Вибори та бандити

Вибори та бандити

Лоумер Кейт

1

Другий Секретар посольства Землі Ретиф вийшов зі свого готелю на вулицю, обвішану прапорами і заюрмлену тубільцями: пухнатими, метушливими істотами росточком від фута до ярда, схожими на бурундуків–переростків із задертими догори волохатими хвостами. Відразу з бічної вулиці висипала компанія розклеювачів, які взялися, протискуючись крізь юрбу, моторно здирати зі стін магазинів передвиборні плакати, наклеюючи на їх місце свої власні. Слідом за ними негайно кинулися розповсюджувачі листівок, прикрашаючи зображені на плакатах фізіономії вусами, бородами і скошеними до носа очима. До них з гучними веселощами приєдналися перехожі, одні чорнили фізіономіям зуби, інші додавали до кінчиків кнопкових носів відсутні бородавки, треті віднімали у перших і других пензлі для того, щоб пройтися ними по обличчях їхній колишніх власників. У повітрі замигтіли кулаки, здійнявся голосний лемент.

Хтось тицьнувся Ретифу в коліно: маленький оберонець у синіх штанцях і білому заплямованому фартуху тріщився на нього знизу вгору широко розкритими сповненими тривоги очима.

Благаю, шляхетний пане, пронизливо запищала крихітна істота, поспішай чи все загине!

А що сталося? поцікавився Ретиф, помітивши цятку борошна на щоці оберонця і мазок глазурі на кінчику його носа. Тістечка підгоряють?

Значно гірше, мілорд, громілі! Оскаженілі велетні от–от рознесуть нашу крамницю! Прямуй за мною і побачиш!

Оберонець стрімко розвернувся й чимдуж понісся вперед.

Круто збігаючою вниз брукованою вуличкою з тісно поставленими будинками, у яких балкони других поверхів саме діставали йому до маківки, Ретиф крокував слідом за оберонцем. У відкритих вікнах миготіли інтер'єри іграшкових будиночків з іграшковими ж столиками, крісельцями та телеекранами розміром у поштову марку. Коли він проходив поряд, ясноокі мешканці цих будинків висипали на балкони, цвірінчачи, наче горобці. Він з обережністю пробирався між публікою, яка гуляла вулицею: дванадцятидюймовими плутнями, вісімнадцатидюймовими рокоталами у бузкових і червоних перах, двофутовими чубами в торочкуватих шапочках і фартушках, величними блефунами ростом аж у три фути шість дюймів, дуже елегантними у своїх мереживних комірцях і рожевих перуках. Незабаром попереду почулися верескливі крики, дзенькіт битого скла і якісь глухі удари. Завернувши за ріг, Ретиф опинився прямо в гущавині подій.

Перед крамницею, на вивісці якої красувалася абияк намальована ковбаса, зібралася юрба, обступивши кільцем з півдюжини гігантських оберонців ще не знайомого Ретифу різновиду: гордовитих чепурунів, одягнених у брудні шовки, з неохайно підстриженими хвостами та з ятаганами, підвішеними до талій, якщо, звичайно, можна говорити про талію істоти, статурою більш за все нагадуючу кеглю. Один із членів цієї ватаги тримав за вуздечки їхніх скакунів лускатих тварюк із шипатими гривами, що разюче нагадували весело розмальованих носорогів, з іклами, які стирчать з пащ та довгими м'язистими лапами. Двійця величезних тубільців запопадливо гатила ломами по перемичці дверного косяка. Інша пара з чималою вправністю розносила кувалдами стіну біля дверей. Шостий громіль, який вирізнявся червоним паском із заткнутою за нього пістолею, стояв, склавши на грудях руки, і посміхаючись, показуючи розгніваній юрбі гострі зуби.

Цією крамницею володіє мій троюрідний і внучатий дядечко Мочильник Друзк, випічка і випивка, пропищав Ретифові маленький гід. Невелика дружня бійка через політичні розбіжності — ще куди не йшло, але вони ж повністю розорять нас! Благаю, мілорде, чи не погодитеся ви заспокоїти цих тварюк?

Він заметушився, розчищаючи Ретифові шлях у юрбі глядачів. Власник червоного паска, помітивши наближення Ретифа, забрав із грудей руки, причому одна з них застрягла поблизу рукоятки пістолі, Ретиф побачив, що це гроачіянська копія подрібнювача, якими користувалися на Конкордіаті років з двісті тому.

Не наближайся, чужоземцю, вимовив громіль скрипливим баритоном. Що тобі тут треба? Ваш барліг он там, на сусідній вулиці.

Ретиф ласкаво посміхнувся навислому над юрбою ведмедеподібному оберонцеві, чиї очі знаходилися майже урівень з його, а вага була, мабуть, значно більшою.

Та ось, надумав купити собі пончиків з повидлом, сказав землянин, а тут твої хлопці схоже дорогу загороджують.

Геть, землянику! Іди шукай собі закусь в іншому місці. Я, бігме, трохи притомився, передвиборна кампанія, те і се, от і надумав ушанувати своєю присутністю цю жалюгідну забігайлівку. А моя братва вирішила розширити двері, щоб вони відповідали моїй шляхетній комплекції.

Ні, так не піде, рівним тоном сказав Ретиф. Коли мені потрібні пончики з повидлом, це означає, що вони потрібні мені негайно.

Він ступнув у напрямку дверей, і пістоль, висмикнута з–за поясу, відразу уп'ялася на нього. Інші громілі, помахуючи ломами, неквапливо обступали його.

А–я–яй, сказав Ретиф, грозячи громілям пальцем, а нога його тим часом описувала коротку дугу, далекий кінець якої точно припав на колінне зчленування власника пістолі. Бідолаха уривчасто дзявкнув і нагнувся вперед, нагнувся цілком достатньо, щоб його щелепа зустрілася з пролітаючим поряд лівим кулаком Ретифа. Пістоль опинилася у Ретифовій руці, а громіля віднесло далеко назад, співтоваришам на руки.

Гріх вам, хлопці, докірливо промурмотав гігант, звертаючись до своїх соратників, і очманіло помотав головою. Шість малих місяців ми з вами водимо компанію, скільки випито було, і хоч би раз хто з вас уліпив мені таку добру плюху…

А ну, кореші, оточуй його, наказав іншим один із громілів. Зараз ми цього волоцюгу в локшину порубаємо.

Спокійніше, добродії, порадив їм Ретиф. При стрілянині в упор ця пістоль залишає дуже неакуратні дірки.

Коли не помиляюся, сказав один з ломоносців, з відразою озираючи Ретифа, ти з тих іноземних бюрократів, які поналізали сюди ділити здобич, після того, як витурили липколапих.

Посол Деригвізд воліє іменувати свої функції спостереженням за дотриманням правильної процедури виборів, поправив його Ретиф.

Ага, кивнув громіль, от і я про те саме. Так чого ж ти втручаєшся у вільний демократичний процес? Вартувало Дір Багрецю рот відкрити, щоб викласти свої погляди з питань місцевої політики, а ти вже його й перехнябив.

Ми, бюрократи, публіка сумирна, пояснив Ретиф, але лише до того моменту, коли хто–небудь не встане між нами і нашими пончиками з повидлом.

Проводир громілів уже стояв на ногах, хоча і не дуже твердо, і тряс головою.

Це підла витівка, сказав він, не цілком виразно вимовляючи слова, виходити проти шести мирних забіяк, озброєних лише ломами, сховавши в кулаці ковадло.

Пішли звідси, мужики, сказав інший громіль, поки він гаубицю з рукава не витяг.

Бандюки видерлися на своїх скакунів, які оскаженіло витріщали очі, голосно фиркали та потрясали ікластими мордами.

Ми, чужоземцю, твою особу запам'ятали багатообіцяючим тоном повідомив один з них, здається мені, що ми ще зустрінемося, і тоді вже, запам'ятай, не завжди ми такі сумирні.

Після того, як зграя зникла з очей, малорослі оберонці схвально загомоніли.

Мілорд нині врятував жирок, який ще не витоплений з дядька Мочильника, викликнув коротун, який покликав Ретифа на допомогу.

Землянин нагнувся, впершись руками в коліна, так що обличчя його виявилося всього на фут–другий вище обличчя маленької істоти.

Послухай, а я тебе ніде не міг бачити? запитав він.

Звичайно, мілорде, усього тільки годину тому я ще заробляв свої кілька мідяків, працюючи третім помічником кондитера он у тій харчевні, відділ пампушок, мілорде, підвідділ декоративної глазурі. Він зітхнув. Трояндочками, мілорде, займався… але навіщо докучати моїми наріканнями Вашій Світлості?

Роботу, чи що, втратив? поцікавився Ретиф.

На жаль, утратив, утім, це воістину сущі дрібниці в сенсі тих новин, які були підслухані мною перш, ніж хазяїн примусив мене негайно залишити межі його закладу!

Стривай–но, а кличуть тебе…?

Прикрас, мілорд. Прикрас Білошвій IX, до ваших послуг. щебетун обернувся, тому що до них, пихкаючи, наближалася близька його подоба, хіба що трохи розжиріла і посивіла, киваючи на ходу головою і стрижучи вухами, щоб виразити переповнюючу її подяку. А це, мілорде, мій дядько Мочильник, власною персоною.

Ваш покірний слуга, сер, проскрипів дядько Мочильник, витираючи обличчя великою смугастою носовою хусткою. Чи не вшанує мене мілорд, розділивши зі мною для відпочинку після своєї звитяжної роботи освіжаючий ковток молока дійної ящірки і шматочок смачного пирога?

Істинно говорю тобі, дядечку, йому потрібне щось таке, що буде міцніше сироватки, заперечив Прикрас. І істинно ж говорю, у «Товстій Ковбасці» подають добрячий ель, не знаю тільки, чи вдасться Вашій Світлості забратися до середини, додав він, переводячи погляд із шести футів і трьох дюймів Ретифа на дверний проєм і назад.

