— КОЛИСЬ я вважав що це жахливо: дружина, яка читає думки…

— А тепер?

Замість відповіді Володимир припав лицем до густого синього волосся Іштар. Захотілося зламати годинник, щоб спинити час.

Іштар лагідно одсторонилася. Володимир захоплено дивився на дівчину. Вона засліплювала надзвичайною вродою. Невелике струнке тіло, великі очі, чуттєві губи, високі груди, вся — ідеал квітучої юності, свіжості, завзяття.

— Чого це ти так вдивляєшся? — запитала. — Безсоромний, так кажуть у вас, землян? Людей?

Володимир розсміявся. Вона пхикнула й побігла до води. Повільні хвилі жовтого океану понесли її від берега.

— Не запливай далеко! — закричав він стурбовано. — Прошу!

Питома вага його тіла на цій планеті виявилася значно нижчою, ніж на Землі, і жовтий океан не приймав землянина.

Іштар легко й стрімко піднімала над водою засмаглі руки. Плавала вона легко. Кілька рибинок супроводили дівчину, торкаючись її пурпурової шкіри. Вона сміялася і відштовхувала їх ліктями. Потім лягла на хвилю. Жовті гребені передавали її один одному, і вона швидко понеслася до берега, не роблячи ніяких зусиль.

По гребенях… Не роблячи ніяких зусиль…

Володимир замислено дивився на океан. А це було б здорово: по гребенях…

Коли Іштар вийшла на берег, він уже сидів над розлінієним аркушем паперу.

— Біднятко, — мовила жалісливо, — чому ми не взяли з собою міні-обчислювач?

— Обчислювач? — перепитав він неуважно. — Так, так, обчислювач. Нічого, якось обійдуся. Тим більше, що зараз обчислюю аж ніяк не гірше. Не знаю вже, чому так… Клімат, мабуть. Море!

Він поспіхом заповнював аркуш формулами. Іштар з цікавістю дивилася на чорненькі закарлючки.

— Що це? — спитала вона.

— Стежинка… яка може стати шляхом. Автострадою до інших галактик. Вибач, кохана, мені тут дещо спало на думку… Можливо, вдасться мчати по гребенях простору…

Вона зітхнула й відійшла. Цей суворий варвар знову зайнятий незрозумілими розробками, і зараз до нього не підступитися. А решту часу він такий ніжний! У нього сильні руки, широкі груди, а на зріст він вищий за будь-якого жителя Каллокагатії.

— Ура!

З берега долинув радісний вигук.

Іштар побачила, що її коханий витанцьовує на мокрому піску й вимахує аркушем паперу.

— Іштар! Здається, тьху-тьху, вийшло! Негайно летимо в місто, хочу перевірити на великій машині. Якщо все правильно, віддам Маківчукові для ходових випробувань.

— Влад, прошу… ну не поспішай так… Лише тиждень, як ми приїхали сюди, а ти вже втретє вилітаєш у місто до цих бридких машин…

Володимир підхопив її на руки і підкинув. Іштар зойкнула, їй перехопило віддих. Радість і страх змішалися в дивне, незнане почуття.

— Іштар! Хіба ж я винен, що раптом виникли ідеї?

Вона сказала сумно:

— Ну ось, завжди ти так… Гаразд, поїж хоч на дорогу.

— Це я залюбки! — сказав Володимир радісно. — Тільки ти не сердься. Ну, не сердься, добре? Ти напрочуд смачно готуєш. Ніде нічого подібного не куштував. Моя матуся буде у захваті від твоїх кулінарних здібностей.

Він поглянув на неї допитливо. По суті це означало, що він просив її стати йому за дружину. Як вона поставиться?

Іштар спокійно похитала головою. Чужа мораль! Тільки чомусь набагато природніше, ніж деінде на Землі. Коли кохають одне одного, то, зрозуміло, й одружуються. Що ж тут з'ясовувати, про що домовлятися? — Як твоя картина?

