її голосі було стільки злості, що налякана Приблуда заскочила Чарліні на коліна й зіщулилася.

— Мене забули заплосити, — відповів Блим ангельським голосочком. — Се смісно. Ти сама не даси собі лади, Сопі. Тобі потлібен я.

— Ні, не потрібен! — парирувала Софі. — І ти справді мусиш так шепелявити?

— Так, мусу, — сказав Блим.

— О! — сказала Софі. — Хауле, це не смішно. І ти притягнув сюди Моргана…

— Я з тобі казу, — перебив її Блим, — Молган не пелеставав плакати весь цас, відколи ти післа. Спитай в Кальцифела, яксо мені не вілис!

— Ви з Кальцифером два чоботи пара! — люто відрізала Софі. — Не вірю, що хтось із вас взагалі намагався заспокоїти Моргана. Що, хіба не так? Ти ж просто шукав оказії влаштувати весь цей… весь цей маскарад бідолашній принцесі Хільді!

— Вона нас потлебує, Сопі, — переконано промовив Блим.

Чарліна неабияк зацікавилася цією розмовою, та, на жаль, саме в цей момент Морган озирнувся за матір’ю — і помітив Приблуду, яка дрижала в Чарліни на колінах. Він на весь голос вигукнув: «Песик!» — сповз із дивана, наступив на серветку і побіг до Приблуди, простягнувши замаслені руки. Приблуда у відчаї вискочила на спинку дивана і загавкала. Її гавкіт був схожий на верескливий сухий кашель. Чарліна була змушена взяти Приблуду і відступити туди, де Морган не міг її дістати, тому все, що їй ще вдалося почути з переговорів за диваном, — це погроза з боку Софі послати Блима (чи все-таки його звали Хаул?) у ліжко без вечері, а у відповідь — Блимове обурене: «Тільки поплобуй!».

Коли Приблуда вгамувалася, Блим тужно сказав:

— Невзе ти зовсім не ввазаєс, со я класивий?

Тут пролунав якийсь дивний глухий звук, ніби пані Пендрагон, забувши правила доброго тону, тупнула ногою.

— Так, — долинуло до Чарліни. — До огидного красивий!

— Що ж, — сказала принцеса Хільда, стоячи біля каміна, поки Чарліна відсовувалася подалі від Моргана, — з дітьми тут усе дуже пожвавішало. Сіме, дайте Морганові мафін, швидше.

Морган миттю розвернувся і побіг до Сіма й мафінів. Чарліна почула, що її волосся затріщало. Вона озирнулася — і виявила, що над її плечем висить вогняний демон, дивлячись на неї полум’яними жовтогарячими очима.

— Ти хто? — запитав демон.

Серце Чарліни забилося частіше, хоча Приблуда виглядала цілком спокійною. «Якби я недавно не зустрілася з лабоком, — подумала Чарліна, — цей Кальцифер був би добряче мене налякав».

— Я… е-е… Я просто тимчасово допомагаю в бібліотеці, — проговорила вона.

— Тоді нам потім треба буде поговорити, — протріщав Кальцифер. — Від тебе тхне чарами, ти це знаєш? Від тебе і твоєї собаки.

— Це не моя собака. Вона належить чарівникові, — сказала Чарліна.

— Це отому чарівникові Норланду, який наламав дров? — запитав Кальцифер.

— Не думаю, що мій двоюрідний дідусь Вільям наламав дров, — відповіла Чарліна. — Він дуже милий!

— Скидається на те, що він шукав не там, де треба, — мовив Кальцифер. — Щоби наламати дров, не конче бути гидким. Ось подивися на Моргана.

І вогняний демон шмигнув геть. Чарліна подумала, що те, як він зникає в одному місці та з’являється в іншому, нагадує політ бабки над ставком.

До Чарліни підійшов король, весело витираючи руки великою накрохмаленою серветкою.

— Нам краще повертатися до роботи, моя дорога. До вечора мусимо все поскладати до ладу.

— Так, звичайно, сір, — сказала Чарліна і рушила за ним до дверей.

Вони ще не встигли вийти, коли Блим-ангелятко якимось чудом вирвався від розлюченої пані Пендрагон і потягнув за рукав фрейліну.

— Плосу, — чарівним голосом попросив він, — ци ви маєте ігласки?

Фрейліна розгубилася.

— Я не граюся іграшками, дорогий хлопчику, — сказала вона.

Тут до Моргана долинуло слово «іграшки».

— Ігласки! — вигукнув він. — Ігласки, ігласки, ігласки!