Та вже як–небудь, бочком, заспокоїв оберонця Ретиф. Шустрий вісімнадцатидюймовий половий провів зігнутого Ретифа через заповнену залку до столу в самому кутку, і там Ретифу вдалося втиснутися на вузьку лаву, яка стояла біля стінки.

Чого бажаєте, добродії? довідався, підійшовши до них, хазяїн.

У нинішніх обставинах мені доведеться обмежитися невеликим кухлем пива, мовив Ретиф.

А мені елю, сказав дядько Мочильник. Воно, може статися, і гріх бражничати до полудня, але коли кварталом тиняються громілі та валять стіни, бражничати, коли підкрутилася така можливість, це найрозпрекрасніша справа.

Принцип дуже тверезий, визнав Ретиф. А хто вони такі, ці громілі, дядько Мочильнику?

Та злодюги вони беззаконні, з придихом відповів поважний пекар, тільки–но злізлі з дерев, у надії поживиться тим, що погано лежить. Після того, як ви, земляни, відправили гроачів геть, ми уже було вирішили, що всі наші прикрощі позаду. На жаль, боюся я, це далеко не так. Вартувало цим шибеникам прознати, що п'ятиоких повикидали, як вони хмарами повалили з пагорбів, яко твої жуки–свистуни на віз з повидлом, явно сподіваються вони пропхнути вперед, на виборах, свого розбійного отамана, Гордуна Нечемного. Цілі зграї їх наводнили місто, та й околиці теж, і залякують простих виборців…

Він перервав свою промову, тому що хазяїн поставив перед Ретифом пінний кухоль висотою в три дюйми.

Забери цей наперсток, Сквірмкіне, викликнув дядько Мочильник. Нашому гостю потрібна посудина більша за цю!

Так це ж імператорського розміру кружка, образився хазяїн, хоча, мабуть, для його зросту вона повинна здатися карлицею. Добре, піду, спробую вибити дно у барила…

І він поспішив геть.

Благаю вас, не зрозумійте мене неправильно, мілорде, відновив свої співи дядечко Мочильник. Як і будь–який патріот, я сповнений радості з того, що липколапі згинули, надавши самим оберонцям вершити справи Оберону. Але хто міг передбачати, що нас, людей нормальних розмірів, відразу почнуть грабувати переростки одного з нами роду–племені, і що вони за всіма статтями перевершать іноземних загарбників?

Перший ліпший історик, відповів Ретиф. Але я з вами згодний: коли тобою вертить місцеве хуліганство, це набагато гірше гніта чужедальних прибульців.

Саме так, погодився Прикрас. Коли доводиться жити під п'ятою іноземців, усякий може хоча б почасти утішитися, вивергаючи на їх адресу різного роду словесну огуду і звинувачуючи в усьому властиву їм від народження моральну потворність, але у випадку власних родичів цей метод здатний привести до результатів несподіваних і неприємних.

Сяючий хазяїн повернувся з дерев'яним барилом обсягом приблизно з кварту, шанобливо прикритим його ж власним денцем. Ретиф вітально підняв барило і зробив великий ковток.

І якщо те, що підслухав мій племінник, хоча б почасти істинно, продовжував, витираючи піну з вусів, дядько Мочильник, гірше ще попереду. Ти вже про все повідав нашому благодійнику, хлопчику?

Ні ще, дядечко, не встиг Прикрас повернувся до Ретифа. Я вимітав крихти з кімнати, у якій споживають сніданок важливі особи, і думки мої блукали десь далеко, як раптом до мене донеслося слово «громілі», яким перекидалися добродії, що ще сиділи за столом. Я налаштував вушне оперення, сподіваючись почути, як вони паплюжать цих мерзотників, але почув секретні відомості, згідно яких їхній отаман, відомий тать і лиходій Гордун, видає себе за виразника наших інтересів, природженого лідера всього Оберону так на додачу ще і вимагає аудієнції в Його Значності посла Деригвозда! Натурально, я поспішив вивести Високошляхетних Лордів з охопившої їх безглуздої омани, але, поспішаючи, перекинув каструльку в якій містився гарячий шоколад…

На жаль, племінник буває часом надмірно рвучкий, коли береться відстоювати свої переконання, вставив слівце дядько Мочильник. Але, що і казати, у цьому випадку він перетерпів за них жорстокі муки.

Істинно так, хоч утім, великодушно визнав Прикрас, і Його Честь, пан Магнан, теж їх перетерпів, коли шоколад вилився йому на лоно. Щастя ще, що шоколад устиг почасти остудитися, чималий час простоявши на столі.

Найбезглуздіша перспектива, знову завів своєї дядько Мочильник. Ці шаромиги будуть правити нами, порядними людьми! Подумати страшно, сер Ретиф! Як на мене, так вже краще б п'ятиокі повернулися!

Вони хоч якось тримали у вузді цих негідників, сказав Прикрас, не дозволяючи їм носу висунути з їхніх пагорбів і з печер.

Що зробимо і ми, хлопче, дай тільки скінчитися виборам, нагадав юнаку дядько Мочильник. Натурально, ми, щебетуни, готові прийняти тягар політичного керівництва черню, це буде і природно, і справедливо, і тільки–но наш кандидат здобуде перемогу, невідворотну в силу нашої вищості над…

Здорованю не сприймай усерйоз балаканини старигана, який вижив з розуму, донісся від сусіднього столу тоненький голосок. Малюсінький оберонець росточком не більше дев'яти дюймів привітально підняв стаканчик, у якому містилася ледь унція рідини. Саме і винятково ми, клепики, як ми є, найшляхетніші серед усіх створінь Природи, самими небесами призначені мати зверхність над іншою незграбною худобою, вас, мілорд, я, зрозуміло, не маю на увазі…

Це що там за пилюжний цвіркун скрекоче з тріщини в табуретці? голосно довідався через три столи середніх розмірів оберонець зі схожими на окуляри чорними кільцями навколо очей. Іноземцю навіть, і тому зрозуміло, що єдино нам, блефунам, належить законне право успадковувати мантію древніх владик. От почекайте, як тільки ми прийдемо до влади, вам буде не до подібного марнослів'я.

Куди це ви прийдете?! заволав Прикрас. Через мій мертвий труп ти туди прийдеш, нікчема!

Він підхопився і, розхлюпуючи пиво, замахнувся на кривдника кухлем.

Вгомонись, племіннику! стримав юнака дядько Мочильник. Знайшов, кого слухати. Не бачиш хіба, що він сьорбнув лишку…

Невже це я, по–твоєму, п'яний, старий ти п'янчуга? заревів блефун, підхоплюючись (стіл при цьому перевернувся) і хапаючись за ефес шпаги в цілий фут довжиною. Так за такі твої слова я спущу з тебе твою пом'яту шкіру…

На цьому його погрози і припинилися, оскільки пущений кимсь через усю кімнату пивний кухоль тюкнув його трохи вище вуха, і він сторчголов полетів на сусідній стіл, де його відразу з гнівними криками взялися мутузити.

Закриваємося, добродії, закриваємося! ще встиг крикнути хазяїн, перш ніж сховатися під стійку, рятуючись від граду олов'яного посуду. Ретиф одним довгим ковтком кінчив пиво і встав, піднімаючись над битвою, що бушувала на рівні його колін.

Рад був познайомитися з вами, джентльмени, сказав він, звертаючись до всієї кімнати відразу. Як не сумно залишати таке тепле товариство, але мене очікують на Нараді співробітників посольства.

Прощайте, сере Ретифе, пропихкав з–під столу Прикрас, який зчепився з покритим блідим хутром завсідником приблизно однієї з ним вагової категорії. Заходьте колизмога, вип'ємо по чарочці, про політику побалакаємо.

Дякую, відповів Ретиф. Якщо станеться мені знудитися на передовій, неодмінно згадаю про твоє запрошення.

2

Коли Ретиф з'явився в дорадчій кімнаті, колишньої пакувальної колишнього складу, у якому тимчасово знаходилася Місія Землі на тільки–но звільненій планеті Оберон, Перший Секретар Магнан нагородив його кислим поглядом.

От і ви, нарешті. А я вже почав побоюватися, що ви, за своїм звичаєм, бидлячите з якою–небудь місцевою потолоччю.

Ми тільки–но почали бидлячити, повідомив Ретиф, як я, усупереч своєму звичаю, згадав про нараду. До речі, ви що–небудь знаєте про діяча на ймення Гордун Нечемний?

Магнан злякано витріщився на нього.

Послухайте, Ретифе, це ім'я відоме лише двом–трьом людям, допущеним до секретної інформації, понизивши голос сказав він. Хто розбовкав вам про це?

Декілька сот дуже роздратованих місцевих жителів. Здається мені, вони не знали, що це секрет.

Ну, як би там не було, спробуйте зобразити подив, коли про нього згадає Посол, попередив підлеглого Магнан, всідаючись з ним за довгий стіл. Боже ти мій, продовжував він, коли лемент юрби, яка зібралася зовні будинку, піднявся до громового рівня, який захват охоплює цих тубільців, вартує їм згадати, що ми звільнили їх з–під ярма гроачів! Чуєте цей щасливий галас?

Так, це чудово, погодився Ретиф. А вже обкласти один одного вони вміють набагато краще гроачів.

Господи помилуй, Уїлбуре, сказав Магнан, коли в сусіднє крісло сів, намагаючись не потрапити під його погляд, Військовий Аташе полковник Сидів–Мозоль. Відкіля у вас ця жахлива пляма під оком?

Все дуже просто, слова вилітали з вуст полковника, начебто кулі, якийсь мерзотник викинув політичне гасло і потрапив прямо у мене.

Ну–ну! гмикнув Магнан. Я бачу ви сьогодні у саркастичному настрої.

Гасло, підвищив голос Сидів–Мозоль, було вирізане на шкірці плоду дерева бам–бам, плід якого має вагу і розміри крикетної кулі, та пущений він був дуже вмілою рукою!