Іштар відповіла якось невпевнено:

— Мабуть, готова… Але так швидко, що я й сама не вірю. Фарби лягли самі собою!

Вона відкинула покривало з мольберта. Володимир підійшов ближче. По довгій паузі спитав тихо:

— Як тобі вдалося?

— Не знаю… Руки самі клали фарби. Це і є творчість!

Аероліт злетів над островом і помчав через океан до материка. Володимир і Іштар сиділи поруч у кабіні пілота. Дівчина пригорталася до нього й тихенько щось наспівувала. Очі її були заплющені, і вона час від часу шукала його руку, немовби перевіряючи, чи тут її могутній повелитель, чи це — сон її щастя.

Раптом стрепенулася і подивилася на нього широкими від жаху очима:

— Любий! Ти нічого не відчуваєш?

Він обійняв її за плечі, заспокоїв:

— Відчуваю.

— Що?

— Що ти в мене найрідніша.

— Ні, інше. Тугу, пригніченість?

Володимир глянув їй в очі.

— Ну що ти! Скоріше навпаки. Від дня нашого знайомства почуваюся просто знаменито! А коли ти поруч, то — в ударі. Приплив сил, упевненість, сила творчих задумів. Ти й сама це знаєш. За місяць я зробив стільки винаходів, скільки за все попереднє життя. А задумано скільки!

Іштар поступово заспокоювалася. Вона знову поклала гарну голівку йому на груди, та Володимир спитав сторожко:

— А чому ти весь час про це запитуєш?

— Хіба я вже запитувала? — здивувалася вона.

— Кілька разів. У тій чи іншій формі.

— Ви, земляни, напрочуд проникливі… Я справді занепокоєна. Культурний шок! Ти знаєш, що це таке?

— Знаю, — відповів Володимир серйозно.

— Ми ж не винні! — сказала вона, і в голосі забринів відчай. — Усі цивілізації нашої планети занепали, зіткнувшися з нами, каллокагатами. Ти ж знаєш, що тут життя розвивалося по обидва боки Полум'яного Рубежу, і роз'єднані народи тривалий час не мали контактів один з одним. Полум'яним Рубежем називають зону гарячих пустель на екваторі. На північному полюсі виник і досяг високої цивілізації мій народ, каллокагати, а на південному жили різні народи. Вони були менш розвинуті, хоча й встигли на час контакту з нами створити високу культуру, оригінальну писемність, прекрасний живопис. Коли каллокагати побудували великі броньовані машини з термопокриттям, перші наші дослідники вирушили в зону пустель. І виявили за Полум'яним Рубежем такий самий світ з братніми по крові народами, з містами і країнами! Ті народи жадібно потяглися до нашої більш високої культури, а ми з радістю віддавали їм скарби знань. І… ніхто не помітив, як настало різке виродження всіх цих народів. А коли схаменулися, було пізно. Згодом це явище назвали культурним шоком. Та ми ж не винні, Володимире! Ми не винні!

— Заспокойся, — сказав він. — Тепер я розумію…

— Так, — сказала вона і схлипнула, — я дуже боюся за тебе. Коли ваш незграбний, але могутній атомний корабель зробив посадку на нашій планеті, ми всі занепокоїлися. Наша цивілізація дуже давня, має багату культуру. Тисячоліття ми здійснюємо міжпланетні польоти, за цей час заселили й освоїли всі чотири наших планети. А ви, земляни, дуже молодий народ. У вас заселена лише одна планета, а ви вже рушили у міжзоряний простір. У багатьох народів нашої планети, що вимерли після контакту, цивілізація була більш розвинутою…

— Ні, — сказав Володимир, прислухаючись до себе, — я нічого не відчуваю.

— Ви ще зовсім юні варвари. У вас — несамовита жадоба до життя, гаряча молода кров. Тільки ці міркування й спонукали Раду зважитися на місячний іспитовий строк.

