Миротворці

Миротворці

Лоумер Кейт

1

Джентльмени, трагічно сповістив Перший секретар міністра Неземних Справ Громбах, ми стоїмо на порозі війни.

Що таке? Ви сказали «війна»? угодований чоловік у простого крою цивільному костюмі вимовив ці слова, з трудом ворушачи язиком, немов людина, зненацька вирвана з обійм приємного сну. Потім він ляснув наманікюреною долонькою по столу, за яким йшла нарада, і додав:

Ну що ж, саме час піднести цим пройдисвітам гарний урок!

Поспішність грішить невірними висновками, Полковник, кисло повідомив Перший секретар. Аж ніяк не ми збираємося розв'язати воєнні дії…

Зрозуміло, не ви, вимовив, піднімаючись, Військовий Радник. Та й не ваша це справа. Цивільні цивільними, але час і військовим сказати своє слово. Прошу вибачити мене, пане Секретарю, але я повинен негайно повернутися у свій полк…

Сядьте, Генрі, стомлено сказав глава Гроачіянського департаменту. Ви нічого не зрозуміли. Земні збройні сили ніяким боком до Юдорського конфлікту не причетні. Це справа цілком неземна.

Дуже слушна думка, схвально покивав Полковник. Якого дідька ми будемо кидати на вітер життя земних хлопців, коли існує безліч придатних для цієї мети тубільців? Під метою я маю на увазі беззавітний захист священних земних принципів. До речі, яку сторону ми підтримуємо?

Ви все–таки спробуйте зрозуміти суть проблеми, Полковнику, ядуче порекомендував Перший секретар. Ми дотримуємося в цьому конфлікті позиції нейтралітету.

Звичайно, звичайно, але кому вона на руку? Тобто мене цікавить, до чиїх, власне, позицій ближче знаходиться наша…

Ні до чиїх! І ми маємо намір поводитися так і надалі. А–а, Полковник зручніше влаштувався у кріслі і знову занурився в дрімоту.

Зважаючи на все, продовжував Перший секретар, наші стародавні приятелі гроачі ніс до носа зіштовхнулися з фрайрами.

А з якими саме фраєрами, сер? тоном глибокої, хоч і робленої зацікавленості довідався Виконуючий обов'язки Помічника Заступника Першого секретаря.

Фрайри, Магнане, Ф–Р–А–Й–Р. Безхребетне хуліганство з зоряної системи Фрайр це в півдюжині світлових років звідси у нашому рукаві Галактики. Схоже, вони одночасно з гроачами оголосили своєю підмандатною територією Юдору, ні в чому особливому не помічену планетку, яка обертається навколо невеликого сонця класу G і лежить далеко осторонь від торгових шляхів.

А власне кажучи, чому б кожному з них не прибрати собі під опіку яку–небудь іншу планету? роздратовано запитав представник Торгового відділу. Їх же цілі купи лежать осторонь від цих самих шляхів.

Гроачі заявили, що Юдора знаходиться в природній сфері їхніх інтересів, сказав Громбах. А фрайри наполягають на тому, що вони першими її знайшли.

Ну так підкинули б монету і справа з кінцем, гаркнув представник відділу Торгівлі. Тоді і ми б змогли, нарешті, повернутися до більш важливих питань, наприклад, до аномальних темпів збільшення темпів зменшення поширення тенденції до зменшення збільшення споживання гарбузових насіннячок серед позашлюбних батьків у віці від дев'яти до дев'яноста років у слаборозвинених світах Нікодеманської групи, я тільки сьогодні виявив цей тренд, застосувавши удосконалений психостатистичний метод.

Господи–Боже, Честере, виліз зі своєю реплікою фахівець з політичного прогнозування, і до яких передбачуваних ефектів приведе цей спад зростання?

Зростання спаду, поправив його Честер, якщо вже ви не можете обійтися без непрофесійних оборотів. За збереження теперішньої тенденції, можливо, варто очікувати до дев'яносто сьомого фінансового року рекордного приросту числа позашлюбних батьків.

Отож, джентльмени, якщо все–таки спробуємо повернутися до невідкладних справ, з погрозою в голосі перервав їх Громбах, сторони, що сперечаються, направили до Юдори бойові флоти, і зараз вони в повній готовності стоять один проти одного.

Хм–м. Схоже, що вихід з подібного протистояння тільки один, промурмотав хтось із сидячих навколо столу.

Будемо сподіватися, що ні! Спалах воєнних дій у нашому Секторі найсерйознішим чином заплямує наші послужні списки, джентльмени! Громбах зміряв автора образливого зауваження палаючим поглядом і продовжив. На жаль, посол гроачів в особистому порядку повідомив мене, що позиція його уряду зміні не підлягає. Як він мені пояснив, доктрина гроачів унеможливлює примирення з «мерзенними–смердючими опортуністами», точний його вираз. У той же час представник Фрайри заявив, що вони і на вершок не відступлять перед «п'ятиокими тваринами, у яких усе так і липне до рук», як він побажав атестувати свого супротивника.

Все це скидається на серйозний політичний прорахунок з боку гроачів, задоволено помітив Магнан. Приємно думати, що хоча б цього разу ДКЗ ніяк до нього не причетний.

Навряд чи ми зможемо говорити про свою непричетність, містере Магнане, суворо зауважив Громбах, якщо візьмемо на себе роль посередника в дійсному конфлікті.

Ні. У цьому випадку, я думаю, ні. Але до чого бути настільки песимістичним? Не думаю, що відшукається ідіот, якому встряне в голову змусити нас сунути ніс у цей мішок з п'явками.

До вашого відома, він уже відшукався, повідомив Громбах голосом, що найбільше походив на айсберг, який сповзає в арктичні води. І до вашого відома, це я!

Ви, сер? просипів Магнан. Е–е–е, ну, що я можу на це сказати? Можу сказати, що сама по собі ідея, тепер, коли в мене відшукався час як слід обміркувати її, представляється мені на рідкість розумною.

Зрештою, чаморошного вигляду тимчасовий начальник відділу кинувся на підмогу Першому секретарю, наш обов'язок, як дипломатів, робити все можливе, щоб міжпланетна напруженість не опускалася нижче рівня за якого можливе застосуванням сили.

Може, викинемо «не», Честере? запитав, піднявши олівець, представник Служби Інформації. На випадок, якщо преса стане цитувати вас поза контекстом?

Ніяких репортерів, розпорядився Громбах. Я здригаюся при думці про те, у що можуть перетворити супротивники нашого Корпусу будь–яку дрібну помилку, допущену в цій справі.

Наскільки я розумію, ви збираєтеся направити для врегулювання конфлікту Примирюючу команду в супроводі ударної ескадри Захисників Миру, сказав Магнан, вузьке обличчя якого кривилося від напружених розумових зусиль.

Звичайно ні, відрізав, Громбах. Тут потрібна тонка робота, груба дипломатія не годиться. Найрозумніше в ситуації подібного роду це надати ведення переговорів єдиному посереднику майстерному, безстрашному, незворушному та розторопному.

Зрозуміло, сер. Як нерозумно, що я відразу не подумав про це. Магнан у замисленості піджав губи. Природно, для рішення подібної задачі необхідна людина, яка володіє великим досвідом…

Презирством до смертельної небезпеки, що загрожує особисто їй, устряв хтось.

Так, і бажано не обтяжений сім'єю, киваючи, додав Магнан.

Шкода, але останнє скидає мене з рахунків, жваво відреагував Заступник Помічника Першого секретаря. Я, як вам відомо, є єдиною опорою дванадцяти кішок, які вимагають постійної турботи, папуги і…

Вас у мене й у думках не було, Генрі, суворим тоном оголосив Громбах. Я мав на увазі дипломата куди більш високого рангу, людину, яка володіє значним коефіцієнтом розумового розвитку, непохитними принципами і безумовною здатністю складно викладати свої думки.

Боже мій, сер, промимрив Магнан. Я надзвичайно зворушений вашою довірою, але мої обов'язки тут…

На жаль, не звертаючи уваги на перешкоду, продовжував Громбах, перегляд ваших особистих справ переконав мене у відсутності серед вас подібної перлини, і отже, мені залишається лише скористатися тим матеріалом, який мається під рукою.

Ну і слава Богу! ледь чутно пробурчав Магнус, але відразу сполотнів, тому що Громбах вп'явся у нього наказовим поглядом. Сподіваюся, із щепленнями у вас усе в порядку? холодно довідався Перший секретар.

У мене, сер? вимовив Магнан, відштовхуючи крісло і квапливо встаючи. Якщо сказати правду, термін щеплення від сінної лихоманки минає саме через півгодини…

Поки ви ще тут, радісно запропонував Радник у Неземних Справах, раджу попросити, щоб вам вгатили антирадіаційну сироватку, та й зажадайте дозу побільше. Ну, і зрозуміло, протиправцева теж нікому ще не зашкодила.