Я сам довогою у оффіс твичі бачив, як спалахують невеликі бійки, задоволеним тоном сказав Прес–Аташе. Чудовий ентузіазм викликає у цих тубільців загальне вибовче пваво.

І все–таки мені здається, вагомо вставив Радник, самий час кому–небудь пояснити їм, що терміном «політичний механізм» зовсім не обов'язково позначається середній танк.

Розмова за столом перервався, оскільки Посол Деригвізд, маленький чоловічок з рожевим личком і значним черевцем ввійшов у кімнату, обвів підлеглих похмурим поглядом і, махнувши їм рукою, щоб сідали, почекав, поки наступить повна тиша.

Отже, джентльмени, він оглянув сидячих за столом, прошу доповісти про ваші успіхи у підготовці населення до виборів.

Настала гробова мовчанка.

Що можете сказати мені ви, Честере? звернувся Деригвізд до Радника. Я начебто б пригадую, що давав вам указівку розгорнути серед цієї шпани… тобто, я хочу сказати, серед громадян вільного Оберону курси з вивчення парламентських процедур.

Я намагався, пане Посол, намагався, сумно відповів Радник. Але, по–моєму, вони не цілком усвідомили собі основну ідею. Вони розбилися на партії та готуються до генерального бою за володіння президентським кріслом.

Е–е я теж змушений доповісти про дуже вбогі успіхи в моїй кампанії, яка має метою впровадити у свідомість населення принцип «одна людина, один голос», вимовив тонкошиїй представник Політвідділу. Тобто головну–то думку вони засвоїли одразу… він зам'явся, потім зітхнув, але лихо у тому, що вони майже миттєво зробили з неї логічний висновок: «людиною менше, голосом менше». Щастя ще, що сили у них у всіх приблизно однакові, так що серйозного скорочення числа виборців не відбулося.

Вам варто було б указати їм на висновок з цього висновку, порадив Ретиф, чим менше виборців, тим менше обираних.

А як обстоїть справа з реєстрацією виборців, а, Магнане, різко запитав Глава Місії. Ви теж збираєтеся доповісти мені про невдачу?

Ні, сер, чому ж? Не те, щоб про невдачу, в усякому разі не про повну невдачу, зараз ще занадто рано, щоб доповідати про…

Так? на обличчі Посла позначився лиховісний вираз. І коли ж, по вашому, буде не занадто рано? Після того, як усе завалиться?

Я саме збирався запропонувати ввести правило, яке обмежує число політичних партій величиною P мінус одиниця, де P кількість виборців, заквапився Магнан. Інакше ми ризикуємо виявитися в такій ситуації, коли ніхто не зуміє одержати більшості.

Не піде, Магнане, вимовив Радник по зв'язках із громадськістю. Так ми ризикуємо, що нас звинуватять у втручанні. Однак, задумливо додав він, ми можемо підвищити збір за висування кандидата до настільки астрономічної суми, що ніяка шушваль і не сунеться… тобто, я це до того, що кандидати зі слабкою мотивацією просто не стануть вступати у гру.

Не знаю, Ірвінгу, не знаю, представник Економічного відділу в розпачі скуйовдив своє рідке волосся. На справді–то нам варто було б рішучим чином скоротити число виборців. Я, зрозуміло, далекий від того, щоб наполягати на використанні силових методів, але, може статися, нам усе–таки спробувати застосувати трохи модифіковане Дідівське Правило?

Як вам сказати, Оскаре, звичайно, деяка традиційність підходу, мабуть, могла б виявитися доречною у даній ситуації, нерішуче погодився з ним представник Політвідділу. Однак, що саме ви маєте на увазі?

Взагалі кажучи, я не продумував усе детально, але як щодо того, щоб надавати право голосу тільки тим, у кого існує дід? Чи, може краще, онук. А ще краще обоє.

Джентльмени! вирішив перервати дебати Посол Деригвізд. Нам необхідно подивитися в обличчя реальності! Вибори погрожують виродитися в стихійний безлад, який потягне за собою катастрофічні наслідки, для наших з вами кар'єр, я маю на увазі, якщо тільки ми не зуміємо відшукати зовсім нового підходу!

Він витримав значну паузу.

На щастя, продовжував він смиренним тоном Цезаря, який приймає імператорську корону, я такий підхід розробив.

Він підняв руку в знак добродушного протесту проти поздоровлень, якими хором вибухнули присутні, почувши про подібний успіх.

Зрозуміло, джентльмени, що нам необхідно, щоб на арені передвиборної боротьби з'явилася політична сила, яка згуртує існуючі на Обероні різномасті політичні течії в єдину партію, здатну завоювати значну кількість голосів. Сила, обізнана, до того ж, з різноманітними вигодами, які можуть слідувати зі співчутливого розуміння нею інтересів Землі в даному Секторі. Звичайно, шеф, підхопив якийсь тямущий писар з Адміністративного Відділу. Але Господи, хто ж здатний витягти подібне чудо із сумбуру, який панує на Обероні, ні в чому не схожих політичних кредо? Тут же практично всі на ножах один з одним по будь–якому і кожному з питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Деригвізд схвально покивав.

Дуже гарне питання, Лизнику. На щастя, відповідь на нього у нас є. Мені вдалося, використовуючи конфіденційні канали, налагодити контакт із місцевим лідером, який володіє величезним духовним впливом, і він, після недовгої торгівлі, погодився взяти на себе цю роль, для якої він підходить майже бездоганно.

Посол замовк, надаючи підлеглим можливість випустити деяку кількість захоплених вигуків, потім, вимагаючи тиші, підняв долоню.

Повинен сказати, що від зборів професійних дипломатів високого рангу логічно було б очікувати більш елегантних проявів захвату, ніж вигуків штибу «у–лю–лю!» і «чорт забирай!», промовив він суворо, але зі спокутуючої цю суворість доброю іскоркою в маленьких, обведеними червоними ободками очах. Я готовий цього разу залишити цю нестачу манер без уваги, виходячи з того, що вас очевидно потрясла настільки радісна звістка, особливо після ваших власних прикро невдалих потуг домогтися хоч якого–небудь прогресу у виконанні покладених на вас завдань.

Але Боже мій, сере, а чи не можна нам довідатися як звуть цього месію? зацвірінькав Магнан. І коли ми зможемо зустрітися з ним?

Цікаво, що ви скористалися стосовно до Гордуна саме цим словом, самовдоволено вимовив Деригвізд. У даний момент гуру подався в гори, щоб віддатися там медитації в оточенні свої чола, чи учнів, називаних на місцевому діалекті громілями.

Ви сказали… Гордун? непевно перепитав Магнан. Господи, треба ж, які бувають збіги, його кличуть так само як того мерзотника, отамана бандитської зграї, який мав безпрецедентну нахабність надіслати сюди одного зі своїх шибеників з погрозами на адресу Вашого Превосходительства!

Рожеве обличчя Деригвозда набрало нудного бузкового відтінку, що являв різкий контраст із липовою зеленню напівнеофіційного смугастого піджачка, який він постійно носив разом з манишкою.

Боюся, Магнане, вимовив Деригвізд голосом, у якому чувся шелест залізного колеса, що наїжджає на ніжну плоть, що ви дозволили собі розкіш обзавестися безліччю помилкових вражень. Його Шаленство Духовний Лідер Гордун дійсно надіслав до мене емісара для узгодження деяких питань, які стосуються сфер впливу, однак зробити з цієї обставини висновок, що я нібито спасував перед неприпустимим натиском, значить зробити нічим не виправданий спекулятивний умовивід!

Можливо, я просто помилково витлумачив фразеологію його посланця, сер, із кривуватою усмішечкою сказав Магнан. Мені здалося, що вирази, штибу «іноземні кровососи» та «боягузливі писаки», звучать як завгодно, але тільки не дружньо.

Лайка на фасаді не висне, правда, сер? весело пискнув представник Економічного відділу, за що і був простромлений лютим поглядом Посла.

Так, вирази якісь надто вже сильні, вимовив, щоб хоч чимось порушити посталу тишу, полковник Сидів–Мозоль. Але я думаю, ви поставили цього типа на місце?

Ну, відносно цього, то мені довелося зважити всі за і проти щодо вибору найбільш коректної, з точки зору протоколу, позиції стосовно згаданого громіля. Повинний зізнатися, що якийсь час я розглядав можливість зайняти позицію 804–B, посилену: «Величне Достоїнство з обертонами Стриманого Гніву», але доводи холодного розуму взяли гору.

А як щодо 764–ї, сер? запитав, сподіваючись повернути собі начальницьку прихильність, представник Економічного відділу, «Глузливе Презирство з найтоншим відтінком Перспективи Неприємного Здивування»?

Занадто тонко, пробурчав полковник Сидів–Мозоль. Може не мудрувати і скористатися старою, надійною 26–А?

Добра, вірна «Погроза Припинення Переговорів», Уїлбуре? Приправлена, наскільки я пам'ятаю, «Другорядними суперечками Стосовно Форми Столу»?

Джентльмени! призвав своїх співробітників до порядку Деригвізд. Ви забуваєте, що дата виборів неухильно наближається! У нас не залишилося часу для традиційних маневрів. Проблема, яка стоїть перед нами, надзвичайно проста: як нам досягти найкращих результатів в інтелектуальній дуелі з гуру?

А чому б просто не зазвати його до нас і не сказати, що ми пропхнемо його на виборах вперед за умови, що надалі він буде, не викобенюючись, танцювати під нашу дудку? запропонував Радник, який відрізнявся прямотою, по зв'язках із громадськістю.

Повисла шокована мовчанка, яку першим перервав Деригвізд:

Наскільки я розумію, Ірвінгу, ви мали на увазі запропонувати, щоб ми завірили Його Шаленство в безумовній підтримці Корпусом його зусиль у досягненні добробуту Оберону, зрозуміло, за тієї умови, що він завоює довіру виборців, про що повинна свідчити перемога, здобута їм на виборах, так?