Перед Морганом упала скринька з сюрпризом, кришка зісковзнула, зсередини, дзенькнувши пружиною, вискочив чортик. Поруч із сюрпризом на диван гепнув ляльковий будиночок, а тоді дощем посипалися старі плюшеві ведмедики. Ще за мить поряд із чайним візком з’явився обдертий коник-гойдалка. Морган заверещав від радості.

— Думаю, ми залишимо мою доньку розважати її гостей, — сказав король, випускаючи Чарліну і Приблуду зі салону. Він зачинив двері, за якими все падали і падали іграшки, малий Блим стояв з удаваною сором’язливістю, а всі решта розгублено гасали туди-сюди.

— Чарівники іноді бувають дуже діяльними й активними гостями, — зауважив король по дорозі в бібліотеку, — хоча я не уявляв собі, що вони починають так рано. Можу собі уявити, яке це випробування для їхніх матерів.

Через півгодини Чарліна поверталася до будинку дідуся Вільяма, а Приблуда дріботіла біля неї з такою ж удаваною сором’язливістю, як і в малого Блима.

— Ох! — заговорила до неї Чарліна. — Знаєш, Приблудо, я ще ніколи не переживала стільки всього за якихось три дні!

Разом з тим їй було трохи сумно. Те, що король доручив Чарліні переглядати рахунки і любовні листи, мало сенс, проте дівчинці хотілося, щоби вони з королем принаймні по черзі займалися книжками. Вона радо провела би бодай частину дня, гортаючи якийсь старезний запорошений фоліант у шкіряній палітурці. Саме на це вона сподівалася. Та менше з тим.

Повернувшись до будинку дідуся Вільяма, вона зможе зануритись у «Дванадцять гілок чарівної палички». Чи, може, краще — в «Мемуари екзорциста», бо, здається, це книга, яку краще читати при денному світлі. Чи, можливо, взяти якусь іншу?

Їй так кортіло гарнесенько сісти й почитати, що вона взагалі не звертала уваги на дорогу, крім того моменту, коли Приблуда почала втомлено сапати і відставати, тож Чарліні довелося знову взяти її на руки. Оскільки руки дівчинки були зайняті Приблудою, вона відчинила хвіртку до будинку дідуся Вільяма ногою — й опинилася віч-на-віч з Ролло, який стояв на доріжці, насупивши блакитне личко.

— А тепер що? — спитала його Чарліна, серйозно замислившись, чи не взяти та й не пожбурити його межи гортензії. Ролло невеликий, він би гарно полетів сторчголов, навіть попри те, що одна Чарлінина рука тримає Приблуду.

— Оті квіти, що ти повикладала на столі надворі, — поцікавився Ролло. — Ти що, хочеш, щоб я попричіпляв їх назад, чи як?

— Ні, звичайно, ні, — сказала Чарліна. — Вони сохнуть на сонці. А потім я занесу їх у дім.

— Гм, — буркнув Ролло. — Причепурюєшся тут, так? Думаєш, чарівникові це сподобається?

— Нехай тебе це не обходить, — зверхньо проказала Чарліна і рушила просто поперед себе, змусивши Ролло відскочити з дороги. Він ще щось кричав їй услід, коли вона відчиняла вхідні двері, але Чарліна не збиралася слухати. Вона й так знала, що кобольд вигукує щось образливе. Чарліна зачинила за собою двері, щоб не чути його репету.

Всередині виявилося, що у вітальні — не просто затхлий запах, а сморід застояного ставка. Чарліна поставила Приблуду на підлогу і підозріливо принюхалася. Приблуда принюхалася також. З-під кухонних дверей витікали довгі брунатні язики чогось рідкого. Приблуда обережно наблизилася до них. Чарліна так само обережно підійшла, витягла носок і торкнулася найближчого коричневого патьока. Під ногою чвакнуло, наче болото.

— Ой, і що ж той Пітер примудрився зробити цього разу? — крикнула вона і відчинила двері.

Кухонна підлога була залита дводюймовим шаром води, по якому гуляли брижі. Чарліна бачила, як мокрі плями підіймаються вгору по шести торбах із пранням, залишених біля мийки.

— Що за?.. — вигукнула вона, гримнула дверима, знов їх відчинила і повернула наліво.

Коридор так само був залитий. Відблиски сонячного світла з вікна падали на воду і свідчили про сильну течію, яка брала початок у ванній. Розлючена Чарліна почалапала по воді проти течії. «Усе, про що я зараз мрію, — це сісти і читати, — думала вона, — а тим часом доводиться давати раду з потопом!»