Будьте люб'язні сісти, Магнане, гаркнув Громбах. Отже, ви відправитеся туди на кур'єрському кораблі з цивільними пізнавальними знаками. При підході до бойових флотів рекомендую бути обережним, фрайри, як говорять, люблять постріляти ще більше, ніж сумно звісні своєю запальністю гроачі.

І мені доведеться лізти в це осине гніздо, сере, на позбавленому озброєння судні?

Я озброю вас інструкціями. Струсніться, Магнане! Зараз не час для малодушності!

Магнан осів у крісло.

Я що, ледве чутно вимовив він, я, зрозуміло, з радістю. Я лише подумав про ні в чому неповинних членах команди.

Я теж про неї подумав, Магнане. Звичайно, ви праві. Гріх ризикувати життями всього екіпажа.

Магнан оживився.

І тому на передню лінію вас закидають з відстані, трохи меншого астрономічної одиниці, у швидкісному одномісному пошуковому катері.

В одномісному? Але… Магнан ненадовго зам'явся, а потім з полегшенням продовжив. Але я, на жаль, не знаю, як їм керувати.

Це ще чому? вимогливо запитав Громбах.

Правила, які діють у нашому Секторі, перешкоджають придбанню подібних пізнань, твердо оголосив Магнан. Не далі, як минулого місяця, одна молода людина з мого відділу одержала моторошний наганяй за акробатичні вправи над озером Пробень…

Ах от як? Ім'я цього молодця?

Ретиф, сер. Утім, як я відзначив, він вже одержав догану, так що особою необхідності в…

Ретиф, Громбах зробив позначку у своїх паперах. Ну тоді, нехай буде двомісний.

Але…

Ніяких «але», Магнане! Мова йде про війну, і вона може коштувати вам кар'єри! Час дорогий! Я розраховую на те, що ви і цей ваш Ретиф уже через годину будете на шляху до зони воєнних дій.

Але, сер! Два дипломати проти двох бойових флотів!

М–да. Звичайно, якщо так формулювати, сили представляються почасти нерівними. Але з іншого боку, вони ж самі все це затіяли. От нехай тепер і розсьорбують!

2

Магнан, прикручений ременями до тісного сидіння тридцятифутового човника, який стоїть у чеканні вильоту в метальному відсіку приписаного до Корпусу транспортного судна, нервово поглядав на стартовий годинник.

На справді, розповідав він, Перший секретар спочатку схилявся до рішення послати з цією місією одну людину, однак я настояв, і він погодився відправити зі мною вас.

А я все гадав, хто це мене облагодіяв, сказав Ретиф. Приємно усвідомлювати, що про тебе піклуються.

Ретифе, ви натякаєте… але голос Капітана, який озвався, з розташованого на панелі керування динаміка, перешкодив йому закінчити.

П'ятнадцять секунд, джентльмени. Сподіваюся, вам політикам, добре платять, судячи з того, що розповідає мій перекладач про люб'язності, якими вже встигли обмінятися ці хлопці, ви поспієте саме до першого залпу.

Щоб його зацідило пусковим важелем, роздратовано сказав Магнан. Якщо я і випробую щастя, залишаючи цю стару колимагу, то лише тому, що мені більше не доведеться чути його зловтішного голосу.

Вас зрозумів, сказав Капітан. Що з вами таке, нестача почуття гумору?

Навпаки, у мене корчі від сміху, сказав Магнан.

Ну так розслабтеся, порадив він. Вже час. Щасливої посадки!

Почулося різке клацання реле, глухий удар, і пасажирів труснуло так, що вони на довгу, запаморочливу мить позбавилися здібності що–небудь бачити. Коли зір їх прояснився, екрани вже заповнював чорний космос, засіяний вогненними крапками. Транспортний корабель у них за кормою розвернувся і зник.

Я їх засік, сказав Ретиф, клацаючи важільцями настроювання кругового екрана. Наш відважний Капітан закинув нас практично у саму середину бойової зони.

Стрілянина вже почалася? задихнувся Магнан.

Поки що ні, але судячи з їхнього розгортування, довго нам чекати не доведеться.

Може, нам варто прямо звідси передати їм заклик до миру, квапливо заговорив Магнан. що–небудь красномовне, волаюче до кращих сторін їхніх натур, але в той же час з дещицею прихованої погрози.

У мене таке відчуття, що цих хлопців одним лише блискучим красномовством не дістанеш, сказав Ретиф. Усякий, хто обзаводиться новісіньким лінкором, лише про те і думає, як би побачити його в справі, це так природно.

Я от подумав, перебив його Магнан. Ви ж знаєте, у якій мірі ДКЗ не вистачає досвідченого персоналу, і оскільки ми з вами переконалися в безнадійності покладеної на нас задачі, наш борг врятувати від катастрофи хоча б те, що ми можемо врятувати. Крім того, коли Слідчий відділ почне розбиратися в питанні, як це ми допустили, щоб прямо під нашими носами вибухнула війна, свідчення очевидців можуть зробити Першому секретарю неоціненну послугу.

Поки що мені нема чого вам заперечити, містере Магнан.

Все складається таким чином, продовжував Магнан, що якщо ви наполяжете на нашому відході з поля битви, то я навряд чи зможу вам перешкодити.

Тут командуєте ви, містере Магнан, нагадав йому Ретиф. Однак мене не залишає зовсім виразне почуття, що якщо при поверненні в Сектор ми не зможемо пред'явити їм хоча б декількох підпалин від бластера на корпусі нашої посудини на доказ перенесених нами негод, то зустріч нас буде чекати далеко не захоплена.

Але Ретифе! і Магнан тицьнув в екран, на якому повільно виростали протяжні, застрашливі обриси гроачіянського крейсера. Подивиться на це чудовисько, воно ж наїжачується гарматами від носа до корми! За такої вогневої моці хіба вони здатні вести розумні переговори?

У цю мить з боку екрана донісся тріск, з яким розряджається статична електрика, і з–під блискаючого бойового шолома на землян уп'ялася бліда, чужорідна личина з п'ятьма очима на стеблинках.

Негайно повідомите, хто ви такі, необачні пронози! прошелестів з характерним для гроачіянської мови пришіптуванням слабенький голос. І негайно геть звідси, чи вам доведеться мати справу з найжахливішим!

Панотче, так це ж Родоначальник Сковзало! вигукнув Магнан. Ретифе, це Родоначальник Сковзало! Пам'ятаєте Родоначальника Сковзала з гроачіянської торгової місії на Лягвії IV?

Це ти, Магнане? проскреготав гроач. Під час нашої останньої зустрічі ти мав нахабність встряти в наші справи, і зображуючи беззавітного прогресиста, підривати нашу торгівлю. У якій якості ти нині вліз у гроачіянські області космосу?

Але ж, Сковзале, вам належить визнати, що продавати пластмасові сардельки нещасним, слаборозвиненим любителям гарячих сосисок, це все–таки трохи занадто…

Відкіля нам було знати, що їхній внутрішній метаболізм не пристосований до засвоєння повноцінних полістиролів? огризнувся Сковзало. Але досить патякати! Забирайтеся звідси негайно чи вам доведеться прийняти на себе всю відповідальність за підбурювання до трагічного інциденту!

Помилуйте, Родоначальнику, до чого така поспішність…

Можеш називати мене Великим Командором Флоту Відплати Сковзалом, якщо тобі так буде зручніше! Що до поспішності, я дуже рекомендую вам обом потренуватися у цій чесноті! Через шістдесят секунд мої пушкарі одержать наказ відкрити вогонь!

Я б радив вам, пане Командоре, ще раз подумати, сказав Ретиф. Після першого ж вашого залпу фрайри почнуть палити з усього, що в них є, і ви одержите п'ять снарядів у відповідь на три ваших.

Плювати! прошипів Сковзало. Тим самим мерзотники лише розбудять у душі кожного гроача священну лють!

За приблизними підрахунками у них тридцять один корабель проти ваших двадцяти чотирьох, указав Ретиф, так що у царині люті вони вас, мабуть таки, обставлять.

Але до чого взагалі всі ці розмови про стрілянину, весело викликнув Магнан. Чого, зрештою, можна домогтися стріляниною з гармат?

Для початку, володіння декількома пристойними шматками нерухомої власності, прохрустів Сковзало. Плюс знищення деяких чужорідних хробаків.

Магнан задихнувся:

Ви відкрито визнаєте, що маєте намір силоміць захопити Юдору?

Яке там… утім, землянським шпигунам у ці справи сунутися зась! Моя місія тут полягає в тому, щоб не дати віроломним фрайрам вторгнутися на нещасну Юдору…

Я все чую, все! донісся з додаткового екрана скрегочучий, верескливий голос, супроводжуваний шипінням ефіру. На екрані виникли якісь розпливчасті обриси, які зрештою застигли, прийнявши вид лиснючого бузково–червоного черепа, вузького і довгастого, із шишками, шпилями та з парою жовтих очей, який увінчують подоби ріжок, приблизно на фут стирчачих з обох сторін від нього.