Ну, загалом, щось у цьому дусі, пробурмотав Ірвінг, обережно опускаючись у своє крісло.

Попри все те, сказав Деригвізд, залишається ще немаловажне питання щодо того, як найкраще довести мої запевнення до відома Його Шаленства, який усамітнився в гірській глухомані…

Але це не так вже і складно, сер, сказав Магнан. Ми просто відправимо до нього посланця з запрошенням на чашку чаю. Я пропоную, що–небудь значне, із золотим тисненням.

Наскільки мені відомо, цьому Гордунові досить свиснути, щоб до нього збіглося десять тисяч кровожерливих шибеників, перепрошую, учнів жадаючих мудрого наставляння, знову встряв представник Економічного відділу. Кажуть, начебто всяк, хто посмів сунутися до них, повертався назад з відрізаним хвостом.

Невелика біда, фиркнув Магнан, у нас, як відомо, хвостів усе рівно немає.

У мене таке відчуття, що вони знайдуть, що відрізати, різко парирував Оскар.

Чи повинен я так розуміти вас, Магнане, що ви добровільно зголошуєтеся доставити моє запрошення? ласкаво довідався Деригвізд.

Я, сер? Магнан помітно сполотнів. Господи, я б з насолодою… але я саме зараз проходжу медичне обстеження, сер, у зв'язку з підозрою на шоколадні опіки четвертого ступеня.

Опіки четвертого ступеня? голосно здивувався полковник Сидів–Мозоль. Цікаво було б глянути. Мені доводилося чути про перший, другий і третій ступені, але…

Для непрофесійного ока симптоми нерозрізнені, обірвав його Магнан. І до того ж, на великій висоті в мене загострюється астма.

От як Бог святий, прошептав, звертаючись до сусіди, полковник Сидів–Мозоль, я б з радістю схопився за можливість побалакати з цими хлопцями…

Тоді вам краще надягти панцир, відповів його наперсник. Усі повідомлення сходяться на тому, що вони важать під три сотні фунтів і не розстаються із шестифутовими палашами, причому трохи–но вони збудяться, як відразу починають ними махати. А сильніше за все вони, як кажуть, збуджуються, угледівши землянина.

…але обов'язок вимагає, я саме збирався сказати вам про це, щоб у доступному для огляду майбутньому я не вилазив зі свого кабінету, закінчив полковник.

Ви сказали «палаші»? нашорошив вуха представник Економічного відділу. Гмм. А тут може утворитися непоганий ринок для збуту декількох мільйонів одиниць ручної зброї, зрозуміло, винятково для використання поліцією.

Дуже резонно, Деп'ю, схвально кивнув представник Політвідділу. Ніщо так не виявляє уродженого миролюбства населення, як невеличка стрілянина.

Прошу вас, джентльмени, давайте не будемо проголошувати яких–небудь антиліберальних доктрин, суворо промовив Деригвізд. Давайте все–таки пам'ятати: єдиний наш намір полягає в тому, щоб дати звільненому населенню можливість призвичаїтися до політичної реальності, у даному випадку, з очевидною необхідністю людини з рушницею, чи мені варто було б сказати «громіля з дрюччям»? і посланник Землі посміхнувся, утішений заковиристим каламбуром.

У мене питання, пане Посол, сказав Ретиф. Коли вже ми знаходимося тут для того, щоб керувати вільними виборами, то чому б не надати оберонцям можливість створити власну політичну реальність?

На обличчі Деригвозда з'явився здивований вираз.

Як, цікаво, ви це собі уявляєте? поспішив на допомогу Послу стривожений представник Політвідділу.

Чому б нам не дозволити їм висунути, кого вони самі захочуть, і голосувати за того, хто їм подобається? пояснив Ретиф.

Раджу вам, молодий чоловіче, позбутися радикальних поглядів подібного роду, твердо сказав Деригвізд. Вільні вибори на цій планеті будуть проведені так, як завжди проводяться вільні вибори. І далі, після всебічного розгляду нашої проблеми я прийшов до висновку, що передбачуваний візит до Його Шаленства може збагатити вас коштовним досвідом. Такий візит, треба думати, дозволить вам краще освоїтися з тонкощами дипломатичного протоколу.

Але сер, сказав Магнан. Пан Ретиф необхідний мені для складання Зведеного донесення про відомості щодо донесень стосовно підліткової злочинності та…

Боюся, Магнане, вам доведеться розбиратися з ним наодинці. А тепер, джентльмени, назад, до розгулу демократії! Що стосується вас, Ретифе… і Посол простромив останнього кинджальним поглядом, раджу вам поводитися серед громілів як можливо скромніше. Мені не хотілося б одержати повідомлення про який–небудь сумний інцидент.

Зроблю все можливе, сер, щоб подібне повідомлення до вас не дійшло, весело відповів Ретиф.

3

Зелене вранішнє сонце Оберону виливало тепле світло, коли Ретиф, осідлавши витривалого битня трохи меншого і більш сумирного родича лютих топтунів, що приручаються громілями, виїхав з міських воріт. На вершинах дерев заливалися веселими трелями жовті та сині сміюки, обережні струминники шебуршилися у траві. Мірне посвистування безрогих жуків, зкликаючих свій молодняк, робило всю цю ідилію заколисуючою.

Ретиф минув район охайних маленьких ферм, де кремезні селяни–дубняки, угледівши його, роззявляли роти і застигали на ріллі. Дорога, звиваючись, стала забиратися у пагорби і ліс обступив її. Після полудня Ретиф спішився, стриножив битня, присів поблизу водоспаду, і ґрунтовно перекусив бутербродами з паштетом, запиваючи їх «Чорним Бахусом» із фляжки. Він саме докінчував еклер зі збитими вершками, коли над вухом його просвистіла і на шість дюймів встромилася в щільний синій стовбур дерева нюню, яке стояло прямо за ним, двофутова стріла.

Ретиф неквапливо піднявся, позіхнув, потягнувся, витяг з кишені наркотичну ванільну паличку і підпалив її, не перестаючи весь цей час обнишпорювати очима підлісок. Щось мигнуло в кущах жартяка, друга стріла пронеслася поруч, ледь не зачепивши його за плече, і з шелестом зникла в підліску. Ретиф, вдавши, начебто він нічого цього не помітив, ліниво ступнув убік дерева нюню і відразу ковзнув за нього. Тут він швидко зігнув гнучку гілку, яка виросла з двофутового пенька та діставала Ретифу до поперека, і застромив кінець її у волохату пористу кору, використовуючи як клин тліючу паличку, величиною не більше сірника. Потім він поспішно ретирувався, намагаючись, щоб дерево залишалося між ним і невидимим лучником, та сховався в густому чагарнику.

Пройшла хвилина; тріснула гілка. Неподалік від дерева виник здоровенний татуйований громіль, велике, кряжисте тіло якого обтягали брудні шовки, кулак величиною з добру каменюку стискав короткий, товстий, вигнутий самостріл з відтягнутою тятивою і стрілою, яка трималася на зарубці. Мисливець за черепами навшпиньках підібрався ближче до дерева, потім стрибком обігнув його і, зрозумівши, що здобич щезла, повернувся, вдивляючись у підлісок.

У цю мить зігнута гілка, звільнена згорілою наркотичною паличкою, стрімко розпрямилася і довбонула здивованого лучника по відвислому заду, обтягнутому зеленим вельветом. Лучник підскочив (стріла, смачно чавкнувши, встромилася в сиру землю біля його ніг) і завмер.

Не бийте мене більше, пане! сумним тенором заблагав він. Це мене великі хлопчиськи підучили…

Ретиф неквапливо вийшов з укриття, кивком привітав громіля і витягнув самостріл з його ослаблої руки.

Непогана робота, сказав він, розглядаючи зброю. Це гроачі отут торгували такими?

Торгували? с відтінком гнівної образи сказав громіль. Думаєш, раз твій напарник тицьнув мені в спину кинджал, так ти можеш наді мною знущатися? Я відняв його у п'ятиоких у відкритому і чесному бою, хочеш вір, хочеш ні.

Вибачаюся, сказав Ретиф. Він витяг із сагайдака стрілу, примірив її до самостріла і недбало довідався: А ти, випадково, не зі зграї Гордуна?

Та отож, що не випадково, багатозначно відповів громіль. Я витримав Спокусу, як і інші розбійники.

Дуже добре, що ми зустрілися, озвавсь Ретиф. Я саме направляюся з візитом до Його Шаленства. Проводиш мене до нього?

Громіль розпрямив двохсотдев'яностофунтове тіло.

Можеш сказати своєму дружку, щоб починав мене мучити, відповів він з легким тремтінням у голосі. Фім Дурн на роль зрадника не годиться.

Я, власне, не те щоб зрадництво мав на увазі, протестуюче мовив Ретиф. Просто мав намір попрактикуватися у дипломатії.

Погрозами ти від мене нічого не доможешся, проголосив Фім Дурн.

Це я вже зрозумів, сказав Ретиф. Але якесь рішення має існувати.

Жоден чужинець не ввійде в становище Гордуна інакше як бранцем, проголосив громіль, викотивши на Ретифа мерехтливі очі. Ах, сер, не могли б ви попросити вашого кореша, щоб не штиркав так боляче? Я побоююся, що він продере мій камзол, а він єдина пам'ять про мою стареньку мамуню, вона колись зперла його спеціально для мене.

Виходить, говориш, не інакше як бранцем, Фіме? До речі, я зараз один, без корешів.

А коли так, підозріло промовив після недовгого міркування Фім Дурн, то що там за злидень колупається ножиком у моїх сонних залозах?

Наскільки я розумію, щиросердно відповів Ретиф, тут нікого, крім нас двох, немає.