— Що ще за іспитовий строк?

— Так, коханий… За цей час повинні статися зміни у психіці. На щастя, ще оборотні. І сьогодні цей місяць закінчується… Я так хотіла провести День Рішення тільки з тобою, щоб нічого не чути, не знати…

— Заспокойся, — сказав він, відчуваючи, як серце могутніми поштовхами гонить гарячу кров. Заспокойся! Ми, земляни, не такий уже слабенький народ. І не думаю, щоб ваша суперцивілізація так просто здолала дух Людини.

— Хотіла б вірити, — сказала вона сумно, — хотіла б вірити…

Вони вбігли до залу, коли головуючий надав слово Верховному Психологу.

— Браття! — почав той глухо, і його глибоко запалі очі хворобливо засвітилися. — Настав час великого Рішення. Час, якого так чекали всі: на далекій Землі і в системі наших планет…

Володимир прошепотів Іштар:

— Як для Верховного Психолога, міг би бути не таким недорікуватим.

Та стиснула його руку, але нічого не відповіла.

— Цей час настав, — говорив психолог, — якого всі чекали і боялися. Боялися, тому що всі ми несемо відповідальність за зникнення шенарів, вуків, чернезян, леєнидів. Так ось, — він передихнув, ніби не наважуючись висловити рішення, — так ось, щоб не зловживати вашим терпінням, повідомлю узагальнені дані наших медиків. Наша цивілізація, — він оглянув зал палаючими очима, — наша цивілізація, вірніше, надцивілізація, якщо користуватися термінологією наших гостей, — так ось, ця надцивілізація на їхню цивілізацію… Він зробив паузу, і Володимир знову відзначив дивну недорікуватість промовця. — …на їхню цивілізацію… пригнічуючого впливу не справляє!

Тиша вибурхнула радісними вигуками. Каллокагатяни обнімали й цілували один одного. Нарешті знайшовся народ, який встояв перед їхньою могутньою культурою!

Володимир знав, що по всій Системі каллокагатяни вітають один одного. Скільки друзів!

Іштар заплющила очі і щаслива пригорнулася до нього.

І в цей момент знову загримів голос Верховного Психолога.

— Отже, психіка землян встояла. Проте… не встояла наша! Так, це неймовірно, але ми самі опинилися в становищі шенарів, леєнидів та інших народів, що зникли з планети. Культурний шок обернувся проти нас самих. Медики помітили перші зрушення в колись монолітній психіці каллокагатян. У тих, які були в контакті із землянами. Так! Гаряча кров юних варварів виявилася сильнішою за нашу давню культуру…

Він кидав і кидав важкі слова у принишклий зал. Іштар з німим подивом дивилася на Володимиру. Як? Психіка людей з планети Земля не тільки встояла, а й руйнує їхній світ?

І раптом збагнула всю невідворотність сказаного Верховним Психологом. Вона гарячково вчепилася в рукав свого могутнього друга, їй хотілося стати маленькою дівчинкою, котрій нічого не треба робити, за яку все вирішують дорослі…

А голос ученого гримів над притихлим залом:

— Рада вже прийняла рішення. Земляни повинні негайно облишити планету і наш сектор космосу. За добу! А нам довго, дуже довго доведеться витравлювати пам'ять про могутніх чужинців…

Іштар тихо плакала у Володимира на грудях. А він бачив бліді обличчя каллокагатян, чув придушені прокльони. Щоправда, зрозумів Володимир, гнів був спрямований не проти землян. На цьому рівні розвитку пошуки контактів з іншими цивілізаціями стають життєвою необхідністю. Інакше деградація. Так уже було з ізольованими народами. Проте знайти іншу цивілізацію — значить згубити себе ще швидше. Або її. Або-або!