Я прогніваний! Я не потерплю! Вам надана одна хвилина Стандартного Східного Часу для повного залишання всякої близькості! Рахую! Дев'ять, дванадцять, чотири, багато…

Ко… Хто це? задихнувся Магнан, витріщившись на нового співрозмовника.

Ага м'якушнику зіткнувся з фрайром! з підвиванням вимовив Сковзало. Тепер я все розумію! Ти думав, обмінюючись зі мною люб'язностями, відвернути мою увагу, а тим часом ці капосники, твої люб'язні дружки, потай обійдуть мене ліворуч і підло вдарять у спину!

Я Головний Генерал Оккійокк люб'язний друг цих виродків? верескнув виразник фрайрських інтересів. Моя рідна мова не подужає такого обурення! Мало тобі загрожувати скромному благоцвітінню Фрайрського Протекторату, так ти ще й ображати на додачу! Сили небесні! Щоб ти зів'яв! Та інша непристойна лайка за потребою!

Марнослів'я тобі не допоможе, зраднику! злобливо прошептав Сковзало. У моїх гармат готові відповіді на твій наклеп.

Тільки нечувана змістовність першокласного фрайрського генерала в стані вціліти твою кощаву шию від хрускоту! завив у відповідь Оккійокк.

Добродії, добродії, не варто так гарячкувати, голос Магнана покрив сипіння статичних перешкод. Я цілком певен, що існуючі поміж вас протиріччя можуть бути розв'язані з урахуванням справедливих…

Якщо ця злоякісна перешкода здійсненню визначеної гроачам долі цю ж хвилину не забере звідси свої м'яті бляшанки, я за наслідки не відповідаю! проголосив Сковзало.

Моя в розладі! завив Оккійокк і змахнув парою передніх кінцівок, оснащених складними стригучими пристосуваннями. Боже, як жадається мені дотягтися до п'яти його очей, заплести їх в один надокуляр і видерти з коренем цю паскудну маргаритку!

Потерпи ще трошки до тієї щасливої хвилини, коли я прийду ховати тебе донизу головою у церемоніальній пісочниці, сквитався Сковзало.

Ну що ж, принаймні, вони все ще розмовляють один з одним, сказав, прикриваючись долонею Магнан, поки супротивники продовжували метати друг у друга громи і блискавки. І то добре.

Можливо, нам навіть вдасться забратися звідси без усяких підпалин, погодився Ретиф. Обоє блефують, і схоже, до кінця дня вони так і будуть перекидатися словами замість торпед. Пропоную зробити стратегічний відступ, доки вони розважаються, поповнюючи словниковий запас один одного.

Еге. Але що виграє від цього земна дипломатія? Я до того, що наш обов'язок вимагає, щоб ми зіграли у зближенні їхніх держав більш продуктивну роль. І Магнан приставив пальця до свого вузького підборіддя. Отож, якби мені запропонували виробити справедливе рішення…

Давайте не будемо нагадувати їм, що ми ще тут, містере Магнане, запропонував йому Ретиф. При їхніх темпераментах досить легкого поштовху, щоб почати бити посуд, а з нас вийде надзвичайно зручна для цього чашка…

Дурниця, вони не насміляться, і Магнан, нахилившись до екранів, крикнув, перекриваючи голосом шум бою:

Добродії! Я знайшов бездоганне рішення! Оскільки кожному з вас, як видно, бракує віри в шляхетність намірів противної сторони, я пропоную оголосити Юдору Протекторатом Землі!

Магнан закінчив і обличчя його розпливлося в очікуючій посмішці.

Миттєво настала повна тиша, тому що всі органи почуттів двох супротивників розгорнулися вбік несподіваної перешкоди. Першого відціпило Сковзала.

Що? Це значить, гроачі посіяли, а земляни пожнуть? Та ніколи!

Я здригаюся! заволав Оккійокк. Я озлобляюся! Я пінюся в порожнині рота! Яка нахабність! Милість Божа! Святі Небеса! Тощо!

Добродії! викликнув Магнан. Ми, земляни, залишимося на Юдорі рівно стільки часу, скільки буде потрібно аборигенам, щоб належним порядком освоїти сучасні прийоми торгівлі та статеву гігієну, після чого ми, зрозуміло, усунемося, надавши їм право на самовизначення.

Це значить, покористуєтеся та кинете! прошипів Сковзало. Круто береш, м'якушнику! Але мене ти не залякаєш! Генерал Оккійокк! Я пропоную укласти перемир'я на той час, поки нам доведеться пліч–о–пліч викорінювати загального ворога!

Прийнято! Карамба! Я образливий! Я смертельно скривджений! Я навіть розсерджений! Спочатку ми кінчаємо чіпляку! Потім продовжимо боріння фрайрів і гроачів!

Постривайте! заволав Магнан. Ви не зрозуміли…

Боюся, вони добре зрозуміли, сказав Ретиф, хапаючись за важелі керування. Тримаєтеся, містере Магнане, виходимо з–під удару.

Крихітний катерок з усієї сили рвонувся вперед, вихляючи то вправо, то вліво. Блиснув сліпучий спалах, екрани побіліли і відразу згасли. Катер відчайдушно збрикнув і перевернувся догори ногами. Від другого вибуху він полетів з підкруткою, немов плаский камінчик поверхнею ставка.

Ретифе! Зупиніться! Нас несе прямо на цих нелюдів! на останньому подиху крикнув Магнан, тому що один з екранів раптом ожив, знайшовши прямо за курсом величезний лінкор гроачів, який грізно збільшувався у розмірах.

Спробуємо пірнути під їхні гармати, озвався Ретиф. Втікати не має сенсу, вони накриють нас без особливих зусиль.

Можливо, вони дозволять нам здатися? просипів Магнан. Давайте спробуємо викинути білий прапор!

Боюся, по білому прапору їм буде легше цілитися, Ретиф смикнув катерок убік, зовсім поруч рвонуло ще раз, і катер пірнув під корму величезного корабля.

Обережніше! заверещав Магнан, побачивши, як повзе екраном неосяжний, цяцькований, синювато–зелений диск. Ми вріжемося в Юдору!

Якщо пощастить, вріжемося, погодився Ретиф. І після цього наростаючий вереск розідраної атмосфери, зробив подальші розмови неможливими.

3

Якщо не вважати шипіння витікаючого звідкілясь повітря та різкого клацання остигаючого металу, єдиними звуками, які чулися у розбитому кокпіті, були стогони Магнана виповзаючого з–під останків свого крісла. Жовте сонячне світло, проходячи через пробоїну в корпусі, грало на паруючих уламках панелі керування, на скрученій та здутій обшивці підлоги кабіни і на порожнім сидінні пілота.

Радий бачити, що ви опритомніли, сказав Ретиф.

Магнан повернув хвору голову і знайшов свого компаньйона, який заглянув у відкритий рятувальний люк.

Компаньйон, зважаючи на все, не постраждав, хіба що на вилиці в нього з'явилося садно та на грудях блідо–голубої фланелевої куртки, що надавала йому неофіційного і навіть дозвільного вигляду, зяяла обгоріла по краях діра.

Атмосфера тут трохи розріджена, але кисню, схоже, вистачає. Як ви себе почуваєте?

Гидотно, зізнався Магнан.

Незграбними пальцями він розстебнув страхувальну упряж, абияк виповз із люка і розморено звалився на коротку персикового кольори траву. Навколо піднімалася в бліде небо деревоподібна поросль з ребристими червоно–жовтогарячими стовбурами та дірчастим листям мандаринового кольору. Купи жовтих, бурштинових і фуксинових квітів світилися в тіні, немов мазки світної фарби.

Як сталося, що ми ще живі? вражено спитав старший із двох дипломатів. Останнє, що я запам'ятав, це блідо–рожевий гірський пік, який вилазить із хмар прямо на нас.

У нього ми не вцілили, заспокоїв начальство Ретиф. Нашої броні саме вистачило на те, щоб пом'якшити приземлення. Вона, разом із пружнистим листям, і врятувала наші шиї.

Де ми?

На острівці в північній півкулі, і схоже, що це єдина на планеті частина суші. Визначитися точніше у мене, боюся, не вийде, так що я взяв на себе сміливість призначити це місце Північним Полюсом.

Ну що ж, оглядаючись, зітхнув Магнан, полюс так полюс. А ці де? Знаєте, як на мене так краще здатися на милість Сковзалу. Чесно кажучи, не довіряю я цьому Оккійокку. Мені здається, в його рогатих очах таїться деяка підступність.

Боюся, що здатися прямо зараз нам не вдасться, сказав Ретиф. Ловці ще не приспіли.

Гмм. Не сумніваюся, що вони витратять на посадку більше часу, ніж ми. Я думаю, ми можемо поки що влаштуватися тут зручніше.

Так, але з іншого боку, розважливо сказав Ретиф, З якої статі нам їх чекати?