Кола вона підійшла до ванної кімнати (а Приблуда сумно чалапала коло неї), двері відчинилися, і звідти вискочив Пітер, спереду весь мокрий і добряче пошарпаний. Він був босий, а штани мав закочені до колін.

— О, добре, що ти повернулася, — сказав він, перш ніж Чарліна встигла відкрити рота. — Там на одній із труб діра. Я випробував шість різних заклинань, щоб її затулити, але вона тільки пересувається. Я саме збирався перекрити кран на тому волохатому баку — ну, принаймні спробувати, — але, може, тобі щось вдасться зробити.

— Волохатий бак? — перепитала Чарліна. — А, ти про оту штуку, покриту блакитним ворсом. А чому ти думаєш, що це щось дасть? Усе ж залите воою!

— Бо це єдина річ, якої я ще не випробував, — огризнувся Пітер. — Вода мусить текти звідти. Чутно, як вона дзюрчить. Я подумав, що, може, мені би вдалося знайти вентиль…

— Ой, від тебе ніякої користі! — і собі огризнулася Чарліна. — Дай гляну.

Вона відсунула Пітера вбік і різко відчинила двері до ванної кімнати, здійнявши хвилю.

Діра справді була. На одній із труб між умивальником і ванною зяяла поздовжня тріщина, з якої веселим фонтанчиком бризкала вода. Поміж труб у різних місцях виднілися сірі ляпки, чарівні на вигляд, — певно, шість невдалих Пітерових заклинань.

— Це все через нього! — буркнула вона собі під ніс. — Це він розжарив труби до червоного. Ой, ну чесне слово!

Вона кинулася до фонтануючої тріщини і сердито приклала до неї руки.

— Зупинися! — наказала вона. Вода вибризкувала з-під рук і хлюпала Чарліні в лице. — Зупинися негайно!

Єдиним результатом зусиль стало те, що тріщина втекла їй з-під пальців десь на шість дюймів і залила Чарліні косичку і праве плече. Чарліна склала долоні, щоби знову її затулити.

— Зупинися! Припини!

Тріщина ще раз перемістилася.

— То ось ти яка, так? — сказала Чарліна і знов приклала долоні. Тріщина відсунулася. Чарліна переслідувала її руками. Невдовзі вона загнала тріщину в кут над ванною, тепер вода мирно плюскала в ванну і стікала у злив. Чарліна так і тримала тріщину, спираючись на трубу однією рукою, і гарячково вирішувала, що далі. «Цікаво, що Пітер до цього не додумався, — подумала вона вголос, — замість накладати непридатні заклинання».

— Дідусю Вільяме, — покликала вона, — як мені зупинити протікання труби у ванній?

Відповіді не було. Дідусь Вільям явно не очікував, що Чарліні знадобиться це знати.

— Не певен, що він знається на сантехніці, — сказав з-за дверей Пітер. — У валізі також нема нічого, що могло би придатися. Я з неї все витрусив.

— О, он як? — в’їдливо спитала Чарліна.

— Так. Деякі речі там виявилися по-справжньому цікавими, — сказав Пітер. — Я тобі покажу, якщо ти…

— Замовкни і дай мені подумати! — визвірилась на нього Чарліна.

До Пітера, здається, дійшло, що Чарліна в не дуже доброму гуморі. Він замовк і чекав, поки вона замислено стояла у ванні, опершись на трубу. «До цієї тріщини треба підбиратися з двох боків, щоб вона знов не висковзнула. Спершу зафіксувати її в одному місці, а тоді затулити. Але як? Швидше, поки ноги ще не зовсім промокли».

— Пітере, — покликала вона, — піди принеси мені ганчірки до посуду. Щонайменше три.

— Навіщо? — запитав Пітер. — Ти ж не думаєш…

— Побіг і приніс! — гаркнула Чарліна.

На щастя, Пітер сердито почалапав геть, щось там собі бурмочучи під ніс про лютих жінок, які всіма командують. Чарліна вдала, що не чує. Вона намагалася не дати тріщині посунутися, а тріщина тим часом обливала її водою, від чого Чарліна з кожною миттю мокрішала. «Ой, ще поки дочекаєшся того Пітера!» Вона поклала другу руку з протилежного кінця щілини і почала з усієї сили напирати на щілину з обох боків, зближуючи руки.

— Закрийся! — наказала вона трубі. — Припиняй протікати і закрийся!

Вода дзюрчала їй просто в лице. Дівчинка відчувала, як щілина намагається ухилитися, але не попускала, а тільки напирала і напирала. «Я вмію чарувати! — подумки звернулася вона до труби. — Я виконала заклинання. Я можу змусити тебе закритися!»