Громіль обережно повернув голову, оглянув себе ззаду і, невдоволено фиркнувши, щигликом відкинув нахабну гілку.

Уява в мене занадто вразлива, от що, пророкотав він, і з сердитою міною повернувся до Ретифа. Ну, а тепер…

Не забувай, самостріл усе ще у мене, із приємністю нагадав Ретиф.

Багато користі він тобі принесе, прогарчав, наближаючись, Фім Дурн. Тільки справжній громіль здатен натягнути його тятиву.

Правда? Ретиф наклав і легким рухом відтягнув стрілу, так що наконечник її виявився на луці, який зігнувся в круту дугу. Ще один дюйм і міцне шарувате дерево, голосно крекнувши, тріснуло.

Я зрозумів, що ти мав на увазі, сказав Ретиф. Утім, вироби гроачів ніколи особливою якістю не відрізнялися.

Ти… ти зламав його! повним глибокого розпачу голосом вимовив Фім Дурн.

Не засмучуйся, мені буде неважко вкрасти для тебе новий. У нас у кімнаті відпочинку є кілька дамських моделей, з якими тобі не доведеться особливо напружуватися.

Але… я вважаюся найдужчим лучником у зграї!

Плюнь, Фіме, не переймайся. Краще уяви, як вони стануть тебе поважати, коли ти приведеш власноручно полоненого тобою живого землянина.

Як це?

А так. Подумай сам, я отут зовсім один, зброї в мене ніякої немає, чого ж мені пручатися?

Так… але однак же…

Знаєш, усе–таки краще буде, якщо ти приведеш мене бранцем, ніж якщо я сам туди заявлюся та й ще скажу, що це ти показав мені дорогу.

Невже ти зважишся на настільки брудний обман? задихнувся Фім.

Ясно зважуся, якщо ми негайно не вирушимо у дорогу, завірив його Ретиф.

Ну добре, зітхнув Фім. Схоже, подітися мені нікуди. Вірніше, це тобі нікуди подітися. Крокуй уперед, бранець. Залишається тільки сподіватися, що Його Шаленство нині в доброму гуморі. Інакше він підніме тебе на дибу і ти йому миттю все викладеш!

4

Декілька дюжин здоровенних мужиків, які ліниво тинялися навколо загального кухонного казана, чи валялися у тіні смугастого навісу, натягнутого між деревами, з помірним інтересом дивилися на появу їдучого на битні Ретифа та слідуючого за ним Фіма Дурна верхи на топтуні. Фім їв самотнього землянина очима, покрикуючи на нього, щоб той квапився.

Тпру, валайдо, приїхали! проревів він. Злазь і чекай, доки я не отримаю вказівок Його Шаленства чи відразу нам тебе порішити чи трохи побавитися, поки ти ще живий!

Гей, що це за чудовисько, Дурне? гаркнув великий, нескладний розбійник, коли Ретиф зіскочив із сідла. Не інакше, як чужоземець?

Ясна річ, не оберонець, промовив інший. Може це двоокий різновид п'ятиоких?

Відваліть від нього, душогуби! проревів Фім. Геть з дороги! Я спіймав цього земляника, щоб розважити великого Гордуна його нахабними промовами!

Нахабними промовами, треба ж! Я і твоїми–то ситий до несхочу, Дурне! От не зійти мені з цього місця, якщо я у цю ж мить не зарубаю цю тварюку! і промовивши такі слова велетень рвонув з–за поясу палаш, так що сталь вискнула, начебто по ній пройшлися бруском.

Зупинися, Жукуватий Зубе! заревів гороподібний громіль, одягнений у забруднену жовту хламиду. Нудьга ж у нас в становищі смертна. Може, цей виродок спочатку потішить нас яким–небудь фокусом, а вже потім ми йому горлянку і переріжемо?

Що у вас тут за гамір? прорізав загальний гомін вже знайомий Ретифу баритон. Високий громіль, обв'язаний червоним паском, проштовхувався крізь юрбу, яка роздавалася перед ним з незадоволеним ремством. Коли погляд його, нарешті, вперся у Ретифа, він різко зупинився.

Здається мені, хлопче, сказав він, що я тебе вже десь бачив.

Так, доводилося зустрічатися, визнав Ретиф.

Хоча взагалі ж усі ви, земляники, для мене на одне обличчя… Дір Багрець непевно пошкрябав пальцем щелепу. Начебто б на Кондитерській вулиці справа була…

Цілком вірно.

А–а! Згадав! Дір Багрець ляснув Ретифа по плечу. Ми ж з тобою пили разом! Ну, братва, звернувся він до розбійників, і вмазав же мені цей земляник, що твій топтун брикнув, хоч убийте мене, не пригадаю, у чому в нас там справа була. Як, кажеш, тебе прозивають, хлопче?

Ретиф. Радий, що в тебе така добра пам'ять, Діре Багрецю, тим більше, що твої співвітчизники зараз обговорювали яким чином найкраще спекати мене від усіх моїх неприємностей.

Та що ти кажеш? Дір Багрець загрозливо подивився навколо, поклавши руку на ефес свого ятагана. Ніхто не сміє вбивати моїх співбражників, крім мене самого, зарубаєте це собі на носі, ласкаві мої!

І він знову повернувся до Ретифа.

Слухай, а ти часом не міг би ще разок почастувати мене тим самим?

Я своє частування бережу для особливих випадків, відповів Ретиф.

Так який же тобі ще випадок? Ніяк, а я відігнав від тебе, хоч і ненадовго, цих свистунів, адже вони б тебе на шматки розірвали.

Ми це відсвяткуємо трохи пізніше, сказав Ретиф. А зараз я волів би коротко переговорити з Його Шаленством.

Якщо я скористаюся своїм впливом, щоб звести тебе з ним, ти мені потім ще чого–небудь покажеш?

Якщо справи підуть звичайним порядком, відповів Ретиф, ти, я думаю, можеш на це твердо сподіватися.

Ну, тоді ходімо, Дір Тифе. Подивимося, що я зможу для тебе зробити.

5

Розвалившись у гамаку, який висів під багатобарвним балдахіном, Гордун Нечемний байдуже дивився на Ретифа, поки Дір Багрець пояснював хто це такий. Гордун являв собою величезного, значно переважаючого ростом середнього свого одноплемінника громіля, з гладкого тіла якого пишними складками спадало розшите стеклярусом одіяння. Слухаючи, він вибирав великі зелені ягоди зі стоячої біля його ліктя срібної з хвилястими краями чаші, обсипав їх, потрясаючи золотою сільничкою, екзотичними солями і кидав собі до рота.

І що ж? нарешті буркнув він, сплюнувши убік насіннячка. Навіщо ти перериваєш мої медитації подібними дрібницями? Позбудься цієї істоти будь–яким способом, який тебе побавить, Багрецю, але збережи його голову. Я насаджу її на спис і відправлю вождю земляників у подарунковій обгортці, звичайно.

Дір Багрець почухав у себе під ребрами і кивнув.

Виходить, не зварили ви з ним каші, Ретифе, з відтінком слабкого жалю сказав він. Ну, пішли…

Не хотілося б псувати вам задоволення, Ваше Шаленство, сказав Ретиф, але Посол Деригвізд дозволяє відривати своїм підлеглим голови тільки по вівторках, на ранковій Нараді співробітників.

На Нараді співробітників? голосно здивувався Гордун. Це що ж, неначебто гулянка мисливців з подачею цільного звіра на вертелі?

Дуже на те схоже, погодився Ретиф. Час від часу там спускають шкіру з одного з дипломатів, а потім підсмажують їх на повільному вогні.

Гм, Гордун ненадовго задумався. Може, і мені варто завести тут такий звичай. Якось погано відставати від новітніх віянь, які виникають в урядових колах.

Саме в цьому зв'язку, промовив Ретиф, протягуючи твердий коричнюватий пакет, у якому містилося запрошення на прийом, Його Превосходительство Надзвичайний Посол і Повноважний Міністр Землі просив мене передати вам найкращі побажання і вручити це запрошення.

Так? А що це таке? Гордун з побоюванням помацав документ.

Посол Деригвізд просить зробити йому честь і прибути на церемоніальний прийом з нагоди закінчення виборів.

Церемоніальний прийом? Гордун нервово засувавсь, від чого гамак почав розгойдуватися, загрожуючи вивалити його додолу. І що ж у вас там за церемонії?

Просто невеликі напівофіційні зустрічі родинних душ, які дозволяють усім похизуватися вбранням і особисто обмінятися завуальованими образами.

Фа! Це у вас турніри такі? Ні, мені подавай гарну рукопашну, щоб нутрощі назовні, тоді я хоч щодня готовий із усім моїм задоволенням!

А це вже потім, сказав Ретиф, це називається «чи не зайдете після прийому до мене додому пропустити чарчину?».

Звучить загрозливо, промурмотав Гордун. чи можливо, щоб ви, земляники, виявилися лютішими, ніж я думав?

От ще! втрутився Дір Багрець. Та я сам нині вранці розкидав з півдюжини цих чужинців, коли вони не захотіли пустити мене до сільської крамниці за грогом.

Правда? позіхнув Гордун. Шкода. А я вже було вирішив, що надибав нову розвагу.

Він віддер куточок тисненого золотом запрошення і поколупав їм у зубах, витягаючи застряглу між ними ягідну шкірочку.

От що, Багрецю, валив би ти краще звідси, якщо, звичайно, ти не претендуєш на головну роль у першій моїй Нараді співробітників.

Пішли, землянику, пророкотав власник червоного паска, протягаючи руку до Ретифа. Я саме пригадав із учорашньої гулянки дещо таке, що до цієї пори від мене вислизало.

Схоже, сказав Ретиф, настав час для того ляпасу, який я тобі обіцяв.

І підступивши до Дір Багреця, він, немов палю забиваючи, вбив обидва кулаки під ребра гіганта, додавши для вірності правою в щелепу, поки Багрець, склавшись навпіл, пропливав повз нього на підлогу.

