Бритва з гарантією

Ви кажете — гарантія. Коли вже справа до гарантійного ремонту дійшла, моя вам рада: біжіть до магазину й вимагайте терміново змінити зіпсовану річ, бо втрапите в таку ж халепу, як оце я зі своєю електробритвою. Ви нічого не чули про мою електробритву? Ну, скажу вам, була історія. Намучився, бодай і не згадувати!

Головне ж, у магазині перевіряли — бритва як бритва. З плаваючими ножами. Працює тихенько, не те що колишня. Бувало, включу вранці — діти лякаються, жінка смикатись починає, мені вуха від гуркоту закладає.

Тож придбав нарешті нову, ще й з гарантією. Мовляв, за якість ручаємось. Як щось не так, безкоштовно полагодимо. Протягом року.

У суботу купив, приніс додому, а в неділю запросив своє сімейство на врочисте випробування. Сам біля дзеркала сів. Діти ззаду товпляться. Дружина навіть із кухні вийшла. Вмикаю обережно, а її й не чути. Притискаю до лівої щоки — замість звичного гуркоту лунає гарна мелодійна музика. Що за дивина? Про всяк випадок на дітвору гримнув: «Хто без мого дозволу радіолу увімкнув?» Здивовано оглядаю радіолу, одірвавши бритву від щоки — музики не чутно. Повертаюсь до дзеркала, починаю голити ліву щоку — знову музика грає.

Аж тепер збагнув, що вона лине прямісінько з корпусу бритви, наче з транзистора. Чортівня якась! Доголив, нервуючи, ліву щоку, переходжу до правої, й одночасно хтось наче перемикає програму в транзисторі. Замість музики починається репортаж футбольного матчу. А старшенький мій, кмітливий такий хлопчина, каже: «Тату, але ж цей матч тільки о дев’ятнадцятій нуль-нуль мають грати. Я сам у газеті читав. А зараз десята».

Кишнув я на сина, щоб не був розумнішим за батька, а в самого руки тремтять. Ще й дружина солі на свіжу рану підсипає: «Слухай, чоловіче, ти в мене гроші на бритву брав, а не на забавку. Мало мені футболу ввечері по телевізору, так ви тепер його ще й ранками слухатимете».

Не доголився я того дня. В понеділок бігом до гарантійної майстерні. Там мене заспокоїли й пообіцяли усунути недоробки. Їм що? Пообіцяли, а там хоч трава не рости.

Щоб їм усе життя лише на гарантійному ремонті сидіти, як вони мені бритву полагодили! Після їх ремонту вона не тільки на довгих і середніх, але й на коротких хвилях почала радіопередачі приймати з випередженням на дві з половиною доби. Та ще, крім цього, з’ясувалося, що бритвою можна користуватися замість пилососа.

Куди в ній пилюка дівалася — не знаю, але чистила незгірш за наш могутній «Буран». Дружина це швиденько розчумала. Тільки я за двері, вона бритву включає й починає килими чистити. Уявляєте, що почули від мене в гарантійній майстерні під час наступних відвідин?!

Тиждень майстри копирсалися в бритві, а після цього почалося найстрашніше. Як поголюся, гарнішаю й молодшаю років на п’ять. Помітив я це на четвертий чи п’ятий день. Глянув, а з дзеркала дивиться на мене рожевощока пика такого собі двадцятирічного жевжика. Ні тобі солідності, ні тобі слідів інтелекту на тій пиці — дурень дурнем, та ще й молодий. Уже й на роботі на мене почали підозріло поглядати, відвідувачі мій стіл обходять, вважаючи за якогось безвідповідального практиканта. А що, як я з тією бритвою змалію зовсім? Обернуся, скажімо, на семирічного хлопчика? Тут уже, напевне, суворо з мене спитають за невідповідність посаді.

Чекати неприємностей я не захотів і побрів до магазину. Довго там лаявся, гарантійний талон з позначками про два ремонти тицяв директору під ніс, паспорт довелося показати, аж тоді вони повірили, що мені таки сорок, а не вісімнадцять років.

Бритву в мене забрали. Навіть вибачилися. Пропонували замінити на іншу, теж з гарантією, та я відмовився. Вирішив більше не ризикувати. Купив пакет з лезами і з того часу голюся звичайною безпечною бритвою. Ні тобі гуркоту, ні молодості. Старішаю потроху. Соліднішаю.

Головне, почуваю себе нормальною людиною. Сподіваюсь, що років через п’ять виглядатиму так, як і всі мої колеги по роботі.

Твір відшукав Володимир ВОРОБЙОВ, 2018.