Він раптом відсторонив Іштар, розштовхуючи каллокагатян, кинувся до трибуни. Верховний Психолог поспішно поступився місцем, тільки-но землянин наблизився.

Володимир стиснув край трибуни. Щось тріснуло, на килим посипалася тирса. У руках опинився уламок полірованого дерева. Каллокагатяни, наче зачаровані, не могли відвести погляду від побілілих од збудження очей землянина.

— Ви! — крикнув Володимир гнівно. — Розумники! Мільйоннорічна цивілізація! Сидите, ожирілі, в теплих гніздах, вигадуєте теорійки. Все просто і зрозуміло, все вкладається в схемки. І розмножуєтесь за планом, це у вас зветься — будь вона проклята! — гармонією. На все є розумні відповіді, все для вас збагненно. Та провалитися мені на цьому самому місці, ніякі сили Галактики не віднімуть у мене дівчину, з якою я збираюся одружитися! Плювати на суперцивілізацію, на всю вашу історію, коли ви схвалюєте таку несправедливість. Зброєю Землі, зубами буду битися! І вона буде битися. Культурний шок? Це для вас, тупаків, культурний шок! Іштар після знайомства зі мною стала кращим художником вашого клятого світу! І це ви називаєте культурним шоком?! Для вас це шок. Я тепер вартий сотні найкращих інженерів Землі, як Іштар — сотні ваших мазіїв. Ми і розкрилися лише завдяки одне одному. Яким би я залишився, коли б не зустрів дівчину вашої планети! Я благословляю цей культурний шок, який робить людей в сотні разів кращими!

Він бачив, як Іштар, піднялася з місця і, не відриваючи від його обличчя дивно-напруженого погляду, пішла до трибуни. Обличчя її було бліде, у великих очах виблискували сльози.

Володимир різко зійшов з трибуни.

— Не плач! — сказав дівчині, взявши її лице в свої долоні. — Вони дорого заплатять мені за кожну твою сльозинку!

— Ми не розлучимось… — шепотіла вона, вчепившися у вилоги грубого космічного костюма, — ми все одно не розлучимося… Я піду за тобою всюди…

Володимир побачив батька Іштар, що шкандибав до нього по проходу.

На обличчі старого була розгубленість.

Він підійшов ближче, торкнувся рукава землянина.

— Але… чим ви тоді поясните? Вгамуйте пристрасті, ви нас довго і старанно ображали, проте ніхто не образився. Ось вам перша перевага давньої цивілізації, усі добре розуміють ваш стан… То чому ж ваша дівчина, а наша співвітчизниця, нічого згубного не виявила? І, судячи з ваших слів, навіть розквітла?

Володимир похмуро дивився на сивоголового чоловіка, намагаючись опанувати себе. Звідки знає причину? Знає — і все.

Відчуває! Адже так було? Він зробив за цей час безліч винаходів і вдосконалень, а Іштар зуміла створити шедевр живопису. Але до своєї зустрічі обидва — нічого критися — були досить звичайними істотами.

І раптом у мозку, який усе частіше і частіше видавав дивовижні рішення, спливла слабка тінь, нарешті викарбувалася в чітку ясну думку…

— Ви купили курку, а вона несе золоті яйця! — закричав він. — Руки його ніжно притискали до грудей дівчину, яка ще плакала. Чому обов'язково ви — нас або ми — вас? Тут же найелементарніший симбіоз, коли виграють обидві сторони! Чуєш, Іштар, не плач, ми з тобою витягли виграшний квиток. Але володіти ним можемо тільки разом. Наші народи можуть стати симбіонтами! Ви уявляєте, які тут можливості?

Він оглянув сяючим поглядом присутніх. І тільки одна людина лишалася похмурою. Потім вона — це був Верховний Психолог — різко піднялася й вийшла із залу.

Володимир недобре посміхнувся:

— Винятків не так уже й багато!


З російської переклав

Юрій ГОРЯЧЕК.


Загрузка...