Гей, гей! заревів Гордун. Так–то ти платиш за мою гостинність? Він уп'явся на свого лежачого без ознак життя поплічника. Уставай, Дір Багрецю, не лінькуй, помстися за мою зганьблену честь!

Дір Багрець застогнав, смикнув ногою, схропнув і знову завмер.

Мої вибачення, Ваше Шаленство, сказав Ретиф, витягаючи з–під сорочки гроачіянську пістоль. Я ніколи не був сильний у тонкощах дипломатичного протоколу. І оскільки я, зважаючи на все, зробив промах, найправильніше для мене негайно зникнути. Не підкажете, у яку сторону краще піти, щоб не стати винуватцем передчасної смерті кого–небудь з пильних вартових Вашого Шаленства?

Зупинися, чужоземцю! Чи не збираєшся ти відправитися бродити світом, поширюючи чутки про цю невтішну подію, які підірвуть мій авторитет в очах виборців?

Пара слів може, звичайно, просочитися назовні, визнав Ретиф. Особливо, якщо хтось з ваших воїнів спробує заступити мені дорогу.

Краще б мені не народитися, ніж дожити до такої ганьби! хрипло промовив Гордун. Всьому Оберону відомо, що тільки громіль здатен вибити дух з громіля. Отут Гордуна осяяла якась думка. Пори те, якщо, як говориться, пагорб не хоче йти до Мейєра, нехай тоді Мейєр йде до пагорбу. Оскільки ти істинно розтрощив мого васала, тебе слід негайно зробити громілем, так би мовити, узаконивши конфуз заднім числом.

Сприйматиму за честь, Ваше Шаленство, благодушно сказав Ретиф. Зрозуміло, за умови, що Ваше Шаленство дозволить мені передати Його Превосходительству, що ви милостиво приймаєте його запрошення.

Гордун спохмурнів.

А, добре… сказав він, посольство ми пізніше розграбувати встигнемо. Будь по твоєму, земляник, тобто майбутній громіль. Домовилися!

Великий вождь абияк вибрався з гамака і штовхнув носком взутої в чобіт ноги Дір Багреця, від чого той зі стогоном прийняв сидяче положення.

Вставай, лежню! проревів Гордун. Йди–но, призви сюди пару пройдисвітів, щоб вони одягнули мене для офіційного дійства! Та й гостю моєму будуть потрібні відповідні шати. Він зміряв Ретифа поглядом. Але не перевдягайся поки, їх як слід не роздерли і не загвездали.

Суворі у вас ритуали, зауважив Ретиф.

Це поки що не ритуали, поправив його Гордун. Ритуали будуть потім. У першу чергу тебе очікує Спокуса. Якщо ти її переживеш, я накажу моєму шевцю вдягти тебе в одіяння, яке личить віце–отаману громілів.

6

На Церемоніальній Арені, відведеній для Спокуси Номер Один вирубці посередині лісистого схилу, з якого відкривалася захоплююча панорама долини, у безлічі товклися одноплемінні громілі, добродушно сварячись, обмінюючи кпинами, укладаючи парі, викликаючи один одного на двобої та приймаючи виклики, передаючи з однієї нещадної руки в іншу міхури з вином.

А нуж бо, всі геть із Кола Першої Спокуси! закричав Дір Багрець і взявся роздавати обіруч важкі потиличники в підтвердження серйозності сказаного. Чи, може, хтось з вас бажає заодно з новачком поставити свою голову на кін?

Жителі гір розступилися, очистивши коло біля п'ятдесятьох футів у поперечнику, в середину якого і вивели Ретифа.

Давай–давай, розступайся. Найменше, що ми можемо зробити, це дати чужоземцю побільше повітря, говорив Дір Багрець, відштовхуючи стоячих у першому ряді ще на ярд назад. Так ось, Ретифе, тебе чекає тяжкий іспит, але він покаже тобі відвагу громілів, які пред'являють до самих себе настільки непосильні вимоги!

Він раптом замовк, оскільки в оточуючих вирубку заростях почувся якийсь важкий хрускіт. Двоє громілів, які стояли у задньому ряду, злетіли в повітря, немов підірвані на міні, і з кущів вискочив величезний футів семи в холці дикий топтун із страшенними, загнутими донизу іклами. Інерція пронесла його крізь ряди глядачів у внутрішнє коло, отут він зупинився, ляскаючи по повітрю коротким хвостом і поводячи всюди головою, немов би в пошуках нової мішені. Нарешті, вогненний погляд його зупинився на Дір Багреці.

Не мала баба клопоту, з деякою досадою зауважив останній, тим часом як тварюка нахилила голову і кинулася на нього.

Крокнувши вбік, громіль здійняв кулак, величиною і вагою схожий на бойову сокиру, і зі звучним «блям!» опустив його на череп кровожерливого чудовиська. Невдашливий звір, захоплений ударом у стрибку, перервав політ і врізався мордою в землю біля ніг Ретифа.

Непоганий окомір, зауважив той.

Можна подумати, що ця худоба навмисно заявилася сюди, щоб загидити нам усю справу, невдоволено сказав Дір Багрець і додав, звертаючись до пари громілів: відволочіть–но дурну тварину вбік. Нехай погуляє за свою настирливість у збруї. А тепер, він повернувся до Ретифа, ти як, готовий…?

Ретиф заохочувально посміхнувся.

Ну добре. Виходить, перший іспит буде таким: вдихни глибше і не дихай, доки я не дорахую до десяти! Дір Багрець уважно вдивився в обличчя Ретифа, сподіваючись знайти на ньому ознаки розпачу. Не вгледівши таких, він розчаровано підняв палець.

Гаразд: вдихай!

Ретиф вдихнув.

одиндватричотирипя'тьшістьсімвісімдев'ятьдесять, квапливо випалив Дір Багрець і здивовано уп'явся на спокійно стоячого перед ним землянина. Почулося кілька схвальних вигуків, потім рідкі оплески.

Добре, пробурчав Дір Багрець. Для чужоземця ти, як на мене, справився дуже пристойно. Навіть майже і не посинів. Моя така думка, що іспит ти пройшов.

Гей, крикнув хтось з переднього ряду глядачів, А він не того…?

Він ще не…? поцікавився інший.

Та він, схоже, так і не видихнув, здивовано випалив третій.

Звичайно, видихнув, дурень! заревів Дір Багрець. Як міг він не видихнути? Навіть Великий Майстер, Почесний Зарізяка Дирдир Сивуха зміг протриматися всього до дванадцяти! Він уважно вдивився на Ретифа і непевно промурмотав: Ти, це, дихати почав уже…?

Зрозуміло, завірив громіля Ретиф. Це я так, на публіку граю.

Дір Багрець схвально хрокнув.

Уже якщо всю правду сказати, довірчо прошептав він, так, по–моєму, тебе на всі тринадцять вистачило. Вправлявся, мабуть, з гарним душителем?

Я ж розповідав про Нараду співробітників, ти хіба забув? нагадав Ретиф.

Забудеш отут, як же, хмуро сказав Дір Багрець. Добре, землянику, пішли на Другу Спокусу. От побачиш, ця буде крутіша першої.

Він поліз схилом нагору, Ретиф слідував за ним по п'ятах, за Ретифом валила вся інша братія. Стежина незабаром згинула, вони йшли краєм кам'янистого яру, що звивався між майже стрімкими скелями, які обступили його. Поки громілі, тримаючись за стіну і пхаючи один одного, проштовхувалися вперед, щоб устигнути зайняти зручніші місця, з крихких схилів на них сипалися дрібні камінці. Середніх розмірів каменюка зірвалася з верхньої крайки обриву, стрибками понеслася до низу, просвистівши над їхніми головами і, ухнувши, зникла серед дольніх дерев. Похід завершився у маленькому природному амфітеатрі, дно якого густо встеляли різних розмірів камені. Глядачі розсілися поверху, тим часом, як камінці продовжували зі стукотом обсипати випробуваного з випробувачем, котрі самотньо стояли внизу, немов у центрі мішені. У ярді від Ретифа трахнувся і бризкнув осколками добрий кругляк величиною з людську голову. Здоровенна брила розміром з концертний рояль, що висіла прямо над ним, зловісно крекнула і, обсипавши його кам'яним дощичком, на шість дюймів сповзла донизу.

А якщо один такий камінець влучить прямісінько у кандидата, що тоді? поцікавився Ретиф.

Вважається поганим знаменням, відповів Дір Багрець. Ох це докучливе сміття! додав він, коли невеликий осколок каменю звучно вдарив його по загривку. Ці перешкоди не дають нам зосередитися на урочистості майбутнього!

Навпаки, чемно заперечив Ретиф. Як на мене, вони надають тому що відбувається додаткової цікавості.

Умгу. Можливо, Дір Багрець глянув з відсутнім виглядом нагору і злегка відвів голову, ухиляючись від кам'яного снаряда величиною з бейсбольний м'яч, який намірився вибити з нього мізки.

Отже, чужоземцю! звернувся він до Ретифа, Приготуйся до того, щоб пізнати момент істини! Тобі слід нахилитися… він витримав значну паузу, і торкнутися носків твоїх ніг!

Коліна згинати можна? відтягаючи неминуче, запитав Ретиф.

Згинай що хочеш, презирливо вимовив Дір Багрець. Готовий заприсягтися, що подібних діянь тобі на ваших Нарадах співробітників робити не доводилося!

Що вірно, то вірно, визнав Ретиф. Бувало, щоправда, витягати самого себе з болота за п'яти, але тут подібність чисто поверхнева.

Він зробив серйозне обличчя, плавним рухом зігнувся і пальцями торкнув носки своїх туфель.

Мама рідна! викрикнув хтось. З першого разу впорався!

Навіть замаху не зробив! додав інший. Цього разу оплески були загальними.