— Так що — закрийся! — вже вголос наказала вона.

І це спрацювало. Коли Пітер причалапав назад — з усього лише двома ганчірками, пояснюючи, що більше не вдалося знайти, — Чарліна змокла як хлющ, але труба знов була ціла. Дівчинка взяла ганчірки і перев’язала ними трубу з обох боків від того місця, де була тріщина. Тоді витягла з-за ванни довгу щітку для миття спини — то була єдина річ поблизу, яка хоча б віддалено нагадувала чаклунське приладдя, — і постукала нею по ганчірках.

— Лишайтеся тут! Нікуди не рухайтеся! — наказала вона ганчіркам. Тоді постукала по затягнутій щілині: — А ти залишайся закритою, — наказала вона їй, — інакше тобі ж гірше буде!

Тоді повернула щітку до сірих ляпок, що лишилися від Пітерових заклинань, і так само постукала по них:

— Зникніть! Забирайтеся геть! Ви тут ні до чого!

Ляпки слухняно зникли. Чарліна, переповнена відчуттям могутньої сили, постукала по крану гарячої води біля своїх колін:

— Ану знову пускай гарячу воду, — наказала вона йому, — але без вибриків! І ти теж, — додала вона, повертаючись, щоб постукати по гарячому крану над умивальником. — Пускайте обидва гарячу воду, але не надто гарячу, а то ви в мене пошкодуєте. А ви пускайте холодну, — звернулася вона до холодних кранів, постукуючи по них.

Врешті-решт Чарліна з гучним сплеском зіскочила з ванни і постукала по воді на підлозі.

— А ти забирайся! Відійди, висохни, стечи. Йди геть! А то я тобі покажу!

Пітер побрів до умивальника, відкрутив гарячий кран і потримав руку під струменем.

— Тепла! — повідомив він. — Тобі справді вдалося. Оце так полегкість. Дякую.

— Гм! — гмикнула Чарліна, мокра, змерзла і зла. — Тепер я збираюся перевдягнутися в сухе і почитати.

Пітер доволі жалібним голосом запитав:

— То ти не збираєшся допомогти мені витерти підлогу?

Чарліна не думала, що вона повинна це робити. Та тут її погляд спинився на бідолашній Приблуді, яка насилу брела до неї по воді, що доходила собачці до черевця. Скидалося на те, що на воду на підлозі щітка не подіяла.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Але денну роботу я вже виконала, щоб ти знав.

— Я так само, — палко відповів Пітер. — Я тут крутився цілий день як білка в колесі, намагаючись заглушити ту трубу. Давай хоча б кухню висушимо.

Кухня, де весь цей час горіло вогнище, нагадувала парну в лазні. Чарліна прочалапала по теплій воді й відчинила вікно. Якщо не рахувати промоклих мішків з білизною, які загадковим чином множилися, скрізь, крім підлоги, було сухо. Це стосувалося й розкритої на столі валізи.

Позаду Чарліни Пітер вимовив якісь дивні слова. Приблуда дзявкнула.

Чарліна обернулася і побачила, що Пітер стоїть, простягнувши руки. На руках гуляли вогники, від кінчиків пальців до самих плечей.

— Висохніть, о, води на підлозі! — протяжно вимовив він.

Вогники перекинулися йому на волосся і на мокрий одяг спереду. Вираз на його обличчі зі самовпевненого став стривоженим.

— Ой-ой! — вигукнув він.

У цей момент його всього охопило полум’я і почало відчутно припікати. Тепер він виглядав уже остаточно наляканим.

— Пече! Рятуй!

Чарліна кинулася до нього, схопила за руку і штовхнула у воду на підлозі. Це нічого не дало. Чарліна спостерігала неординарну картину: під водою й далі палали вогники, а навколо всього Пітера стали з’являтися бульки, вода почала закипати. Тоді вона з іще більшим поспіхом витягла його на повітря. З Пітера стікала гаряча вода і йшла пара.

— Скасуй його! — крикнула вона, забираючи свої руки від його розпеченого рукава. — Яке заклинання ти вжив?

— Я не знаю! — плаксиво промовив Пітер.

— Яке заклинання?! — гаркнула Чарліна.

— То було заклинання зупинення повені з «Книги палімпсеста», — промимрив Пітер, — я поняття не маю, як його скасувати.

— Але ж ти дурний! — закричала Чарліна. Вона вхопила його за палаюче плече і струсонула.