А хіба у нас є інша надія на порятунок?

Жоден з наших супротивників якось не викликав у мене бажання здаватися йому в полон, навіть якщо припустити, що вони взагалі беруть полонених.

Ви хочете сказати, здивувався Магнан, що Сковзало, наш колега–бюрократ, істота, з якою я осушив чимало бенкетних чар, що він буде мовчки дивитися, як нас страчують?

Може і буде, якщо не встигне стратити нас першим.

Господи, Ретифе, але що ж нам тоді робити? Як по–вашому, далеко звідси найближче село тубільців?

Я щось не помітив, доки ми спускалися, ніяких слідів цивілізації, ні міст, ні доріг, ні оброблених полів. Давайте понишпоримо на довгих хвилях.

Ретиф забрався до середини скаліченого катера, оглянув закріплений в амортизуючих тримачах радіоприймач, зростив декілька обірваних дротин та покрутив ручку настроювання. Нічого, крім легкого шурхоту почути не вдалося. Тоді він переключився на частоту, відведену для переговорів між суднами.

…ні на що не придатного двоокого лайдака! голосно і чітко сказав голос Сковзала. Старий мотлох, який ти іменуєш флагманом, знаходився до них ближче, ніж мій чудовий прапороносець! Саме ти був зобов'язаний підірвати їх до дідька, щоб і духу від них не залишилося!

Моя гнівається! Моя яріє! Чорт! Диявол! Подібні обвинувачення і від кого від п'ятиокого пройдисвіта з маргариновими перстами! Я в нестерпності! Погана справа!

Досить! прошипів Сковзало. Лайкою нічого не виправиш! Якщо м'якушники живі, якщо вони повідомлять, що ми обстріляли Земне судно, цілі орди їхніх огидних Захисників Світу злетяться сюди, наче ті жучихи на стиглих хробаків!

Я благаю! Моя регоче! Ти є дурня! Живі, а! Після такої катастрофи, цілком! Ні, неможливо, я повторюю! Навпаки, я думаю, моя зараз відновить наш диспут. На чому ми зупинилися? Ах так, моя описувала твоїх предків…

Слухай, ти, безголовий! Подібно до інших нижчих форм розвитку живої матерії, м'якушники з витонченим умінням чіпляються за життя. Ми повинні переконатися в їхній загибелі! А тому я зараз спущуся на планету, щоб нанести coup de grace {«Удар милосердя», останній удар (фр.)} кожному, хто зміг вціліти, ти ж почекай у сторонці, а ще того краще відійди у нічийний простір…

Це щоб ти міг безперешкодно захапати планету? Моя веселиться! Моя просто б'ється в холериці! Господи! Моя супроводжує, ось так!

Добре, раз ти наполягаєш. Можеш супроводжувати мене на борту моєї особистої канонерки. Я розпоряджуся про скромний ескорт із міноносців, він нас проводить до самої планети.

Дзуськи. Дякувати вам, але я віддаю перевагу власному кораблю. І ще моя візьме із собою кілька крейсерів, щоб у дорозі не було так самотньо.

Крейсерів? проскреготав Сковзало. У такому випадку, я думаю, парочка гроачіянських лінійних кораблів буде цілком доречна, просто для краси побудови, розумієш?

Комбінація вийде однобокою, якщо до неї не включити і фрайрський лінкор!

Власне кажучи, прошелестів Сковзало, не бачу, чому б мені не взяти із собою весь флот, просто на випадок, якщо під час моєї відсутності тобі раптом здасться привабливою думка вразити мене підлим ударом у спину.

Моя згодна! Я теж хочу! Так буде ще веселіше! Милість небесна! Повний уперед! І горе тому, хто відстане!

Згодний! Роджера на щоглу і ходу! уривчасто скомандував Сковзало.

Боже мій, Ретифе, пробелькотів Магнан, ці безумці готові зробити повномасштабне вторгнення, аби не випускати один одного з виду.

Тепер уже ніхто не вправі обвинуватити нас у тому, що ми не змогли вплинути на розвиток грукіяно–фрайрських відносин, спокійно завважив Ретиф. Ну, давайте змотуватися. У нас залишилася десь година до їхньої появи.

Він вправно визволив із тримачів компактний приймач і витяг з–під уламків ранець з аварійним раціоном.

У яку сторону підемо? стривожено спитав Магнан, озираючи густо–жовтогарячий ліс, який розстелявся навколо.

Вибирайте самі, містере Магнане, сказав Ретиф, і продовжив, указуючи пальцем сторони світла, еники, беники, їли, вареники.

Хех. Я зволів би еники. Ця сторона якось веселіша. Ну, може, трошки забрати убік беників.

Ну, значить, еники–беники, підсумував Ретиф і першим рушив убік гайка високих дерев.

4

Ретифе, мені нестає вже сили, задихаючись, промовив Магнан, після того, як вони за три чверті години на три милі відійшли від уламків катера.

Ми поки ще не в безпеці, сказав Ретиф. Краще піти далі, потім відпочинемо.

Мені вже все одно, гроачі мене розстріляють чи я помру від перегріву і перебоїв у серці, Магнан опустився на податливу травичку і лежав, великими ковтками хапаючи повітря.

А як щодо команди живодерів–фрайрів? поцікавився Ретиф. Наскільки мені відомо, вони починають зі скальпу і потроху спускаються донизу, наче банан обдирають.

Жартуйте жартуєте, якщо вам так легше, простогнав Магнан. Мені все рівно.

Раптом він різко сів, з підозрою витріщившись на маленьку, схожий на дзвіночок квітку з пелюстками, пофарбованими в ніжні тони червоного коралу.

Бджоли, з відразою промовив він. За моєї алергії навіть до земних комах, укус будь–якої чужорідної тварини певно вб'є мене прямо на місці.

Ну що ж, як ви самі казали, одна погибель нічим не гірша за іншу, втішив начальство Ретиф. Якщо ви дійсно вгледіли бджолу, так це перший представник місцевого тваринного світу, який потрапив нам на очі.

Я не бачив її, але чув зовсім чітко, сварливо відповів Магнан. Вона дзижчала у мене прямо над вухом.

А дивний же, однак, ліс, зауважив Ретиф. Всього один різновид дерев, один вид трави та квітів мало того, що однакові, так вони ще і розсортовані за розмірами та кольором. І ні тобі бур'янів, ні паразитуючих в'юнків. Великі дерева не забивають маленьких, ніде ніякої хирлявої порослі. Навіть опалих листів не видно.

Умгу, прокректав Магнан. Слухайте–но, Ретифе, припустимо, нам все–таки вдасться уникнути полону, і що далі? Де ми, ніхто не знає. Як узагалі нас зможуть врятувати?

Це цікаве питання, містере Магнан.

Не те, щоб це було так вже і важливо, похмуро продовжував Магнан. Місія моя закінчилася провалом, гірше, того, пропала вся моя кар'єра!

І він застогнав:

Ви усвідомлюєте, що якби не наше втручання, це вторгнення могло ніколи не відбутися?

Подібна думка у мене з'являлася, зізнався Ретиф.

Я вже не кажу про втрату розвідувального катера. Якщо Перший Секретар покладе відповідальність на мене, на нас, варто було б сказати, тобто, у тому випадку, якщо він вважає саме вас, Ретифе, особисто відповідальним, Магнан навіть повеселів, слухайте, так ви ж будете виплачувати її вартість довгі роки! Я, звичайно, замовлю за вас слівце. Зрештою, Сковзало нас все–таки обстрілював.

Була така справа.

Та й взагалі, хто вправі стверджувати, що саме моя дружня спроба запропонувати їм компромісне рішення послужила поштовхом до вторгнення? Ці гарячі голови, смію сказати, все рівно спробували б захопити планету.

Можливо, погодився Ретиф.

Насправді, відволікаючи їх розмовами, я безсумнівно відстрочив неминуче на… на деякий час.

На кілька секунд, це найменше.

Ні, правда, Ретифе, приносячи себе в жертву на вівтар космічної співдружності розумних істот, я, можливо, тим самим врятував безліч життів!

Боюся, трохи бактерій усе–таки загинуло під час нашої поспішної посадки, зауважив Ретиф.

Вам би тільки глумитися, дорікнув йому Магнан. Але от побачите, історія мене виправдає! Навіть не здивуюся, якщо виб'ють особливу посмертну медаль і… Він різко обірвав свою промову й абияк піднявся на ноги. От, знову! Злюча оса! Відкіля цей звук?

Ретиф, прислухався, схилив голову набік, і потім нахилився до невеликої купки квітів, що погойдувалися на довгих стеблинках абрикосового відтінку, поруч з якими сидів Магнан.

Знайшли час квіточки нюхати! заволав Магнан. Я в небезпеці!

А знаєте, містере Магнане? с невпевненою інтонацією відгукнувся Ретиф, Схоже, ніяких комах поблизу немає.