Не дуже чисто за стилем, пробурчав Дір Багрець, але, мабуть, зійде. Однак, тепер тобі треба буде пройти через Третю Спокусу, і там уже ніякі трюки тобі не допоможуть. Вперед.

І ледь вони зробили кілька кроків, як голос громіля потонув у громових розкатах, з якими гепнувся на тільки–но залишене ними місце кам'яний рояль.

7

Щоб потрапити на Третю Арену, знову довелося тягтися нагору вузькою просікою, яка привела усю компанію на порожній скельний схил. У п'ятдесяти футах від нього здіймався з безодні кам'яний шпиль із пласкою вершиною, яка з'єднувалася з головним піком звивистою кам'яною грядою дюймів у шість завширшки, це якщо не вважати однієї ділянки на самій середині гряди, де вона звужувалася, стаючи не ширше леза ножа. Дір Багрець неспішно потупав цим вузьким містком, із задоволенням озираючи краєвиди, які відкривалися звідси.

Розкішний пейзаж, а, Ретифе? запитав він через плече. Роздивись його гарненько, може, це останнє, що ти бачиш у житті. Майбутній твій іспит, перетворив чимало могутніх громілів у белькочучих усяку нісенітницю хлюстиків.

Ретиф спробував гряду ногою начебто тримає. Намагаючись не відводити очі від очікуючої попереду кам'яної площадки, він швидко перемахнув гряду.

А тепер, сказав Дір Багрець, можеш звернутися з короткою молитвою до бісів, які тебе охороняють, чи кому там ви, чужоземці, молитеся, тому що Третя Спокуса напевно повергне тебе у прах.

Дякую, але всі потрібні заклинання я уже зробив, сказав Ретиф. Не далі, як учора, мені довелося говорити тост на честь прибулих із Землі ревізорів.

У такому разі… Дір Багрець величним жестом указав на плаский камінь, покладений поверх двох, теж кам'яних, кубиків, так що верх його піднімався над площадкою на добрих дванадцять дюймів.

Перескоч через цю перешкоду! зажадав розбійницький старшина. Але тільки, пам'ятай, одним стрибком!

Перш ніж встати перед бар'єром, Ретиф оглянув його з різних сторін.

А ти, схоже, злякався, уїдливо вимовив Дір Багрець. Що, земляник, засумнівався, нарешті, у своїх силах?

Торік, сказав Ретиф, один мій колега перескочив у списку кандидатур на підвищення через п'ятдесят імен відразу. А я чим гірший?

Прямо з місця він перестрибнув через бар'єр. Потім розвернувся і перестрибнув назад.

Настала приголомшена мовчанка, а потім немов пекло розверзлося. Дір Багрець, недовго завагавшись, приєднався до радісних окликів.

Прийми мої поздоровлення, Дір Тифе! проревів він, ляснувши землянина по плечу. Голову готовий закласти, що чужоземець, наділений такими талантами, був би для всіх нас вічним джерелом занепокоєння, але оскільки ти тепер із громілів громіль, величність твоїх здійснень послужить лише прикрасою нашого племені!

8

Ну і славно! сказав Гордун Нечемний, запихуючи до рота пригорщу присипаних цукровою пудрою зелених оливок. Якщо вірити Багрецеві, ти пройшов Спокусу, як личить громілеві, у наметі народженому! Мабуть, я візьму тебе в охоронці, Дір Тифе, як тільки мене оберуть Президентом.

У вустах Вашого Шаленства це воістину звучить похвалою, сказав Ретиф. Особливо, якщо згадати, як ви, не здригнувшись, висунули себе в кандидати.

А чого б це мені було тремтіти? здивувався Гордун. Після того, як мої орли приженуть до урн стільки виборців, скільки моїм супротивникам довіку не набрати, я буду вільний набивати кишені будь–яким способом, який мене більше влаштує. У подібне майбутнє можна дивитися без побоювання.

Так–то воно так, погодився Ретиф, Але колись вам доведеться пройти через кілька ритуальних обрядів, які включають: Перекрикування Свистунів, Цілування Дітей, Стояння В Сторонці З Незалежним Виглядом, Закидання Брудом плюс безперервне Споглядання З Тривогою.

Гмм, Гордун збентежено пошкріб підборіддя. І що, Ретифе, ці Іспити настільки ж суворі, як Громільска Спокуса?

Мабуть, навіть суворіше, серйозно завірив отамана Ретиф. Особливо якщо вам доведеться тягати на голові бойове оздоблення індіанців.

До дідька! Гордун трахнув по столі кухлем, який тримав у руці. Громіль не злякається ні людини, ні дикого звіра!

А перед зборами виборниць вам коли–небудь виступати доводилося? швидко знайшовся Ретиф.

Ні, але мої лиходії будь–яку опозицію стопчуть, остаточно виповнившись рішучості, проголосив Гордун. Я вже уклав таємну угоду з деякими п'ятиокими чужоземцями, вони доставлять мені стільки заповнених виборчих бюлетенів, скільки буде потрібно, щоб усе було як треба і за законом. А вже добравшись до президентського крісла, я зможу розбійничати, як личить діловій людині, ґрунтовно і з дотриманням належного порядку.

Так, але ви все–таки не забувайте, попередив його Ретиф, від вас очікують, що ви хоча б перші кілька тижнів простоїте на Партійній Платформі.

Ти–ижнів? здригнувся Гордун. Це що ще за платформа така?

А це така досить хибка споруда, довірчо повідав Ретиф. Я, у всякому разі, не пам'ятаю, щоб хто–небудь утримався на ній після першого Зіткнення з Законодавцями.

Тобто як, ще один Іспит?

Ну, щодо нього ви можете особливо не хвилюватися, Ваше Шаленство, до Імпічменту тут справа рідко доходить.

До кого? Чого? Що ти мене залякуєш? заревів Гордун. Це що ще за ритуал?

А це коли ваші політичні супротивники вирішують сквитатися з вами за вашу перемогу на виборах і приймаються навперебій обвинувачувати вас у Злочинах Проти Суспільства й у Здійсненні Карних Діянь, а…

Досить! завив Гордун. Чи є кінець цим мукам?

Кінець є, заспокоїв розтривоженого отамана Ретиф. Після відставки ви стаєте Державним Діячем і вам дозволяють першого квітня кожного другого року давати інтерв'ю, викладаючи ваші погляди на будь–яке питання, досить тривіальне, щоб їм можна було прикрасити сторінки недільного додатка до якої–небудь газетки.

Брррр! здригнувся Гордун і видув з кухля все, що в ньому було.

Слухай–но, Ретифе, сказав він. Я отут помізкував як слід і вирішив, що з моєї сторони буде шляхетним жестом, якщо я займу в партії друге місце, а лідерство уступлю якому–небудь більш молодому громілеві, та от хоч тобі, Багрецю, звернувся він до розбійницького старшини.

Кому, мені? злякано випалив старшина. Ні, пане мій, я вже і раніше вам говорив, і не був я кандидатом, і бути їм не хочу.

Так хто ж тоді? з хвилюванням сплеснув руками Гордун. Нам потрібен громіль, який залучить до себе широкі маси виборців! Такий, щоб він і ятаганом умів махати, йому ж доведеться придушувати внутріпартійну опозицію, і кийком міг шурувати для напоумлення безпартійних, і щоб кинджалом вправно орудував, тому як без цього в жодному комітеті не виживеш…

Він раптом замовк, судячи з усього, в його голові з'явилась якась нова думка.

Ну що ж, добродії мої, сказав, устаючи, Ретиф, залишаю вас міркувати над списком можливих кандидатур. Можу я передати Послу, що ви прибудете на урочистий прийом з нагоди завершення виборів?

Ми прибудемо, сказав Гордун. І здається мені, я відшукав стовідсоткового громіля, здатного очолити нашу партію і залучити голосу виборців…

9

У різнобарвному світлі ліхтарів, розвішаних огорожею, яка оточувала невелике поле для гольфа, нині покликане на дипломатичну службу виконувача обов'язків посольської галявини, купками стояли серед пасток і лунок земляни–дипломати з келихами в руках, розмовляючи і нервово позираючи на двері, через які з хвилини на хвилину повинний був з'явитися Посол Деригвізд.

Бог ти мій, Ретифе, сказав, звіряючись з годинником, Магнан, того й гляди надійдуть перші відомості. Мене усього прямо трясе.

Ну, нам, я так думаю, результатів боятися нічого, заявив полковник Сидів–Мозоль. В останні вирішальні години учні гуру Гордуна виявляли особливу активність, ревно прикрашаючи плакатами виборчі дільниці.

І прикрашаючи гулями голови виборців, які не побажали навернутися в нову віру, додав представник Політвідділу. Мене інше цікавить, що перешкодить Гордунові, після його інаугурації, практикуватися у використанні подібних же методів на іноземних дипломатах?

Традиція перешкодить, мій хлопчику, заспокоїв його полковник. Нас можна розстрілювати як шпигунів чи висилати як небажаних іноземців, але віддавати нас на розтерзання дрібним політиканам дзуськи!

Галявиною пронісся шепіт, тому що з'явився Посол Деригвізд у візитці кольору бордо і червонясто–коричневих галіфе, передбачених регламентом ДКЗ для носіння під час вечірніх офіційних прийомів.

Ну що? Як і раніше ні слова? Посол вимогливо вирячився на оточуючу його дипломатичну дріботу, приймаючи один з чотирьох келихів, одночасно протягнених йому завбачливими посольськими писарями. Мої особисті спостереження показують, що партія громілів із самого початку йшла першою, поступово займаючи пануюче положення, про що особливо свідчать відомості, які надходять із сільських районів.

Пануюче, це точно, прошептав з–під руки Магнан. Один з цих бандитів мав нахабність наказати мені, щоб я потримав банку з клеєм, доки він буде ліпити свій плакат на парадні двері Посольства.

Яке нахабство, задихнувся від гніву представник Політвідділу. Сподіваюся, ви цього робити не стали?