— Заклинання, скасуйся! — крикнула вона. — Ай! Заклинання, наказую тобі скасуватися негайно!

Заклинання підкорилося. Чарліна стояла, тріпаючи попеченою рукою, і спостерігала, як полум’я з шипінням зникло, залишивши по собі хмарину пари і вогкий сморід паленого.

Пітер став коричневий на вигляд і весь підсмалений. Його руки й обличчя почервоніли, а волосся помітно покоротшало.

— Дякую! — сказав він і полегшено відкинувся назад.

Чарліна підняла його на ноги.

— Фу! Від тебе тхне паленим волоссям! Як можна бути таким дурним? Які ще заклинання ти виконав?

— Ніяких, — промовив Пітер, вигрібаючи з шевелюри обвуглілі волосини.

Чарліна не сумнівалася, що Пітер бреше, та він би однаково не зізнався.

— І це не було аж настільки дурним, — заперечив він. — Поглянь на підлогу.

Чарліна опустила погляд і побачила, що вода майже зовсім зникла. Плитки підлоги були вогкі, блискучі, паруючі, але не залиті водою.

— Значить, тобі дуже пощастило, — сказала вона.

— Мені переважно щастить, — відповів Пітер. — Мати завжди це каже, коли я неправильно виконаю якесь заклинання. Думаю, мені треба перевдягнутися.

— І мені, — мовила Чарліна.

Вони пройшли у внутрішні двері, де Пітер хотів повернути праворуч, а Чарліна смикнула його ліворуч, тож у підсумку вони пройшли прямо й опинилися у вітальні. Мокрі плями на килимі тут парували і швидко висихали, проте запах досі стояв просто нестерпний. Чарліна фиркнула, розвернула Пітера і знову штовхнула його у двері ліворуч.

Коридор залишався вогким, зате вже не був залитий водою.

— А бачиш? — сказав Пітер, наближаючись до своєї спальні. — Спрацювало.

— Пхе! — хмикнула Чарліна, заходячи у свою кімнату. «Цікаво, що він ще зробив? Я ні на йоту йому не довіряю».

Її найкраще вбрання було геть промочене. Чарліна з сумом зняла його і повісила в кімнаті сушитися. І вже ніщо не могло виправити пропалину на її найкращому жакеті. Завтра, коли вона піде до Королівського особняка, їй доведеться вдягнути звичайний одяг. «І що, лишити Пітера тут самого? — замислилася вона. — Не сумніваюся, що він експериментуватиме із заклинаннями. Я б саме так і зробила». Дівчинка здригнулася від усвідомлення, що нічим не краща за Пітера. Адже вона так само не змогла встояти перед заклинаннями з «Книги палімпсеста».

Вона була набагато приязніше налаштована до Пітера, коли повернулася до кухні, — вже суха, за винятком волосся, вбрана у свій найбільш приношений одяг і тапки.

— Спитай, як попросити вечерю, — сказав Пітер, поки Чарліна ставила мокрі туфлі сушитися біля вогнища. — Я голодний.

Скидалося на те, що він почувається набагато зручніше в старому синьому костюмі, в якому прибув.

— Їжа є в тій торбі, яку вчора принесла моя мама, — пояснила Чарліна, вибираючи найкраще місце для туфель.

— Нема, — відповів Пітер. — Я все з’їв на обід.

Чарлінине приязне налаштування випарувалося.

— Ненажерлива свиня, — сказала вона, стукаючи по вогнищу, щоб викликати їжу для Приблуди. Приблуда, незважаючи на всі спожиті в Королівському особняку оладки, радо зустріла мисочку з кормом. — І ти так само ненажерлива свиня, — промовила Чарліна, спостерігаючи, як Приблуда наминає корм. — Де воно все в тобі вміщається? Дідусю Вільяме, як нам отримати вечерю?

Цього разу лагідний голос був дуже слабкий:

— Просто постукай по дверцятах комори і скажи: «Вечеря», моя люба.

Пітер першим підбіг до комори.

— Вечеря! — гримнув він, з розмаху вгативши по дверцятах.

На столі щось гепнуло. Вони обернулися глянути. Біля розкритої валізи на столі лежав шматочок баранини, дві цибулини і редька. Чарліна і Пітер вирячилися на них.

— Сире! — вражено вимовив Пітер.

— Ще й мало, — додала Чарліна. — Ти вмієш варити?

— Ні, — сказав Пітер. — У нас удома приготуванням їжі займається мати.

— Ой, — буркнула Чарліна, — ну чесне слово!



Загрузка...