От як? Але я ж їх зовсім чітко чую! осудливо відповів Магнан. Звук точнісінько такий, який видає трубка старомодного телефону з заводною ручкою, коли її вішаєш на важіль, пам'ятаєте їх? їми все ще користуються на Щелепині.

А ось це вже ближче до істини, містере Магнане, сказав Ретиф і схилився, приклавши вухо до схожого на розтруб горна квітки.

Ну нарешті, а то я вже вирішив, що ви так нічогісінько мені і не скажете! виразно пролунав у його вусі тоненький голос.

5

І дзижчачі квіти це повна фантастика, здивовано вимовив Магнан, але щоб тюльпани ще і розмовляли! Хто б у це повірив?

…когось, з ким можна поговорити, продовжував скриплячий голос. Жах як хочеться довідатися про всі новини. Нумо, розкажіть мені про себе: про ваші надії, про мрії, про те, як ви тут з'явилися все–все!

Ретиф підніс квітку до губ, начебто це і насправді був мікрофон:

Я Ретиф, а це мій колега, містер Магнан. З ким маємо честь розмовляти?

Ну от, дуже приємно познайомитися з вами, Ретифе. І з Містером Магнаном теж. Можна я буду для стислості називати вас «Містером»? Коли звертаєшся один до одного за ім'ям, це якось зближує. Мене кличуть Паросток. Але це, звичайно, прізвисько, не більше. Насправді, імені у мене немає. В усякому разі, не було, доки тут не з'явився наймиліший Ренфру. Ви і не уявляєте, яке уособлене життя вів я до тієї пори. А чи знаєте, до чого я додумався? Я вирішив, нібито я єдина в Галактиці наділена почуттями розумна істота.

Але хто… хто ви? видавив Магнан. Де ви? І до чого цей камуфляж мікрофон у вигляді рослини?

Камуфляж? Стривайте, який камуфляж, містере? Ви бачите мене саме таким, яким я є.

Але… я взагалі вас не бачу! з острахом озираючись, поскаржився Магнан. Де ви ховаєтеся?

У дану мить ви стискаєте мене в руці, сказав Паросток.

Ви хочете сказати… Магнан витягнув руку з затиснутою у кулаці квіткою, яка ароматно пахтіла, і вирячився на неї. Ви хочете сказати, що я… ви… ми…

Ну от ви і зрозуміли, підбадьорюючи вимовив голосок.

Квіти, які говорять тут, у Богом забутому місці, та й ще говорять мовою Землі? Схоже, у мене галюцинації! Тяжкі іспити розтрощили мій розум!

Не думаю, містере Магнане, заспокійливо вимовив Ретиф. Я адже теж чую її.

Якщо я зумів уявити, що чую голоси, які йдуть від квіточок, так мені просто уявити, начебто і ви їх чуєте? ядуче парирував Магнан.

Та ні ж бо, я цілком реальний, урезонював його голосок. Чому ви не вірите мені?

А хто навчив вас розмовляти по–нашому? недовірливо запитав Ретиф.

Ренфру. Я багато чому в нього навчився. Цікаво, але до того, як він з'явився, я зовсім не почував самітності…

Який такий Ренфру?

Це мій друг. Дуже близький.

Ретиф, це фантастика! зашептав Магнан. А тут… тут багато таких, як ви? поцікавився він у квітки.

Ні, тільки я один. Зрештою, тут не так вже і багато місця, ви розумієте…

Який збіг! викликнув Магнан.

Одна–єдина говоряча квітка на всю планету, і ми натикаємось на неї в першу ж годину! Я починаю думати, що удача ще не залишила нас!

Так розкажіть же, якщо ви не проти моїх розпитів, відкіля ви? спитала квітка.

Ми земляни, сказав Магнан. І я упевнений, е–е, Паростку, що ми з вами, дуже подружимося.

Але… я так зрозумів, що Землею називалася рідна планета Ренфру?

Саме так. Чудове місце, вам би там дуже сподобалося, тим більше тепер, коли всі джунглі повиводили і замінили паркуваннями для автомобілів… утім, отут Магнан спохопився і поспішно додав. Вибачайте, зовсім не хотів вас скривдити. Власне кажучи, серед моїх кращих друзів чимало рослин.

Сили небесні, і ви всі троє з однієї планети? Не диво, що ви відтіля збігли! Така густота населення!

Так… ось, містере Паростку, не могли б ви сказати нам, як би тут простіше дійти до найближчого тубільного поселення…

Ви маєте на увазі будинку, вулиці, космопорти та інше в цьому роді?

Так! І добре б обійтися без цих, знаєте, сумовитих провінційних містечок. Яка–небудь скромних розмірів метрополія нас би цілком улаштувала…

Вибачте, але тут таких немає, хоча Ренфру, звичайно, розповідав мені про них.

Магнан застогнав.

Зовсім немає міст? Але тоді…

Тільки джунглі.

Якщо в цього Ренфру є корабель, він міг би нас підкинути. Скажіть ми не могли б з ним побачитися?

Побачитися? Побачитися з ним ви, я думаю, можете, містер. Він саме отут, неподалік…

Так він, значить, ще на планеті?

Так, звичайно.

Врятовані, полегшено видихнув Магнан. Ви не розповісте нам, як до нього добратися, Паростку?

Звичайно. Спочатку підете убік еники, потім, як перейдете струмок, візьміть трохи у беники, а біля озера відразу повертайте на вареники. Там його і побачите.

Магнан дивився на квітку в повному приголомшенні.

Відкіля ви все це знаєте? Він здивовано вирячився на Ретифа. Мені здавалося, що це ми присвоїли тутешнім сторонам світу такі назви…

Ну, звичайно, вимовив Паросток, Я просто скористався прийнятою вами номенклатурою.

Однак, у вас фантастичний слух, зачаровано мовив Магнан. Ми з ним обговорювали ці назви в декількох милях звідси.

Від мене утаїтися досить важко, з деяким самовдоволенням сказав Паросток.

Для такої скромної квіточки він чудово розвинутий, помітив Магнан, коли вони рушили в дорогу.

Я підозрюю, що велика частина Паростка схована під землею, містере Магнане, відповів Ретиф. У тій його частині, яку ми бачили, просто немає місця для мовного центра.

Бог ти мій! підгрунтовий мозок, штибу гігантської картоплини? боязко промовив легко крокуючий Магнан. Моторошнувата думка, Ретиф.

Після двадцяти хвилин швидкої ходьби земляни вийшли на берег бурхливого струмочка, над яким величною аркою звисало листя. Тут вони повернули вправо і пройшли вздовж берега ще з чверть милі, поки не вийшли до безтурботного озера шириною в півмилі, у яке, утворюючи маленький бурштиновий водоспад, із плескотом спадав ручай.

Поки все, начебто, йде нормально, непевно сказав Магнан. Я, щоправда, не бачу ніяких ознак життя, тут навіть хатини немає, не те, що корабля…

Ретиф обігнув Магнана і рушив убік густих заростей, які ламали рівну лінію дерев, що стояли уздовж берега озера. Він розсунув широкі медяні листи і знайшов поїдену іржею металеву поверхню, яка ішла, згинаючись, у морок.

«Замурзана Енн II», прочитав він металевий напівобсипаний напис приварений до обшивки крихкого корпусу. Схоже, ми з вами знайшли корабель Ренфру.

Він відвів низьку гілку:

А от і сам Ренфру.

Чудово! Магнан поспішив підійти ближче, але завмер і з жахом витріщився на купку присипаних землею кісток, увінчаних оскаленим черепом, на якому ще вціліло франтівське кепі яхтсмена.

Це… Ренфру? тремтячим голосом запитав він.

Саме так, відповів звідкись згори глибокий голос. І повірте мені на слово, містере, чимало витекло самотнього часу з тієї пори, як він тут присів.

6

Двісті років плюс мінус два десятки, сказав Ретиф, вибираючись з бічного скособоченого ілюмінатора занедбаного корабля й обтрушуючи з долонь пил і лусочки іржі. Гоночна машина, зареєстрована на Конкордіаті та перероблена для далеких круїзів. Судячи з того, що залишилося від кают екіпажа, її пристосували для керування однією людиною.

Вірно, погодився гучний баритон, який доносився, як визначили земляни, з великої, схожої на орхідею квітки, що розпустилась серед листя футах у двадцятьох над їх головами. Один Ренфру і нікого більше. Він жив у маленькому світі, але, здавалося, був їм задоволений. Не те, щоб він був непривітний, ні, звичайно. Він був люб'язний, як тільки міг, доки не виникли труднощі з відльотом.

І якого роду, е–е, труднощі? спитав Магнан.

Він явно дуже засмутився, коли його корабель відмовився працювати. Я з усіх сил утішав його, пригощаючи різного роду історіями і віршами, співав веселих пісень…

Цікаво відкіля ви їх знали? різко запитав Магнан. Наскільки я зрозумів, Ренфру першим із землян відвідав цю планету.

Ну, зрозуміло, від нього я їх і довідався.