Та вже ж звісно не став, гордовито відповів Магнан. Йому довелося самому тримати свою банку, а плакат наклеював я.

З боку воріт донісся радісний лемент, з'явилася компанія громілів сяюча жовтими і рожевими шовками та розмахуюча жовтими ж сигарами в цілий фут завдовжки кожна. За ними весело поспішала юрба оберонців дрібніше.

Перемога переважною більшістю голосів! голосно сповістив один з них, звертаючись до всіх дипломатів одразу. З'єднайте бенкетнії чари!

Це офіційні дані, Деп'ю? запитав Посол в одного зі своїх Радників, який саме в цю хвилину вибіг на галявину, розмахуючи стосом паперів.

Боюся, що так, тобто, я щасливий підтвердити зроблений народом вибір, задихаючись, відповів той. Просто вражає, кандидат громілів набрав абсолютну більшість навіть на ділянках, які вважалися колись опорою опозиції. Таке враження, начебто кожен зареєстрований виборець голосував за список громілів.

Авжеж, землянику, весело підтвердив рокотало, хапаючи з пропливаючого повз нього підносу відразу два келихи. Компромісного–то кандидата ми як–небудь відрізнимо з першого погляду!

Це безсумнівний мандат, наданий нашому кандидатові народом, проголосив один із громілів. Гордун от–от з'явиться сюди, щоб допомогти нам у розподілі посад. Що стосується мене, то я не жадібний, яка–небудь незначна посада в Кабінеті Міністрів мене цілком влаштує.

От соромітник! життєрадісно ухнув отаман громілів, швидким кроком минаючи ворота в оточенні озброєної ятаганами усміхненої почесної варти. Поводьтеся гідно, хлопці, не пхайтеся рилами в годівниці! Там кожному вистачить!

Прийміть мої поздоровлення, Ваше Шаленство! закричав Посол Деригвізд, із протягненою рукою прямуючи вперед. Я впевнений, що в цю хвилину ви відчуваєте одночасно і гордість, і смирення, із задоволенням дивлячись на…

Смирення! заревів Гордун. Смирення нехай відчуває той, хто продувся, землянику!

Так, зрозуміло, не став сперечатися Деригвізд. А тепер, Ваше Шаленство, мені не хотілося б затримувати торжества з нагоди вашої перемоги, але чому б нам прямо зараз не підписати ось цю невелику угоду про вічний мир і дружбу терміном на п'ять років з можливістю пролонгації…

Про це тобі варто поговорити з новим Президентом Планети, землянику, отаман відмахнувся від простягненого йому документа. А в мене є більш важливі справи, хлопці зовсім вже понадиралися, а я ще в жодному оці!

Але джерела, які звичайно відрізняються надійністю, і Деригвізд обернувся, щоб спопелити поглядом Радника, проінформували мене, що серця усіх виборців завоювала партія громілів!

Щира правда! А до речі, де він?

Де хто?

Наш новий Глава виконавчої влади, хто ж йо… Гордун перервався на півслові і з розпростертими обіймами кинувся повз Посла до Ретифа, який саме підійшов ближче.

Забирайтеся звідси, Ретифе! гаркнув Деригвізд. Я проводжу найделікатніші переговори, а ви…

Тобі ж краще буде, якщо ти візьмеш більш поважний тон, землянику, суворо обірвав його Гордун. Ти все–таки думай, з ким розмовляєш!

Хто… з ким я говорю? ошелешено запитав Деригвізд. З ким це цікаво таким я по–вашому розмовляю?

Прошу знайомитися, Дір Тиф, Президент Планети, з гордістю оголосив Гордун, поводячи рукою убік Ретифа. Наш новий вождь, який одержав перемогу на виборах!

10

Господи Всемогутній, Ретифе, Магнана першого відціпило. Коли…? Яким чином…?

Що все це значить? прорвало, нарешті, і Деригвозда. З мене намагаються зробити посміховисько?

Та що ви, пане Посол, сказав Ретиф. Схоже, вони включили мене в список кандидатів як темну конячку і…

Ви ще не так потемнієте, перш ніж я викину вас звідси! заволав Деригвізд, і завмер, оскільки відразу два ятагани, блиснувши, вперлися йому лезами в шию.

А–а–ле як же землянин зміг встати на чолі партії громілів? тонким голосом запитав представник Політвідділу.

Президент Тиф ніякий не землянин, дурнику! виправив його Гордун. Він такий же громіль, як і я!

Але… хіба Президент не повинен бути натуральним уродженцем планети?

Ти що ж, натякаєш, що наш президент з'явився на світ ненатуральним шляхом? проскреготав Гордун.

Ні, однак…

Ну, отож. Тоді ти краще б вручив йому вірчі грамоти, щоб ми могли зайнятися справами.

Деригвізд усе ще продовжував коливатися, однак новий стусан лезом у горло допоміг йому швидко відшукати потрібні слова.

Я, це,.. як його,.. пане Президент, залопотів він, я маю честь, et cetera {і так далі (лат.)}, і можливо, Ваше Превосходительство зробить мені таку люб'язність і розпорядиться, щоб громілі Вашого Превосходительства забрали подалі ці моторошні шаблі? останні слова він вимовив верескливим шепотом.

Усенеодмінно, запевнив його Ретиф. Відразу ж, як тільки ми внесемо ясність у деякі з пунктів пропонованого договору. На мій погляд, буде непогано, якщо новий Планетарний Уряд отримає від ДКЗ офіційні гарантії невтручання в наступні вибори…

Ретифе… ви не посмієте… Деригвізд зойкнув, одержавши ще один укол, тобто, зрозуміло, мій хлопчику, як вам буде завгодно.

Крім того, непогано було б викреслити параграфи, щодо надання ДКЗ Оберону військових радників, технічних експертів і економістів з окладами у п'ятдесят кредитів на день. Ми, оберонці, бажаємо самі визначати наше майбутнє.

Так,.. пане Президент, так, звичайно… А тепер…

Тепер щодо однобічної торгової угоди: чому б нам не викинути весь цей розділ, замінивши його статтею, яка гарантує обопільну свободу торгівлі?

Але помилуйте,.. та якщо я погоджуся на це, з мене в Міністерстві скальп знімуть! придушено пролопотів Деригвізд.

А ти волієш провести залишок днів прив'язаним до кілка поблизу мого намету? грізно довідався Гордун.

З іншого боку, продовжував Ретиф, я вважаю, що ми, громілі, могли б подумати про те, щоб створити невелику службу безпеки, здатну захистити іноземних дипломатів від будь–якого насильства, зрозуміло, за тієї умову, що останні обмежать свою діяльність чисто дипломатичними завданнями, а робити різного роду злочини будемо ми, прості оберонці.

Згоден! пискнув Деригвізд. Де моє перо?

Знадобилося чверть години на те, щоб викреслити принизливі для Оберону параграфи, змінити формулювання і поставити підписи під імпозантними грамотами, які визначають формальну сторону відносин між Дипломатичним Корпусом Землі та Республікою Оберон. Після того як до грамот прикріпили останню червону стрічку і приліпили останню сургучеву печатку, Ретиф попросив у присутніх хвилину уваги.

Нині, коли відносини між Землею й Обероном утвердилися на міцних підставах, сказав він. Я думаю, що найправильнішим для мене буде піти у відставку, надавши народу Оберону провести нові вибори. Тому, добродії, цим я знімаю із себе повноваження Президента й уступаю цю посаду моєму Віце–президенту, панові Гордунові.

Під гомін протестуючих вигуків Деригвізд прихитрився протиснутися через юрбу й опинитися віч–на–віч з Ретифом.

Ну от ви і прорахувалися, сер! прошипів він деренчливим від люті шепотом. Вам треба було обома руками триматися за ваше фальшиве президентство принаймні, протягом часу, який дозволив би вам втекти на край Галактики! Тепер же я жбурну вас у настільки глибоке підземелля, що навіть їжу вам будуть скидати в армованих контейнерах! Я вас…

Ви, сподіваюся, будете присутнім під час відкриття пам'ятника нашому колишньому Президенту? запитав у Посла Землі Президент Гордун. Монумента футів так приблизно з тридцять, я думаю, буде досить, щоб показати, як високо ми цінуємо заслуги нашого почесного громіля Дір Тифа, як по–вашому?

Ну, взагалі–то, е–е…

Крім того, ми з розумінням і прихильністю сприймемо акредитацію вами Дір Тифа в якості постійного Політичного Радника Республіки Оберон, продовжував Гордун. Бо дуже влучно складає він усякі формулювання, так що краще завжди мати його під рукою.

Так, безумовно, придушено вимовив Деригвізд.

А тепер, Дір Тифе, сказав Президент, може, ми переберемося в яке–небудь більш тепле містечко? Нам ще потрібно виробити стратегію партії на час перевиборів.

Запрошую усіх спробувати гостинність «Товстої Ковбаски», вимовив Мочильник Друзк. Ти тільки пообіцяй мені, що стін ніхто не стане ламати.

Аякже! добродушно обізвався Гордун. І до речі, Дір Друзку, що б ти сказав стосовно ідеї утворити коаліцію, а?

Гмм… Далекоглядність і розсудливість щебетунів плюс міць громілів… Таке сполучення могло б дати нищівний список кандидатів, погодився Мочильник.

Ну знаєте, Ретифе, говорив Магнан, тим часом як усе суспільство повалило до воріт, по–моєму, в аналах історії ще не було зафіксовано представницького уряду з настільки коротким терміном правління. Між нами, як вам, чорт забирай, вдалося уламати цю банду громілів, щоб вони виставили вашу кандидатуру?

Боюся, до пори до часу доведеться тримати це в секреті, відповів Ретиф. Почекайте, доки не вийдуть у світ мої мемуари.

Ballots and Bandits,

Copyright 1971 by Keith Laumer A Baen Book, 1985, NY

Переклад — samsobi

Опубліковано на «Віртуальна Русь».