Боже всемилостивий, ви тільки уявіть, як ваша власна труна без кінця повторює все, що ви коли–небудь, говорили, прошептав, прикрившись долонею, Магнан.

А вам ніколи не доводилося розповідати Послу анекдот? запитав Ретиф.

Теж вірно, погодився Магнан. Але посли хоча б змінюють два–три слова і, як правило, саме ті, у яких міститься сама сіль.

Як сталося, що Ренфру звалився до вас на планету? поцікавився Ретиф.

Чому ж звалився, він якраз сів дуже акуратно.

Тоді чому ж він не зумів знову злетіти? вимогливо запитав Магнан.

По–моєму, він щось таке говорив про присутність чужорідної матерії в обмотках польових деформаторів, туманно відповів голос. Але до чого поглиблюватися в минуле? Сьогодення куди цікавіше! Такого пожвавлення тут не було з часу останнього льодовикового періоду!

Ретифе, вам не здається, що від усієї цієї ситуації смердить? неголосно запитав Магнан. Я якось не довіряю цій балакучій гарденії. Паросток затверджував, що він єдина на планеті істота подібного роду, але проте, перед нами ще один товариський овоч.

Та ні ж, моторно втрутився голос зверху, це справжня правда. Подумайте самі, навіщо я стану вам брехати?

Будьте настільки люб'язні, не підслуховуйте, холодно сказав Магнан. Те, про що ми розмовляємо, стосується тільки нас.

Якщо це стосується тільки вас, з деяким викликом відповіла орхідея, не треба називати мене картопляним мозком.

Боже мій, я сподіваюся, ви не станете звертати уваги на безвідповідальні плітки, з достоїнством відповів Магнан. Невже я схожий на людину, здатну вдатися до подібного до епітета?

Він наблизив губи до вуха Ретифа:

Цей в'юн заткне за пояс кожного, з ким мені коли–небудь, доводилося зустрічатися, включаючи сюди і дипломатичні прийоми!

Щось я таке хотів… задумливо вимовив голос угорі. Ага, ви згадали щось, іменоване автомобільним паркуванням. Мені хотілося б довідатися про них побільше, і крім того…

Очевидно, і про це вам теж сказав Паросток! гнівно обірвав його Магнан. Знай я, що маю справу з таким базікою, я б йому нізащо не довірився! Ходімо, Ретифе, пошукаємо місце, де можна хоч якось усамітнитися.

Боюся, містере Магнане, що… почав Ретиф.

Не тут, перебив його Магнан.

Він відвів Ретифа футів на сто уздовж берега і зупинився під якоюсь крислатою гілкою.

Я тепер зрозумів, що цей Паросток не тільки дуже підозрілий як джерело надійної інформації, але він ще і пліткар найпоганішого штибу. диний представник раси, гарненька справа! Помилуйтеся, я починаю підозрювати, що тут кожен кущик здатний балабонити без утоми!

Цілком можливо, погодився Ретиф.

Зовсім очевидно, продовжував Магнан, що нам залишається тільки одне: вибрати яку–небудь досить чесну на вигляд рослину і почати все спочатку, а саме, зачарувати її нашою щирістю і шляхетністю наших намірів, а потім, коли ми втремося їй у довіру, скористатися цією довірою для власної вигоди. Як вам це?

Знайоме, відповів Ретиф.

Прошу пробачення… Магнан, почувши голосок, який пропищав ці слова ледве не у саме його вухо, підстрибнув на цілий фут. А що означає в даному контексті слово «щирість»?

Досить небагато, сказав Ретиф, звертаючись до жменьки маленьких коричнюватих бутонів, майже непомітних у сіруватому листі, яке звисало над головами землян.

Та чи є в цій проклятій глухомані хоч одна місцинка, де можна побути наодинці з собою? тремтячим голосом запитав Магнан.

Боюся, що ні, пискнув крихітний голосок. Я адже вже говорив вам якийсь час назад, що від мене утаїтися важко.

Якийсь час назад? повторив Магнан ще більш деренчливим голосом. Так ми ж тільки цю хвилину зустрілися!

Я вас щось не розумію, Містере. Я Паросток. Ми вже знайомилися з вами!

Нісенітниця! Паросток був зовсім маленький і ріс під деревом, яке знаходиться за милю звідси!

Звичайно! Я тут скрізь росту, як же інакше? Зрештою, це мій острів, вірно? Хоча я, зрозуміло, радий розділити його з декількома друзями.

Ну, повна ж нісенітниця! бризкаючи слиною, закричав Магнан. Мені слідувало відразу зрозуміти, що картоплина не здатна послідовно мислити!

Паросток говорить правду, сказав Ретиф. Все це одна–єдина рослина: дерева, трави все. Схожа бан'ян, тільки побільше.

Він уважно придивився до однієї з квіток:

У неї барабанного типу мембрана, яка працює одночасно і як мікрофон, і як репродуктор. Дуже винахідливо з боку матінки–природи.

У такому випадку… вони… чи воно…

Він, поправив Ретиф.

Він чув кожне слово, сказане нами з моменту приземлення, і Магнан звернувся безпосередньо до квітки: Послухайте, Паростку, вам відомо, що ми дипломати, які потрапили у важке положення, закинуті сюди нещасливим збігом обставин…

Мені здавалося, що тут винуватий скоріше Сковзало і цей, другий, Оккійокк, поправив його Паросток. По–моєму, вони жахливі сперечальники. І занадто голосно кричать.

Дуже справедливо. Отож, ви інформовані про їхні ворожі наміри у відношенні містера Ретифа і мене…

О, Господи, перебив його Паросток, схоже, вони розсердилися. Ну і вирази!

Так. Як я вже казав… Магнан раптом завмер. Тобто, що ви маєте на увазі під «виразами»?

Я маю на увазі надзвичайно образну огуду, яка вивергається Великим Командором Сковзалом, пояснив Паросток. Я, зрозуміло, не хочу, сказати, що Генерал Оккійокк відрізняється особливою стриманістю. Треба визнати, мій словник збагачується дуже швидко!

Ви говорите так, немов чуєте їх прямо зараз, здивовано прокоментував Магнан.

Угу. На хвилі їхніх передавачів.

Але… у вас же немає радіо, чи не так?

Чого немає?

Раз у нього існують органи для реєстрації звуку, сказав Ретиф, так чому б йому не мати й органів для реєстрації коротких радіохвиль?

Так адже це ж чудово! викликнув Магнан. Ви говорите, короткі хвилі? Так, але мабуть, сподіватися на те, що він здатний і вести передачу це трохи занадто..?

Чому ж, я, напевно, можу і передавати, була би необхідність.

Ретифе, ми врятовані! здійнявся Магнан. Паростку, негайно відправте наступне повідомлення: «Е–е… Особливий пріоритет–Z, Сигнал про допомогу, Головне керування Сектора ДКЗ, Особлива Небезпека. ДКЗ 87903 піддався неспровокованому нападу… ні, нехай буде протизаконному нападу, у результаті чого змушений впасти на планету…»

Ні, містере, вибачите, перебив його Паросток, але я цього посилати не стану.

Але… але чому?

Помилуйте, якщо я відправлю подібне повідомлення, прилетить який–небудь проноза і забере вас звідси.

Від душі сподіваюся на це!

Я прождав хоч якогось співрозмовника двісті стандартного років, скривдженим тоном сказав Паросток. А у вас тільки і розмов про те, як би збігти. Отож, я цього робити не буду.

Послати SOS це єдина наша надія! закричав Магнан. Невже ви станете перешкоджати нашому порятунку?

Будь ласка, містере, заспокойтеся. Подивіться на Ретифа, він же сцен не закочує. Ви просто змиріться з думкою про те, що проведете тут залишок свого життя, і ми з вами славно поладимо, зовсім як ладили з Ренфру, аж до останніх декількох днів.

Залишок життя? задихнувся Магнан. Але… але це немислимо! Ми, може, ще півсотні років проживемо!

Якщо Сковзало добереться до нас, то навряд чи, сказав Ретиф. Де вони зараз, Паростку?

Я саме збирався сказати, почав Паросток, що вони того і диви з'являться…

Голос рослини потонув у зростаючому басовому гудінні, яке швидко розрослося до схожого на мукання ревіння. Поблискуючий, тупоносий, немов акула, корабель пронісся над їхніми головами, за ним пішов другий такий же, третій, а там і ціла ескадрилья. Громовий рокіт пройшов джунглями, прикрасивши мирні води озера візерунком піднятої ударними хвилями брижі. Два бойових флоти промчалися на невеликій висоті, хвиськаючи кільватерними струменями по верхівках дерев, скоротилися у зримих розмірах і зникли.

Бачили? таким голосом, немов йому перехопило подих, запитав у ще гуркочучій луною тиші Паросток. Якщо третій, як мовиться, зайвий, то що ж можна сказати про подібну ораву?

Ретиф повернув ручку висячого у нього на поясі приймача. …накнокав нашу дичину! заголосив із придихом Сковзало. Нехай ваші частини, Генерале, обкладуть південний берег острова, а я замкну оточення з півночі.

Схоже, вони нас помітили, сказав Ретиф. Видиме, оптичне та інфрачервоне оснащення Сковзала краще, ніж я думав.

Далекий корабель, роблячи за озером розворот, блиснув на сонці та сховався за густим листям лісу. Праворуч і ліворуч від них, і позаду теж, показалися ще кораблі.

Бігати островом безглуздо, задумливо сказав Ретиф. Ми оточені.

Що ж нам тепер робити? простогнав Магнан. Не можна ж просто стояти і чекати!

Е–ех! раптово сказав Паросток. Ох! Ах!

Що сталося! злякано підскочив Магнан і оглянувся по сторонах.

Господи, боляче ж як! сердито вигукнув Паросток. Це форсажні струмені, Ретиф указав на клуби диму, які піднімалися з різних сторін. гроачі все ще використовують для маневрування в атмосфері старозавітні реактивні двигуни. Паростку, треба думати, доводиться гаряче.

Магнан гнівно задихав:

Бачите, які це безсовісні бандити? обурено запитав він. Невже ви і тепер не передумаєте, Паростку, і не допоможете нам…

І пожну в достатку нові опіки третього ступеня, коли отут з'являться ваші друзі? Ні вже, спасибі! Тут і розмовляти нема про що!

Щось голосно та все підсилюючись захурчало у повітрі.

Вертоліт, сказав Ретиф. А вони не витрачають марно часу. Укрившись під деревом, двоє землян стежили за тим, як наближається маленька швидкісна машина. Куйовдячи воду, вона пройшла над озером і зависла у повітрі на висоті в двадцять футів.

УВАГА, ЗЕМЛЯНСЬКІ ШПИГУНИ! гехнув з неї посилений електронним пристроєм голос. ЗДАВАЙТЕСЯ НЕГАЙНО ЧИ ВАС ОЧІКУ НЕВИМОВНО СТРАШНА ДОЛЯ!

Послухайте, Паростку, варто нам потрапити до цих варварів у лапи, і ніякої користі від нас, як від співрозмовників, більше не буде, настійливо пробубонів Магнан.

ВИ ПОПЕРЕДЖЕНІ! проревів гучномовець. ВИХОДЬТЕ БЕЗ ЗВОЛІКАННЯ, ГОЛІРУЧ!

Може статися, якщо Паросток стане повідомляти нам про їхні переміщення, ми зможемо відсидітися в цих заростях, сказав Магнан. Тоді нам удалося б уникнути полону до того як прийде допомога.

Вертоліт підібрався ближче.

ТРИДЦЯТЬ СЕКУНД, проревів громовий голос. ЯКЩО ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ЦЬОГО ТЕРМІНУ ВИ НЕ ДОВІРИТЕ СЕБЕ ПРАВОСУДДЮ ГРОАЧІВ, ВЕСЬ ОСТРІВ ЗГИНЕ У ВОГНІ!

Засмажити нас заживо? запихкав Магнан. Вони не посміють!

Ретифе… містере… стривожено запитав Паросток, Він це серйозно?

Боюся, що так, Паростку, відповів Ретиф. Але ти не хвилюйся. До цього ми доводити не станемо. Ну що, містере Магнане, пішли?

Магнан із важко ковтнув грудку, яка стояла у нього в горлі.

Думаю, краще бути затишно задушеним у забезпеченій всіма зручностями цивілізації камері, ніж зваритися заживо, здавленим голосом промовив він, коли обоє землян вийшли з тіні на залитий жовтогарячим сонцем берег.

7

Мудре рішення, м'якушники, прошепотів Сковзало. У нагороду за таку зговірливість обіцяю вам, що ваші останки будуть відправлені вашим близьким у відповідній упаковці та зі співчутливою розповіддю про те, як ви зіштовхнулися з пильною гроачіянською апаратурою, призначеною для вилову шпигунів, і були ліквідовані нею ще до мого особистого втручання, яке могло б врятувати вас від справедливої кари за зроблені вами злочини.

Що ж, ви дуже люб'язні, Великий Командоре, вимовив Магнан, прихитрюючись спорудити подобу посмішки. Але чи не дозволите мені запропонувати одне маленьке виправлення? Чому б вам не втрутитися трошки раніше і не повернути нас близьким живими–здоровими, це стало б хвилюючим проявом міжпланетної дружби…

Мої спостереження над природою землян показують, перебив його Сковзало, з'єднуючи очі башточкою, що зовсім не заспокоїло бранців, що ваші родичі найбільш щедрі до тих, хто дотримується політики незговірливої ворожості. Даний прояв рішучої натури гроачів, поза всякими сумнівами, значно збільшить субсидування Землею Програми забезпечення поголовної напівграмотності гроачів, якісь засоби, зрозуміло, будуть нишком витрачені на давно назрілу модернізацію нашого флоту.

Але чому? запитав Магнан і безутішно дзвякнув ланцюгами. Чому всі ми не можемо бути просто добрими друзями?

На жаль, сказав Сковзало. Крім тієї обставини, що ми, гроачі, вважаємо вас, м'якушників, на рідкість огидними для кожного з дев'яти наших почуттів, від чого перебування в одному компанії з вами стає для нас незручним, крім того, також, що амбіції землян у відношенні галактичної експансії суперечать долі, визначеної гроачам, плюс ще той факт, що я повинний якось винагородити себе за всі неприємності, які саме ти заподіяв мені, зловмисно саботуючи мої меркантильні устремління на Лягвії II, крім усіх цих небезінтересних матерій, говорю я, існує ще необхідність заткнути вам обом роти саме зараз.

За–заткнути рота? запитав Магнан. Господи, Командоре Сковзало, якщо ви маєте на увазі невелике непорозуміння, яке призвело до нашої незапланованої висадки на Юдору, так тут і говорити більше нема про що! Помилуйте, я про нього вже і думати забув! На справі, причиною висадки явилася, швидше за все, помилка, зроблена при пілотуванні моїм колегою, містером Ретифом…

Він має на увазі зовсім не це, містере Магнане, сказав Ретиф. Він має на увазі свою спробу використовувати Юдору як димову завісу, яка дозволяє гроачам потай обрушитися на Імперію Фрайрів.

Замовкни, ти, базікало! прошипів Сковзало, але в розмову вже встряв Оккійокк, чиє зображення на розташованому за спиною в Сковзала переговорному екрані мирно всідалося в мудроване крісло:

Хто таке! Моя в здивуванні! Боже! Поговори ще!

Ідіот! Сковзало підхопився на ноги і націлив на Ретифа вібруючий зобний мішок. Твої необґрунтовані інсинуації позбавляють тебе останніх хвилин життя! Він зробив знак варті. Починайте страту, негайно!

Не поспішай, П'ятиокий! пророкотав Оккійокк. Поговори з мною, земляник, моя цікавиться, дуже так! Висловлюй!

Не сунься в це, Оккійокче! прошипів Сковзало, тим часом як варта охоче рвонулося вперед.

Моя слухає! заволав Оккійокк. Ти забула, Сковзало, мої засоби взяли тебе на гармату! Моя побалакає з цим земляником, а тебе рознесе на шматки, інакше!

Ви б краще його заспокоїли, Сковзале, сказав Ретиф. З урахуванням того, що ваш флот складається з закамуфльованих барок з муляжними пушками, занадто лякати його не у ваших інтересах.

Сковзало у відповідь тільки забулькав.

Гармат немає? фиркнув Оккійокк. Добра звістка! Скажи ще чого–небудь, землянику!

Все дуже просто, сказав Ретиф. Сковзало заманив вас сюди, щоб ваші бойові кораблі не плуталися у нього під ногами. Це дозволить йому напасти на ваші населені планети, зустрічаючи лише мінімальний опір. Бомбардування, треба думати, тепер вже в повному розпалі.

Неправда! Сковзало нарешті опанував свій сиплим голосом. Оккійокк, не слухай мерзенних наклепів зрадника! Він бажає посварити нас один з одним.

Я вдячний тобі до країв, земляник! не звертаючи ніякої уваги на заклики Сковзала, проскреготав Командуючий фрайрів голосом, яким кричить, коли її ріжуть, сталева балка. А ти виготовся до кончини, гроачіянський пуп'янок! Прикинемося, що ми сильно воюємо, так? так твоя говорила? Усіх обманемо, так? А після з'єднаємося і вторгнемося на Землю? Пироги і пампушки! Ти мене і на волосину не обдурив ніколи! Тримаєтеся за капелюхи, хлопчики…

Не стріляй! верескнув Сковзало. м'якушник бреше, і я можу довести це найдраматичнішим чином, розпорошивши твою злоякісний мотлох на складові атоми!

Ретифе, скажіть же що–небудь! завив Магнан. Якщо вони відкриють вогонь…

Тоді ви вмрете, м'якушники! прошипів Сковзало. Якщо перемога дістанеться їм, ви загинете разом з моїм флагманом, але якщо я їх здолаю, о, тоді ви ще довго протягнете під ножами моїх віртуозів!

Кого це ти здолаєш із підробленими гарматами? обережно довідався Оккійокк.

Ретифе! викликнув Сковзало. Зізнайся тут, перед ним, що ти збрехав, інакше я накажу і прикрасою твого кінця стануть катування, досі невідомі!

Ви б краще відкрили вогонь швидше, якщо, звичайно, можете, відповів Ретиф. Що ж до вас, Генерал, звернувся він до екрана, то хочу вам нагадати: перший шмат завжди смачніший…

Що ви таке говорите, Ретифе? верескнув Магнан. Навіщо ви зводите їх з розуму? Хто б з них не переміг, ми з вами залишимося в накладі!

Моя заплуталася! оголосив Оккійокк. Чудова думка перестріляти беззбройних п'ятиоких, а якщо земляник збрехав?

Не дозволяйте йому першим накинутися на вас, Сковзале, порадив Ретиф.

Старший Пушкар! прошипів Командор гроачів, агонія якого розв'язалася раптовим рішенням. Усім батареям залповий вогонь!

Відгук виявився миттєвим, внутрішня зв'язок доніс до присутніх черзі гучних клацаючих звуків. Слідом почувся голос ошалілого Старшого Пушкаря:

Ваша Височина, з жалем доповідаю…

Саботаж! завив Сковзало. Оккійокк застиг на екрані, не донісши одну з перстоподібних кінцівок до великої червоної кнопки.

Чого, не вибухає? Гарматки поламалися, як і інформував земляничок? Чудово! ватажок фрайрів помахав очними відростками. Прийшов час винищити тебе без усякого поспіху! Гарматний Майстере, наказую пробити у флагмані п'ятиоких віконце ширше, щоб Командор Сковзало міг зі зручністю спостерігати за що відбувається!

Сковзало засичав і метнувся до дверей, у яких йому довелося трохи подратися зі стражниками, які поспіли до виходу раніше його. Магнан закрив руками вуха і замружився.

Кого? донісся з боку екрана здивований голос Оккійокка. Якого? Несправність вогненної частини, у такий час? Моя в нестерпності! Карамба! От, дідько!

Добродії, раджу вам обом розслабитися, Ретиф трохи підвищив голос, перекриваючи безладний гамір. Стріляти більше нікому не доведеться.

А–а–а… так твої шпигуни проникнули на мій флагман! засичав Сковзало. Мало користі буде тобі від цього, Ретифе! Дай–но тільки вийти в космос, і я докладу всіх зусиль мого творчого розуму, щоб гідно нагородити твоїх тремтячих від жаху приспішників! Він порився у своєму одіянні та витяг командирський мікрофон. Головний інженер! На зліт! Аварійна процедура!

Боюся, Сковзале, вас очікує нове розчарування, промовив Ретиф після недовгої паузи, під час якої ніяких поштовхів не случилося. Паросток надзвичайно чуттєвий до ракетних вихлопів, м'яко пояснив він, ergo ніяких злетів.

Паросток? верескнув Сковзало, розмахуючи очима, з яких під час звалища у дверях позбивали прикрашені коштовностями фільтри. Паросток?

Паросток, промурмотав Оккійокк. Який Паросток, що?

Паросток! задихнувся Магнан. Але… але…

Я загинув? прошептав Сковзало. Пійманий у пастку зрадництвом віроломних м'якушників? Але торжество твоє буде недовгим, о мій Ретифе! і вихопивши мудровано прикрашений револьвер з висячої у нього на кощавому боці обробленої під крокодилову шкіру пластикової кобури, гроач прицілився…

Куди ні кинь, все клин, сказав Ретиф, поки окостенілий Сковзало, викотивши всі п'ятеро очей, витріщався на коралового відтінку квіточку, яка виросла в дулі його зброї. Паросток занадто цінує бесіди зі мною, щоб дозволити вам наробити в мені дірок. Вірно, Паростоку?

Цілком правильно, Ретифе, прострекотала граціозна квіточка голоском невеликого цвіркуна.

Моя змивається, кланяюся усім святим! долетів з екрана голос Оккійокка. Навігатор повний уперед!

Безглуздо, Генерале, сказав Ретиф. Ви вже вросли в землю. Боюся, що у вас замість польових обмоток суцільні в'юнки.

От чому Ренфру не зміг злетіти! зойкнув Магнан. Утім, я, зрозуміло, знав це із самого початку.

Що це значить? прошептав Сковзало.

Це значить, що місцеве населення, яке складається усього з однієї живої істоти, здолало вас без сторонньої допомоги, сказав Ретиф, звертаючи до обох ворожих ватажків. А тепер, добродії, якщо ви готові до переговорів, Паросток із задоволенням обговорить з вами умови вашої капітуляції.

8

Боже мій, Ретифе, сказав Магнан, оправляючи червоно–коричневі одвороти своєї надофіційної ранкової візитки перед виблискуючим золотою рамою дзеркалом, встановленим поряд з червоного дерева дверима кабінету Першого секретаря міністра Неземних Справ. Якби ми не знайшли хвилину і не відправили передавачем Сковзала сигналу небезпеки, доки Паросток приймав їхню капітуляцію, ми б дотепер помирали від нудьги на цьому сумовитому острові.

Сумніваюся, зауважив Ретиф, щоб ми так уже нудьгували в суспільстві кількох сотень викинутих на берег матросів, які нишпорять лісами, обвинувачуючи нас у всіх своїх бідах.

А моторошне, усе ж таки, відчуття, коли кожен кущик чи гілка тараторить розмовною фрайрською і бездоганною гроачіянською, із захопленням ведучи дванадцять сотень переплетених розмов одночасно!

Думаю, згодом Паросток освоїть прийоми, необхідні для відділення однієї розмови від іншої, сказав Ретиф. Навіть якщо судити по дослідженнях, проведених на невеликому фрагменті, вилученому з його чотиримильного мозку, він повинен навчатися швидко.

Методи продуктивних переговорів він безумовно освоїв з рекордною швидкістю, погодився Магнан. Знаєте, мені навіть трохи шкода цих бідолах, Сковзала з Оккійокком, кораблі їх так і будуть валятися на землі, а самі вони тепер до нескінченності поставлятимуть своєму переможцю змінні команди співрозмовників.

Ретиф і Магнан озирнулися, почувши, як за їхніми спинами відкрилися двері ліфта. З ліфта вийшов кур'єр штовхаючий перед собою сервірувальний візок, на якому лежав красивий тиковий тубус, який містив високу схожу на лілію рослину, прикрашену шестидюймовою жовтувато–рожевою квіткою.

А, джентльмени, соковитим тенором вітала їх квітка, рад повідомити, що новизна обстановки, впливає на мене життєдайно, принаймні на цей мій фрагмент!

Магнан ледь помітно здригнувся.

Уявляєте собі бюрократа, який виростає зі шматочка лобної долі? прикрившись долонею, прошепотів він. У мене голова починає розколюватися при одній тільки думці про це.

З кабінету Секретаря висунувся худий чоловічок у товстих окулярах.

Секретар прийме вас цю ж хвилину, оголосив він і притримав двері, щоб кур'єр міг вкотити візок.

Пане Секретар, велично вимовив Магнан, я маю честь представити вам Його Превосходительство Рослинного Посла.

Надзвичайно улещений знайомством з вами, сер чи мадам, зарокотав Громбах, граціозно схиляючи голову до квітки, яка закивала у відповідь. А тепер розкажіть мені у подробицях, як вам вдалося поодинці захопити два бойових флоти в повному озброєнні…

Ретиф з Магнаном пішли, залишивши Першого секретаря уважно слухати розповідь свого гостя про безприкладну перемогу.

Схоже, Паросткові лоботомія не зашкодила, задоволено зауважив Магнан. Ну що ж, Ретифе, я повинен поспішати. Я тут розжився невеликим черешком, хочу підсадити його в клумбу під вікнами посла гроачів.

І він квапливо пішов.

Те–те–те, донісся з червоної бутоньєрки, яка прикрашала лацкан Ретифова сюртука, тоненький голосок, ту мою частину, що залишилася з Першим секретарем, пригощають досить ризикованим анекдотом про перехресне запилення блідих бегоній…

Підслуховування приватних розмов, Паростку, вважається непристойним, указав йому Ретиф.

А що я можу зробити? запротестувала квітка. Зрештою, бесіда ведеться зі мною!

Просто не повторюй того, що почуєш. Якщо звичайно, додав Ретиф, завертаючи до бара для службовців, ти не почуєш чого–небудь такого, про що мені на твою думку варто знати…

The Piecemakers

Copyright 1971 by Keith Laumer A Baen Book, 1985, NY

Переклад — samsobi

Опубліковано на «Віртуальна Русь».